Собівартість вирощування зерна пшениці озимої за різними технологіями

Проблема збільшення виробництва  зернових культур – стратегічна  мета АПК держави, що зумовлює необхідність визначення його раціональної структури  як з точки зору використання агро кліматичного потенціалу, так і щодо кон’юнктури ринку.  Для досягнення даної мети на підставі наукових досліджень та виробничої практики, кращим попередником для озимій пшениці в Степу України є чорні та зайняті пари, горох; цілком задовільними є кукурудза на силос, ріпак, гречка.

Зона Лісостепу достатньо зволожена, тому можливий широкий вибір попередників для озимої пшениці, бо врожай її однаковий після багаторічних трав на один укіс, вико−вівсяної сумішки, гороху на зерно, а також кукурудзи на зелений корм і ранній силос.

Озима пшениця у південному, центральному і західному Поліссі  забезпечує найбільш стабільні врожаї після люпину на силос, конюшини на один і два укоси, вико-вівсяних сумішок  і кукурудзи на зелений корм, льону-довгунця, картоплі ранньої та середньої стиглості [24].дип.роб

Найбільш сприятливі грунтово−кліматичні умови для вирощування озимої пшениці склалися в областях Степовій і Лісостеповій зоні, де ця культура займає половину площ, відведених під зернові. В областях Полісської зони питома вага посівів озимої пшениці значно нижче.

Зоною вирощування товарної озимої пшениці на Україні є зони Степу і Лісостепу. Ця культура продуктивніше, ніж ярі зернові культури, використовує весняні запаси вологи та поживні  речовини, краще адаптується до несприятливих  умов, забезпечує більш сталі врожаї. Багаторічними дослідженнями наукових установ встановлено оптимальну структуру зернового клину.

Кліматичні фактори, в  тому числі екстремальні, в останні  роки відіграють все більш негативну  роль у виробництві зерна. Альтернативне  рішення лежить на шляху адресної концентрації капіталу в регіонах і  господарствах, що мають сприятливі умови для виробництва зерна. При відсутності достатніх оборотних  коштів вихід із ситуації полягає  у поліпшенні організації виробництва, зокрема, в мінімізації виробничих витрат шляхом вибору відповідних енергозберігаючих  технологій, дотримавши видової та сортової агротехніки.

Особливого значення набуває  система застосування мінеральних  та органічних добрив, оскільки близько 60% площі ріллі має середній рівень ефективності родючості ґрунту для  зернових культур. Система удобрення  у сівозміні розраховується виходячи з біологічних і господарських  особливостей зернових культур, співвідношення наявних добрив, їх дій і післядій, а також родючості ґрунту кожного  поля сівозміни на основі балансового  методу. Водночас практика доводить ефективність застосування сидеральних трав, зернобобових культур, багаторічних трав, заорювання у ґрунт  побічної продукції ( соломи, стебел).

Поряд з інтенсивною технологією  необхідно врахувати вплив комплексу  факторів на одержання максимально  можливої продуктивності кожної рослини  і посіву в цілому. В книзі під  редакцією В.П.Гудзя детально обґрунтовується  оптимізація норм висіву, способів сівби інтенсивних сортів залежно  від комплексу факторів, за якою формується посів. Автор також наводить енергетичний аналіз інтенсивних технологій, шляхи підвищення їх ефективності та можливості охорони навколишнього  середовища.

Таким чином, виходячи з надзвичайно  сприятливих природно кліматичних  умов і з можливостей поліпшення організаційно – економічних  заходів, пов’язаних з поглибленням реформи, в Україні виникає досить приваблива перспектива щодо підвищення ефективності виробництва зерна, але  це не потребує кардинальної перебудови методів господарювання на землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Розділ 2. Посівні площі, урожайність та валовий збір озимої пшениці

В Україні потенційні можливості отримання прибутків від вирощування  пшениці використовуються не більше ніж на 25-40%. Отримуючи в середньому 20-25 ц/га зерна, у 70-80% випадків шостого – четвертого класів з дуже високою собівартістю, сільгоспвиробник залишається практично без прибутку. Збільшення обсягів виробництва зерна і підвищення ефективності вирощування зернових є одним з найважливіших напрямів розвитку сільського господарства. Україна має усі необхідні передумови для вирощування високих врожаїв зернових культур, валові збори високоякісного зерна яких у абсолютній більшості років можуть досягти 60 млн. тонн, з яких на пшеницю має припадати 25-30 тон. Важливим чинником стабілізації зернового господарства і значним резервом збільшення врожаїв зернових культур, в тому числі озимої пшениці, є раціональний всебічно обгрунтованний, захист посівів від шкідливих організмів, а також погодно-кліматичних умов ( Жолобецький Г., 2007 ).

Якщо ж в загальному порівнювати показники посівних площ, урожайностей і валових зборів озимої пшениці за останні роки, то можна зробити висновок, що вирощування  цієї культури іде до зниження. Це можна в таблицях дані яких звяті із Статистичного щорічника за 20012р. (табл.1).

 

1.Динаміка посівної площі пшениці озимої за період 1990-2012 роки

Роки	1990	1995	2000	2008	2009	2010	2011	2012	2012 в % до 1990
Посівна площа, тис.га	7567,5	5324,4	5316,3	6802,1	6518,5	6137,3	6499,4	5533,8	73,1

 

Аналізуючи дані таблиці 1, можна зазначити, що розмір посівної площі озимої пшениці був досить нестабільний: кожен рік відбувались  досить значні зміни в розмірі  посівної площі, що пояснюється відстеженням тенденції попиту на ринку зернових культур. В 2009 р. в порівнянні з попереднім роком було зменшення площі на 283,6 тис. га і в 2010р. порівнянно з 2009 р. також відбулося зменшення площі на 381,2 тис.га, тоді як в 2011 р. посівна площа збільшилась на 362,1тис. га),а в 2012 р. площа, навпаки, знову зменшилась а ж на 965,6 тис. га. Порівнюючи звітний і базисний роки, можна зробити висновок, що розмір посівної полощи зменшився на 26,9% в 2012 р. порівняно з 1990 роком.

Урожай і урожайність  − найважливіші результативні показники землеробства і сільськогосподарського виробництва в цілому. Рівень урожайності відображує вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і господарств

Під урожаєм (валовим збором) у статистиці розуміють загальний  обсяг продукції, зібраної з усієї  площі посіву окремих сільськогосподарських  культур або їх груп. Урожайність  − це середній обсяг продукції з одиниці посівної площі. Для культур, що вирощуються у відкритому ґрунті, урожайність визначають з розрахунку на 1ra, a y закритому ґрунті - на 1 м².

Урожайність безпосередньо  прямо пропорціонально впливає  на розмір валового збору. Підвищення урожайності на даний час є  найбільш актуальною проблемою для  сільськогосподарських товаровиробників, оскільки підвищення врожайності впливає  не тільки на збільшення валового збору, а й відповідно на зменшення собівартості продукції (табл.2)

2. Динаміка урожайності та валового збору пшениці озимої 
в усіх категоріях господарства України за 2008‒2012 роки

Культура	Роки					2012 в % до 2008
	2008	2009	2010	2011	2012
Урожайність, т/га
Пшениця озима	3,7	3,1	2,7	3,4	2,8	75,7
Валовий збір, тис. т
Пшениця озима	25050,0	20037,0	16216,8	21644,9	15131,8	60,4

 

 

Аналізуючи дані таблиці 2, можна зазначити, що урожайність озимої пшениці була нестабільна протягом  п’яти останніх років. Розмір посівної площі звітного року  зменшилася на 24,3% порівняно з базисним роком.

У 2012 році через несприятливі погодні умови урожай озимої пшениці був на 20−30% меншим, ніж у 2011 р.

Враховуючи динаміку зміни  посівних площ та урожайності культур, можна проаналізувати динаміку валового збору, який залежить від обох вище згаданих показників. Протягом досліджуваного періоду спостерігається нестабільний валовий збір пшениці озимої, так у 2012 році в порівнянні з 2008 р. обсяг валового збору зменшився на 39,6 тис.т.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Економічна характеристика насінництва

 

3.1.Економічна ефективність виробництва зерна

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат  від застосування всіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів. У сільському господарстві — це одержання максимального обсягу продукції з 1га землі з найменшими витратами засобів і предметів праці. Підвищення ефективності виробництва означає, що на кожну одиницю витрат і застосованих ресурсів одержують більше продукції і доходу.

Економічна ефективність визначається відношенням результату до понесених витрат на його досягнення і характеризується системою натуральних  та вартісних показників.

Система показників економічної  ефективності виробництва зерна  включає такі показники, як урожайність, продуктивність праці, собівартість, ціна реалізації, рівень рентабельності. Водночас при визначенні економічної ефективності виробництва продовольчого та фуражного  зерна є певні особливості.

Вартість одиниці продукції  визначаємо за формулою:

,грн./т,                 (3.1)

де С_з – заробітна плата, грн.;

     П_м – вартість паливо-мастильних матеріалів, грн.;

     А – відрахування  на амортизацію машин, грн.;

     С_пт – відрахування на поточний ремонт і технічний огляд, грн.;

     В_н – вартість насіння, грн.;

     Д_н – вартість мінеральних добрив, грн.;

     Д_г – вартість гербіцидів, грн.;

     П_пів – інші прямі витрати, грн.;

     З_в – загально-виробничі витрати, грн.;

     З_г – загальногосподарські витрати, грн.;

     В_ппр – вартість побічної продукції, грн.;

     В_пр – валовий збір продукції, т.

 

3.2.Економічна оцінка технологій вирощування  зернових культур

 

Найбільш ефективне використання ресурсного потенціалу підприємства забезпечується за необхідного рівня концентрації ресурсів і виробництва в умовах інноваційного типу його розвитку, основою якого є запровадження  новітніх технологій. Ці технології за своєю організаційно-економічною  сутністю передбачають найбільш раціональне  і економічно доцільне, комплексне застосування трудових, фінансових, матеріальних і природних ресурсів, що дозволяє одержувати синергичний ефект, який значно перевищує виробничі витрати. За рахунок цього досягається  значне зростання обсягів виробництва  і його прибутковості і на цій  основі прискорення темпів розвитку підприємства.

Запровадження сучасних технологій вирощування зернових культур вимагає  значних виробничих затрат. Так, вирощування  пшениці озимої за новітньою технологією, яка передбачає максимальну реалізацію генетичного потенціалу сорту (до 9−10 т/га), потребує в розрахунку на 1 га посіву, прямих витрат ресурсів в сумі 10,8 тис. грн., а з врахуванням загальногосподарських  і маркетингових затрат – 12,4 тис. грн. Сучасна інтенсивна технологія із запрограмованою урожайністю 7 т/га вимагає прямих виробничих витрат в  сумі 7,6 тис. грн., а традиційна ресурсоощадна, за планової урожайності 5 т/га – 5,2 тис. грн. на 1 га посіву (табл. 3).

 

 

 

 

 

3. Собівартість виробництва зерна озимої пшениці за різними технологіями її вирощування, грн.

Статті собівартості	Виробничі витрати на 1 га за технологіями
	новітня	інтенсивна	традиційна	екстенсивна
Заробітна плата з нарахуваннями	260,89	240,07	200,50	130,52
Насіння	487,00	487,00	487,00	375,00
Мінеральні добрива	5116,50	3047,50	1507,25	0,00
Засоби захисту рослин	1197,69	724,54	354,04	72,75
Паливо-мастильні матеріали	715,64	722,68	682,52	588,00
Електроенергія	24,31	24,31	24,31	24,31
Амортизація і кап. ремонт	629,00	501,95	438,53	318,83
Поточний ремонт і обслуговування техніки	464,12	361,53	317,42	233,64
Плата за землю	640,0	640,0	640,0	640,0
Інші матеріальні витрати	841,92	576,06	372,60	168,92
Загальновиробничі витрати	445,31	312,38	210,65	103,21
Виробничі витрати (виробнича собівартість)	10822,37	7638,02	5234,83	2655,18
Загальногосподарські витрати  і витрати на збут	1623,36	1145,70	785,22	398,28
Повна собівартість	12445,73	8783,73	6020,05	3053,46