Експерименту як метод юридично соціального дослідження

     Одним з важливих елементів соціальної і політичної системи суспільства є засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення, кіно та ін.). їх соціальна роль зв'язана, насамперед, з розвитком свідомості громадян, кожної особи. Система засобів масової інформації - соціальний інститут, що забезпечує збирання, опрацювання і розподіл інформації в масовому масштабі, на основі закономірностей в суспільстві. Діяльність засобів масової інформації полягає в забезпеченні обміну соціальною інформацією між великими групами людей в межах соціального мікросередовища з допомогою соціальних організацій і об'єднань, а також технічних засобів збирання, опрацювання і поширення інформації. Предметом соціології засобів масової інформації виступають закономірності духовного їх впливу на формування свідомості і соціальної поведінки людей. Ефективність засобів масової інформації визначається ступенем їх впливу на політичну, економічну, соціальну, культурну сфери життя суспільства і спів відносинами між метою їх пропаганди або окремими виступами і фактичним її досягненням. Діють загальні специфічні критерії ефективності пропаганди, засобів масової інформації. В діяльності засобів масової інформації відображаються зв'язки і взаємозалежності не тільки системи масового спілкування, але й всього суспільства.

     В процесі демократизації суспільного  життя в Україні зростає роль суспільної, громадської думки. Суспільна, громадська думка - своєрідний спосіб існування суспільної свідомості у вигляді неофіційної масової свідомості якоїсь соціальної спільності людей, зв'язаних спільністю інтересів, в яких фіксується їх ставлення до подій або явищ суспільного життя, до діяльності політичних партій, установ і особистостей. Суспільна думка виражається у формі рекомендацій і вимог, а також проявляється в схваленні або осудженні дій тих або інших соціальних інститутів, вчинків окремої людини або якоїсь групи людей. Суспільна думка складається в результаті цілеспрямованого впливу на маси політичних організації, установ і стихійно - на основі практичного життєвого досвіду, традиції, звичаїв тощо.  
 
 
 
 
 
 

Значення  експерименту в соціології 

     Експеримент (лат. Ехреrітепtum - проба, досвід) є загально-науковим методом отримання нових знань в умовах, підконтро-льних досліднику.[5,467]

  Специфіка експерименту - у відсутності відомостей про нього у тих хто досліджується, щоб не деформувати очікування результати.[4,78] Даний метод спирається на точний облік незалежних змін, які впливають на залежні змінні. Характерна риса експерименту заплановане втручання людини у досліджуване явище, можливість його відтворення за різних умов. З допомогою експерименту отримують інформацію, недоступну для Інших методів. Науково обґрунтований експериментальний метод розвивався переважно у природничих науках. Там він отримав і класичне 
тлумачення своїх суттєвих ознак, методологічних засад. Експериментальний метод прийшов в соціологічні науки з природних наук, де він приблизно с XVII віка став основним способом опитувальної перевірки наукових теорій[2 
 Експериментальні дослідження мають великі можливості щодо 
вироблення теорії та оновлення практики. Багато вчених позитивно 
ставляться до застосування експериментального методу в соціології, 
хоча нерідко висловлюються щодо незадовільного стану теоретичного 
і методологічного обґрунтування соціально-наукового експерименту, а також про неможливість застосування експериментальних методів при аналізі соціальної проблематики. Однак науці відомі соціальні експерименти Роберта Оуена, Фредеріка Тейлора чи Елтона Мейо, які намагалися створити для певних груп особливі умови життя чи праці, відмінні від загальноприйнятих, і перевірити таким чином як це відобразиться на ефективності їхньої праці, або, у випадку Роберта Оуена, навіть як це вплине на саму сутність людини: чи зробить її красивішою, розумнішою, добрішою тощо. Зрештою, існують експерименти, які створило саме життя: соціальні революції, реформи, експерименти в межах різних соціальних груп і царин суспільного життя - педагогіки, економіки, права та ін. [3,25] Незважаючи на визнання високої пізнавальної ролі експерименту, він поки що недостатньо широко засто-совується у соціологічних дослідженнях.

      Соціологічний експеримент - метод дослідження, під час якого отримують інформацію про кількісні та якісні зміни характеристик, діяльності та поведінки соціального об'єкта (індивіда, групи, спільноти) під дією певних факторів, у спеціально створених умовах, підконтрольних експериментаторові.[5, 467]

Соціальний  експеримент виконує дві основні  функції:

  а) перевірка наукової гіпотези, тобто визначення ефективності функ-ціонування соціального об’єкта.

  б) досягнення певного ефекту в практично перетворювальній 
діяльності. 
У першому випадку дослідник створює чи відшуковує певну ситуацію, приводить у дію гіпотетичну причину і спостерігає ,за змінами подій, фіксує їх відповідність чи невідповідність припущенням, гіпотезам. Специфіка експерименту в конкретному соціологічному дослідженні як методу одержання соціальної інформації полягає в особливостях об'єкта дослідження, яким є люди, що можуть усвідомлювати себе, свої відносини із зовнішнім світом, пізнавати його, будувати теорії і плани. Ще однією особливістю експерименту у соціології є якісно вищий рівень причинної залежності соціальних явищ. Це виявляється в значно більшій, ніж у природно-науковому експерименті, кількості змінних, що детермінують дане соціальне  явище.

  Логіка  експерименту завжди обумовлена пошуком  причин і характеру змін соціального  явища, процесу тощо. Для експериментального дослідження важливо, щоб усі теоретично значущі характеристики, крім незалежної змінної, були незмінними протягом усієї експериментальної ситуації, а в експериментальних ситуаціях були задіяні випадкові вибірки із випробуваних. Порушення цих вимог унеможливлює об'єктивні висновки щодо впливу незалежної змінної на залежну. Притому під час експерименту характеристика групи чи умов поділяється залежно від характеру їх дії на: нейтральні( які не беруть участі в експерименті), факторні(які водяться або змінюються самим дослідником), контрольні(за яким звіряють величину та особливості змін). За таким принципом і розрізняють групи, які беруть участь в експерименті: контрольні (які не підлягають впливу змін, а вважаються еталоном при порівнянні) та експериментальні (які підлягають впливу змін). Причому контрольні та експериментальні групи з усіх соціальних параметрів повинні бути однакові.[7,159-160]

  Особливостями соціологічного експерименту є те, що він завжди передбачає, певне втручання експериментатора у перебіг здійсню-ваного ним експерименту; надає конкретну відповідь па питання, що цікавлять дослідника, особливо про причинно-наслідкові зв'язки досліджуваного явища, процесу тощо; допомагає перевірити дослідницькі гіпотези; має чітко виражений прикладний аспект, оскільки забезпечує цінну інформацію для прийняття управлінських рішень.[ 5,468]

  Методологічною  основою експерименту у соціологічному дослідженні є концепція соціального  детермінізму. А основна теоретична проблема експе-риментального методу полягає у визначенні значущих змінних, що дете-рмінують це явище.

  Належно від основних ознак розрізняють такі види соціологічних експериментів:

  а) за способом проведення: натурні та уявні. Натурний експеримент застосовують у природних умовах, що дає змогу досліднику контролювати обстановку. У ньому незалежна змінна є природною і виявляється незалежно від дій експериментатора. Використання його у соціології обмежене природою соціальних об'єктів, тобто людей, тому втручання експериментатора повинно бути мінімальним. Більшість соціологічних натурних експериментів здійснюють у малих групах. Уявний експеримент, в якому дослідна ситуація створюється за допомогою уявної моделі, є більш поширеним. Він притаманний соціологічним дослідженням, у яких застосовують методи стати-стичного аналізу. Особливо важливий він при моделюванні соціальних процесів на комп'ютері. Уявний експеримент допомагає точніше визначити стратегію натурного експерименту;[5,467]

  б)за специфікою поставленого завдання: науково-дослідні(мають на меті прирощення знання) і прикладні (спрямовані на отримання практичного ефекту).[6,58]

  в) за характером об’єкта і предмета дослідження розрізняють соціологічні, економічні, правові, соціально-психологічні, педагогічні та інші експерименти.[6,58]

  г) за характером експериментальної ситуації: поділяються на польові та лабораторні. В польовому експерименті об'єкт (група) перебуває в природних умовах свого функціонування (наприклад, студентська група на практичних заняттях). При цьому члени групи можуть бути повідомлені або не повідомлені відносно своєї участі в експерименті.

  При лабораторному експерименті експериментальна ситуація, й нерідко і самі експериментальні групи формуються штучно. Тому члени групи, як правило, інформуються про участь в експерименті.

  Як  в польовому, так і в лабораторному  експерименті в якості додаткових методів збору інформації про хід експерименту можуть практикуватись опитування та спостереження. Їхні результати надають досліднику право вирішувати питання про те, чи втручатись в процес протікання експерименту чи спостерігати за ним без втручання до повного закінчення.[9,103]

  д) за послідовністю доведення дослідницьких гіпотез: лінійний і паралельний. Лінійний експеримент полягає в тому, що аналізу піддають одну й ту саму групу, яка є і контрольною, і експериментальною. Це означає, що до початку експерименту фіксують усі контрольні, факторні (які вводить або змінює сам дослідник) та нейтральні (які немовби не беруть участі в експерименті) характеристики групи. Після цього змінюють факторні характеристики групи (та/або умови її функціонування), а потім по завершенні певного часу знову оцінюють (вимірюють) стан групи за її контрольними характеристиками.

  У паралельному експерименті одночасно  беруть участь дві групи - контрольна та експериментальна. Вони мають бути ідентичними за всіма контрольними та нейтральними характеристиками. Характери-стики контрольної групи залишаються постійними впродовж усього експерименту, натомість характеристики експериментальної групи змінюються. За підсумками експерименту контрольні характеристики двох груп порівнюють і роблять висновок про причини та величину змін, що відбулися.

  Підготовка та проведення експерименту є багатоаспектним процесом, який передбачає: 1) визначення проблемної ситуації, яку необхідно дослідити; 2) визначення мети, об'єкта і предмета експерименту; 3) визначення завдань і формулювання дослідницьких гіпотез; 4) вибір індикаторів та способу контролю за перебігом експерименту; 5) визначення об'єкта (групи) для експерименту; 6) фіксація досліджуваних характеристик об'єкта; 7) визначення умов експерименту і створення експериментальної ситуації; 8) вимірювання стану об’єкта за його контрольними характеристиками відповідно до виду експерименту; 9) аналіз отриманих результатів, визначення напряму, величини змін характеристик, які підлягали дослідженню.

  Для успішного проведення такого роду експериментів значною мірою залежить від правильного добору його учасників. У прикладній соціології тля формування експериментальних груп використовують: (1) метод попарного добору, (2) метод структурної ідентифікації та (3) метол випадкового добору. Застосування того чи іншого методу добору залежить від планованого експерименту.

  Метод попарного добору використовують переважно у паралельному експерименті. Суть цього методу полягає в тому, що з генеральної сукупності відбирають дві групи, ідентичні за нейтральними та контрольними характеристиками.

  Метод структурної ідентифікації може бути використаний як у паралельному, так і в лінійному експерименті. Для лінійного експерименту добір групи здійснюють способом квотної вибірки, щоб група являла собою мікромодель генеральної сукупності за нейтральними та контрольними характеристиками. У паралельному експерименті за тими самими характеристиками вирівнюють структури експери-ментальної та контрольної груп.

  Метод випадкового добору ідентичний методу ймовірнісної вибірки із заздалегідь заданим обсягом. Зазвичай цей метод використовують у польових експериментах за численності експериментальних груп.[1,437]

      Експеримент у соціології  права виступає як єдність пізнавальної і пра-ктичної діяльності. [6,58] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Експеримент як метод юридично - соціального дослідження 

  Експеримент у науці виступає як єдність пізнавальної і практичної діяльності. Роль експерименту, як однієї з форм наукової практики, зростає в умовах перетворення науки в продуктивну силу суспільства. Це справедливо не лише для природничо-наукових, а й для соціальних експериментів. Останні використовують у практиці ні соціального планування й управління для вироблення науково обґрунтованих управлінських рішень (творчий експеримент). У галузі права експеримент все частіше виступає компонентом нормотворчого процесу. Наприклад, розробка концепцій нових нормативних актів неможлива без їх всебічної і серйозної експериментальної перевірки. Однак на практиці нерідко пропозиції для нових законів дають вчені без належного обґрунтування. Потрібно використовувати наявні в юридичній науці широкі можливості для проведення експериментів щодо підвищення ефективності правотворчої діяльності.

    Експеримент, як наукова процедура, — це метод отримання знання про об об’єкт шляхом впливу на нього керованих і контрольованих факторів.

  У соціологічних дослідженнях права  ця проблема виступає як специфічне завдання вичленовування дії:

  — правового фактора з усієї системи детермінації, що найгостріше постає перед дослідниками ефективності;

— юридичних норм.

    Наприклад, одним із показників ефективності правової норми може бути ступінь досягнення її цілей. Однак сам по собі це дуже умовний показник, оскільки норма діє не ізольовано, а в системі з іншими соціальними факторами. Позитивний ефект може бути досягнуто і за рахунок дії інших, не правових факторів за слабкої ефективності норми. Таким чином, потреба обліку впливу всієї системи умов під час вивчення дії правового фактора не виключає можливості проведення експерименту в юридичній науці. При цьому зазначимо, що сам правовий фактор є складною системою. Тому, наприклад, при вивченні ефективності законодавства, що регламентує виробничу діяльність, багато експериментів є, власне кажучи, економіко-правовими, де економіка й право виступають разом. За аналогією, можна говорити про політико-правові, культурно-правові и інші експерименти. В цьому виявляється єдність матеріального змісту и юридичної форми закону, який можна розірвати лише в абстракції, але не в реальному експерименті. Іншими словами, поняття власне правового експерименту - це повною мірою ідеалізація