Експерименту як метод юридично соціального дослідження

    Складність зв'язків детермінації виявляється не лише в множинності причин, але й у множинності наслідків (залежних змінних). Як правило, соціальні дослідження мають справу не з одним елементарним наслідком, а із системою наслідків, з яких вони можуть охопити лише деякі фрагменти. Звідси — труднощі експериментальної перевірки гіпотези, оскільки підтвердження нього наслідку не дозволяє повною мірою судити про обґрунтованість гіпотези. Можливо, що цей наслідок належить кільком гіпотезам. Вихід з такої ситуації — перевірка якомога більшої кількості наслідків з гіпотезою. Але це відповідно ускладнює експериментальну процедуру.

  Залежно від змісту експериментального фактора, в юридичній соціології можна  виділити дні групи експериментів, У першій групі експериментальною  змінною самі правові норми не виступають; у другій — право  є експериментальним чинником. Гак, до експериментів першої групи можна віднести дослідження ефективності правової пропаганди й правового виховання населення, ефективність профілактики правопорушень і т. ін., якщо ці дослідження проводять із врахуванням вимог експериментальних процедур. Однак найбільший інтерес становлять експерименти другої групи, коли дослідним шляхом на локальному об’єкті перевіряють новий законодавчий акт.[6,59]

  У соціології розрізняють активно  спрямовані й природні експерименти. В активному досліді дослідник сам вводить у дію експериментальний фактор як гіпотетичну причину передбачуваних наслідків. У природному експерименті імпульс зміни об'єкта не вводиться соціологом, а виникає як результат природного ходу подій.

  Завдання  дослідника — визначити, якою мірою  очікувані відповідно до його гіпотези наслідки збігаються з реальними змінами об’єкта. Законодавчий експеримент є активно спрямованим, оскільки досліджувана норма завжди вводиться в життя з метою перевірки її ефективності. Однак і природні експерименти становлять собою велику пізнавальну цінність. Вони немов би ставляться самим життям і відкривають широкі можливості для дослідника права. К. Кульчар справедливо зауважує, що «можна вважати введення в дію будь-якої правової норми дослідом, проведеним у природному середовищі, якщо вдасться виділити з неї суспільні наслідки, безпосередньо пов'язані з цією «незалежною змінною». Природні експерименти не зводять дослідника до ролі пасивного спостерігача. Вони припускають його активну творчу діяльність».[2,272]

  Пізнавальні можливості законодавчого експерименту можуть бути реалізовані лише за дотримання всіх наукових вимог експериментальної процедури. Однак на цьому шляху є труднощі об'єктивного й суб'єктивного плану.

  Усе зазначене про специфіку й  проблеми соціальних експериментів повною мірою стосується й законодавчих експериментів. До цього слід додати, що для останніх особливо важливий добір типо- 
вих локальних об'єктів для перевірки нормативного акта. Крім того, 
потрібно, щоб умови проведення експерименту залишалися нормаль- 
ними. Наприклад, під час проведення деяких господарських експе- 
риментів створюють пільгові умови для їх учасників, що є пору- 
шенням принципу об'єктивності. Порушує чистоту експерименту

й погіршення умов для учасників експерименту (посилення контролі і вимогливості, підвищення відповідальності за результат експерименту, обстановка нервозності, дефіцит часу тощо). Слід враховувати і психологічні особливості законодавчих експериментів. Як зазначено в науковій літературі, законодавчий експеримент пов’язано з очевидними незручностями.

  Отже, використання експерименту як способу  перевірки наукових гіпотез істотно підвищує статус конкретних досліджень у соціології права, розширює їх пізнавальні можливості. Без висування гіпотез не може розвиватися теоретичне знання. Однак перевірку їх обґрунтованості здійснюють у площині емпіричного рівня знання шляхом порівняння виведених з гіпотез наслідків із науковими даними. Евристична цінність експерименту полягає в тому, що він є прийомом активної взаємодії дослідника з об’єктом, різновидом наукової практики. З його допомогою створюють умови, що відповідають логіці

 перевірки  гіпотез, здійснюють реальний вплив на об’єкт і вимірюють результати дії гіпотетичного причинного фактора. Ніякий інший метод не в змозі забезпечити виконання всіх цих умов. Соціологія права має в своєму розпорядженні певні можливості для проведення реальних експериментів. Вона також може використовувати й процедури уявного експериментування шляхом розробки причинних моделей, ретроспективного аналізу, моделювання тощо. Тим самим наукова перевірка гіпотез дістала надійніший фундамент[6,59]

Висновок 

  Експеримент - це метод, що забезпечує найкращі емпіричні дані для перевірки гіпотез про наявність причинного зв'язку між явищами, а також найбільш надійний засобом вирішення багатьох практичних завдань, пов'язаних з оцінкою ефективності соціальних і політичних програм.

  Даний метод спирається на точний облік  незалежних змінних, які впливають  на залежні змінні. Характерна риса експерименту - заплановане втручання людини у досліджуване явище, можливість його відтворення за різних умов. З допомогою експерименту отримують інформацію, недоступну для інших методів.

  Експеримент у науці виступає як єдність пізнавальної і практичної діяльності. Роль експерименту, як однієї з форм наукової практики, зростає в умовах перетворення науки в продуктивну силу суспільства. Це справедливо не лише для природничо-наукових, а її для соціальних експериментів. Останні використовують у практиці соціального планування й управління для вироблення науково обґрунтованих управлінських рішень (творчий експеримент). У галузі права експеримент все частіше виступає компонентом нормо творчого процесу. Наприклад, розробка концепцій нових нормативних актів неможлива без їх всебічної і серйозної експериментальної перевірки. Однак на практиці нерідко пропозиції для нових законів дають вчені без належного обґрунтування. Потрібно використовувати наявні в юридичній науці широкі можливості для проведення експериментів щодо підвищення ефективності правотворчої діяльності.

     Іншими  словами, експеримент виявився методом,  який є придатним для перевірки правової практики, ніж для пошукових досліджень спрямованих на вироблення адекватного теоретичного формулювання пробних гіпотез, що описують закономірності правових процесів.

Використана література 

1. Жаль К.К. Соціологія: Навч. посіб. К.:Либідь, 2005. – 440с.
2. Соціологія права: Навч. посіб./О.М. Джужа, І.Г Кириченко, В.С. Ковальський, С.М. Короцький та інші. За ред. О.М. Джужи – К.:Юрінком Інтер, 2004 – 288с.
3. Панкін І.З. Соціологія: Навч. посібник – 3 вид., перек. і доп. – К.:Знання, 2008 – 351с.
4. Лукашевич М.П., Пушинков М.В. Соціологія, Базовий курс: Підручник – К.: Каравела, 2006 – 312с.
5. Соціологія: Підручник для студентівВНЗ/ За ред.. В.Г. Городянин – к.: видавництво центер «Акам», 2008 – 544с.
6. Настасяк І. Ю. Соціологія права: Навчальний посібник – Львів, 2008 – 196с.
7. Сірий Є.В., Соціолгія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії,/ Навчальний посібник – К.: Атіка, 2004 – 480с.
8. Соціологія: підручник/ За загальною редакцією проф.. В.П. Адрушенка, проф.. М.І. Горлача Харків – Київ, 1998 – 382с.
9. Барвінський А.О., Соціологія: Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів – К.:Центр навчальної літератури, 2005 – 328с.
10. Современый психологыческий словарь/ Сост. И общ. Ред. Б.Г. Мещеряков, В.П. Зинченко, - СПб.: прайм – ЕВРОЗНАК, 2007 – 633С.