Методика використання арттерапії з метою ре соціалізації безпритульних дітей у притулку для дітей

Для кращого розуміння  особливостей соціалізації безпритульних  дітей наведимо відмінності між  вихованцями сиротинця та соціальними  сиротами, виявлені Н.Ю. Максимовою: порівняно з сиротинцем у притулках діти значно важче виховуються. Причинами цього є те, шо життя на вулиці пропонує безпритульним дітям ціннісні орієнтації кримінальної субкультури; здебільшого діти в притулках знаходяться в афективному стані, виявляють реакції протесту.

Окреслимо соціально-психологічні фактори, що перешкоджають нормальному розвитку дітей в сиротинцях:

- відсутність умов для  виникнення та розвитку особистісних емоційних зв'язків дитини й дорослого через постійну зміну дорослих;

- постійна зміна закладів, причому в кризовому для становлення особистості віці - 3, 7, 15 років;

- постійне перебування  у колективі; відсутність приватності  у речах, просторі, часі;

- відсутність психологічної  роботи з жертвами насилля;

- ізольованість від буденного  життя; звуженість оточуючого середовища.

Не менш важливий влив мають  педагогічні недоліки роботи з безпритульними дітьми:

- недостатня діяльність  щодо формування адекватної до  віку провідної діяльності;

- недостатній рівень підготовки  вихователів;

- недоліки, які не дозволяють  компенсувати дефекти розвитку, викликані відсутністю сім'ї;

- недиференційований підхід  до вихованців.

Отже, особливість соціалізації безпритульних дітей проявляється у відображенні формування акцентуацій характеру,які формуються під впливом навколишнього середовища.Таких як : пригнічений стан, підозрілість, корисливість, схильність до агресії, жорстокості, страхи, почуття власної неповноцінності, замкненість, відчуження, емоційна холодність, неврівноваженість, легка емоційна дратівливість, істеричність, пасивність, надмірна обережність, неприйняття нового. Усунути ці психічні стани кардинально ми не зможемо, проте вплинути можна шляхом застосування арттерапевтичних методик. А ефективній соціалізації перешкоджають особистісні новоутворення такі, як феномен „смислового бар’єру”, „афекту неадекватності”, „ розрізненості стосунків”.

 

 

1.4 Технології  соціального захисту безпритульних дітей в Україні

Основою функціонування національного  механізму запобігання безпритульності дітей в Україні є відповідне законодавче поле.

Базовим документом вітчизняної  системи захисту та забезпечення прав дітей є Конституція України, відповідно до частини третьої статті 51 якої сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Право дітей на захист від усіх форм насильства гарантується також статями 28, 52 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Статтею 24 визначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Тож, незалежно від того, чи виховується дитина в сім’ї, чи її покинули батьки і вона стала безпритульною, діти повинні мати рівні права.

На підставі положень Конституції  України Прийнято Закон України від 26 квітня 2001 р. № 2402-III“Про охорону дитинства”, який визнав охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і з метою забезпечення  реалізації прав дітей на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток визначив основні засади державної політики в цій сфері.Відповідно до Закону держава здійснює захист дитини від:

- усіх форм фізичного  і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження  з нею, експлуатації, включаючи  сексуальні зловживання, у тому  числі з боку батьків або  осіб, які їх замінюють;

- втягнення у злочинну  діяльність, залучення до вживання  алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

- залучення до екстремістських  релігійних, психокультових угруповань  і течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

Держава гарантує дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги, необхідної для забезпечення захисту їх прав. Діти мають право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації із зауваженнями та пропозиціями стосовно їх діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення (стаття10). 

Однією з причин, що виштовхує  дитину на вулицю, є жорстокість  і насильство щодо неї [16].

Право дітей на захист від  усіх форм насильства в сім’ї та здійснення роботи щодо запобігання чи подолання дитячої безпритульності, а також щодо соціального захисту дітей регулює Закон України від 15 листопада 2001 року N 2789-III “Про попередження насильства в сім’ї”. Він визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім’ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї. Зокрема, відповідно до розділу ІІІ Закону провадяться такі спеціальні заходи з попередження насильства в сім’ї: офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї; офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки щодо насильства в сім’ї; взяття на профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї; захисний припис; стягнення коштів на утримання жертв насильства в сім’ї у спеціалізованих установах для жертв насильства в сім’ї.

Одним із основних актів, спрямованих  у тому числі і на захист бездоглядних і безпритульних дітей, є Національна програма “Діти України”, затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63. Програма спрямована на підвищення рівня виховання дітей, створення умов для їх фізичного, духовного, морального становлення, удосконалення системи утримання, виховання, навчання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

На виконання положень Програми були прийняті “Додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми “Діти України”, затверджені Указом Президента України від 24 січня 2001 р., основними завданнями заходів є: подальше вдосконалення законодавства щодо соціального захисту дітей; удосконалення механізмів соціальної підтримки дітей, які перебувають у скрутних та надзвичайних умовах; розвиток мережі та підвищення ефективності спеціалізованих закладів і служб соціального захисту дітей; запобігання дитячій бездоглядності, безпритульності, бродяжництву та жебрацтву.

Указом Президента України  від 18 березня 1998 р. № 200 були затверджені “Комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві”.

Ці заходи спрямовані на виконання Національної програми “Діти України”, є її складовою і передбачають подальше удосконалення нормативно-правової бази запобігання бездоглядності та правопорушенням серед дітей, приведення її у відповідність із сучасними умовами і міжнародними нормами; підвищення ефективності діяльності всіх суб’єктів державної системи соціального та правового захисту щодо розв’язання проблем профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві; створення умов для соціальної, психолого-педагогічної, медичної, правової підтримки і реабілітації дітей з девіантною поведінкою, зокрема шляхом розширення відповідно до потреб регіонів мережі притулків для неповнолітніх; організація теоретичних і методичних досліджень з проблем профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, узагальнення досвіду і впровадження в практику найефективніших методів цієї роботи; підготовка і підвищення кваліфікації фахівців, які займаються профілактикою бездоглядності та правопорушень серед дітей.

З метою подальшого зміцнення  законності і правопорядку в державі

Указом Президента України  від 25 грудня 2000 р. № 1376 затверджено Комплексну програму профілактики злочинності на 2001–2005 роки. За цією Програмою з метою вдосконалення правової бази з питань профілактики злочинності серед неповнолітніх та захисту їх законних прав та інтересів зацікавленим міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади доручено розробити пропозиції про внесення змін до актів законодавства щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у незаконному відчужені майна (житла), яке належить неповнолітнім на правах спільної власності. З метою реалізації вказаних заходів ряд норм, спрямованих на захист прав неповнолітніх з порушеного питання, встановлено у Кримінальному кодексі України. Також відповідно до вказаної Комплексної програми з метою запобігання негативним проявам серед неповнолітніх, у тому числі пияцтву, наркоманії, дитячій бездоглядності і безпритульності, відповідним міністерствам і відомствам ставилося завдання забезпечити виявлення дітей, які жебракують, вчиняють правопорушення або стали жертвами злочинної діяльності дорослих; проводити спільні оперативно-профілактичні операції. Не залишилося поза правовим полем держави питання експлуатації дітей з комерційною метою. Особливого захисту щодо цього потребують безпритульні діти, оскільки перебувають у стані бродяжництва, діти, які мають найбільший ризик бути втягнутими до торгівлі людьми та експлуатації.

З метою узгодження заходів, що здійснюються різними державними структурами та неурядовими організаціями, постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 р. № 766 затверджено Комплексну програму протидії торгівлі людьми на 2002–2005 роки, якою визначені конкретні заходи з питань запобігання та боротьби з торгівлею людьми, зокрема такі як: запобігання вивезенню жінок за кордон для експлуатації в індустрії сексуальних послуг, дітей для всиновлення та людей для використання як донорів органів, захист та реінтеграція потерпілих внаслідок цього злочину.

Держава активізувала роботу щодо викорінення дитячої бездоглядності та безпритульності відповідно до вимог Закону України від 24 січня 1995 р. N 864-XIV “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”. Виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини, цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх. Відповідно до статті 1 Закону здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на: школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров'я; притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх; суди; кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ [17].

Таким чином, в Україні  діє широкий спектр законів та інших нормативно-правових актів  з питань охорони дитинства та запобігання дитячій безпритульності, виконання яких дозволяє виявляти та здійснювати соціальну реабілітацію безпритульних дітей. Однак, незважаючи на доволі широке правове поле, існує  потреба у змінні чинного законодавства України з метою координації та врегулювання відносин сім’ї, держави, суспільства, батьків та дітей для забезпечення оптимального вирішення існуючих проблем. 

РОЗДІЛ 2

 ТЕХНОЛОГІЇ  РЕАБІЛІТАЦІЇ БЕЗПРИТУЛЬНИХ ДІТЕЙ  В ЗАКЛАДАХ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

 

2.1 Основні напрями і зміст соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей

Для надання допомоги дітям, які мають досвід проживання на вулиці, в Україні створено мережу закладів соціального захисту, які перебувають у сфері управління служб у справах дітей.

Первинною ланкою здійснення соціального захисту неповнолітніх, їх психологічної, медичної, соціальної реабілітації виступають притулки для  неповнолітніх. Саме сюди потрапляють в першу чергу діти вулиці, тут вирішується їх подальша доля.

Притулок для неповнолітніх  служби у справах дітей – заклад соціального захисту, створений  для тимчасового перебування  у ньому неповнолітніх віком  від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту держави [36, с. 2].

За статистичними даними, серед  дітей, які перебували в  притулках частина були вилучені з вулиці під час проведення профілактичних рейдів, частина – із сімей працівниками служб у справах дітей.

Ці діти часто перебувають  у пригніченому стані, зумовленому  різкою зміною звичного способу життя, переживаннями, пов’язаними з вирішенням їх долі в різних інстанціях, розривом минулих міжособистісних зв’язків. Психотравмуюче значення має і певна невизначеність становища, побоювання, тривога щодо умов перебування у новій установі. Значна частина дітей, які потрапляють до притулку, мають відхилення у формуванні особистості, стані здоров’я, допускають зриви у поведінці [12, с.48].

Для досягнення позитивних змін у поведінці і діяльності неповнолітніх профілактична та корекційно-виховна робота в притулку повинна здійснюватись у наступних  напрямках:

1. З'ясувати всі причини, які зумовили небажану поведінку (здійснити оперативну психолого-педагогічну та соціальну діагностику) ;

2. Розробити рекомендації для усунення цих причин на даний час і в майбутньому (для дорослих, щоб змінити ставлення до даної дитини і усунути педагогічні помилки, які були допущені, і для самої дитини);

3. Домогтися того, щоб ці рекомендації були прийняті всіма людьми, які оточують дану дитину (вони повинні з ними погодитись і захотіти їх виконувати);

4. Навчити всіх, включаючи дитину, виконувати розроблені рекомендації, тобто навчити їх новим відносинам, іншій поведінці, даючи їм необхідні для цього психолого-педагогічні знання;

5. Здійснювати спостереження за виконанням рекомендацій, за взаємодією відповідальних осіб з дитиною і, у випадку необхідності, внести відповідні корективи в цей процес;

6. Продовжувати дану роботу до тих пір, поки не будуть досягнуті позитивні зімни у поведінці, діяльності і взаємовідносинах всіх, хто був причетний до даного випадку [32, с.45].

Організація профілактичної та корекційно-виховної роботи здійснюється на основі індивідуального підходу до дитини з урахуванням його віку та ступеня розвитку.

Вихованці притулків значно важче піддаються вихованню, оскільки життя на вулиці пропонує їм ціннісні орієнтації кримінальної субкультури, діти знаходяться в афективному стані, виявляють реакції протесту.