Напрямки оптимізації соціального обслуговування людей, які зазнали насильства в сім’ї

 - психологічне насильство в сім’ї - насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю;

- економічне насильство в сім’ї - умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я [14].

А.Я Бондар та С.С Павленко у своїх наукових записах писали про те, що фізичне насильство має прояв у застосуванні фізичної сили, холодної або вогнепальної зброї, в отруєнні або спаюванні одурманюючими засобами, а також в обмеженні харчування та сну.

Психологічне насильство може мати вираз в ігноруванні суб’єктивних характеристик та потреб дитини (свободи, гідності, прав), руйнуванням стосунків прихильності між дорослим і дитиною, або фіксування цих стосунків, а також дії, що призводять до різноманітних деформацій і порушень психічного (поведінкового, емоційного, інтелектуального, комунікативного, особистісного) розвитку. Економічне насилля має прояв у тотальному контролі над витратами членів сім’ї, що призводить до ігнорування їх матеріальних потреб. Сексуальне насильство розглядається як зумисне втягування неповнолітнього в сексуальні дії з дорослими, з метою отримання останніми сексуального задоволення або будь-якої іншої вигоди. До сексуального насилля належать: сексуальне розтління, розбещення і втягування дітей у проституцію та інше.

Найтяжчою за своїми наслідками формою сексуального насильства є -інцест. Серед різних теорій і пояснень чинників насильства найчастіше виділяють психологічні та соціальні. Прибічники психологічних теорій зосереджують увагу на психологічних чинниках ризику – передовсім схильності до насильства у кривдників та особливостях потерпілих. Теорії соціальної причинності розглядають зовнішні чинники, що впливають на появу насильства, а саме: культурні норми, бідність, безробіття, соціальну ізоляцію, низький освітній рівень тощо [6, с 69-72].

Тема насилля в сім’ї, розглядається не лише в соціальній роботі, але і в соціології. Так, наприклад Ентоні Гіденс в своїй книжці «Соціологія» говорить про те що, сім’я або родинні взаємини є невід’ємною складовою життя кожного з нас, сімейне життя заключав в собі майже весь спектр емоційного досвіду. Родинні стосунки – між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами і сестрами або між далекими родичами - можуть бути теплими і змістовними. Але вони можуть бути сповнені і найвищої напруги, ввергаючи людей у розпач або вселяючи їм відчуття глибокої тривоги й вини [7,с 88-96].

Е. Гіденс дає таке визначення «насильство в сім’ї» - це теж переважно пріоритет чоловіка. Ми можемо визначити домашнє насильство як застосування фізичної сили одним із членів родини до іншого або інших. Дослідження показують, що найпершими об’єктами насильства знову ж таки стають діти, надто ж малі діти віком до шести років. Другий широко розповсюджений вид - це насильство чоловіків стосовно жінок.

Проте буває, що й жінки вдаються до домашнього насильства, спрямованого проти малих дітей та проти своїх чоловіків.

Тема насилля в родині, розглядається не лише в соціальній роботі, але і соціології, і тут розглядається таке питання «чому домашнє насильство настільки поширене?» Тут можна назвати цілу низку чинників. Один із них - це поєднання емоційної напруги та персональної інтимності, характерне для родинного життя. Родинні стосунки часто заряджені сильними емоціями, коли любов і ненависть часто змішуються. Сварки, що спалахують у домашньому середовищі, породжують антагонізми, які не відчуваються так гостро в інших соціальних контекстах. Те, що спочатку здається дріб’язковим інцидентом, може спричинитися до справжньої ворожнечі між подружжям або між батьками й дітьми. Чоловік, толерантний до ексцентричності в поведінці інших жінок, може вкрай розлютитися, якщо його дружина надто розбалакається десь на вечірці або розкриє інтимні подробиці, які йому хотілося б зберегти в таємниці.

Е. Гіденс виділяє другий чинник – це те, що чимало виявів насильства в родині люди толерують, а іноді схвалюють. Та хоча суспільно санкціоновані форми сімейного насильства й носять обмежений характер, вони легко можуть вилитися в значно не безпечніші прояви. Не так багато знайдеться дітей у Британії, яких би котрийсь із батьків не ляснув або принаймні легенько не вдарив. Такі вчинки часто відверто схвалюються людьми сторонніми й навряд чи розцінюються як вияви «насильства». Якщо ж дитину лясне десь у крамниці хтось чужий за те, що вона щось не так зробила або сказала, це буде сприйнято зовсім інакше. Проте насильство залишається насильством, хоч би хто його здійснював [8,с 88-92].

Насильство в сім’ї існувало із прадавніх часів. Зараз відбувається активна робота над дослідженням даної проблеми, багато дослідників цікавляться цією темою. Розробленість даної теми досить обширна  Л.Г. Захарова, яка у своїй роботі виділяє чотири відмітні особливості сімейного насилля.У дослідженнях Н.Середи  аналізувалася діяльність державних і громадських організацій, які надають допомогу жертвам домашнього насильства. У роботах Шведової Н. розглядалися питання, пов’язані з проблемами зростання насильства у всіх його формах, в тому числі насильство в сім’ї. У практичному дослідженні А. Карева  і Е.Забалдикіной розглядається такий вид допомоги постраждалим від домашнього насильства, як телефонне консультування На даний момент не всі аспекти проблеми насильства в сім’ї  розглянуті, тому вирішення цього питання залишається у стані розробки.

1.2. Уточнення основних  понять дослідження: «сім’я» «соціальне обслуговування», «насильство в сім’ї», «люди, що зазнали насильства в сім’ї»

Перш  ніж  визначити  умови  й  причини  насильства   у  сім’ї,  коротко розглянемо  поняття  сім’ я.

Сім’я – це група осіб, пов’язаних між собою шлюбом, кровним спорідненням, фактом  усиновлення (удочеріння)  та іншими  формами прийняття дітей на виховання, які разом  проживають, спільно господарюють  і мають взаємні  права  й  обов’язки  [24,с 134].

Сім’я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей ( власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально – психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей  [17,с 82].

Сім’я є первинним та основним осередком суспільства [28]. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю  і тоді, коли дружина чи чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом України з метою зміцнення сім’ї як соціального інституту, утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами родини, побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки. [28].

У науковій літературі поняття «соціальне обслуговування населення» використовується порівняно рідко. На думку ряду вчених, соціальне обслуговування в сучасних умовах виступає в якості одного з напрямків соціальної роботи та організаційної форми цього виду соціальної діяльності, яка розглядається в якості системи певних способів соціального гуманістичної діяльності, спрямованої на адаптацію, соціальну реабілітацію окремої особистості, родини або людського суспільства.

Таким чином, можна сказати, що соціальне обслуговування – система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності [4, с 117].

У «Словнику з соціальної роботи» Р. Баркера соціальне обслуговування визначається як «уявлення конкретних  соціальних  послуг людям для задоволення потреб, необхідних для їх нормального розвитку, людям, залежним від інших (тим, хто не може сам про себе подбати)» [4,с 119].

Слід зазначити, що не у всіх країнах світу в поняття «соціальне обслуговування» вкладається однаковий зміст.

Наприклад, у Фінляндії в Законі про соціальне обслуговування (1982 р.) під ним мається на увазі «сукупність соціальних послуг, підтримки засобами до існування, соціальної допомоги та пов’язаних з ними дій, які покликані служити зміцненню соціальної забезпеченості та сприяти розвитку окремої людини, сім’ї, суспільства» [10, с 223].

Згідно Закону України «Про соціальні послуги», маємо таке визначення «соціальне обслуговування» - це система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності [15, с 537].

Відповідно до цього Закону можуть надаватися такі види соціальних послуг:

- соціально-побутові послуги – забезпечення продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, соціально-побутової адаптації, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

- психологічні послуги – надання консультацій з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості ,з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;

- соціально-педагогічні послуги – виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та колекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та  художньої діяльності тощо, а також, залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;

- соціально-медичні послуги – консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримки та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, праце терапія;

- соціально-економічні послуги – задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;

- юридичні послуги – надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, захист прав та інтересів особи, інша правова допомога тощо);

- послуги з працевлаштування – пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;

- інформаційні послуги – надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об’єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг,  формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем [15, с 537].

Згідно цього закону соціальне обслуговування здійснюється:

- за місцем проживання  особи (вдома);

- у стаціонарних інтернатних  установах та закладах;

- у реабілітаційних установах  та закладах;

- в установах та закладах  денного перебування;

- в установах та закладах  тимчасового або постійного перебування;

- у територіальних центрах  надання соціальних послуг;

- в інших закладах соціальної  підтримки (догляду).

Наступне поняття дипломної роботи – насильство в сім’ї. Це поняття має юридичний аспект дослідження, тому доцільно звернутись до нормативних актів з метою його уточнення.

Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї [16].

Згідно з цим законом, розрізняють 4 основні форми жорстокого поводження з дітьми: фізичне, сексуальне, психічне насильство та економічне насильство.

Фізичне насильство в сім’ї – це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім’ї – це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство в сім’ї – це насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю.

Економічне насильство в сім’ї – це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані нате, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. [16].