Піднесення Східної Азії та його конфлікти: Досвід Японії

Відновлення економічних  позицій Японії в світі в 50 - 60 рр., і вихід цієї країни на друге місце у світі за економічним потенціалом на поч. 90 рр. – одна з найважливіших подій світової післявоєнної історії, зазначає Говоров Ю. Л¹³, що представляють інтерес не тільки з політичної, але і з наукової точки зору. Серед факторів «економічного дива» на перше місце слід поставити роль держави, яка безпосередньо економікою не займається, але ефективно впливає на перебіг економічних процесів. Цікаво, що в перші повоєнні роки темпи відновлення японської економіки були нижче західноєвропейських . Перелом настав у 1948-49 рр., з початком "шокової терапії" , характерними особливостями якої були :

• Збереження регулюючої ролі держави в соціально -економічній сфері
• Державний протекціонізм у валютно-фінансовій сфері (держконтроль над експортом-імпортом капіталу, над зовнішньоторговельними розрахунками на базі фіксованого курсу ієни до долара - вільна конвертація ієни була дозволена тільки в 1970 р., вільний експорт - імпорт капіталу - в 1980 р.). Це сприяло пом'якшенню соціальних наслідків тієї ж «шокової терапії»
• Державне регулювання і протекціонізм у торговельній сфері . Поставивши потужні митні заслони імпорту іноземної конкуренції (готової продукції, здатної задушити національне виробництво ), держава всіляко заохочувала імпорт сучасних західних технологій для розвитку національної промисловості на сучасній технологічній основі.
• Пріоритетна державна підтримка виробника перед торговцем - перекупником, припинення банківсько-фінансових спекуляцій, що сприяють збагаченню вузького прошарку населення, але не сприяють економічному прогресу країни. Урядова регламентація банківського відсотка на користь клієнта – виробника
• Офіційна підтримка процесу розвитку дрібного підприємництва, що дає швидкий економічний ефект задоволення купівельного попиту і що сприяє появі численного середнього класу, основи соціальної стабільності в японському суспільстві

Економічні успіхи Японії не зводяться, звичайно, до "чудо-керівництва" з боку держави. Вони можуть розглядатися як прояв дії закону нерівномірності розвитку країн в епоху імперіалізму - зокрема, всі країни розгромленої фашистської "осі" випередили за темпами розвитку на новій технологічній та соціальній базі своїх переможців. Ще одним важливим критерієм стала наукова гілка, адже правильна стратегія була обрана і в науково-технічній сфері. Оскільки розвиток власної науки і техніки вимагало колосальних витрат і, головне, багатьох десятиліть, тому Японія використала свій власний досвід епохи Мейдзі для швидкої ліквідації науково - технічного відставання від більш розвинених країн : за 30 років з 1949 р. було закуплено на Заході 34 тис. ліцензій і патентів, які були японцями творчо доопрацьовані і, що найголовніше , швидко впроваджені у виробництво. Оскільки спочатку західні власники науково-технічної інформації не очікували від японців настільки швидкого по євроамериканського стандартам її впровадження, та перетворення Японії у торгового конкурента, патенти та ліцензії продавалися японцям за безцінь.

І як висновок, хочу додати, що захоплення економічним дивом Японії з боку зовнішнього світу переросло в тривогу перед «японської загрозою». Перетворившись у Велику економічну державу, Японія неминуче була повинна придбати і відповідний статус Великої політичної Держави. Своїми економічними успіхами вона вже впливала на тільки на розстановку сил всередині відомого трикутника міжімперіалістичного суперництва, а й на результат боротьби двох систем. Зі статусом Великої політичної Держави вплив Японії на світовий розвиток став ще відчутнішим.

2. Розділ. Соціокультурна база японської гегемонії  на Сході

1. Релігія синтоїзму у ментальності японської  нації

Згідно з Ніхон Шукйо Дзітен¹⁴: «Синтоїзм почав формуватися майже одночасно з японською етнічною культурою, отже він є релігійною культурою, яка ніколи не існувала окремо від цього суспільства». Оскільки господарський і культурний вплив Японії сьогодні поширений не менше ніж техніко-економічний, я зацікавилась тим, які релігійні чинники формували історію цієї країни та ментальність її мешканців.

Отже, згідно японській системі вірувань (тобто, все тому ж синтоїзму) японська нація веде свій початок від богині сонця Аматерасу, прямим нащадком якої був легендарний імператор Японії Дзімму (Дзімму - Тенно),¹⁵ що зійшов на престол «держави Ямато» в 660 р. до п. е. і поклав початок безперервної династії японських імператорів. У Японії прийнято поділяти історію країни на ери правління того чи іншого імператора. По суті, значення імператора як символу завжди виступало найважливішим фактором цементування національної самосвідомості японської нації. Ця самосвідомість виявилася дуже стійкою по відношенню до всіх запозичень. Його не зуміли декомпозувати ні конфуціанство, ні буддизм.

Взагалі, ж хоча синтоїзм сповідує понад 91 мільйон японців (приблизно 75 відсотків), певне опитування виявило, що тільки 2 мільйони осіб, тобто три відсотки дорослого населення, справді сповідують його. Дослідник синтоїзму Суґата Масаакі говорить: «Синтоїзм так міцно вплівся в структуру щоденного життя японців, що вони майже не помічають його існування. Для них це не стільки релігія, скільки непомітний довколишній елемент, немов повітря, яким вони дихають». Навіть ті, хто визнає свою байдужість до релігії, купують синтоїстські амулети, які нібито охороняють у транспорті, виконують весільні обряди згідно з традицією синтоїзму й витрачають великі гроші на щорічні синтоїстські свята.

Але розглянемо ще й буддизм  та конфуціанство, і хоча, як я зазначила  вище, вони не є вирішальними парадигмами, проте теж досить активно інтегрувалися  у соціокультурну сферу японського народу.

За деякими джерелами  буддизм проник до Японії з Індії через Корею і Китай в VI ст. Буддійські проповідники не боролися проти місцевої релігії¹⁶, вони використовували її з метою залучення на свою сторону населення. Один з відомих буддистів того часу Кобо Дайсі ( 774-835 ) доводив, що синтоїзм і буддизм тісно пов'язані між собою, що промениста богиня Аматерасу - це і є втілення Будди¹⁷. Буддизм в Японії зазнав значної трансформації, в результаті він став відрізнятися і від індійського, і від китайського. Японський бонза¹⁸ не завжди був священнослужителем, він був (і залишається) ким завгодно: вчителем, політиком, солдатом. Буддизм проник в Японію в усі сфери суспільного життя, він вплинув на освіту, літературу, мистецтво. Переплетений з конфуціанством, буддизм наклав специфічний відбиток на психологію сучасного японця. Конфуціанство прийшло до Японії спочатку через Корею - в IV -V ст., і потім безпосередньо з Китаю - в VI ст. Конфуціанські уявлення добре виражені в наступному вислові: «Відносини між вищим і нижчим подібні відносинам між вітром і травою: трава повинна схилитися туди, куди повіє вітер». Соціальні норми поведінки сучасних японців багато в чому відповідають змісту даного вислову.

Аналізуючи усе, що тільки що було сказано, можна зробити певні  висновки, щодо відношення релігійної складової у ментальності японців. Через уявлення святості імператора та його божественного призначення, він визначався останньою інстанцією в державі. До того ж,  острівне положення Японії,, тривала ізоляція від зовнішнього світу не могли не відбитися особливим чином на характері народу. У японців склалися такі національно-психологічні якості, як: працьовитість, організованість, готовність до беззастережного підпорядкування, наполегливість, витримка, невимогливість відносно життєвих умов. Хоча не всі з цих рис володіють однаковим ступенем істотної стійкості, вони чітко простежуються як в феодальний, так і в капіталістичний історичні періоди Японії. Американський дослідник Дуглас Харинг відзначає в зв'язку з цим, що формування таких рис, особливо готовності до беззастережного підпорядкування, відбувалося під впливом більш трьохсотлітнього панування в країні тоталітарної системи гноблення, заснованої на усепроникаючому шпигунстві і поліцейському свавіллі.

При знятті ізоляції та перебування протягом декількох десятиліть під егідою США, соціальна структура японського суспільства змінилася, та психологічний аспект залишився незмінним.

2. Взаємодія традицій та новацій у соціальному  та культурному просторі японського соціуму

Незважаючи на сильний  вплив китайської культури на японське суспільство, Японія залишається абсолютно  самобутньою цивілізацією, соціальні  форми якої навряд чи мають аналогії в інших цивілізаціях світу. Вона [Японія] зуміла запозичити з навколишнього світу чимало як матеріалістичних речей так і ідеалістичних теорій та парадигм, і при цьому не втратити своєї духовної та психологічної відокремленості, соціальної несхожості на будь-яку з націй світу.

Така безкомпромісна соціальна позиція «розчинення в соціальних відносинах» межує в японській культурі з яскраво вираженим «естетичним індивідуалізмом». Особистість проявляється в глибоко індивідуальному, надзвичайно естетизованому ставленні до природи.

Це розділення сфер «соціального»  і «естетичного» ​​(і одночасно сакрального) надзвичайно важливо для розуміння еволюції японського суспільства. Протягом багатьох століть ця дихотомія корелювала з поділом сфери «політичної влади».

Цей функціональний розподіл створив основу для інституційної еволюції японського суспільства, що і стало ресурсом модернізації. Саме всередині «сакральної сфери імператорської влади» (про яку велася мова у попередньому підрозділі) під вкрай консервативними лозунгами в період революції Мейдзі були підготовлені ті реформи, які дозволили Японії швидко наздогнати Захід за рівнем соціального і технологічного розвитку.

Та й зараз японським  майстрам вдається знаходити баланс між новітніми течіями у різних сферах функціонування соціуму і  багатовіковими традиціями предків, які  були закладенні, ще при створенні  першої японської імперії. Так, у філософсько-соціологічному плані сучасну японську соціологічну думку хвилює проблема особистісного розвитку в новому соціокультурному контексті, взаємодія традицій і новацій, взаємодія універсальних цінностей сучасного світу і національних традицій, національно-культурної ідентичності. Японських соціологів-дослідників цікавить проблема вестернізації азіатських товариств, основи збереження їх національно-культурних коренів.

У японській соціології цілком виразно позначені галузевий, середньо-рівневий контекст, розвитку соціального знання та освітньої діяльності. Тут цілком виразно характеризуються роботи, створені в руслі соціології культури та освіти, соціології управління та громадської думки, економічної соціології та соціології соціальної сфери, Етносоціологія і соціології комунікацій, соціології сім'ї та соціології політики.

Тобто, досвід Японії є показовим  у  її взаємовпливі із Заходом та унікальним прикладом збереження соціокультурної ідентичності, оригінального шляху розвитку соціального знання взагалі і соціології особливо.

3. Розділ. Японія на сучасній світовій арені

Японія на сьогоднішній день має таку форму державного правління, як конституційна монархія. За конституцією імператор є «символом держави і єдності народу». Законодавчу владу здійснює парламент (складається з палати представників - 512 депутатів і палати радників - 252 депутата, мають термін повноважень 4 і 6 років відповідно). Виконавча влада належить кабінету міністрів, що формується прем'єр-міністром.

Щодо загальних відомостей, то офіційна назва — Японська Держава. Розташована на Японському архіпелазі, у північно-західній частині Тихого океану. Складається з 47 адміністративних одиниць — префектур. Столиця — Токіо.

Сучасна Японія - високорозвинена в промисловому та науково-технічному відношенні держава, один з трьох світових центрів імперіалістичного суперництва. Особливості економічного розвитку цієї країни, її досягнення в передових галузях науково - технічного прогресу, здатність швидко реагувати на мінливі умови світового ринку привертають увагу до «Країни сонця що сходить» в усьому світі. Японія – друга в економічному відношенні держава капіталістичного світу. За розмірами валового національного продукту, обсягу промислового виробництва і ряду інших макроекономічних показників вона поступається тільки США. На частку Японії припадає понад 14 % світового валового продукту. Вона лідирує в темпах економічного розвитку, в 1,5 - 2 рази перевищують показники провідних країн. У той же час за суто кількісним макроекономічним показникам Японія залишається відносно слабкою стороною трикутника США - Західна Європа - Японія, проте за багатьма якісними характеристиками вона вже зараз випереджає більшість своїх суперників. Важливу роль у розвитку та інтернаціоналізації японської економіки грає її зовнішньоекономічна діяльність. Як ми визначили, у 70- 80 -х роках Японія перетворилася в одну з найбільших торгових держав світу. В даний час Японія зберігає традиції третьої країни-експортера після США і ФРН, проте з багатьох напрямків зовнішньоекономічної діяльності стала лідером.

І все ж думки щодо сучасного  та подальшого розвитку цієї східно-азійської  держави суттєво різняться.

Хоча, є дещо, що об’єднує усі теорії та філософсько-економічні прогнози – завершення гегемонії  США у світі і вихід на національну  арену інших країн, темп розвитку яких вже рівний Америці.

Один із сценаріїв наводить Джордж Фрідман¹⁹ у своїй книзі «Следующие 100 лет: Прогноз событий XXI века, THE NEXT 100 YEARS. A FORECAST FOR THE 21TH CENTURY»:

 «У середині століття на авансцену вийдуть інші країни, про які зараз не думають як про наддержави, але як , за моїми розрахунками, стануть більш потужними і впливовими в кілька найближчих десятиліть. Особливо виділяються три країни. Перша з них - Японія. Це друга за економічною потужністю держава у світі і, одночасно, най вразливіша, так як вона вкрай залежна від імпорту сировини, якого у неї практично немає. Можна з упевненістю сказати, що Японія, з її мілітаристським традиціями, не залишиться тією миролюбивою, що знаходиться на периферії, країною, якою вона була в останні роки. У неї це просто не вийде. Глибокі демографічні проблеми і неприйняття великомасштабної імміграції змусять Японію шукати нових робочих в інших країнах. Слабкі сторони Японії, про які я писав у минулому і з роботою над якими японці на справжній момент справляються краще, ніж я очікував, в кінцевому рахунку змусять цю країну змінити свою політику.»