Пенсійний фонд України

Пунктом 8 Положення про Пенсійний фонд України до джерел формування бюджету Пенсійного фонду, крім перелічених вище, віднесено надходження за регресними вимогами, добровільні внески, пені, фінансові санкції, штрафи, передбачені за порушення порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, банківські кредити, інші, не заборонені законодавством надходження. В цілому, виходячи із законодавчо встановлених напрямків надходження коштів до Пенсійного фонду, джерела формування його бюджету можна систематизувати таким чином:

• власні кошти Пенсійного фонду;

• кошти державного бюджету;

• кошти державних позабюджетних цільових фондів.

Формування дохідної частини бюджету Пенсійного фонду представлено в Додатку А.

Напрями використання коштів Пенсійного фонду України. Кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на:

1. фінансування виплати пенсій у солідарній системі  загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду;
2. оплату послуг з виплати та доставки пенсій;
3. формування резерву коштів Фонду;
4. функціонування та розвиток системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування;
5. утримання центрального апарату та головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, управлінь в районах, містах і районах у містах, розвиток їх матеріально-технічної бази;
6. проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Фонду.

 

Кошти Пенсійного фонду України, що зараховуються на єдиний рахунок Фонду і зберігаються на окремих рахунках його органів в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України, обслуговують органи Державного казначейства. Кошти Фонду використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Використання коштів бюджету Пенсійного фонду здійснюється за напрямками, що кореспондують із напрямками, визначеними Положенням про Пенсійний фонд України (див. Додаток Б).

Кошти державного бюджету, які є джерелом формування бюджету Пенсійного фонду України. Із державного бюджету до Пенсійного фонду передаються кошти як загального, так і спеціального фонду, обсяги асигнувань яких встановлюються законами України про державний бюджет на відповідний рік за напрямками. Законами України про внесення змін та доповнень до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (від 22.10.98 № 208 XIV, від 15.07.99 № 967-XIV, від 24.05.2001 № 2452-ІІІ) введено додатковий збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій і діяльності.

Цільовим призначенням коштів додаткових зборів, що формували власні кошти Пенсійного фонду, було погашення заборгованості з виплати пенсій. З ліквідацією заборгованості, починаючи з 2006 року, Законами України про державний бюджет на відповідний рік продовжується дія цих законів і надходження додаткових зборів включаються до державного бюджету для фінансування видатків державного бюджету на виплату пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, тобто спрямовуються на виконання зобов'язань державного бюджету перед Пенсійним фондом на фінансування пенсій, надбавок, підвищень, допомог, джерелом виплати яких є кошти державного бюджету. Відповідно, на суму їх надходження зменшені власні доходи бюджету Пенсійного фонду. При цьому Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" в частині визначення напрямків використання коштів додаткового збору не узгоджується із законами про Державний бюджет України на відповідний рік. Перекладання фінансування виплати пенсій на кошти спеціального фонду державного бюджету, витрати якого відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах надходжень, створює ризики неповного фінансового забезпечення виплати державних пенсій і робить цю статтю видатків незахищеною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Пенсійний фонд на новому етапі: стан, завдання, перспективи та проблеми розвитку в умовах проведення пенсійної реформи.

Реформування пенсійної системи в Україні почалося. Проте, цей процес йде дуже повільно і потребує додаткової уваги вчених, практиків та керівництва країни. Багато вчених, які досліджують проблеми пенсійного забезпечення в трансформаційній економіці, стверджують, що потрібні радикальні, проривні дії в подальшому реформуванні пенсійної системи. Дії, які вже вдалося здійснити, оцінюються більш негативно, ніж позитивно. Основні проблеми, що накопичилися в пенсійній сфері, до теперішнього часу не вдалося розв’язати. Пенсії, як і раніше, залишилися низькими і нараховуються часто несправедливо. Пенсійній системі притаманна фінансова нерівновага та недостаток коштів для виконання соціальних зобов’язань. Населення країни не має довіри до фінансових інститутів. Воно слабко мотивовано до ефективних практик перерозподілу доходів на протязі усього життя.

Як показує досвід реформування пенсійних систем багатьох країн, найбільш ефективним способом переходу від однієї системи пенсійного забезпечення до іншої є тимчасове співіснування нової і старої пенсійних систем (стара пенсійна система зазвичай включається до нової і поступово змінюється так, щоб бути першим її рівнем), при якому відрахування від роботодавців та нині працюючих робітників направляються до солідарної й накопичувальної систем одночасно. При цьому встановлюється порядок, за яким робітники можуть вийти з солідарної та приєднатися до накопичувальної пенсійної системи (може бути добровільним чи обов'язковим).

Найбільш прийнятними для національних умов є трирівнева пенсійна система, створення якої є загальнодержавним завданням. Формування національної пенсійної системи – результат суспільного договору (контракту) з приводу принципів побудови, способів здійснення соціальної політики, особливості якого складаються під впливом економічних, соціальних, національних та культурних традицій країни.

В основу розбудови національної системи пенсійного забезпечення потрібно покласти багатство економічної культури нації, у якій синтезовані елементи відповідали б потребам і світоглядові конкретної людської спільноти. Універсалізм у пенсійному забезпеченні, як і в будь-якій іншій сфері, може ставати абстракцією, його окремі елементи можуть у конкретних умовах виявитися не тільки неефективними, а навіть й шкідливими. Ось чому система пенсійного забезпечення населення, акумулюючи все позитивне людства у цій галузі, повинна спиратися на міцну основу національної економічної культури, адже те, що може виявитися справедливим у тій чи іншій країні, не завжди є таким в Україні.

У трансформаційній економіці в силу її несталості, несформованості інституційного каркасу, слабкості фінансових інститутів існує ціла система загроз порушення пенсійної системи. За критерієм часу ризики класифіковано на короткострокові (інфляційні процеси, можливість порушення договірних зобов’язань стосовно пенсій з боку державних органів, профспілок, економічні негаразди та інші), довгострокові (неефективність державного управління, демографічне старіння населення, політичні зміни та інші). За критерієм складових змішаної пенсійної системи - на рівні обов’язкового пенсійного забезпечення - недостатня поінформованість споживачів, політичні та структурні зміни, відсутність додаткових надходжень у пенсійний фонд, на рівні добровільного – некомпетентність керівників пенсійних фондів ринкові коливання вартості накопичень, неякісні актуарні прогнози, тощо.

Система протиріч пенсійного забезпечення, що негативно впливають на ефективність реформування, яких вчасно не знайдено і не реалізовано форм їх розв’язання. Це наступні протиріччя:

 

- між формальними соціальними  гарантіями і фактичними (реальними) ресурсними можливостями пенсійної  системи;

- між настійною необхідністю  розподілу витрат на споживання  протягом життя шляхом переносу частки цих витрат з більш продуктивних років на менш продуктивні й відсутністю стимулів до сплати страхових внесків, довіри до страхової та фінансової систем;

- між потребою правового  осмислення та вдосконаленням  інструментарію забезпечення пенсійного реформування і відсутністю чіткої специфікації прав і обов’язків учасників пенсійної системи;

- між короткостроково-орієнтованою  раціональною поведінкою пенсіонерів (продовження трудової діяльності  в статус пенсіонерів) й довгостроковою  стратегією більш пізнього виходу на пенсію як результату стабільності та передбачуваності правил гри.

Програми реформування передбачали особливості переходу до багаторівневої пенсійної системи: в процесі переходу до багаторівневої пенсійної системи тривалий час (25-30 років) необхідно буде виконувати подвійні зобов’язання і виплачувати пенсії тим, хто отримує їх лише із солідарної системи, і додатково спрямовувати частину коштів на формування обов’язкових індивідуальних пенсійних заощаджень. Важливим напрямом реформування пенсійної системи в майбутньому має стати включення в ресурси пенсійного забезпечення, крім внесків роботодавців, внесків самих працівників як повноцінних суб’єктів свого пенсійного страхування. Основними проблемами в реалізації пенсійної реформи є:

• вразливість солідарної системи до політичних ризиків;
• нестабільність законодавчої бази;
• погіршення демографічної ситуації через старіння населення, значні масштаби міграції кваліфікованої робочої сили, дестимулюючий вплив солідарної системи на ринок праці.

 

Враховуючи світовий досвід підготовки та здійснення пенсійних реформ, для забезпечення резервів зростання доходів  Пенсійного фонду та удосконалення механізму використання коштів  необхідно провести ряд заходів: підвищити межу пенсійного віку, припинити практику фінансування пільгових пенсій за рахунок страхових внесків, ввести єдиний метод визначення середнього заробітку для призначення пенсій за вибором та запровадити вказані зміни у відповідно розробленому Пенсійному кодексі. Запропоновано вдосконалити формалізований аналітичний апарат призначення трудової пенсії шляхом модифікації методики визначення індивідуального коефіцієнту зарплати (доходу) застрахованої особи. На підставі актуарних розрахунків законодавчо врегулювати коефіцієнт заміщення для різних категорій пенсіонерів.

Реформуванням тільки солідарної системи неможливо розв’язати всі вказані проблеми. Забезпечення соціальної справедливості, економічної обґрунтованості та фінансової стабільності неодмінно вимагає запровадження обов’язкової накопичувальної системи (ІІ рівень), яка передбачає більшу, ніж солідарна свободу вибору та одночасно відповідальність працівника.

Розвиток пенсійної системи не може здійснюватись без істотного реформування оплати праці, збільшення її частки в структурі ВВП та собівартості продукції, а також підвищення рівня заробітної плати як основи сплати страхових внесків. Запропоновано подальше реформування заробітної плати здійснювати шляхом:

 

- запровадження єдиної  тарифної сітки розрядів і  коефіцієнтів з оплати праці  працівників бюджетної сфери;

- встановлення мінімальної  заробітної плати на рівні  не нижче прожиткового мінімуму  для працездатних осіб;

- запровадження ринкового  інструменту державного регулювання  заробітної плати за допомогою  коефіцієнта децільності.

З метою удосконалення юридичного механізму забезпечення права на пенсійне забезпечення доцільно законодавчо закріпити державний соціальний стандарт прожитковий мінімум, як єдину основу соціального контролю за відповідністю розмірів пенсій та зарплат необхідному прожитковому рівню. Для цього потрібно також законодавчо визначити строки виплати пенсії, порядок коригування розміру пенсії відповідно до індексу інфляції та передбачити такий засіб забезпечення належного виконання грошового зобов’язання Пенсійного фонду, як пеня.

Виправданим є запровадження двох пенсійних систем: державної та недержавної. Головну роль продовжуватиме, безумовно, відігравати державна пенсійна система, яка повинна гарантувати мінімальний рівень пенсійного забезпечення і здійснюватися на основі загальнообов’язкового пенсійного страхування всіх фізичних осіб, незалежно від виду виконуваної ними суспільно корисної діяльності. В системі недержавного пенсійного забезпечення держава створює організаційно-правові засади діяльності недержавних пенсійних фондів, які б гарантували їх ефективну діяльність, передбачали механізм захисту коштів внесків.

 

 

 

ВИСНОВКИ

Пенсійне забезпечення – необхідний елемент системи соціального захисту, важлива умова економічної та соціальної стабільності держави. Гідне забезпечення добробуту своїх громадян у тому числі тих, хто втратив працездатність за віком або за інвалідністю, а також з настанням інших страхових випадків – кінцева мета економічної діяльності держави. Пенсія – це соціальний контракт між різними поколіннями населення щодо забезпечення пенсіонерам достатнього рівня і якості життя. Тому створення сучасної моделі системи пенсійного забезпечення можливо з врахуванням контрактної природи економічних процесів. Такий підхід дозволив запропонувати визначення пенсійного забезпечення як багатосуб’єктного соціального контракту, що укладається індивідом з фірмами, пенсійними фондами і державою з приводу виплати пенсій і протидії можливим витратам через механізм управління соціально-економічними ризиками.

Методологічною основою побудови системи пенсійного забезпечення є теорія соціально-економічних ризиків, що представляють імовірність різкого зменшення або втрати громадянами і членами їхніх родин тимчасово або назавжди засобів до існування (доходів) за об’єктивними причинами, наприклад, внаслідок досягнення пенсійного віку, у випадку втрати працездатності, професійних захворювань, нещасних випадків на виробництві, що призвели до інвалідності, втрати годувальника, безробіття.