Програма проведення профілактики суїцидальної поведінки

Зміст 
Вступ 
 
Розділ І. Суїцидальна поведінка у підлітковому віці 
 
1.1. Особливості суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків 
 
1.2. Суїцидальна поведінка у підлітковому віці як соціально-педагогічна проблема 
 
Розділ ІІ. Дослідження залежності впливу соціометричного статусу на схильність до суїциду у підлітковому віці 
 
2.1.Організація експерименту 
 
2.2.Процедура вивчення залежності суїцидальної поведінки від соціометричного статусу у підлітковому віці 
 
2.3.Виявлення схильності старшокласників до суїцидальної поведінки 
 
2.4.Визначення та аналіз результатів дослідження 
 
Розділ ІІІ. Програма проведення профілактики суїцидальної поведінки 
 
Висновки 
 
Список використаних джерел 
 
Вступ 
 
Актуальність дитячої проблематики в суїцидології визначається нагальністю завдань профілактики самогубств серед учнівської молоді. 
 
Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень 27,2 % дітей віком 10–17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8 % – вважають, що нікому немає до них справ, 25,5 % – не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9 % – не стримуються в ситуації конфлікту [5]. 
 
Самогубство (суїцид) – це крайній вид аутоагресії, навмисне позбавлення життя. 
 
Перше літературне джерело, де згадано про суїцид, давньоєгипетський твір, написаний ще в XXI ст. до н.е., «Полеміка людини з душею». Весь твір пронизаний замкненістю і самотністю, людина почувається одинокою у світі, де все для неї чуже і вороже.  
 
Смерть здається єдиним виходом із полону страждань. Самогубство засуджували давньогрецькі мислителі Сократ, Платон, Аристотель. 
 
Першим в історії церкви самогубство засудив Августин Блаженний. Він вважав це явище порушенням основної заповіді «Не вбий». Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858–1917) у XIX ст. вирішив з’ясувати, які причини самогубства. Він стверджував, що, досліджуючи проблеми самогубства, передусім слід враховувати зовнішні обставини, умови суспільства, за яких живе людина. Праця Дюркгейма «Суїцид» стала початком нової течії в соціології – суїцидології.  
 
Розгляд проблеми у контексті підліткового віку надає їй особливої гостроти (О.Є. Блінова, Г.В. Старшенбаум, С.Г. Шебанова, К. Хоутен). Психофізіологічні особливості, притаманні підліткам, зумовлюють значну неконтрольованість суїцидальної поведінки. Спілкування з однолітками, яке в суїцидальній поведінці є провідним видом діяльності, визначає певну самодостатність підліткової субкультури, що також ускладнює можливості психологічного впливу на суїцидальні прояви. Відтак, вивчення проблеми суїциду взагалі та його проявів у підлітків є актуальним як у соціокультурному, так і у суто науковому плані. 
 
Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє визначити фактори ризику [2]: переосмислення національної та власної системи цінностей, девальвація цієї системи; відхилення в розвитку психіки (розлади поведінки, асоціальна особистість, психічні розлади, викликані лікарськими препаратами); заниження самооцінки, неможливість самореалізації; руйнування необхідного кола спілкування, так званого референтного мікросередовища; попередня спроба самогубства; глибокі почуття депресії, безнадійності, безпомічності; втома від життя; відчуття одинокості, непотрібності (часто помилкові); вживання наркотиків, алкоголю; правопорушення; стресові ситуації; доступ до вогнепальної зброї, токсичних речовин, отрутохімікатів та ін..; фізичні страждання; перенасичення ЗМІ картинами жорстокості, що має великий психологічний вплив на підлітків. 
 
Характерним для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх вчинків. Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднані з вищевказаними рисами породжує відчуття безвихідності, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та самотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до небезпеки суїциду дитини або підлітка. 
 
Недостатній рівень вивчення проблеми та її актуальність і зумовили вибір теми дослідження: «Суїцидальна поведінка у підлітковому віці». 
 
Об’єкт дослідження – суїцидальна поведінка підлітків. 
 
Предмет дослідження –чинники формування суїцидальних сценаріїв та їхнього поведінкового прояву у підлітків. 
 
Мета дослідження – виявити чинники створення суїцидальних сценаріїв у підлітків і розкрити роль яку можна знівелювати за допомогою підліткової субкультури у формуванні суїцидальних намірів, яка виступає основним джерелом передбачення й психопрофілактики суїциду. 
 
Відповідно до предмета, та мети визначено такі завдання дослідження: 
 
Проаналізувати феноменологію суїцидальної поведінки, і виокремити соціальні та психологічні фактори, що провокують її виникнення. 
 
З’ясувати особливості індивідуальної мотивації, яка перешкоджає самогубству. 
 
Простежити взаємозв’язок між формуванням суїцидального сценарію й стереотипами підліткової субкультури. 
 
На базі розвитку особистісної та предметної (соціальної) рефлексії розробити програму корекції усвідомлення цінності життя, що є засобом запобігання розгортанню суїцидальної поведінки у підлітків. 
 
Методологічну та теоретичну основу дослідження склали загальнопсихологічні положення про сутність свідомості та розвиток особистості в процесі діяльності (К.О. Абульханова-Славська, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, Л.Е. Орбан-Лембрик, С.Л.Рубінштейн, Т.М.Титаренко) та теоретико-методологічні тлумачення самосвідомості в контексті проблеми розвитку особистості (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, О.О. Бодальов, М.І.Пірен, С.Л. Рубінштейн, В.В. Столін, П.Р. Чамата, І.І. Чеснокова, К.В. Шорохова).  
 
У вивченні проявів і чинників суїцидальної поведінки за основу брались філософські та соціологічні тлумачення явища (В.А. Бачинін, М.О. Бердяєв, Е. Дюркгайм, О.Ф. Коні); загальні положення психодинаміки суїцидальності (К. Лукас, К. Маннінґер, Г.М. Сейден, В. Франкл, З. Фройд, Е. Фромм, Е.С. Шнейдман); дослідження соціальних і особистісних чинників суїцидальної поведінки (Н.В. Абдюкова, Н.І. Бережна, О.Г. Пасічний, В.П. Москалець, О.М. Моховиков, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.В. Суліцький); положення про зв’язок суїцидальності з особливостями рефлексії (Е. Стенґель) та коґнітивності (М. Урсула); тлумачення патопсихологічних проявів суїцидальності (М.В. Миколайський); дослідження особливостей суїцидальної поведінки у підлітків (А. Аптер, О.Є. Блінова, О.О. Куракін, О.Б. Старовойтенко, Г.В. Старшенбаум, С.Г. Шебанова, К. Хоутен); уявлення про імітаційні чинники суїцидальної поведінки (В.В.Кобильченко Д. Вассерман, С. Шаллер, А. Шмітке); вивчення діагностично-профілактичних засобів попередження та способів корекції суїцидальності (Г.Я. Пилягіна, Ю.Р. Сидорик). 
 
Дана курсова робота складається з трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. В першому розділі ми розкриваємо основні поняття суїцидальної поведінки в підлітковому віці. В другому розділі ми проводимо дослідження залежності впливу соціометричного статусу на схильність до суїциду у підлітковому віці. В третьому розділі ми надаємо профілактичні заходи для попередження суїциду у підлітковому віці.  
 
Розділ І. Суїцидальна поведінка у підлітковому віці 
1.1. Особливості суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків 
 
Дошкільникам невластиві роздуми про смерть, хоча ця тема не проходить повз їх увагу (казки, події життя). В 10–12 років смерть оцінюється як тимчасове явище. З'являється розмежування понять життя і смерті, але емоційне ставлення до смерті абстрагується від власної особи. 
 
Прагнення бути свідком реакції оточуючих на свою смерть або надія на “друге народження” характерні для суїцидентів дитячого і підліткового віку. Уявлення про смерть протягом дитинства проходить декілька етапів: від цілковитої відсутності у свідомості дитини уявлення про смерть до формального знання про неї і знайомства з атрибутами відходу з життя (поняттями трауру, похоронів і т. п.). Знання про смерть не співвідноситься дитиною ні зі своєю власною особою, ні з особою кого-небудь з близьких; не сформовано уявлення про безповоротність смерті, яка розуміється як тривала відсутність або інше існування. Дитина визнає можливість подвійного буття: вважатися і бути померлим для оточуючих і в той же час самому спостерігати їх відчай, бути свідком власних похоронів і розкаяння своїх кривдників. Відсутність страху смерті є відмінною рисою психології дітей. Було б помилково відносити спроби дітей і підлітків до демонстративних дій. Діти, через відсутність життєвого досвіду і обізнаності, не можуть використовувати метод вибору. Відсутність розрахунку, знань про способи самогубства створюють підвищену загрозу смерті незалежно від форми самодії. Небезпеку збільшують також вікові особливості. У підлітків формується страх смерті, який, проте, ще не базується на усвідомленому уявленні про цінність життя. “Метафізична інтоксикація”, властива психології підлітка, виражається, зокрема, в поглибленому розмірковуванні на тему життя і смерті. Загальна нестійкість, недостатність критики, підвищена самооцінка і егоцентризм створюють умови для зниження цінності життя, що негативно відтіняє емоційність підлітка, а в конфліктній ситуації створює передумови для суїцидальної поведінки. 
 
Окрім критерію усвідомленості наміру позбавити себе життя, для визначення істинності замаху на самогубство у дорослих аналізуються способи реалізації суїциду і особливості поведінки суїцидента. 
 
Аналізуючи суїцидонебезпечні конфліктні ситуації, ми переконалися, що для дитини або підлітка вони можуть складатися з незначних, на думку дорослих, непорозумінь. Проте деякий максималізм в оцінках, невміння передбачати істинні наслідки своїх вчинків і прогнозувати результати ситуації, що склалася, відсутність життєвого досвіду, властиві періоду дитинства, і створювали відчуття безвиході, нерозв'язності конфлікту, породжували відчуття відчаю і самотності. Все це робило навіть незначну конфліктну ситуацію суїцидонебезпечною для дитини і особливо для підлітка, що часом недооцінювалося оточуючими дорослими. Все це обумовлює підвищений суїцидальний ризик в пубертатному віці, що, зокрема, підтверджується й статистично. 
 
Формування суїцидальної поведінки в дитячому і підлітковому віці багато в чому залежить також від деяких особливостей особи суїцидента. У всіх вивчених нами осіб були виявлені емоційна нестійкість, підвищена навіюваність, сензитивність, деяка експлозивність, імпульсивність. Ці риси, виражені нерідко до рівня акцентуації характеру, створювали передумови для соціально-психологічної дезадаптації особи в пубертатному періоді. 
 
При вивченні сімей суїцидентів в 95% випадків виявився обтяжений сімейний анамнез: хронічний алкоголізм, яким страждали один або обидва батьків; важкі характеропатії і особистісна акцентуація батьків, що створює в сім'ї обстановку напруженості; патологія, яка спостерігається у родичів і батьків, клінічно окреслені депресії й інші психози, випадки самогубства в сім'ях суїцидентів. 
 
Клінічний аналіз матеріалу показав тісний зв'язок нозологічної приналежності суїцидонебезпечних станів з віком суїцидентів. Так, суїцидальна поведінка дітей до 12 років, як правило, служила ознакою і вираженням шизофренічного процесу. Катамнестичне спостереження виявило особливу “злоякісність” процесу, дебют якого в дитинстві оформлявся суїцидальною поведінкою. 
 
В пресуїцидальному періоді у підлітків виявлено різні варіанти депресивних станів (як ендогенних, так і реактивних) і ситуаційних реакцій, як правило, на фоні підліткової акцентуації характеру. 
 
Суїцидонебезпечні депресії протікають у підлітків атипічно, маскуючись симптомами сомато-вегетативних розладів, іпохондричними порушеннями, девіантною поведінкою, дисморфофобічними симптомами і проявами метафізичної інтоксикації. Нозологічна приналежність депресій корелює з віком; із збільшенням віку суїцидентів наголошується зменшення питомої ваги ендогенних депресій і виявляється тенденція до переважання реактивних. 
 
Депресія виявляється по-різному, залежно від психологічної акцентуації характеру. 
 
У гіпертимного підлітка – схильність до ризику, зневажання небезпеки. 
 
У циклотимного – субдепресія, афекти, відблиск відчаю, неусвідомлене бажання завдати шкоди самому собі. 
 
У емоційно-лабільних підлітків значущі афектні реакції інтрапунітивного типу. Суїцидальна поведінка відрізняється швидким прийняттям рішення, ґрунтується на маловизначеному прагненні “щось із собою зробити”. Іншим чинником може служити бажання “забутися”. Частіше всього до саморуйнівної поведінки штовхає емоційна холодність близьких і значущих осіб. 
 
Сенситивні підлітки страждають від відчуття власної неповноцінності – реактивна депресія і визрівання суїцидальних намірів з несподіваною їх реалізацією. 
 
Психастенічні підлітки в стані розладу адаптації характеризуються нерішучістю, відчувають страх відповідальності, страх браку соціального статусу. 
 
Для дітей з шизоїдною акцентуацією характерне вживання допінгів. 
 
Підліток з епілептоїдною акцентуацією на фоні афекту може перейти міру обережності. У стані самотності або в безвихідній ситуації агресія може обернутися на самого себе. Частіше всього наносять порізи, опіки, деколи з мазохістичних потягів. Сп'яніння нерідко протікають за дисфоричним типом з втратою контролю над собою. Вони є учасниками азартних ігор. Найбільше їх серед наркоманів і токсикоманів. 
 
Істероїдні підлітки схильні до демонстративних суїцидів. 
 
Всі інтереси підлітка з нестійкою акцентуацією спрямовані на отримання задоволень. 
 
Конформний підліток може вчинити суїцид за компанію. 
 
За прожективним тестом фрустраційної толерантності Розенцвейга, суїцидонебезпечними можна вважати Его-захисний і вимогливо-настирний типи реагування, причому з переважанням екстрапунітивного спрямування (в маніпулятивних суїцидах), а також низький рівень коефіцієнта групової конформності (GCR). 
 
Для психокоректувальної роботи необхідно знати не тільки рівень самооцінки, а й рівень домагань. Чим більший розрив між ними, тим більше вірогідності невротизації особистості і зростає ризик соціальної дезадаптації. 
 
КОРЕКЦІЯ 
 
Навчання соціальним навичкам і умінню долати стрес. Надання підліткам соціальної підтримки за допомогою підключення сім'ї, школи, друзів і т.д. може проводитися соціально-психологічний тренінг проблем-дозволяючої поведінки, пошуку соціальної підтримки, її сприйняття і надання, індивідуальних і групових психокоректувальних занять з підвищення самооцінки, розвитку адекватного ставлення до власної особи, емпатії. Оволодіння навичками практичного застосування активної стратегії проблем, вдосконалення пошуку соціальної підтримки, психологічна корекція пасивної стратегії уникнення, збільшення рівня самоконтролю, заміна “значущих інших”, вироблення мотивації на досягнення успіху може бути засновано на тренінгу поведінкових навичок. 
 
1.2. Суїцидальна поведінка у підлітковому віці як соціально-педагогічна проблема 
 
Однією з актуальних соціальних проблем сучасного суспільства є зростання кількості випадків суїцидальної поведінки серед підлітків та молоді.  
 
Дослідниками встановлено, що акт самогубства зазвичай обумовлений цілим рядом факторів: соціальних, економічних, політичних, філософських, психологічних, релігійних тощо. Але в цілому рівень самогубств і його динаміка виступають важливими індикаторами соціального благополуччя того чи іншого соціального середовища, а також показниками психічного та духовного здоров’я суспільства. 
 
На сьогоднішній день викликає занепокоєння стан здоров’я підростаючого покоління. Підлітки та молоді люди стали менш упевненими у собі і мало довіряють оточуючим, частіше перебувають у депресії, більш чутливі і не настільки прив’язані до своїх сімей, як їхні ровесники кілька десятиліть тому. Аналіз причин підліткових самогубств дозволив згрупувати їх у вигляді трьох основних факторів:  
 
- стосунки з батьками, що залежать від ступеня розуміння ними своїх дітей, співчуття, нормативності відносин; 
 
- проблеми у школі, пов’язані з особистістю вчителя, статусом підлітка у класі і власним відношенням до своєї успішності; 
 
- взаємовідносини з однолітками, спілкування з друзями та особами протилежної статі. 
 
Специфіка організації соціально-педагогічної роботи з особами, схильними до суїциду, полягає у проведенні заходів, що сприятимуть зміні соціальної ізоляції пацієнтів і зменшенню суїцидальних тенденцій. Основними напрямками роботи в боротьбі з даним видом девіантної поведінки є проведення профілактичних і реабілітаційних заходів. 
 
Психологічні відхилення можуть бути викликані різними причинами й обставинами, тому у концептуальному плані в заходах щодо профілактики суїцидів виділяються наступні підходи: 
 
1) інформаційний – ґрунтується на тому, що одним з головних напрямків роботи повинне стати інформування людей про способи рішення проблем, виходу з депресій, скрутних станів; 
 
2) соціально-профілактичний – як основні мети розглядає виявлення, усунення й нейтралізацію причин і умов, що викликають суїцидальні думки й наміри; 
 
3) медико-біологічний – його сутність полягає в попередженні можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими мірами лікувально-профілактичного характеру стосовно осіб, що страждають різними психологічними відхиленнями; 
 
4) соціально-педагогічний – полягає у відновленні або корекції якостей особистості, особливо моральних і вольових. 
 
У роботі з неповнолітніми, схильними до самогубств, слід розрізняти також такі види реабілітації, як: медична, психологічна, професійна, побутова, соціально-педагогічна, соціально-економічна, соціальна. 
 
Основними методами реабілітаційної допомоги суїциденту є: проведення індивідуальних бесід; включення клієнтів у тренінгові групи з метою корекції негативних емоційно значимих ситуацій; переорієнтація індивідуальних і групових інтересів; оволодіння соціальними навичками, способами ефективного спілкування, взаємодії з оточуючими, конструктивною поведінкою в конфліктних ситуаціях; рекомендації з вивчення спеціальної літератури; залучення фахівців – психологів, юристів, соціальних педагогів, медичних працівників, психотерапевтів і т.д. 
 
Ефективна реалізація зазначених заходів можлива при дотриманні трьох умов: високої мотивації всіх учасників реабілітації; соціально-психологічної компетенції фахівців і керівників реабілітаційної установи; координації діяльності різних державних служб – освіти, охорони здоров'я, правоохоронних органів та ін.  
 
Таким чином, технології соціально-педагогічної роботи з людьми, схильними до самогубства, спрямовані на те, щоб поставити дану форму девіантної поведінки під соціальний контроль, що включає наступні заходи: 
 
- по-перше, заміщення, витиснення суїцидальної поведінки суспільно-корисною або нейтральною поведінкою; 
 
- по-друге, спрямування соціальної активності суїцидента в суспільно схвалюване або нейтральне русло; 
 
- по-третє, створення державної суїцидологічної служби допомоги даній категорії населення. 
 
Розділ ІІ. Дослідження залежності впливу соціометричного статусу на схильність до суїциду у підлітковому віці 
2.1.Організація експерименту 
 
Мета дослідження: вивчити особливості залежності впливу соціометричного статусу підлітків на суїцидальну поведінку. 
 
Завдання дослідження:

•  
  провести серію тестувань учнів 11 класу за допомогою обраних психодіагностичних методик;
•  
  проаналізувати отримані емпіричні дані;
•  
  зробити узагальнення й висновки.

 
Методи дослідження. Для одержання повноцінних і достовірних результатів використовувалися методи: анкетування, тестування, кількісний й якісний аналіз отриманих даних. 
 
Біологічні і соціальні фактори в психічному розвитку і формуванні особистості підлітка.  
 
Підліток може гордитися кількістю назв, придуманих для нього дорослими: “перехідний”, “критичний”, “переломний”, “важкий”. Вони повною мірою відображають складність і значущість процесів розвитку, які відбуваються у цьому віковому періоді. Вік підлітка особливий – відбувається перехід від дитинства до дорослості. За віковою періодизацією – це вік від 11-12 до 14-15 років.  
 
У підлітковому віці розвиток йде у швидкому темпі і по всьому фронту. За короткий час діти дорослішають фізично, морально, розумово, соціально. 
 
Впродовж останніх 80 років ведеться теоретична суперечка щодо ролі біологічних і соціальних факторів у виникненні явищ критичного розвитку у підлітковому віці.  
 
Основоположники біогенетичного універсалізму (Стенлі Холл та З.Фройд) розглядати кризу підліткового віку як неминуче явище, зумовлене біологічними факторами, зокрема статевим дозріванням організму. Фрейдисти наголошують, що в цей час досягають зрілості репродуктивні органи, з’являються вторинні статеві ознаки.  
 
Якщо попередні стадії психосексуального розвитку були пов’язані з власним тілесним Я (відповідали тим чи іншим ерогенним зонам), то з підліткового віку нарцисизм дитини зникає, поступаючись спрямованості сексуальних інтересів на інших людей. Вони, як об’єкти сексуального задоволення, сприяють розвитку чуттєвості, потягів, потреб, інтересів дорослої людини, тобто “вторинної сексуальності”. За З.Фрейдом, усі люди у ранньому підлітковому віці проходять через “гомосексуальний період”, коли спалах сексуальної енергії підлітка спрямований на людину своєї статі (однолітка чи старшого). Він надає перевагу спілкуванню з ровесниками своєї статі і лише поступово об’єктом енергії лібідо стає особа протилежної статі.  
 
Потрібно наголосити, що психоаналіз практично нівелює вплив соціального оточення, особливо навчання особистості не тільки в дитячі роки, але й у підліткові, юнацькі або зрілі. Тому учні та соратники вченого прагнули вдосконалити психоаналітичну теорію за рахунок розширення ролі соціальних факторів.  
 
Теоретик психоаналізу, представник такого його напрямку, як “его-аналіз”, Е.Еріксон, поділяючи погляди фрейдизму на джерела психічного розвитку, вчений значну увагу приділяв соціуму, що ставить перед особистісним Я розвиваючі завдання, розширює спектр його дії. Не випадково основні стадії розвитку особистості Е.Еріксон, на відміну від З.Фрейда, назвав “психосоціальними”, а саме особистісне зростання вбачав у переході від однієї стадії до іншої. Вчений зазначав, що на кожній стадії психосоціального розвитку відбувається криза, яку індивідові потрібно переборювати.  
 
За теорією розвитку особистості Еріксона, у якій виокремлюється 8 стадій психосоціального розвитку, підлітковому віку відповідає 5 стадія розвитку особистості. Це вік, коли завершується дитинство, інтенсивно формується ідентичність, базуючись на запереченні та бунті. Вчений називає цей вік віком фізичної зрілості і соціальної незрілості. Дитина значно раніше стає дорослою у фізичному плані, ніж здатною брати на себе соціальні ролі дорослих. Для цього віку характерна емоційна неврівноваженість. Підліток, який щойно переступив вік дитинства, ще немає надійної опори. У стресових ситуаціях він часто повертається до надійної ролі дитини, яка залежна від батьків. Та йому соромно цієї залежності. Намагаючись ствердити свою незалежність, підліток стає непоступливим, різким і навіть грубим у стосунках з батьками.  
 
У цей час на долю батьків та вчителів лягає велике психологічне навантаження, вони мають навчитися розумно реагувати на зміни у взаєминах з підлітком, щоб, з одного боку, надати йому незалежність, до якої він прагне, а з іншого – не втратити реального контролю над його поведінкою, втримуючи її у розумних межах.  
 
Проблема кризи підліткового віку є складною, тому, розкриваючи її, потрібно виходити із єдності біологічних змін, що настають в організмі підлітка, і змін у соціальних умовах його життя, його взаємин з його ровесниками та дорослими.  
 
Важливими видаються положення Г.Костюка, що розкривають розвиток людини як біологічної і соціальної системи. Вчений зазначає, що становлення особистості – обумовлений і разом з тим саморозвиваючий процес. Це внутрішньо необхідний її рух від нижчих до вищих рівнів розвитку, в якому зовнішні причини завжди діють через внутрішні умови.  
 
Фізичний розвиток підлітка та набуті у попередні роки властивості психічного розвитку створюють внутрішні передумови для зміни його становища в школі, в сім’ї, в суспільстві.  
 
Біологічні фактори.  
 
Зміни, що відбуваються в організмі дитини у перехідний період від дитинства до підліткового віку зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання позначається на розвитку і функціях всього організму.  
 
Усе починається із змін в ендокринній системі. Посилюється діяльність гіпофізу, а його гормони стимулюють ріст тканин і функціонування залоз внутрішньої секреції (статевих, щитовидної залози та інших), що спричинює фізичний і фізіологічний розвиток.  
 
Відбувається стрибок у рості. Ріст в довжину, збільшення маси тіла і об’єму грудної клітки змінюють пропорції тіла і наближають його до характерного для дорослих. Зростає м’язова сила і фізичні можливості підлітків, але вони швидко виснажуються і втомлюються. Втрачається гармонія в рухах, оскільки перебудовується моторний апарат. Втрачається вміння володіти своїм тілом.  
 
У підлітковому віці спостерігається невідповідність у розвитку серця, судинної системи (артерій) і маси тіла. Якщо мускулатура серця і його об’єм збільшуються вдвічі, то діаметр судин залишається вузьким. Тому серце через порівняно ще вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Тому можливі функціональні порушення у діяльності серцево-судинної системи (серцебиття, підвищення кров’яного тиску, головні болі, головокружіння, швидка втома, задишка, блідість, посиніння губ).  
 
Із розвитком, вага головного мозку підлітка наближується до ваги мозку дорослої людини. Далі розвиваються лобні ділянки мозку, частково скроневі та тім’яні, кора головного мозку вдосконалюється на внутрішньоклітинному рівні. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється у розумовій активності підлітка.  
 
Оскільки ендокринна і нервова системи функціонально пов’язані між собою, підлітковий вік характеризується, з одного боку, бурним підйомом енергії, а з іншої – підвищеною чутливістю до патогенних впливів. З цих причин розумова і фізична перевтома, тривале нервове напруження, сильні негативні емоційні переживання (страх, гнів, образа) можуть бути причинами ендокринних порушень (тимчасовим припиненням менструального циклу у дівчаток) і функціональних розладів нервової системи. Вони виявляються у підвищеній роздратованості, збудливості, нестійкості, слабкості гальмівних механізмів, втомлюваності, розсіяності, у розладах сну.  
 
У дитинстві існує баланс у діяльності ендокринної та нервової системи. У підлітковому віці цей баланс втрачений, а новий тільки почав встановлюватися. Ця перебудова відображається на загальній неврівноваженості, дратівливості, руховій активності, періодичній апатії, в’ялості. У вищій нервовій діяльності підлітка спостерігаються суперечності. В одних випадках учні цього віку поводять себе цілком розсудливо, виважено, а в інших на ті самі стимули вони реагують неадекватно, надмірно емоційно.  
 
Статеве дозрівання та зрушення у фізичному розвитку справляють немаловажне значення у появі нових психологічних утворень. По-перше, виникає відчуття власної дорослості. По-друге, стимулюється розвиток інтересу до іншої статі, з’являються нові відчуття, переживання, перші романтичні почуття. 
 
Костюк підкреслював, що саме в перехідний період від підліткового до юнацького віку інтенсивно розвивається сприймання себе як людини певної статі, яка має специфічні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, ставлення до представників протилежної статі, форми сексуальної поведінки. Статево-рольова ідентичність утворює одну з важливих частин Я-образу людини в підлітковому віці, проте вона не залишається сталою, назавжди укоріненою особливістю особистості надалі.  
 
Л.Божович підкреслювала, що статевий потяг, виникаючи в пубертатний період, входить у структуру вже наявних у підлітка психологічних новоутворень – різноманітних інтересів, моральних та етичних почуттів, поглядів, оцінних суджень. Відповідно – статевий потяг підлітка, переживання сексуального збудження перебуває в ціннісно-смисловій системі його поглядів. Отже, фактори біологічного і соціального порядку виступають у взаємопереплетенні, стають внутрішніми механізмами психологічних новоутворень, які спонукають до встановлення і поглиблення сексуальних стосунків у наступному віковому періоді.  
 
Висновок. Біологічні фактори – початок статевого дозрівання, а також пов’язані з ним бурхливий розвиток і перебудова всіх органів, тканин і систем організму ми визначаємо як умови, що є необхідними, але недостатніми для повноцінного психічного розвитку, а тільки які впливають на особливості його протікання у дітей підліткового віку.  
 
Соціальні фактори.  
 
Психологи прийшли до висновку, що істотні особливості підлітка залежать від соціальних факторів.  
 
Особливий внесок був зроблений антропологами Маргарет Мід та Бенедикт, які вивчали примітивні цивілізації. Мід вивчала підлітків острову Самоа, що дозволило їй розвіяти думку щодо неминучості кризи і конфліктів у підлітковому віці і показати їх соціальну, а не біологічну зумовленість. Мід показала безконфліктність, гармонійність переходу від дитинства до дорослості у дівчаток-підлітків. Антропологи доводять, що підлітковий вік може мати різну тривалість (всього кілька місяців), що необов’язковим є існування Едіпового комплексу у хлопчиків.  
 
Доведено, що конкретними соціальними умовами життя дитини визначається:  
 
1) тривалість підліткового віку;  
 
2) наявність чи відсутність криз, конфліктів, труднощів;  
 
3) характер переходу від дитинства до дорослості  
 
Цю ідею продовжив К.Левін, на думку якого у сучасному світі існує 2 самостійні групи: дорослих і дітей. Кожна має свої привілеї. Підліток знаходиться між цими двома групами: він вже не хоче бути дитиною, але його ще не приймають у групу дорослих. Левін наголошує, що причиною цьому є велика розбіжність між вказаними двома групами. Прибічники даного підходу наголошують на існуванні особливої “субкультури” підлітків.  
 
Виготський наголошував на необхідності при вивченні критичних періодів виокремлювати основні новоутворення у свідомості і визначити соціальну ситуацію розвитку, яка являє собою у кожному віці неповторну систему взаємин між дитиною і середовищем.  
 
Особливості прояву і протікання підліткового віку визначаються конкретними соціальними умовами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у світі дорослих.  
 
Важливим фактором розвитку особистості підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння певних соціальних взірців і цінностей, на побудову взаємин із дорослими та ровесниками, на самого себе (проектування своєї особистості і свого майбутнього). 
 
2.2.Процедура вивчення залежності суїцидальної поведінки від соціометричного статусу у підлітковому віці 
 
Етапи дослідження: 
 
Планування дослідження, пошук, коректування й підготовка методики визначення соціометричного статусу старшокласників та його взаємозв’язок зі схильністю до суїциду; 
 
Діагностичне обстеження соціометричного статусу старшокласників у класі. На цьому етапі кількість обстежених складала 20 підлітків. 
 
Дослідження схильності до суїціду старшокласників. На другому етапі кількість досліджуваних склала 20 підлітків. 
 
Дослідження залежності схильності старшокласників до суїцидної поведінки відповідно до соціометричного статусу. 
 
На першому етапі ми застосували методичну програму, яка складалася з методики соціометрії Дж. Морено. На другому етапі була застосована методика діагностування схильності до суїцидальної поведінки старшокласників — Патохарактерологічний діагностичний опитувальний для підлітків (ПДО) (Личко А. Є., Іванов М.Я.) 
 
Вибірку склали 20 старшокласників — учні 11 класів Ніжинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №.15 Вибірка орієнтована на другу фазу підліткового віку за міжнародною класифікацією — 14-18 років.

Виявлення статусного розподілу серед учнів 11 класу

 
У запитаннях ми фіксували число  виборів: кожен досліджуваний повинен був вибрати трьох однокласників, ставилися два запитання одне з позитивним і одне з негативним вибором.  
 
Досліджувані: 1) здійснювали рангування всіх однолітків за їх положенням у системі особистих взаємостосунків; 2) виражали своє уявлення про їхні стосунки один з одним; 3) визначали своє положення в системі особистих стосунків; 4) виражали своє ставлення до однолітків; 5) виявляли своє уявлення про їхнє ставлення до себе. 
 
Метою соціометричного тесту є діагностування емоційних зв'язків, тобто взаємних симпатій між членами класу. Також ця методика дає можливість вирішення наступних задач:

1.  
   вимір ступеню згуртованості-відокремлення в групі;
2.  
   вияв авторитету членів групи на правах симпатії-антипатії;
3.  
   визначення внутрішньо групових згуртованих утворень на чолі з неформальним лідером.

 
Процедура використання даної методики наступна:

•  
  учні отримали інструкцію, яка містила соціометричний критерій; виходячи з запропонованого критерію, учнів прохали висловитися один про одного, здійснити взаємні вибори або відхилення, спираючись на перелік питань;
•  
  отримані письмові відповіді на відповідні питання були статистично оброблені і представлені у вигляді соціометричної матриці. Також був вирахуваний індекс згуртованості учнівського колективу.

 
У дослідженні ми застосовували параметричну процедуру з обмеженою кількістю виборів, щоб знизити ймовірність випадкового вибору. Із психологічної точки зору, соціометричне обмеження змушує випробуваних більш уважно ставитися до своїх відповідей. Прийнято вважати, що для групи з 22-25 учасників мінімальна величина соціометричних обмежень повинна вибиратися в межах 4-5 виборів. 
 
Величини обмеження соціометричних виборів представлені в таблиці 2.1. 
 
Таблиця 2.1

 
 
Коли соціометричні картки заповнені і зібрані, починається етап математичної обробки. Найпростішими способами кількісної обробки є табличний, графічний. 
 
Індекс соціометричного статусу i-члена групи визначається за формулою:  
 
 
 
де С_i — соціометричний статус i-члена, R⁺ і R^- — отримані i-членом вибори, Z — знак алгебраїчного сумування числа отриманих виборів i-члена, N— число членів групи.  
 
При обробці соціометричного експерименту ми отримуємо таблицю з якої видно яку кількість виборів отримав кожний член групи. Це число є виміром положення людини в системі особистих відносин або за прийнятою в соціометрії термінологією виміряє її «соціометричний статус».  
2.3.Виявлення схильності старшокласників до суїцидальної поведінки 
 
Для визначення схильності старшокласників до суїциду було відібрано патохарактерологічний діагностичний опитувальний для підлітків, розроблений у відділенні підліткової психіатрії Психоневрологічного Інституту ім. В.М.Бехтерева. Авторами даної психодіагностичної методики є Іванов М.Я, науковий співробітник відділення підліткової психіатрії Психоневрологічного Інституту ім. В.М.Бехтерєва та Личко А. Є. — професор, доктор медичних наук, заступник директора Психоневрологічного Інституту ім. В.М.Бехтерєва.  
 
Патохарактерологічний діагностичний опитувальний для підлітків призначений для визначення у віці 13-18 років типів акцентуацій характеру і типів психопатій, а також сполучених з ними деяких особистісних особливостей (психологічної схильності до суїциду, алкоголізації, делінквентності й ін.) 
 
Методика проведення дослідження  
 
ПДО включає 25 таблиць — наборів фраз («Самопочуття», «Настрій» й ін.) У кожному наборі від 10 до 19 пропонованих відповідей. 
 
З випробуваним проводиться два дослідження. У першому дослідженні йому пропонується в кожній таблиці вибрати найбільш підходящу для нього відповідь і відповідний номер поставити в реєстраційному аркуші № 1 (зразки реєстраційних аркушів наведені в Додатку ІІІ). Якщо в якомусь наборі підходить не один, а кілька відповідей, допускається зробити два-три вибори. Більше трьох виборів в одній таблиці робити не дозволяється. У різних таблицях можна зробити неоднакове число виборів. 
 
У другому дослідженні пропонується вибрати в тих же таблицях найбільш невідповідні відповіді (при бажанні можна вибрати в кожній таблиці дві-три невідповідні відповіді, але не більше) і поставити відповідні номери в реєстраційному аркуші № 2.  
 
В обох дослідженнях дозволяється відмовлятися від вибору відповіді в окремих таблицях, проставляючи 0 у реєстраційному аркуші. Якщо число таких відмов в обох дослідженнях становить у сумі 7 і більше, то це свідчить або про труднощі роботи з опитувальником у силу невисокого інтелекту, або, при достатньому інтелекті, але негативному відношенні до дослідження. В останньому випадку роботу з опитувальником можна повторити після психотерапевтичної бесіди. Велике число 0 зустрічається при сенситивному типі — такі підлітки воліють відмовчатися, ніж сказати неправду. 
 
Зазвичай для проведення дослідження потрібно від півгодини до години часу. Дослідження можна проводити одночасно із групою випробуваних за умови, щоб вони не могли радитися або підглядати вибори один в одного. 
 
При одержанні реєстраційних аркушів необхідно відразу ж перевірити, чи не проставлено в якій-небудь графі більше трьох номерів виборів і запропонувати випробуваному скоротити їхнє число, а якщо відмов 7 і більше — спробувати їх зменшити. У випадках явно негативного відношення до обстеження, воно може проводитися тільки після психотерапевтичної бесіди й установлення гарного контакту. 
 
Методика оцінки результатів 
 
Результати обстеження визначаються за допомогою коду. Цей код складений на підставі статистично достовірних (р<0,005) виборів для підлітків даного типу, певного по клінічній оцінці. Код представлений в «Тексті опитувальника». (Див. Додаток ІІ) 
 
Буквені символи коду відповідають балам на користь відповідних типів: 
 
Г — гіпертимний  
 
Ц — циклоїдний  
 
Л — лабільний  
 
А — астено-невротичний 
 
С — сенситивний 
 
П — психастенічний 
 
Ш - шизоїдний 
 
Е — епілептоїдний 
 
І — істероїдний 
 
Н — нестійкий 
 
К — конформний 
 
Пропуск у графах, де проставлені бали, означає, що даний вибір є неінформативним. Здвоєні й строєні буквені символи (наприклад АА у виборі № 5 на тему «Самопочуття» в 1-му дослідженні, ШШШ у виборі № 3 на тему «Відношення до самітності» у другому дослідженні) означають, що за цей вибір нараховується два або три бали на користь відповідного типу. За один вибір можуть нараховуватися бали на користь двох або більше типів (наприклад, ГН на вибір 1 на тему «Настрій» у першому дослідженні означає, що 1 бал нараховується на користь гіпертимного, а 1 бал — на користь нестійкого типів). 
 
Кодом передбачені наступні додаткові показники: 
 
О — негативне відношення до дослідження; 
 
Д — диссимуляція реального відношення до розглянутих проблем і прагнення не розкривати риси характеру; 
 
Т — відвертості; 
 
В — рис характеру, що зустрічаються при органічних психопатіях; 
 
E — відбиття в самооцінці реакції емансипації; 
 
d — психологічної схильності до делінквентності (тільки для підлітків 
 
чоловічої статі); 
 
М — рис мужності; 
 
Ф — рис жіночності в системі відносин. 
2.4.Визначення та аналіз результатів дослідження 
 
У результаті проведеного соціометричного дослідження виявилося, що в серед учнів 11 класу є 3 лідери (статус 1), 11 бажаних (статус 0,49), 4 відторгнутих (статус 0,09) і 2 ізольованих учнів (статус 0) (усього 20 учнів). Результати дослідження соціометричного статусу можна відобразити таким чином: 
 
Діаграма 2.1. 
 
Розподіл соціометричних статусів серед досліджуваних старшокласників 
 
 
 
Відповідно до тесту ПДО визначення нестійкого типу акцентуації або в сполученні його з гіпертимним, емоційно-лабільним, шизоїдним, епілептоїдним і істероїдни типом може служити прямою вказівкою на високий ризик соціальної дезадаптації і, як наслідок — ризик розвитку саморуйнуючої поведінки. Ризик соціальної дезадаптації і розвитку само руйнуючої поведінки залежить від рівня дисфункції особистості:

1.  
   Акцентуація характеру і крайні варіанти норми.
2.  
   Непсихотичні розлади особистості.
3.  
   Психотичні розлади особистості.

 
Стосовно теми нашого дослідження, то кризові ситуації у житті та депресія проявляється у старшокласників по-різному, залежно від психологічної акцентуації характеру.  
 
У циклотимного — субдепресія, афекти, розпач, неусвідомлене бажання нашкодити самому собі.  
 
В емоційно-лабільних старшокласників значимі афективні реакції інтрапунитивного типу. Суїцидальна поведінка відрізняється швидким ухваленням рішення, ґрунтується на мало визначеному прагненні «щось із собою зробити». Іншим фактором може служити бажання «забутися». Найчастіше до саморуйнівної поведінки штовхає емоційна холодність близьких і значимих осіб.  
 
Сенситивні старшокласники страждають від почуття власної неповноцінності — реактивна депресія і визрівання суїцидальних намірів з несподіваною їхньою реалізацією.  
 
Істероїдні старшокласники схильні до демонстративних суїцидів.  
 
За результатами дослідження та частоті зустрічальності акцентуацій характеру методом ПДО, виявлений наступний розподіл типів: більша частина учнів, у яких виявлений епілептоїдний тип «акцентуації характеру» — 7 учнів, далі йдуть лабільний і гіпертимний типи акцентуацій з однаковим співвідношенням — по 4 учня. Психастенічний тип перебуває на третьому місці за частотою зустрічаємості — 3 учня. Результати діагностики двох учнів не приймалися до уваги при аналізі даних дослідження, у зв’язку з їх негативним відношенням до дослідження, що ймовірно вплинуло на недостовірність виявлених типів акцентуацій їх характерів. Таким чином, у досліджуваних к ласах, переважають епілептоїдний, лабільний, гіпертимний і психастенічний типи, що відображено на діаграмі 2.2. 
 
Діаграма 2.2 
 
За даними дослідження виявлена велика кількість епілептодїів, розглянемо їх першими. При зіставленні даних, отриманих у результаті проведення ПДО А.Є.Личко, отримані наступні показники: старшокласники з епілептоїдною акцентуацією, на фоні афекту, можуть перейти міру обережності. У стані самітності або в безвихідній ситуації агресія може обернутися проти них самих. Вони є учасниками азартних ігор. Максимум таких підлітків зустрічаються серед наркоманів і токсикоманів.  
 
При аналізі даних, отриманих за допомогою використовуваної методики, серед підлітків, яким властивий лабільний тип акцентуації характеру вимальовується наступна картина: 3 випробуваних автоматично попадають в групу ризику по схильності до суїциду, тому що більшість з них тяжіють до відхилень у поведінці.  
 
Гіпертимний тип — 2 випробуваних, що мають даний тип акцентуації становлять групу ризику у відношенні схильності до суїциду. За даними ПДО в усіх визначена психологічна схильність до шкідливих звичок. Такі підлітки зазвичай часто відвідують вечірки, де вживають спиртні напої, часто або, навіть, регулярно палять і мають високий ризик вживання наркотичних речовин. У гіпертимного старшокласника — висока схильність до ризику, та зневага небезпекою.  
 
За даними ПДО у всіх випробуваних у даній групі виявлений ризик соціальної дезадаптациї, при цьому у половини респондентів — високий. Це може свідчити про деякі відхилення у поведінці підлітків даної категорії,що може проявлятися у вигляді схильності до суїцидальної поведінки. 
 
Щодо респондентів, які відносяться до психастенічного типу акцентуацій, то результати дослідження показали, що представники даної категорії підлітків не схильні до думок про суїцид. Психастенічні старшокласники в стані розладу адаптації характеризуються нерішучістю, відчувають страх відповідальності.  
 
Відповідно до поставленої мети дослідження була простежена залежність схильності до суїциду старшокласників від їх соціометричного статусу. У результаті ми отримали такі дані: найбільш схильні до суїцидальної поведінки старшокласники з патохарактерологічний типом — епілептоїдний, серед них 1 старшокласник має соціометричний статус — лідер, 4 — бажані, 2 — відторгнуті та один старшокласник з соціологічним статусом ізольований. Серед інших типів виявлених патохарактерологічних типів старшокласників, які лише деякою мірою схильні до суїцидальної поведінки (відповідно до психодіагностики за методикою ПДО), переважають підлітки з соціометричним статусом бажані.  
 
Таким чином, на підставі проведеного дослідження, при аналізі даних, отриманих по застосовуваних методиках: патохарактерологічний діагностичний опитувальник А.Є.Личко, Іванов М.Я (ПДО), та метод соціометричного дослідження Дж. Морено, можна узагальнити, що епілептоїдний і лабільний та гіпертимний типи старшокласників мають найбільший вплив на формування схильності до суїцидальної поведінки.  
 
Співставлення результатів діагностики по двох методиках показало, що схильність до суїциду лише в деякій мірі може залежати від соціометричного статусу старшокласника. Тому що, виявлені підлітки зі схильністю до суїциду мають як статус лідера у групі однолітків, так і статуси бажаних та відторгнутих. Лише один старшокласник зі статусом — ізольований — потрапив до когорти старшокласників схильних до суїцидальної поведінки, що не може бути підтвердженням того, що негативне ставлення в до особи в групі однолітків може бути причиною суїциду серед старшокласників. Звичайно, ця негативна реакція з боку однолітків може погіршити в деякій мірі психологічний стан суїцидально-схильного старшокласника. Але, вочевидь, соціометричний статус у групі однолітків не може бути чинником схильності до суїцидальної поведінки особистості.  
Розділ ІІІ. Програма проведення профілактики суїцидальної поведінки 
Майже кожний, хто всерйоз думає про самогубство, так чи інакше, дає зрозуміти оточуючим про свій намір. Самогубства, часто, не виникають раптово, імпульсно, непередбачувано або неминуче. Вони є останньою краплею в чаші адаптації, що поступово погіршується. Серед тих, хто зібрався вчинити суїцид, від 70 до 75% тим або іншим чином розкривають свої прагнення. Іноді це будуть ледве помітні натяки; часто ж загрози є легко впізнаними. Дуже важливо, що 3/4 тих, хто вчиняє самогубства, відвідують лікарів, психологів, педагогів, працівників соціальних служб перед цим з якого-небудь приводу упродовж найближчих тижнів і місяців. Вони шукають можливості висловитися і бути вислуханими. Проте дуже часто лікарі, соцпрацівники і сім'я не слухають їх.  
 
Суїцидальними людьми, в цілому, часто керують амбівалентні відчуття. Вони відчувають безнадійність, і в той же самий час сподіваються на порятунок.  
 
Часто аргументи за і проти суїциду настільки урівноважені, що коли близькі в ці хвилини виявлять теплоту, турботу і проникливість, то терези можуть перехилитися у бік вибору життя. Тому дуже важливо знати під час бесіди з суїцидальною людиною про особливі ключі і застережні прикмети самогубства.  
 
Розрізняють схильності до суїцидальної поведінки, залежно від типу особи. Так наводиться статистика, що в 36% суїциди чинять істероїди, в 33% – інфантильні емоційно лабільні суб'єкти, і в 13% - у суб'єктів відзначались астенічні риси.  
 
Психодіагностіка суїцидального ризику 
 
Психодіагностіка суїцидального ризику за методиками Розенцвейга і Басса-Дарки. 
 
На сьогодні не існує універсальної психодіагностичної методики для визначення суїцидального ризику у підлітка, що є в кризовій ситуації. У зв'язку з цим в умовах реадаптаційного кризового стаціонару була проведена дослідницька робота з виявлення потенційного взаємозв'язку між суїцидальною поведінкою і агресивністю. У додатку до результатів був облік порушення внутрішньосімейних відносин, жорстоке ставлення, позиція підлітка в сім'ї і в класі, характерологічні особливості і тип акцентуації, ризик депресії у підлітків, які вчинили суїцидальну спробу і в контрольній групі. Контрольна і експериментальна групи складались з 15 осіб у віці від 13 до 17 років. Критерієм відбору служили: порушення внутрішньосімейних відносин, розлад адаптації, суїцидальна поведінка, для групи суїцидентів – наявність суїцидальної спроби в анамнезі, а для контрольної групи – висловлювання суїцидальних думок без їх реалізації.  
 
З обстежених 30 сімей тільки 4 повні за складом, в інших є вітчим або виховує дітей мати одиначка. В групі суїцидентів 5 осіб усиновлені родичами. Сім'ї характеризуються як консервативні, авторитарні, чинять тиск на підлітка при емоційно холодному ставленні до нього. Вважається нормою фізичне і емоційне покарання. Позиція підлітків в сім'ї знедолено-підлегла. Всі 30 обстежуваних перебувають у стані соціальної дезадаптації. Виявилися відмінності в особовому значенні суїцидальної поведінки. Так в групі суїцидентів у 13 осіб була присутня активна позиція, що характеризується як “протест-заклик”, зустрічалися такі висловлювання: “хотіла привернути до себе увагу, довести свою потрібність”, у інших 2 підлітків – пасивна позиція уникнення: “як би захворіти”. У контрольній групі стан “уникнення” був у 6 випробовуваних. Інші виявляли протесні реакції.  
 
В аналізі результатів за тестом Лічко “ПДО” у двох групах не було відмінностей у вираженні конформності, реакції емансипації, ризику дезадаптації. За типом акцентуації розподіл відбувся таким чином: у суїцидентів, на відміну від контрольної групи, переважає лабільний, істероїдний і епілептоїдно-істероїдний типи акцентуації.  
 
За тестом Розенцвейга в першій групі виявлено „его-захисний тип реакції”, з екстрапунітивним спрямуванням, а загальний патерн, низький рівень групової конформності. 
 
Отже, можна припустити, що випробовувані в ситуації фрустрації схильні проявляти агресію на (Сума Е Сума М = 2, при нормі 1,8) з низьким переробленням агресії (Е/е =4,7), що вище, ніж в контрольній групі (Е/е = 3,8). Самостійність у конфлікті більша у підлітків з контрольної групи. У пацієнтів реакції зосереджені на захисті свого “Я”, при цьому вони не самостійні в конфлікті, агресія спрямована на оточуючих, можливо, присутній психологічний захисний механізм “проекції”. В другій групі, в ситуації фрустрації, переважає споживацько-наполегливий тип реагування, фіксація на задоволенні потреб, напрям збігається з першою групою фрустрації, загальний патерн. Хоча напрям в двох групах збігається, агресивнішими є суїциденти, оскільки в контрольній групі бали за екстрапунітивним напрямом нижчі за норму, а за імпунітивним й інтрапунітивним напрямом перевищує норми. Це підтверджується і тестом Басса-Дарки. В контрольній групі виявлено “комплекс неврастенії”. Отже, аутоагресивні здебільшого підлітки, які погрожують суїцидом, але не виконують своїх намірів, і, можливо, вони мають ризик розвитку психосоматичних захворювань.  
 
В методах статистичної обробки отриманих результатів використовувалися обчислення коефіцієнта кореляції і коефіцієнта Ст’юдента. Виявлено статистично значущий зворотний зв'язок між групами по значеннях. Причому статистично достовірно не відрізняються групи за реакцією Е.  
 
За методом Басса-Дарки спосіб вираження агресії у суїцидентів суттєво не відрізняється. Тільки в контрольній групі друге місце ділять „фізична агресія” і „роздратування”. На першому місці місці стоїть „вербальна агресія” і на третьому – „провина”. За всіма ключовими показниками бали перевищують в групі суїцидентів.  
 
Таким чином можна зробити висновок, що суїциденти з переважанням “протесних” реакцій агресивніші, ніж підлітки, які тільки погрожують суїцидом. Спостерігається наявність у суїцидентів активно-агресивної позиції осіб з механізмом трансформації гетероагресії в аутоагресію. Для підлітків, які мають нестійкий тип акцентуації, які перебувають у стані соціальної дезадаптації і проявляють “протесні” реакції, для діагностики суїцидального ризику буде доцільно включити в тестову батарею тест Розенцвейга і опитувальник Басса-Дарки. 
 
У радянські часи існувало переконання, що суїцид – явна ознака психічного захворювання. Тобто кожний суїцидент посмертно удостоювався звання ненормального, а тих, кого вдалося витягнути, довічно ставили на облік до психіатра (зі всіма наслідками, що випливали). Взагалі роздуми про самогубство частіше всього ознака не відсутності, а якщо хочете, надлишку розуму (те саме "горе від розуму", про який не раз уже говорилося). Тому важко переоцінити заслугу відомого психіатра А.Г.Амбрумової – вона зуміла фактично довести те, що більшість суїцидентів – люди практично здорові. І заснувала для них у Москві телефон довіри, а також кризовий стаціонар – не тільки щоб відкачувати тих, хто зробив цей крок, скільки для того, щоб попередити самогубства.  
 
Перш за все, потрібно вивчити, що не кожний потенційний самовбивця – психічно хворий. І тих, кого витягнули з того світу, зовсім не обов'язково таврувати психіатричним діагнозом. Взагалі суїцид – не привід для осуду. Звичайно, людина вибрала не найкращий і не найрозумніший спосіб вирішення проблем. Але не його вина, а його біда в тому, що інших способів він знайти не зумів.  
 
Hа запитання про сенс життя однозначної відповіді немає – тому що цих значень життя величезна кількість. І для кожного може віднайтися свій, причому не один! Якщо у вас виникли думки "навіщо я живу" – значить, ви власне значення життя просто втратили. Та його цілком можна віднайти – більше того, під час таких "пошуків" може виявитися інший, нове значення, деколи навіть більш цікаве і гідне. Тому головне в рішенні будь-якої проблеми – не впиратися носом в напис "немає виходу", причому вихід насправді поряд, треба тільки голову повернути.  
 
Якщо ваш близький почав поводитися дуже ризиковано – це теж мотив прислухатися до його проблем. Hічого, що він цілком може бути сильною особистістю і навіть главою сім'ї – може, йому просто не вистачає душевного тепла і розуміння? Врахуйте, що прихований суїцидент найчастіше сам вам ніколи не поскаржиться - більшість з них, як правило, чоловіки, а наші чоловіки не звикли "плакати комусь в жилетку". Саме тому, до речі, серед клієнтів психотерапевтів приблизно чотири жінки на одного чоловіка, а в статистиці суїцидів – четверо чоловіків на одну жінку. 
 
Hе варто довіряти і поширеному міфу про те, що неначебто, "хто говорить про самогубство, ніколи цього не зробить". Так, заява про можливий суїцид може бути і демонстрацією, але може бути і криком про допомогу. І неспеціалісту "діагноз" тут поставити дуже складно. Тому не завжди варто пропускати такі вислови повз вуха.  
 
Якщо ж хтось за допомогою спроб до суїциду вами відверто маніпулює, кращий спосіб – триматися від нього подалі (таким чином, без глядачів спектакль не відбудеться). Hе підтримуйте діалог непридатними методами. Зрозуміло, підтримати інші способи розмови, більш прийнятні, тут можна і навіть потрібно.  
 
Людям, схильним до демонстративного суїциду, хочу сказати: напевно всі ваші думки і всю ваша поведінка зациклені на якійсь конкретній особі: мовляв, ось я помру, він (або вона) тоді поплаче, тоді зрозуміє. Але врахуйте – зовсім не факт, що горезвісна особа зреагує саме так, як ви хочете: можливо, коханий зовсім не побиватиметься біля вашої труни, а неслухняна дитина зовсім не терзатиме себе відчуттям провини. І перевірити це особисто ви вже не зможете. Тому чи варто ризикувати життям, щоб тільки спробувати "комусь щось довести"? Краще всього спробувати вийти на діалог конструктивними методами – в усякому разі, прямо сказати людині, чого ви від нього чекаєте, може бути ефективніше, ніж ризикувати життям – штукою загалом досить привабливої і цікавої.  
 
Врахуйте і те, що несвідоме порівняння суїцидентів з психами знову-таки ще не вижито – і як на вас подивиться ваш "предмет кохання" після вашого неадекватного, на його думку, вчинку, якщо ви залишитеся живі? Дуже вірогідно, що не тільки не кинеться вам на шию з проявами любові, але й буде намагатися триматися від вас подалі.  
 
Врешті-решт, можливо, вам треба просто виговоритись – емоції потребують виходу. Якщо не можете довірити свої почуття комусь близькому або фахівцю-психологу, можете просто вести щоденник. Це врятувало від самогубства багатьох людей – на їх щастя, а можливо, і до наше.  
 
Взагалі з демонстративними суїцидами слід бути обережним. Поширений в народі спосіб відмовлянь – "чого встав, стрибай давай" – може спрацювати з точністю до навпаки. Тут краще сказати такому самовбивцю, що рішення про суїцид – справа суто особиста. Вся відповідальність за це рішення лежить на самій людині. І всі записки "в моїй смерті прошу звинувачувати" – даруйте, повна дурість. Ніхто ні в чиєму самогубстві не винен (навіть кримінальний кодекс в статті "доведення до самогубства" перераховує дуже обмежені умови).  
 
Дуже складно відрадити людину від суїциду, акцентуючи на його почутті обов'язку: мовляв, не можна робити дітей сиротами, не можна кидати близьких. Такий тиск може лише підштовхнути до фатального кроку: мовляв, я настільки вже нічого не значу, що і життям власним розпоряджатися не маю права! Знову-таки, скажіть такій людині, що ніхто не примушує його жити насильно. А якщо він хоче в цьому житті бути значущою особою – то чи не краще докласти свою голову і руки до того, щоб добитися значущості у більш адекватний спосіб? 
 
Навіть безробіття і фінансова криза – не привід для суїциду! У цьому разі близькі, правда, часто втішають так: ти не бійся, ми тебе прогодуємо. А ви не думаєте, що це для людини удар по найболючішому – раніше він сам заробляв і годував когось, а зараз змушений старцювати? Допомогу тут краще запропонувати по-іншому: не прогодуємо, а допоможемо на перший час. Hе беріть людину на повне забезпечення, а простимулюйте його довести хоча б самому собі, що свого розуму і умінь він не втратив. 
 
Взагалі важливо переключити потенційного самовбивцю з думки про суїцид. Але у жодному разі не говорити йому: "Та ти не думай про це!" Ось проведіть такий експеримент. Уявіть, що вам запопонували не думати про білу мавпу. Про що ви чергу щойно подумали? То ж бо й воно. Так само не можна прямо відрадити людину не "думати про суїцид". Краще підкинути йому іншу роботу для мозків!  
 
Отже, винуватих в самогубстві, як правило, немає. Будь-який суїцид – це особисте, усвідомлене рішення самої людини. І розпоряджатися своїм життям – невід'ємне право кожної особи. Але краща профілактика суїциду – дати можливість кожному відчути це право, так сам як і право шукати інші методи для розв’язання проблем! Якщо людина відчуває себе потрібною хоча б самому собі, якщо вона має право голосу хоча б стосовно себе самого – вже тому життя стає для нього досить великою цінністю!  
 
Синдроми поведінки підлітків, що вказують на готовність до суїциду  
 
• тривожно-ажитована поведінка, зовні навіть схожа на піднесення, проте, з проявами метушні, поспіху;  
 
• затяжні порушення сну: підлітка переслідують страшні сни з картинами катаклізмів, катастроф, аварій або зловісних тварин;  
 
• напруга афекту, що періодично розряджається зовні не мотивованою агресією;  
 
• депресія, апатія, мовчазність: підліток важкий на підйом, тікає від обов'язків, безглуздо проводить час, в поведінці помітне заціпеніння, сонливість;  
 
• виражене відчуття нікчемності, вини, сорому за себе, виразна невпевненість в собі. Цей синдром може маскуватися демонстративною бравадою, зухвалою поведінкою, зухвалістю; 
 
• важко протікаючий пубертат з вираженими соматичними ендокринними і нервово-психічними порушеннями;  
 
• вживання алкоголю, токсикоманія, наркоманія.