Роль благодійності та патронування в освіті та розвитку дитячих притулків та дошкільних установ Криму в ХIХ - початку ХХ століть

Головуючий Ялтинського благодійного товариства княгиня Є. Трубецька 25 лютого 1875 повідомляє в Ялтинську міську управу про стан дитячого притулку і припущеннях про спорудженні будівлі дитячого притулку : «Нині притулок поміщається в квартирі , яка найнята за контрактом. Приміщення незручне в усіх відношеннях. Як тільки з'явиться фінансова можливість приступити до будівництва нової будівлі для притулку , Товариство не забариться нею скористатися. А необхідність притулку для Ялти вже доведена чотирирічним досвідом »  . У 1876 році притулок мав своє власне приміщення . На жаль , про зміст діяльності даного притулку в архівних матеріалах відомості вкрай обмежені з причини загибелі фондів Ялтинського міського архіву в роки Великої Вітчизняної війни.

За даними А. Мальгін , Ялтинське благодійне товариство , Ялтинський міський притулок

 У квітні 1875 року завдяки  фінансовій підтримці княгині  Є. Воронцовій, графині Є. Тізенгаузен, баронеси А. Пиллер, царської родини було закладено нову споруду сирітського притулку на вулиці Садовій, куди приймались діти-сироти та полу сироти від 2 до 8 років. Споруда обійшлася у 6000 крб., це стало можливим завдяки 2000 крб., які пожертвувала княгиня Є. Воронцова, а також коштам від лотереї-аллегрі, яку провели графиня Є. Тізенгаузен та баронеса А. Пиллер  при участі представників місцевих органів влади і царської родини.

1876 року Ялтинський міський  дитячий притулок, який було створено  за ініціативи княгині Є. Трубецької, мав  вже своє приміщення. У  притулку, який розташувався на  вулиці Садовій, дівчатка утримувались  до 17, хлопчики до 12 років. Приміщення  притулку були великими, зручними. Хлопчиків навчали плетенню кошиків, дівчаток  шиттю, плетенню, в’язанню. У цьому  притулку практикувалася  система патронування дітей. Кількість  дітей у притулку постійно  змінювалась Спрямовувало діяльність  притулків в Криму Таврійське  губернське опікування дитячих  притулків.

З 22 жовтня 1871 року в Керчі існувало Керченське жіноче благодійне товариство. Його віце-головою була Олена Костянтинівна Симонович.

19 лютого 1874 року  за ініціативою Керч-Єнікальського градоначальника генерал-майора Н.П. Вейса в Керчі був заснований дитячий Маріїнський притулок, який функціонував на підставі положення про дитячі притулки Відомства установ імператриці Марії Федорівни, що займалася системою добродійних медичних і навчальних закладів. Через брак коштів та відсу-тність належного дозволу з боку МВС ця установа підлягала закриттю 22 жовтня 1877 р. Завдяки проханню філантропічної організації та з особистого дозволу імператриці Марії Олександрівни цей притулок було прийнято до відомства установ імператриці Марії 28 січня 1878 р. 11 квітня того ж

року вона затвердила склад Керченського міського піклувальництва дитячого притулку, який мав керувати його діяльністю. Всіма проблемами притулку займалося спеціально створене Керченське опікування, до складу якого входили багато іменитих городян. Бути почесним опікуном притулку вважалося справою престижною. Так, в 1902 році почесними опікунами притулку були міський голова М.І.Кумпан, купці Б.І. Букзиль, К.І. Месаксуді, А.А.Золотарьов, архітектор Г.М.Салтикевич. Головою опікування за традицією був  Керч-Єнікальський градоначальник.

  На відміну від багатьох центральних добродійних установ, що фінансувалися хоча б частково з держбюджету, Маріїнський дитячий притулок не одержував державних дотацій і утримувався виключно на місцеві кошти. Доходи притулку складали внески почесних членів, відсотки з капіталу, одноразові пожертвування, виручка від різних розважальних заходів. Час від часу притулок підтримувало Таврійське  губернське земство.

У 1879 р. на користь дитячого притулку було влаштовано перші лотереї-алегрі. Значну підтримку молодому закладу надало міське громадське управ-

ління, виділивши 900 руб на утримання одинадцяти круглих сиріт 1881 р. Намагаючись як найкраще влаштувати побут опікуваних дітей, піклу-

вальниця притулку, дружина Керч-Єнікальського градоначальника М. М. Колтовська, розпочала компанію з залучення міського населення до будівництва окремої будівлі для закладу. 11 січня 1888 р. з дозволу імператорської родини у власність Керченського міського піклувальництва перейшла земельна ділянка в центрі міста під назвою «Воловий двір», що належала Морському відомству. Після затвердження плану та кошторису новобудови, розпочалося зведення Маріїнського дитячого притулку, котре завершилось 14 листопада 1889 р. Притулок складався з двоповерхового корпусу та бокових одноповерхових крил, скверу та невеликої часовні. На першому поверсі головного корпусу знаходились класні кімнати, їдальня та інші приміщення. На другому проживали вихованці. У крилах будівлі розташували лазарет, кухню, лазню, комору. До закладу прийняли тринадцять сиріт, яких розділили на дві групи: молодшу (діти віком до десяти років) та старшу (до шістнадцяти років). У вересні 1891 р. адміністрація притулку збільшила кількість місць, прийнявши десять міських підкидьків, котрі знаходились під опікою Керченського жіночого благодійного товариства. У наступному році під час епідемії холери до закладу потрапило

ще дванадцять сиріт, батьки яких загинули від цієї хвороби. Із 90-х років ХІХ ст. до установи почали приймати виключно дівчат. Для більш змістовної

підготовки вихованок притулку до дорослого життя з 1894 р. випускний вік було подовжено до вісімнадцяти років До 1 січня 1902 загальний капітал Маріїнського притулку становив 42752 рубля.

Активізація діяльності установи пов’язана з іменами Керч-Єнікальського градоначальника, генерал-майора М. Д. Клокачова, який очолив міське піклувальництво, та його дружини А. Д. Клокачової, котра стала на чолі

Маріїнського дитячого притулку. По-перше, їм вдалося збільшити прибутки установи – 1897 р. вони складали 14 619 руб 24 коп, а капітали її тоді ж сягнули 39 114 руб 70 коп. По-друге, А. Д. Клокачова розробила докладний розпорядок життя дітей, розподілила їх не тільки за віком, але й за спеціальностями, які вони бажали вивчати. Особливу увагу було приділено шкільному та професійному навчанню. Наймолодші з вихованців (малюки віком від трьох до семи років) під керівництвом доглядачки займались активними іграми, вчились вишивати та в’язати, молодша група(від восьми до одинадцяти років) вивчали Закон Божий,арифметику, чистописання, рукоділля, церковний спів, середня група (від одинадцяти до чотирнадцяти років) поглиблено вивчали ті ж предмети, а також церковнослов’янську мову, найстарші діти (від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) не відвідували класів, займаючись господарською роботою та вдосконалюючи професійні навички . Маріїнський дитячий притулок користувався постійною підтримкою підприємців, культурних та

громадських діячів як Керчі, так і інших міст Таврійської губернії. Серед благодійників закладу відзначимо його почесних членів К. І. Месаксуді, Ю. А. Золотарьова та І. К. Айвазовського, які перераховували на його користь тисячі рублів .На початку ХХ ст. заклад очолила Віра Михайлівна Стемман. Незважаючи на те, що доходи його дещо скоротились (1906 р. вони становили лише 12 767 руб 95 коп), керівництву вдавалось підтримувати добробут дівчат та матеріальне становище установи на високому рівні. В цей час у закладі постійно перебувало сорок дівчат, здебільшого міщанок, а також козачок та селянок. Із шістнадцяти років вихованкам притулку дозволялось поступати на службу з правом повернення до притулку. Досягнувши повноліття, випускниці отримували від адміністрації

закладу білизну, плаття та грошову допомогу .

Майно притулку полягало у власному кам'яному двоповерховому будинку з церквою «Всіх скорботних радість» і каплицею, а також в нерухомості, що розташовувалася на сусідній ділянці землі, здавати в оренду. Будівлю притулку було побудовано в 1889 році при градоначальнику контр-адмірала М. Коятовським на зібрані ним і його дружиною Марією Миколаївною пожертвування.

       В притулку  виховувалися одночасно від 40 до 60 дівчаток. Це були діти бідних  батьків, а також сироти і підкидьки. Прагнучи якнайкращої етичної  і практичної підготовки до  трудового життя вихованців, опікування  відкрило при притулку школу, в ній дітей навчали основам  російської мови і математики, Закону Божому, давали початкові  знання з історії, географії. Крім  того, вихованкам викладали рукоділля.

  Маріїнський притулок, а також інші добродійні установи не могли повністю розв'язати проблему піклування дітей, що залишилися без батьків. Так, з 1990 по 1904 роки з Керч-Єнікальського градоначальства до Сімферополя в сирітський притулок поступило 262 дитини.

Директором притулку був В.Толстоп'ят, лікарем - В.Н Кржечковський, опікункою  довгий час була А.Д. Клокачова, її помічницею Е.А. Савицька.

21 травня 1876 в Керч-Єнікальського міській управі асигновані кошти на відкриття при дитячому притулку на Інститутській вулиці в будинку благодійного товариства з належними пристосуваннями колиски для підкидьків (дітей невідомого походження).

Колиска була відкритий 30 липня 1876. У 1889 році було побудовано нову будівлю Маріїнського притулку з домовою церквою і колискою для підкидьків.

У 1897 році колиска при Маріїнському притулку була скасована, вона стала існувати на кошти земства.

У Систематичному зводі Постанов Таврійського Губернського Земства є дані про те, що з 1892 року при Сімферопольському земському притулку також діяла колиска для підкидьків, а в 1899 році зважаючи постійного зростання числа підкидьків і непосильної для земства зростання на їх піклування витрат вона була закрита.

Таврійський Сімферопольський виправний притулок був відкритий 3 червня 1890 Сімферопольським суспільством виправних притулків при голові Н. Султан-Крим -Гирєє і отримав свій подальший розвиток при голові В. Сіяльском . Суспільство субсидірувалось земством і містом [ 189 ] .

Мета установи полягала в утриманні , навчанні і вихованні дітей , які перебували в місцях ув'язнення Таврійської губернії при батьках і родичах . Для цього на території Сімферопольської в'язниці було відведено спеціальний будинок . Засобами існування притулку були-щорічна державна допомога , пожертвування, кошти від влаштованих на користь притулку читань лекцій , концертів , спектаклів.

Завідування притулком і керівництво ним доручалося особі, яка щорічно призначалося керівником Таврійського тюремного комітету зі званням піклувальника або попечительки притулку . Для виконання обов'язків піклувальника в разі його відсутності або хвороби щорічно призначався кандидат на цю посаду.

Безпосередньо організовувала роботу з дітьми , проводила з ними заняття , виховувала їх , вела господарство і наймала прислугу наглядачка притулку , яку в свою чергу призначав піклувальник .

Піклувальник ж притулку приймав і звільняв вихованців , погоджуючи свої дії з Таврійським губернським тюремним інспектором. У його обов'язки також входив контроль за виконанням обов'язків служителями притулку і виконанням санітарно-гігієнічних норм . У його ж обов'язки входило складання звітів про діяльність притулку за минулий рік та кошторису на наступний , розпоряджень з господарської частини, перевірка стану навчально-виховної роботи з дітьми.

У притулок приймалися діти від 4 до 12 років незалежно від соціального стану та віросповідання, батьки яких перебували в ув'язненні , а також діти віком до 14 років , які були затримані поліцією до з'ясування місця проживання батьків. Діти могли залишати притулок у зв'язку із звільненням батьків або родичів або після досягнення дитиною віку 12 років.

У притулку всі діти обов'язково привчалися до праці. Вони зобов'язані були стежити за своїм одягом , взуттям , виконувати прибирання приміщень , роботу в саду , городі.

У приютських школі діти повинні були навчатися письма , основам арифметики. Велика увага персоналом приділялася релігійно -морального виховання дітей. У 1893 році при виправному притулку в Сімферополі була відкрита школа садівництва . Притулок мав столярні та ремонтні майстерні для старших дітей.

У Севастополі (1908) Севастопольське благодійне товариство утримувало сирітський притулок дівчаток на Херсонеській вулиці, завідувала ним О. Тіде. Опікування дитячих притулків Відомства Імператриці Марії  утримувало притулок «Сиріт-хлопчиків» на Карантинній слободі, де опікункою була Г. Спицька.

 У роки першої світової війни у Криму діяли Каратобійський землеробський притулок поблизу Євпаторії для сиріт воїнів, полеглих і скалічених у бою (1915),

21 вересня 1908 р. члени Севастопольського міського  піклувальництва дитячих притулків відомства установ імператриці Марії відкрили притулок-корабель ім. цесаревича Олексія. Ініціатором створення такого незвичайного закладу став член гуртка ліги оновлення флоту О. Й. Млинарич, який виношував ідею його створення з початку ХХ ст. У Ангії та Італії оскільки в цих країнах нараховувалось біля десятка притулків-кораблів, де перевиховували неповнолітніх злочинців. Засновники севастопольського притулку переслідували дещо інакші від англійців та Італійців вони не брали за основну виправні цілі, а намагались створити звичайний притулок для вихованців запобігти потраплянню міщанських та селянських сиріт до криміногенного середовища, виховати з них кваліфіковані морські кадри. Склав проект притулку Е.Шмідт. 23 квітня 1904 р. О. Й. Млинарич направив до головного управління установ імператриці Марії

пам’ятну записку з обґрунтуванням необхідності відкриття подібного закладу у Севастополі. «Как известно иностраные госудаства давно имеют исправительные  приюти – так называемые «Корабль-Школы». Прямое их назначение исправлять малолетних приступников и от части розвивать желание к морському труду, между тем как заграницей, а в особености в нашем Отечестве осущаеться большой не достаток всудовых командах болие или мение опытных в морском деле как в военом, так ровно и комерчиском флотах нашей империи.Таким образом комерчиский флот принужден поповнять комплект свого екіпажа совершенно неопытными людьми, черноробочими живущими на берегу без определенных занятий, а потому на борту судна служат простой силой,с помощью которой некоторые параходы ни в состоянии даже призвести пожарную тривогу, потому, что,находясь все время в плавание, капитан такого комерчиского парахода не в состоянии сделать учения, главная причина – ето такие люди, после рейса росчитываються а другие даже в рейсах уходять на берег притворяясь больными. Такой дефект в нашем морском деле, по моему мне нию, с большим успехом  возможно весьма легко устранить, в тоже время принося огромную пользу в презрении сирот мальчиков, в особености настоящего тяжового времени, корда остаються сироты от убитих воинов. Само собой розумеется, что такие дети безприютные, оставшиеся без призрения, бродят по улицам невольно нравствено калічаться и весьма скоро долаються при ступниками, добывая нелегально средства для жизни, вынуждены прежде всего голодом, а затем при неизбежном столкновении с елементом бродяжнечества, неисправимого к порядочной жизни люда – рецедевистов. За границей главным образом передусмотренно последнее, т.е. исправление и презренне малолетних приступников. Мне же кажется что такое исправление на блок шифе, оставляющие впечетления дома заключения, оставлять на молодой впечатлительной натуре мальчика, глибокий от печаток на всю жизнь. Не могу скрыть свого опасения, что мальчика, а затем юноша, под. тяжолым впечатлением от бывшего наказания, не станит рецедевистом. Если таки случаи когут составлять малый процент тем не мение они будут. Морская же дисцеплина плавающего судна не будет носить характер отбывания наказания малолетнего при ступника, а послужет благотворительным исправлением права и подёма духа мальчиков. Подготовляя их с малих лет бать хорошими матросами.» Однак справа не зрушилась би з «мертвої точки», якщо б не втрутився контр-адмірал Р. М. Вірен, палкий прихильник цього проекту, який звернувся з проханням виділити воєнне судно для улаштування