Сім’я, як фактор соціалізації особистості

Сімейне неблагополуччя негативно  позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та іншим.

Все це свідчить, що діти з неблагополучних  сімей мають більше причин для  поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних.

Що ми розуміємо під сімейним благополуччям? Які сім'ї ми відносимо  до благополучних? Говорячи про сімейне  благополуччя, В. О. Сухомлинський зазначав, що «в такій сім'ї батько і мати живуть у злагоді, між ними панують тонкі відносини у почуттях, взаємна повага, розуміння найтонших відтінків настрою один одного. При таких взаємостосунках між батьками у дитини утверджується віра в людську красу, душевний спокій, рівновагу. І цю дитячу віру слід берегти» [22; с. 228].

Благополучна сім'я міцна своїми внутрішніми зв'язками, високим рівнем координації. У такій сім'ї існують взаєморозуміння взаємна повага, між усіма її членами, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, врахування у сімейному житті інтересів кожною, душевних переживань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та інше.

Та сім'я позитивно впливає  на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати  себе рівноправним членом сімейного  колективу, де її люблять; вона має у  сім'ї свої права і свої обов'язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім'я створює душевний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме в таких сім'ях діти найбільше  цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здібною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім'я, де щасливі між собою батьки, батьки і діти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Особливості педагогічної профілактики  адиктивної поведінки підлітків

 

 

На основі термінології ВОЗ у  визначенні видів профілактики та особливостей об'єкту профілактичною впливу виділяються  такі види педагогічної профілактики адиктивної поведінки:

Первинна педагогічна  профілактика передбачає виховання антинаркогенної спрямованості особистості учня, його морально-психологічної стійкості як основного характерологічного утворення, що відіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору, пропозиції наркогенних речовин [16; с. 137]. Завданнями первинної профілактики є:

— для молодшого шкільного віку:

1) формувати моральні поняття,  що пов'язані з почуттями бережливого ставлення до себе, відповідальності за власні вчинки;

2) виховувати вміння усвідомлювати  себе частиною природи, розуміти  власні можливості;

3) формувати уявлення щодо позитивного  та негативного досвіду людської  поведінки у відношеннях до  самого себе та інших людей;

4) формувати необхідні загальні  та специфічні психологічні уміння  та навички, що є основою  формування морально-психологічної  стійкості людини;                 

5) попереджувати ранні прояви неправильних уявлень дитини про деякі шкідливі звички.               .

— для учнів підліткового віку:

1) виховувати правильне розуміння  природи наркогенних речовин, особливостей їх впливу на центральну нервову систему людини, віддалених наслідків зловживань;

2) формувати поняття про морально-психологічну  стійкість особистості як основу здоровою способу життя;

3) виховувати культуру потреб, бажань, захоплень підлітків;

4) формувати поняття про норми  моралі у вихованні власної  стійкості до деяких антиособистісних  захоплень — паління, пияцтва, наркоманії, токсикоманії;

5) виховувати критичне ставлення  до деяких атрибутів неформального молодіжного середовища; 

6) виховувати свідоме бережливе  ставлення до свого здоров'я,  власного організму, формувати  уміння раціонально використовувати його психологічні можливості;

7) стимулювати саморегуляцію власних  психо-фізичних можливостей особистості шляхом її включення у позитивну альтернативу фізичних та психологічних випробувань, загартування, тренінгу;

8) формувати науково обґрунтовані  уявлення про анатомофізіологічні та психологічні зміни, що відбуваються в організмі у ситуаціях стресу, інформаційних перевантажень, аутотренінгу, самопсихотерапії, умінь самоконтролю та самооцінки у поведінці;

9) формувати основи моральних  звичок індивідуальної поведінки  та прийняття рішення у ситуаціях  можливих зловживань наркогенними  речовинами.

— для старшокласників:

1) формувати досвід антинаркогенно-спрямованої  поведінки учнів, імунітету до  негативною впливу пронаркогенної  інформації та антиособистісно-спрямованих форм поведінки;

2) формувати чіткі уявлення старшокласників  про значущість власного життя,  психо-фізіологічні можливості організму,  наслідки впливу наркогенних  речовин;

3) створювати умови для самореалізації  та самоствердження особистості  шляхом її включення у позитивну  альтернативну діяльність;

4) формувати чіткі наукові поняття  про природу наркогенних речовин, біохімічні механізми їх впливу на організм; наукове розуміння станів наркотичної та алкогольної ейфорії, абстинентного синдрому тощо;

5) формувати психологічну готовність  особистості до спілкування у ситуаціях можливої алкоголізації та наркотизації;

6) виховувати правильні уявлення  особистості про морально-психологічні  та юридичні норми, що регламентують  ситуації, пов'язані зі зловживанням  наркогенними речовинами. Реалізація вказаних завдань здійснюється шляхом антинаркогенної освіти у процесі вивчення навчальних дисциплін на основі включення до змісту навчального предмету відповідної антинаркогенної інформації та у позакласній виховній роботі.

Вторинна профілактика передбачає в основному діагностування та виявлення залежності підлітків від наркоречовин. Основними завданнями вторинної профілактики є:

1) визначення рівнів інформованості  підлітків про дію наркогенних  речовин на людський організм  та наслідки їх вживання;

2) вивчення можливих умов та  факторів, що сприяють виникненню схильності до адиктивної поведінки;

3) виявлення таких індивідуально-психологічних  станів особистості, що передують проявам адиктивної поведінки;

4) вивчення виділених умов і  факторів виникнення схильності  особистості до адиктивної поведінки,  станів, що їй передують і на  цій основі встановлення осіб  групи «ризику»;

5) діагностика мотивів адиктивної  поведінки підлітків;

6) визначення найбільш чутливих  до виховного впливу компонентів у структурі особистості учня (рис характеру, особливостей темпераменту, інтересів тощо).

Визначені завдання зумовлюють різноманітність  методів психолого-педагогічної діагностики  та перелік основних заходів вторинної профілактики:

— вивчення особових справ учнів, включаючи довідку про стан здоров'я;

— знайомство з сім'єю, вивчення її соціально-психологічного клімату;

— бесіди з іншими вчителями-предметниками;

— спостереження за поведінкою підлітка на уроці та у позанавчальній діяльності за такими параметрами: успішність, відношення до навчання, до праці, до товаришів, до себе, до близьких, батьків, участь у суспільному житті класу, школи, навички культури поведінки;

• організація безпосереднього спілкування з такими підлітками;

— спостереження за індивідом групи  «ризику» у педагогічно-значущих ситуаціях тощо.

Третім видом педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів є система заходів, спрямованих на корекцію поведінки учня, його перевиховання, переорієнтацію та реабілітацію хворих алкоголізмом та наркоманією. Здійснюється на основі результатів організаційно-аналітичних заходів вторинної профілактики.

Завданнями третинної профілактики є:

— на основі встановлених груп «ризику» здійснювати індивідуальний виховний профілактичний вплив на особистість  учня шляхом використання доцільного та професійно виваженого арсеналу відповідних педагогічних засобів;

— створення сприятливих для  корекції адиктивної поведінки учнів  умов соціального оточення, психологічною  клімату, позитивно психологічного самопочуття тощо.

Зокрема у загальноосвітній школі  педагогічна профілактики адиктивної поведінки учнів може здійснюватись  за умови міцної взаємодії між  класним керівником, вчителем-предметником, психологом, медпрацівником, при необхідності і медичними спеціалістами  (лікар-нарколог) та правоохоронними (служба у справах неповнолітніх, кримінальна міліція) службами [18; с. 92].

При плануванні роботи з підлітками щодо профілактики вживань наркогенних речовин необхідно враховувати:

1) в які загальновиховні заходи  доцільно включити елементи діагностико-профілактичною  характеру (у даному випадку  загальновиховними вважаються такі  заходи, під час проведення яких  вирішуються завдання гармонійного  розвитку особистості);

2) яке місце відводиться спеціальним  заходам (до спеціальних ми  відносимо такі форми роботи, які передбачають вирішення завдань попередження адиктивної поведінки учнів);

3) як співвідносяться між собою  загальні та спеціальні форми  роботи.

Кількість останніх повинна поступово  збільшуватись, орієнтовно від 10-15% для молодших школярів та до 60-70% для старшого підліткового та юнацького віку. Такий розподіл часу на загально-виховні та спеціальні форми не є абсолютним і може змінюватись відповідно до потреб практики [14; с. 112].

Стосовно організації заходів  щодо попередження зловживань наркогенними речовинами можна назвати такі соціально-виховні  інститути:

а) школу як головну організаційну  ланку;

б) сім'ю (батьків), за умови їх міцної взаємодії зі школою;

в) спеціальні медичну (лікар-нарколог, шкільний лікар), юридичну (служба у  справах неповнолітніх, правоохоронні  органи) та психологічну (шкільний психолог) служби, що відіграють роль консультативних одиниць та безпосередніх учасників пропаганди спеціальних знань, організації відповідних спостережень за учнями, допомоги батькам, організації окремих виховних заходів антинаркогенного спрямування тощо;

г) громадські організації (шефські, за місцем проживання та ін.) як консультанти та безпосередні учасники виховного  процесу.

Методологічною основою діагностико-профілактичної діяльності педагога є ідеї гуманістичної філософії про цінність людської особистості, про право людини на соціальний захист, про гуманізацію умов розвитку і виховання.

Комплексне планування робот по запобіганню зловживань підлітками наркогенними речовинами має здійснюватись на основі спільного плану роботи інформаційно-методичного центру, школи, класу та інших соціально-виховних інститутів. Координація загальношкільних та класних виховних заходів, спеціальних навчальних годин та окремих інституцій передбачає об'єм, зміст, форми роботи безпосередніх організаторів та виконавців; визначення об'єму, змісту, форм роботи з батьками; організацію спеціальної підготовки педагогів у формі постійно діючого теоретико-методичного семінару.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування

 

 

В Україні склалася така ситуація, за якої функції служб допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклування батьків, розподіляються між установами освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення. Відповідно до ст. 6. Закону України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» на соціальні служби для молоді покладено функцію соціальної опіки дітей-сиріт та дітей, які залишились без батьківського піклування [8; с. 79].

Головні завдання центрів соціальних служб для молоді з питань соціальної допомоги дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, їх інтеграції у суспільство полягають у створенні сприятливих умов для поліпшення їхнього становища, нормалізації життя, всебічною розвитку інтелектуального і творчого потенціалу, соціальної адаптації.