Контрольная работа по "Страховым услугам"

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КІРОВОГРАДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна  робота

з навчальної дисципліни

«Страхові послуги»

                                 

 

 

 

 

Тема 1. Страхові послуги та особливості їх реалізації.

Ознаки, що характеризують страхову послугу.

 

    Страхова послуга, виступаючи специфічним товаром, характеризується наступними ознаками: 
• страхова послуга належить до фінансових послуг; 
• об’єктивною основою існування страхової послуги є потреба членів суспільства у страховому захисті; 
• страхові послуги надають тільки спеціалізовані організації – страхові компанії, за наявності у них ліцензії на проведення відповідних видів страхування; 
• страхова послуга належить до невидимого товару і тому його реалізація пов(язана із певними труднощами: страховик повинен створити ефективну систему просування страхової послуги до споживача із застосуванням всіх відомих засобів маркетингу; 
• страхова послуга може надаватися як у добровільній (страхування виданих та прийнятих гарантій, страхування вантажів та багажу), так і у обо(вязковій формі (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу); 
• надання страхової послуги завжди супроводжується укладнням договору страхування або видачею страхувальникові страхового полісу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 2.   Порядок укладення та ведення страхової угоди

Андеррайтинг: поняття, сутність

 

Андеррайтинг – це процедура по ухваленню, або неприйняттю на страхування ризиків за договором страхування зі встановленням (узгодженням) тарифу, франшиз і інших умов договору.

Андеррайтинг включає : проведення передстрахової експертизи (наприклад, опис домашнього майна при страхуванні квартири – список з вказівкою назви страхованої техніки і її вартості),

• оцінку ризику – ( на практиці – це, наприклад, визначення ступеня угоняємості машини в автострахуванні і співвідношення даної машини з певною групою ризику в тарифному керівництві, по якому визначається вартість поліса),
• визначення розмірів, термінів і умов дії договору страхування,
• розрахунок страхового тарифу і вартості поліса.

   В страхових компаніях працюють фахівці, які займаються тільки андеррайтингом, – їх основне призначення в тому, щоб проконтролювати співробітників продаючих підрозділів – ато понастрахуют дорогих машин – так і розорити компанію недовго. Андеррайтери – це своєрідні інспектори , які перевіряють справедливість операції – щоб вона була вигідна обом сторонам.

    C іншої сторони – фактично в спрощеному вигляді андеррайтингом займається кожен агент і менеджер офісних продажів, коли розраховує страховий тариф і оформляє страховку по КАСЬКО, наприклад.

   Дуже часто процедура з грізною назвою «андеррайтинг» зводиться до розпису в полісі в графі «представник страховика» – це означає, що «роспісавшийся» узяв на себе відповідальність за правильну оцінку ступеня ризикованої за договором.

 

 

 

 

Тема 3.  Страхування життя і пенсії.

Необхідність  і сутність страхування життя.

 

   Кожна людина цілком природно прагне захиститися від небезпеки, що загрожує їй втратою життя, здоров'я, житла, майна та інше. Потреба в захисті дуже близька до її первинних (фізіологічних) запитів та інтересів. 3 уріз-номанітненням інтересів людини ускладнюються і атрибути їх безпеки. 
Крім того, людина завжди намагалася зменшити силу негативних подій, вжити заходів, спроможних їм протистояти. Але суспільний розвиток породжує нові і нові ризики. Вдосконалення техніки, нові технології підвищують ймовірність техногенних катастроф, які призводять до ве-личезних збитків. Суспільство бореться з природними та техногенними катастрофами, але виникають нові суперечності, зумовлені розвитком технічного прогресу та ускладненням виробничих відносин. 
   Так на долю України випала найбільша з відомих у світі техногенних катастроф — аварія на Чорнобильській атомній електростанції (1986 рік 26 квітня), що завдала збитків на суму понад 40 млрд. дол. Якщо така аварія є винятком, то пожежі на виробничих, комунальних i житлових об’єктах, травми на транспорті i в побуті, забруднення навколишнього середовища та інші локальні події трапляються в нашій державі практично щодня. 
    Так, в 2006р. на Україні скоєно 45593 ДТП, загинуло 6789 чоловік, поранено 53638 чоловік. Кількість пожарів склало 47670. де загинуло 3783 людини, пожежею зруйновано 17371 будівля. В цьому ж році відбулося 286 надзвичайних ситуації, з них 156 техногенного характеру, 100 ситуацій природничого характеру та 30 ситуацій соціально – політичного характеру. 
   Таким чином необхідність страхового захисту має кілька аспектів: 
· Природний; 
· Економічний; 
· Соціальний; 
· Юридичний; 
· Міжнародний 
  З позицій природних інтересів суспільства та окремих його громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб .полегшити тягар потерпілих. 
    Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який ґрунтується на аку-муляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та (або) матеріального благополуччя подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення. 
     У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у оправі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві. 
   В юридичному аспекті страхування є різновидом цивільно - правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених поговором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів. 
     Міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення націона-льних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфікації способів захи-сту інтересів господарюючих суб'єктів, з одного боку, та розробки таких юридичних норм, які б забезпечили страховикам наявність достатніх фінан-сових гарантій, з іншого боку. 
   Таким чином, необхідність страхового захисту викликана прагненням обме-жити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов'язані з певними ризиками. 
      Слід відмітити, що суспільне життя та виробництво протягом усього істо-ричного шляху свого розвитку стикається із суперечностями, які зумовлюють появу певних несприятливих подій - ризиків, серед яких відокремлюють сти-хійне лихо i нещасні випадки. 
  Стихійне лихо — це випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, що приводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей. 
   Нещасні випадки — це такі події, які через несприятливий збіг обставин (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) тягнуть за собою загибель чи втрату здоров'я окремих ociб або ix групи. 
   Потенційна можливість настання стихійного лиха, нещасних та інших не передбачуваних випадків, які призводять до збитків, упущення вигоди або втрати здорова та працездатності людини становить сутність ризику. 
В той же час, наявність та зростання ж ризику в ycix сферах людського життя та господарської діяльності зумовлює потребу запобігти шкоді, зменшити та відшкодувати збитки, шляхом їх солідарного розподілу між зацікавленими власниками майна. 
   Виникає необхідність появи страхового захисту. В той же час відшкодування збитків потребує натуральних або грошових резервів, їх накопичення. 
     Таким чином сутність страхового захисту полягає в нагромаджені й витрачанні грошових та інших pecypciв для здійснення заходів з попе-редження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків i від-шкодування пов’язаних з ними втрат.  
    Відносини, що складаються в суспільство з приводу запобігання втратам та відшкодування збитків, завданих стихійним лихом i нещасними випадками, мають об’єктивний характер i в сукупності формують зміст економічної категорії страхового захисту. 
Ця економічна категорія має такі ознаки: 
· випадковий характер настання події, яка наносить збиток; 
· надзвичайність події та нанесеного збитку, що характеризується натуральними та грошовими вимірниками; 
· об’єктивна необхідність попередження та подолання вказаної події та покриття матеріального збитку.

 

Тема 4. Страхування від  нещаних випадків.

Добровільне стахування громадян від  нещаcних випадків: необхідність,

види страхування.

 

   Індивідуальне страхування від нещасних випадків проводиться переважно в добровільній формі, а серед колективних договорів страхування від нещасних випадків багато видів укладаються в обов'язковій формі, що визначено Законом України "Про страхування".

   Добровільне страхування від нещасних випадків здійснюється на підставі правил, що враховують особливості як індивідуального страхування громадян, так і колективного страхування від нещасних випадків за рахунок коштів юридичних осіб.

   Добровільне страхування від нещасних випадків охоплює такі види:

— індивідуальне: громадян, дітей, учнів;

— колективне: спортсменів, каскадерів, туристів, інші категорії  осіб.

   Для добровільного страхування від нещасних випадків притаманні такі особливості:

— обмеження строку страхування (договори укладаються на строк, як правило, не більше одного року);

— обмеження віку страхувальників (не укладаються договори страхування  переважно з особами віком  понад 70 років);

— обмеження щодо стану  здоров'я (зазвичай, договір не укладається з хворими на важкі форми захворювання серцево-судинної системи, онкологічні захворювання, СНІД, з особами, які перебувають на обліку в наркологічних, психоневрологічних та інших диспансерах, а також з інвалідами I, II та III груп);

— обмеження обсягу страхової відповідальності, зумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися у період дії договору (зазвичай, не вважаються страховим випадком травми або ушкодження, які сталися: внаслідок навмисних або неправомірних дій самого страхувальника; у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння; через вчинення спадкоємцем або вигодонабувачем навмисного злочину, що призвів до загибелі або смерті страхувальника; через самогубство або його спроби за винятком випадків, коли страхувальник був доведений до такого стану протиправними діями третіх осіб);

— пропорційний розмір виплати  страхової суми залежно від ступеня  втрати здоров'я, працездатності або  часу лікування;

— визначений перелік  документів, що підтверджують настання страхового випадку. Так, для одержання страхової суми у зв'язку зі страховим випадком страхувальником подаються такі основні документи: заява встановленої форми; страхове свідоцтво (договір чи поліс); свідоцтво (або копія) про смерть застрахованого у разі смерті застрахованого; документи з лікувальних закладів (лікарняний листок, довідка про непрацездатність та ін.); акт про нещасний випадок або інші документи компетентних органів, що підтверджують факт нещасного випадку; документи, що посвідчують особу; свідоцтво про право на спадщину для спадкоємців.

   Загальний порядок укладання договору страхування від нещасних випадків визначений ст. 18 Закону України "Про страхування", однак має свої особливості, які стосуються такого:

— факт укладення договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом, договором страхування або страховим полісом;

— якщо страхувальник  — юридична особа, договір страхування  укладається у двох примірниках, які зберігаються у кожної сторони. До кожного договору додається список осіб, які приймаються на страхування зі зазначенням розміру страхової суми для кожної особи. Список засвідчується підписом керівника та печаткою. За згодою страховика та страхувальника кожному застрахованому видається страховий поліс;

— якщо страхувальник  — фізична особа, то на підставі заяви про страхування після сплати страхового платежу страхувальникові видається страховий поліс, копія якого зберігається у страховика;

— при укладанні договору про страхування третіх осіб (крім дітей до 16 років) необхідна письмова згода застрахованої особи;

— строк дії договору встановлюється за згодою сторін від  одного до 12 місяців, якщо інше не передбачено  договором страхування.

   Добровільне страхування дітей від нещасних випадків передбачає страхування дітей віком від 1 до 16 років. Договори страхування укладаються строком на один рік з батьками, родичами або опікунами дитини, котрі виступають страхувальниками. Страхові випадки є аналогічними індивідуальному страхуванню громадян. Страхова сума визначається в договорі за згодою сторін і може обмежуватись розміром неоподаткованих мінімумів доходів громадян або мінімальних заробітних плат. Розмір тарифної ставки узгоджується з віком дитини. Передбачена знижка розміру страхового тарифу залежно від кількості застрахованих дітей. Розмір виплати страхової суми залежить від наслідків нещасного випадку.

   Застрахованими особами при страхуванні учнів від нещасних випадків

є учні, які навчаються в денних загальноосвітніх школах, ліцеях, гімназіях, коледжах, технікумах, училищах та інших закладах освіти повного рівня акредитації. Договори укладаються з родичами, батьками або опікунами на період навчання. Страхові випадки та страхові суми аналогічні страхуванню дітей. Страхові компанії пропонують зручні форми страхування учнів шляхом придбання учнівських щоденників, які одночасно виконують функцію страхового поліса.

   Обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків встановлює держава з метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства. До прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. обов'язкове особисте страхування залежно від джерела сплати страхових платежів поділялось на дві групи:

1) державне обов'язкове  особисте страхування, за яким  страхові внески сплачувались за рахунок коштів державного бюджету і в разі неплатоспроможності страховика держава гарантувала виконання зобов'язань перед страхувальниками (застрахованими);

2) обов'язкове особисте  страхування, за яким держава  не відповідає за зобов'язаннями  страховика, а лише у формі закону зобов'язує юридичних і фізичних осіб створювати страховий захист.

З прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" (2001) види державного обов'язкового особистого страхування окремих категорій  осіб, передбачених ст. 6 попередньої редакції Закону, скасовані. Для цих категорій осіб п. 10 розділу 5 нової редакції Закону України "Про страхування" передбачено прийняття окремого закону, що передбачає заміну обов'язкового державного страхування па безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державного бюджету за місцем роботи потерпілого. Тому у ст. 7 Закону "Про страхування" передбачені лише обов'язкові види особистого страхування, основними з яких є: особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників; особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); страхування спортсменів вищих категорій; страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини; особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, а також інші види, передбачені ст. 7 згаданого Закону.

   Для здійснення обов'язкових видів особистого страхування Кабінетом Міністрів України та законодавчими актами визначається перелік об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права й обов'язки учасників страхування, страхові організації, які здійснюють обов'язкове страхування.

   Одним із поширених видів обов'язкового особистого страхування є обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, яке здійснюється відповідно до Положення "Про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті", що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 14 серпня 1996 р.

   Страхуванню підлягають:

— пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного й електротранспорту (крім внутрішнього міського) під час поїздки або  перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

— працівники транспортних підприємств, незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, а саме: водії відповідних транспортних засобів, машиністи, електромонтери поїздів, кондуктори, механіки та інший обслуговуючий персонал.