Кримінальне право України

    Об'єктивна  сторона злочину буде відсутньою, коли: діяння вчинене внаслідок нездоланної сили - дії об'єктивних факторів (стихійних сил природи, тварин, хворобливих процесів, механізмів і т.п.), фізичного чи психічного примушування, яке також є нездоланним.

    Значення  об'єктивної сторони: об'єктивна підстава кримінальної відповідальності; ознака складу злочину, за яким розрізняють злочини.

    3. Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ст. 18 КК). Ознаки суб'єкта злочину:

    а) суб'єктом злочину, згідно КК, може бути тільки фізична особа, тобто людина;

    б) така особа повинна бути осудною. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК). He підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч. 2 ст. 19 КК). He підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню (ч. 3 ст. 19 КК). Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 20 КК). Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності;

    в) суб'єктом злочину є не будь-яка  людина, а лише та, яка досягла віку, з якого, згідно КК, настає кримінальна відповідальність. Згідно ст. 22 КК, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаного із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, чаетина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

    Окремі  злочини (наприклад, військові злочини, злочини у сфері службової діяльності) можуть бути вчинені лише спеціальними суб'ектами злочину. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа(ч.2ст. 18 КК).

    4. Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину. Ознаки суб'єктивної сторони: а) вина; б) мотив; в) мета. Вина є обов'язковою ознакою злочину; мотив, мета - факультативними. Серед суб'єктивних ознак виділяють ще й емоційний стан особи.

    Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). Отже вина є умисною та необережною.

    Умисна  вина (умисел) є двох видів: прямий і непрямий.

    Прямим  є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

    Непрямим  є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно не-езпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

    Необережна  вина (необережність) також є двох видів: злочинна самовпевненість та злочинна недбалість.

    Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

    Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

    Коли  особа не передбачала можливості настання суспільно не-безпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), не повинна була і не могла їх передбачити - у наявності казус. За таких умов особа кримінальної відповідальності не несе через відсутність вини.

    Мотпив  злочину - це внутрішні спонукання до злочину, психологічна причина злочину.

    Метпа злочину - це уявний бажаний результат, якого прагне досягнути особа.

    § 6. Обставини, що виключають злочинність діяння

    У КК поняття «обставини, що виключають злочинність діяння» не розкривається. Обставини, що виключають злочинність діяння - це передбачене в КК право особи на певну суспільно корисну поведінку шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним відносинам (інтересам). У КК названо такі обставини, що виключають злочинність діяння: необхідна оборона (ст. 36 КК), затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), крайня необхідність (ст. 39 КК), фізичний або психічний примус (ст. 40 КК), виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК), діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 КК), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).

    Необхідна оборона — це дії, учинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншоїо соби, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

    Звідси можна вивести такі ознаки правомірної поведінки при необхідній обороні: 1) посягання має бути суспільно небезпечним (нести в собі можливість заподіяння шкоди); 2) посягання повинно бути наявним (тривати протягом певного часу); 3) посягання по-винно бути дійсним (існувати в реальній дійсності). Ці три ознаки характеризують напад. Інші три ознаки характеризують захист. Це такі ознаки: 4) захист можливий лише правоохоронюваних інтересів; 5) захист від посягання здійснюється шляхом нанесення шко-ди тому, хто посягає, а не іншим особам; 6) відповідність захисту нападу (захист не повинен перевищувати меж необхідності).

    Зауважимо, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

    Якщо  особа перевищила межі необхідної оборони, а це є умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, то така особа несе кримінальну відповідальність лише у двох випадках. Перший – якщо така особа вчинила умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК); другий - коли така особа умисно заподіяла тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 124 КК). За іншу шкоду, заподіяну при перевищенні меж необхідної оборони, кримінальна відповідальність не передбачена.

    Затримання  особи, що вчинила  злочин. КК України в ч. 1 ст. 38 говорить, що не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

    Звідси  випливають такі ознаки правомірної поведінки при затриманні особи, що вчинила злочин: 1) особа вчинила злочин і намагається втекти; 2) шкода, яка заподіюється такій особі, є вимушеною, тобто вчиняється виключно для її затримання; 3) метою затримання особи, яка вчинила злочин і намагається втекти - є доставлення 'її відповідним органам влади; 4) заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин і намагається втекти, повинно відповідати небезпеці вчиненого нею злочину і обстановці 'ії затримання.

    Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.

    Крайня  необхідність визначається в ч. 1 ст. 39 КК наступним чином. He є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

    Ознаки  правомірної поведінки  при крайній необхідності: 1) існує небезпека, яка несе шкоду правоохоронюванним інтересам. Джерелом такої небезпеки можуть бути: стихійне лихо, техногенні катастрофи, напад тварини, поведінка людей, що є загрозливою для правоохоронюваних інтересів, тощо; 2) ця небезпека повинна бути наяеною - тривати нині в часі; 3) така небезпека повинна бути реально існуючою; 4) захист від тпакої небезпеки можливии лише правоохоронюваних іншересів; 5) існуюча небезпека не може 
бути усуненою інакше як шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам; 6) заподіяна шкода не повинна бути більшою, ніж відвернена.

    Перевищенням  меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

    Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

    Фізичний  або психічний  примус. Зміст цієї обставини викладено в ст. 40 КК: He є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

    Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, а також психічного примусу, унаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, вирішується відповідно до положень статті 39 КК.

    Виходячи  з цього законоположення, можна  назвати такі ознаки, що характеризують поведінку особи при фізичному та психічному примусі як правомірну: 1) особа зазнала фізичного або психічного примусу. Під фізичним примусом розуміють вплив на тіло людини чи її волю. Психічний вплив - це доведена до особи погроза застосування фізичного впливу; 2) фізичний вплив стосується особи безпосередньо. Наприклад, особу зв'язали, побили. Особливість психічного примусу полягае в тому, що погроза застосувати фізичний при-мус стосується як щодо цієї особи, так і щодо її близьких (близьких родичів, членів сім'ї, близьких осіб); 3) унаслідок фізичного приму-су особа позбавлена можливоспгі керувати своїми вчинками. Скажі-мо, особу закрили в приміщенні і вона, усвідомлюючи необхідність активної поведінки, не може вчинити необхідні дії; 4) вимушена внаслідок фізичного примусу бездіяльність чи активна поведінка особи призводить до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтер-есам; 5) кришнальна відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам внаслідок фізичного примусу, коли вона зберігала можливість керувати своїми діями,рівно як і при за-подіянні шкоди внаслідок психічного примусу, правомірним буде за умов дотримання положень крайньої необхідності.

    Як  бачимо, фізичний примус, внаслідок  якого особа не могла керувати своїми вчинками, звільняє від кримінальної відповідальності особу у разі заподіяння нею при цьому шкоди правоохороню-ваним інтересам.

    Фізичний  примус, внаслідок якого особа  зберігала можливість керувати своїми вчинками, і заподіяння при цьому шкоди право-охоронюваним інтересам, безумовно, не звільняє таку особу від кримінальної відповідальності. Питання правомірності поведінки за цих умов вирішується через призму крайньої необхідності.

    Психічний же примус, внаслідок якого особа  заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, незалежно від того чи могла особа керувати своїми вчинками, чи ні, як це вишшває із ст. 40 КК України, не звільняє особу від кримінальної відповідальності. I лише за умови дотримання такою особою вимог положень крайньої необхідності, ця особа не підлягатиме кримінальній відповідальності.