Кримінальне право України

    Інакше  кажучи, обставина, що виключає злочинність діяння, викладена в ст. 40 КК України «Фізичний абопсихічний примус», у цілому «самостійно» питання правомірності поведінки особи у разі заподіяння нею шкоди правоохоронюваним інтересам не вирішує. Безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 40 КК України «Фізичний або психічний примус» буде лише у разі фізичного примусу, внаслідок якого ця особа не могла керувати своїми вчинками.

    Виконання наказу або розпорядження  розкривається  у ст. 41 КК. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

    Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

    He підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

    Особа, що виконала явно злочинний наказ  або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

    Якщо  особа не усвідомлювала і не могла  усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядення.

    Діяння, пов'язане з ризиком характеризується в ст. 42 КК наступним чином. He є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

    Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

    Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

    Звідси  ми можемо виділити такі ознаки правомірної поведінки особи в умовах діяння, пов'язаного з ризиком. 1) існує можлива загроза виникнення небезпеки для правоохоронюваних інтересів (при крайній необхідності така небезпека реально існує); 2) окреслений вище стан, на відміну від крайньої необхідності, безпосередньо не загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави; 3) заподіяння шкоди правоохоронюеаним інтересам виправдано досягненням значної суспільно корисної мети. При крайній необхідності заподіяна шкода має бути не більшою, ніж відвернена; 4) шкода заподіюється, як правило, третім особам.

    Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Положення цієї обставини, що виключає злочинність діяння, дається в ст. 43 КК. He є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

    Особа, зазначена вище, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

    Особа, яка вчинила згаданий вище злочин, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлен-ня волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

         § 7. Звільнення від кримінальноївідповідальності

    У КК не дається визначення поняття  «звільнення від кримі-нальної відповідальності».

    В юридичній літературі дається наступне  визначення звільнення від кримінальної відповідальності - це припинення кримінально-правового реагування щодо особи, яка вчинила злочин. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності передбаче-ні в розділі IX Загальної частини КК. Вони наступні:

    1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (cm. 45 КК). Відповідно до цієї статті звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка:

   - вчинила злочин невеликої тяжкості;

• цей злочин вчинила вперше; 
• після вчинення цього злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

    2. Звільнення від кримінальної відповідальносші у зв'язку з примиренням винного з попгерпілим (cm. 46 КК). Умовами звільнення особи від кримінальної відповідальності в цьому випадку є:

• вчинення злочину невеликої тяжкості;
• вчинення такого злочину вперше;
• примирення з потерпілим та відшкодування завданих збитків 
  або усунення заподіяної шкоди.

    3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (cm. 47КК). Умови звільнення при цьому наступні:

• особа вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості;
• цей злочин вона вчинила вперше;
• особа щиро покаялася;

    наявне  клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу їм на поруки такої особи;

    - така особа протягом року з дня передачі її на поруки повинна виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру та не порушувати громадського порядку.

    У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

    4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (cm. 48 КК). Умови звільнення такі:

• особа вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості;
• цей злочин вчинено вперше;
• визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді 
  внаслідок зміни обстановки вчинене такою особою діяння втратило 
  суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

    5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (cm. 49 КК). Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1. два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за 
   який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2. три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який 
   передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3. п'ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4. десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять  років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

    Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

    Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених вище строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

    Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

    Давність  не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437 (планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни), 438 (порушення законів та звичаїв війни), 439 (застосування зброї масового знищення) і частині першій статті 442 (геноцид) КК.

    Вкажемо, що особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

    §8. Покарання та його види

    Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягае в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

    Покарання має на меті не тільки кару, а й  виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

    Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

    Звідси  можемо назвати такі ознаки, які характеризують покарання:

• захід примусу, який є карою;
• переслідує мету виправлення засуджених, а також запобігання 
  вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами;
• застосовується від імені держави;
• лише у вироку суду;
• тільки щодо особи, яка винна у вчиненні злочину;
• обмежує права і свободи засудженого, але не мае на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

    КК  визначає, що до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

    1) штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині Кодексу.

    Розмір  штрафу визначається судом залежно  від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу.

    Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК.

    У разі неможливості сплати штрафу, суд  може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років;

2. позбавлвння військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

    позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Цей вид покарання може бути призначений як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

    4)громадські роботи. Полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

    Громадські  роботи встановлюються на строк від  шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

    Громадські  роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби;

    5) виправні роботи. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, у межах від десяти до двадцяти відсотків.