Правові норми

ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГ УПРАВЛІННЯ  ПРИ ПРИЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

 

 

Кафедра  права і законотворчого процесу

 

 

РЕФЕРАТИВНА РОБОТА

 

з дисципліни: " ПРАВО В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ"

 

модуль: "ТЕОРІЯ  ДЕРЖАВИ І ПРАВА"

 

змістовий модуль: " Теорія держави.

Правові норми  в системі соціальних норм"

 

        на тему:    " Правові норми"

"СТАДІЇ ЗАКОНОДАВЧОГО ПРОЦЕСУ"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: слухач 1 курсу

Заочної форми навчання

група________________

              Наказнова Валірія Вікторівна

                                      

  Викладач:                Доц. Козуліна С.О.

 

 

 

 

 

Одеса - 2013

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН:

Вступ

1. Поняття законодавчого процесу та його стадії в Україні

1.1. Законодавча ініціатива, початкова стадія законодавчого процесу:

1.2. Попередній розгляд і обговорення законопроекту у комітетах парламенту.

 1.3. Обговорення, прийняття рішень щодо законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України, тобто прийняття закону або відхилення законопроекту:

1.4.  Підписання, офіційне оприлюднення закону та набрання ним чинності:

2. Всеукраїнський референдум, як окремий законодавчий процес України:

3. Висновок

4. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.

Законодавчий процес, як і будь-який юридичний процес, має два значення:  порядок діяльності, спрямованої  на створення закону; сама ця діяльність.

Стаття 6 Конституції України закропила здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу i судову.

  Це загальне положення, що втулюється нормою-принципом, враховується i віддзеркалюється у нормативному визначенні Конституцією Верховної Ради України, яка згідно статті 75 Конституції, констатується єдиним органом законодавчої влади в України - парламентом.

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів. Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів та референдумів; організація й порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури.

Мета та завдання дослідження. Метою  роботи є аналіз сутності законотворчого процесу як системи, закономірностей його розвитку, шляхів вдосконалення, нормативно-правового, організаційного та наукового забезпечення.

Об'єктом дослідження є законотворчий  процес як цілісність в єдності його основних складових.

Суб'єктом дослідження є органи влади, особи та інші суб’єкти наділені правом законодавчої ініціативи та органи які безпосередньо приймають участь у розробці та прийняті законів.

Предметом дослідження є процес здійснення та вдосконалення законотворчості  як системного цілого.

1. Поняття законодавчого  процесу та його стадії в  Україні

 

Законодавчий процес (від лат. processus - проходження, просування вперед) - це врегульована Конституцією і законами України, діяльність парламенту щодо підготовки, обговорення, прийняття законів та їх оприлюднення. Законодавчий процес становлять логічно-послідовні стадії, встановлені Законом України "Про Регламент Верховної Ради України".

Ефективність законодавчого процесу  залежить від досконалості його організаційних форм, чіткої визначеності їх змістовної сторони та складу, відпрацьованості інших елементів.

Сучасні дослідники-правники визначають різну кількість стадій законодавчого процесу, як правило, їх виокремлюють три або чотири, також можно зазначити, що основіні стадії мають свої під стадії, які відносяться безпосередньо до тієї чи іншої стадії .

Стадія - певний етап, ступінь, період в розвитку чогось, що має свої якісні особливості.

Стадії законодавчого  процесу - це відносно самостійні комплекси  процесуальних дій уповноважених суб'єктів у межах законодавчо визначених процедур, спрямованих на створення і оприлюднення закону.

На мій погляд слід відзначити наступні стадії законодавчого процесу:

1)  внесення (подання) законопроекту до парламенту;

2) попередній розгляд і обговорення законопроекту у комітетах парламенту;

3) обговорення,  прийняття рішень щодо законопроекту  на пленарних засіданнях Верховної  Ради України, тобто прийняття  закону або відхилення законопроекту;

4) підписання, офіційне оприлюднення закону  та набрання ним чинності.  Остання стадія законодавчого процесу обов'язково включає процесуальні дії Президента України, оскільки саме за його підписом закон оприлюднюється, за умови що цей закон не ветований ним.

Кожна із зазначених стадій законодавчого процесу відносно самостійна і має свою специфіку, свій статус. Разом вони утворюють законодавчий процес, що відображає процедурні правила і норми проходження законопроекту у Верховній Раді України. Досвід зарубіжної парламентської практики свідчить, що зазначені стадії законодавчого процесу мають місце в парламентах всіх держав світу.

Процедура законодавчого  процесу в Україні регулюється  Регламентом Верховної Ради України, який є основним документом, що визначає організаційну структуру та роботу парламенту; встановлює юридично обов’язкові для всіх учасників цього процесу нормативні правила.

1.1. Законодавча ініціатива - це офіційно встановлений порядок внесення законопроекту до парламенту уповноваженими суб'єктами. Право законодавчої ініціативи, як стверджує A.M. Ришелюк, це право певного державного органу чи посадової особи внести до парламенту проект закону, який підлягатиме обов'язковому розглядові у парламенті.

Слід зазначити, що субєктів законодавчої ініціативи слід відрізняти від інших  суб’єктів, які уповноважені розробляти проекти законів, поняття та коло останніх намного ширше.  Розробка проектів законів може здійснюватися законодавчо уповноваженими суб'єктами; відповідним комітетом чи комісією парламенту, за дорученням Верховної Ради України; окремими вченими або науково-дослідними інститутами на договірній основі; в ініціативному порядку окремими громадянами, громадськими організаціями та ін.

Розробляти законопроекти може практично необмежене коло осіб, проте  офіційно вносити їх до Верховної  Ради України на розгляд можуть лише суб'єкти законодавчої ініціативи.

В Україні суб’єкти законодавчого  процесу конституційно визначені. Ними є суб’єкти права законодавчої ініціативи та законодавчий орган влади, а у разі затвердження (прийняття) закону всеукраїнським референдумом - Український народ.

Коло суб’єктів законодавчої ініціативи з числа органів державної  влади зазначено Конституцією і  перелік є вичерпний. Суб'єктами законодавчої ініціативи у Верховній Раді України згідно зі ст. 93 Конституції України є:

1) Президент України;

2) народні депутати  України;

3) Кабінет Міністрів  України;

4) Національний банк  України.

Це право належить також Українському народу відповідно до ст.5, 72 Конституції України.

Суб'єкти законодавчої ініціативи, які  мають виключне право вносити на розгляд парламенту ті чи інші законопроекти:

- Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту Закону про Державний бюджет України. Згідно ст. 96 Конституції України;

- Президент України або Кабінет Міністрів України уповноважені вносити проект закону про надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України;

- Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України згідно зі ст. 154, 156 Конституції України подається до парламенту законопроект про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України тощо.

Слід відмітити, що коло суб’єктів  законодавчої ініціативи, зазначених Конституцією України 1996 р., різко скорочено  порівняно з аналогічними за Конституцією 1978 р. УРСР. В юридичній літературі є лише окремі пояснення щодо цього. Вказується, наприклад, що законодавчий орган не спроможний розглядати як законопроектні, пропозиції про удосконалення законодавства, що можуть надходити від різних осіб, коло яких взагалі складно окреслити. Конституцією України 1996р. визначені як суб’єкти законодавчої ініціативи, ті суб’єкти, які безпосередньо пов’язані із вирішення найважливіших загальнодержавних питань.

Право законодавчої ініціативи реалізується її суб’єктами у формі внесення: проекту нового закону про зміни чи доповнення до чинного закону або про його скасування; обґрунтованої пропозиції про необхідність прийняття нового закону; пропозицій та поправок до документа законодавчої ініціативи, що розглядається Верховною Радою України. Крім того, право законодавчої ініціативи включає в себе: право виступу у комітетах та на пленарному засіданні Верховної Ради України; право на відкликання законопроекту.

Право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до парламенту, згідно ч. 5 ст. 89 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України":

-  проектів законів, постанов - законів, постанов Верховної Ради, які містять положення нормативного характеру;

- проектів інших актів Верховної Ради України - проекти декларацій, постанов, резолюцій, звернень, заяв, що випливають з установчих, організаційних, контрольних та інших функцій парламенту;

- пропозицій до законопроектів - внесення змін до тексту законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), зміни порядку розміщення, об'єднання розділів, глав, статей, їх частин і пунктів, а також виділення тих чи інших положень в окремі розділи, глави, статті;

- поправок до законопроектів - виправлень, уточнень, усунення помилок і текстових суперечностей.

Законопроект, проект іншого акта має бути оформлений відповідно до нормативних вимог, зокрема за підписом особи, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким правом.

До цієї стадії законодавчого  процесу можливо умовно віднести такі під стадії:

-  Оформлення законопроектів - здійснюється згідно до чинного законодавства України ¹;

-   Друкування законопроектів - здійснюється у секторі комп’ютерної обробки документів управління технічної роботи з документами та у структурних підрозділах апарату;

-   Надання супровідних документів  - Законопроект вноситься на реєстрацію разом з: проектом постанови, закону; списком авторів законопроекту; пропозицією щодо кандидатури доповідача на пленарному засіданні;  порівняльною таблицею, яка містить редакцію відповідних положень (статей, частин, пунктів, абзаців тощо) чинного закону та нову його редакцію з урахуванням запропонованих змін (у випадку внесення змін до закону); фінансово-економічним обґрунтуванням; погодженням з відповідними органами виконавчої чи судової влади (якщо законопроект вноситься за погодженням з відповідними органами виконавчої чи судової влади); пояснювальною запискою.

- Реєстрація законопроекту -  Законопроекти, що вносяться до Верховної Ради, реєструються сектором реєстрації законопроектів відділу з питань планування та обліку проходження законопроектів Головного організаційного управління апарату Верховної Ради (далі – сектор реєстрації законопроектів) в день його внесення.

Після повного проходження  початкової підготовчої стадії законодавчого процесу законопроект підлягає попередньому розгляді і обговорення у комітетах парламенту.

1.2. Попередній розгляд  і обговорення законопроекту  у комітетах парламенту.

 Комітети Верховної Ради України – це постійно діючі депутатські органи Українського парламенту, призначені своєю роботою сприяти безперервній діяльності єдиного органу законодавчої влади. Комітети – допоміжні органи Верховної Ради України, що повинні забезпечувати реалізацію парламентом його функцій і наділені для цього відповідними повноваженнями. Вони відповідальні перед Верховною Радою України за свою діяльність і їй підзвітні.

Правовий статус комітетів закріплюється  Конституцією, Регламентом Верховної  Ради України, Законом «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. і положеннями про комітети, які затверджуються парламентом. Особливість правового статусу комітетів полягає в тому, що вони, будучи органами Верховної Ради України, не складають самостійну систему органів державної влади.

Перелік комітетів, функціональна спрямованість їхньої діяльності визначаються Верховною Радою України з урахуванням важливості проблем державного, господарського, соціально-культурного будівництва, а також завдань, що стоять перед парламентом.

 Комітети створюються за  функціональним і галузевим принципом. Функціональні комітети здійснюють одну або декілька функцій. Галузеві комітети створюються по одній або декількох галузях господарського або соціально-культурного будівництва (наприклад, з питань науки та освіти, з питань будівництва, транспорту і зв’язку).

На сьогодні, згідно з Постановою Верховної Ради України "Про комітети Верховної Ради України сьомого скликання" від 25 грудня 2012 року № 11-VII у парламенті створено 29 комітетів.

Кожен законопроект після його реєстрації не пізніш як у п’ятиденний строк направляється головою Верховної ради України або його першим заступником чи заступником у бюджетний комітет для проведення експертизи щодо його впливу на дохідну або видаткову частину бюджетів та виконання закону про державний бюджет України в поточному бюджетному періоді, та в комітет, який визначається головним з підготовки і попереднього розгляду законопроекту (головний комітет). У разі якщо для підготовки і попереднього розгляду, доопрацювання законопроектів Верховна рада приймає рішення про утворення тимчасової спеціальної комісії, така комісія здійснює функції головного комітету з цих питань.