Правопорушення: поняття,ознаки,склад та види

 

Міністерство  освіти і науки України

  Львівський національний університет імені Івана Франка

 

Юридичний факультет

 

 

Кафедра теорії та філософії права.

 

 

 

 

                                   КОНТРОЛЬНА РОБОТА 

 З теорії держави і права

                  НА ТЕМУ:

               «Правопорушення: поняття,ознаки,склад та види»

 

 

 

 

 

 

 

 

          Виконала:

Студентка 1-го курсу заочної форми навчання

        Науковий керівник:

 

 

 

 

 

               Львів – 2011

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

 

 

Вступ

Розділ 1. Поняття та ознаки правопорушення.

Розділ 2. Склад правопорушення

2.1. Суб’єкт правопорушення

2.2. Об’єкт правопорушення

2.3. Суб’єктивна сторона  правопорушення

2.4. Об’єктивна сторона правопорушення

Розділ 3. Види правопорушень

3.1.Злочини

3.2.Проступки

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Характерними рисами правопорушення є їхня типовість  та  поширення,оскільки воно не трапляється  одинично, а вже давно переросло  в масове явище

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Поняття та ознаки правопорушення.

Характерними рисами правопорушення є їхня типовість та  поширення,оскільки воно не трапляється одинично, а вже давно переросло в масове явище

  У праві поведінка людини оцінюється  радше не з моральної чи практичної точки зору, а з точки зору узгодження з положеннями чинного законодавства або їх порушення.

«Правова поведінка- це  діяння суб’єктів,передбачені нормативно-правовими приписами»¹. Вона в свою чергу поділяється на правомірну та  неправомірну або протиправну.

Правомірна поведінка визначається як суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб’єктів,що відповідає нормативно-правовими приписами та гарантується державою². ЇЇ протилежністю є протиправна поведінка  і зокрема правопорушення , як та чи інша конкретна  неправомірна поведінка.

Правопорушення – це юридично протиправне винне діяння деліктоздатного суб’єкту , яке є небезпечним або шкідливим для суспільства чи особи.

Правопорушення  конкретно – діяння певного індивідуального и колективного суб’єкту за певних умов, в певному місці та у визначений час.

Првознавець П.Рабінович  називає  правопорушення «збоєм»  або «відхиленням» у соціально-корисних, позитивних, бажаних юридичних процесах і явищах,зокрема у  реалізації та застосуванні юридичних норм.³

Головною ,незалежною  характеристикою правопорушення  є його сутність.За її допомогою ми можемо виділити правопорушення з-поміж інших  діянь,визначити його ознаки та види.

Найчастіше є вживаним термін «соціальна сутність правопорушення».Вона полягає  у завданні шкоди тим особистим,груповим чи загальносоціальними інтересам ,які юридично захищені державою.

 Одним з найважливіших   факторів забезпечення свободи  та демократії у суспільстві  визначається не тільки формальним визнанням влади прав та свобод людини серед них є наявність діючого, ефективного соціально-юридичного механізму реалізації прав та свобод, що містить гарантії їх забезпечення і захисту. В цьому механізмі важливими є правоохоронні органи і суд, в діяльності яких гарантування прав і свобод людини і громадянина реалізується шляхом виконання ними своїх провідних функцій. ⁴

З формальної точки зору правопорушення – це діяння,яке  суперечить вимогам норм права,тобто  це невиконання юридичних обов’язків, закріплених у законодавстві.

Законодавство певної країни закріплює порядок  суспільних  відносин,права та свободи  індивідуальних нормативно-правових документах. Будь-яке правопорушення протиправне, являє собою порушення заборони, зазначеного в  законі чи в підзаконних актах, або невиконання обов'язку, що випливає з нормативно-правового акта чи  укладеного на його основі трудового чи іншого договору.

 Законом визначені  окремі ситуації, коли діяння  формальне підпадає під ознаки  протиправного, але власне кажучи  не небезпечно і не шкідливо  для суспільства і тому вважається правомірним. У карному та в адміністративному праві передбачені обставини, при яких особи, що зробили протиправні дії, не підлягають відповідальності. Це «необхідна оборона», обумовлена як «дії...вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів  держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці...»⁵ і «крайня необхідність», тобто «дії...для усунення небезпеки, що загрожує державному або громадському порядку, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими коштами, якщо заподіяна при цьому шкода є менш значною, ніж відвернена шкода»⁶ . Обставинами, що виключають протиправність деяких діянь, є їхня малозначність, виконання службових чи професійних обов'язків (обов'язків пожежного, лікаря, працівника органів охорони суспільного порядку і т.п.), обґрунтований ризик і інші обставини, зазначені в законодавстві.

Основний закон України  – Конституція, у своїй третій статті закріплює людину,її життя і здоров’я, честь і гідність,недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави ⁷.

Варто наголосити,що тут  йдеться як про права і свободи  окремого громадянина,так і про  загальносуспільні інтереси.

 Таким чином можна вважати,що правопорушення -  це свавілля суб’єкту ,тобто таке його діяння,яке не відповідає  чинному законодавству, а отже і фундаментальним основам та  закономірностям гармонійного розвитку суспільства,які це законодавство закріплює.

Виходячи з  цього  правознавці характеризують правопорушення,як  не тільки порушення конкретного  положення ,закріпленого у законі,а  як насамперед посягання на ті суспільні цінності і інтереси,які в ньому закріплені

Правопорушенню  характерні визначені ознаки,які  дають підставу з одного боку, каліфікувати діяння як правопорушення, а з іншого аналізувати правопорушення з правової точки зору.

Ознаки правопорушення

  1)Правопорушення має неправомірний,протиправний характер. Тобто суперечить нормам права,являє собою порушення  заборон,зазначених у законах та підзаконних-нормативно-правових актах,зловживання суб’єктивним  правом,перевищення компетенції⁸.

 Також  правопорушенням  є недотримання чи невиконання пунктів акта застосування норм права або договору,укладеного на основі  закону.⁹

2)Другою та досить      ознакою є суспільно небезпечний  або суспільно шкідливий характер  правопорушення.

Деякі правознавці виділяють  дві сторони суспільної небезпеки. Спершу це насамперед характер суспільної небезпеки,як якісна оцінка шкідливості вчинку. Така оцінка базується на  конкретному об’єкті правопорушення. А з іншої сторони-це  розмір спричиненої даним правопорушенням шкоди.

Існують  також дещо відмінні позиції авторів,за якими  якісною характеристикою суспільної шкідливості правопорушення є його суспільна небезпечність.

Такої думки притримуються   М.І.Абдулаєв і С.А.Комаров, які розглядають всі правопорушення як суспільно-шкідливі, а лише часину з них вважають суспільно небезпечними¹⁰

Відрізняють два аспекти  шкідливості правопорушення: юридичний  та матеріальний. Юридичний проявляється у порушенні суб’єктивних прав та обов’язків суб’єктів або у перешкоджанні їх виконанню. Матеріальний аспект полягає у заподіянні суб’єкту правовідносин матеріальних або моральних збитків..

Ступінь суспільної небезпеки  визначається всією сукупністю ознак  зло-

чину: цінністю того блага, на яке посягає злочин; шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину; способи діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини.¹¹

Суспільно небезпечність злочинів та суспільна шкідливість проступків вважається основною об’єктивною ознакою,яка відрізняє правомірну поведінку від протиправної. Йдеться про те,що протиправна поведінка призводить  або може призвести до негативних наслідків як для суспільства і цілому,так і для окремих його членів¹²

 3) Правопорушення виражається в поведінці або,за іншими правознавцями, діянні. Поняття «поведінка « і « діяння» є тотожними і проявляються у вигляді дії або бездіяльності.

Дія передбачає активний  вчинок, що  суперечить чинному законодавству і приводить до негативних наслідків,бездіяльність – пасивну поведінку,яка  так само є протиправною і призводить до тих самих наслідків.

Думки,наміри,переконання,вірування,що не відповідають положенням норм права, але які не знайшли свого зовнішнього вираження у відповідній дії чи бездіяльності не визнаються правопорушеннями.¹³

Інакомислення розглядається як правопорушення і переслідується законом в державі з тоталітарним режимом,якій характерна репресивна політика.

4)  Ознакою,яка дає підставу кваліфікувати  діяння як правопорушення є його свідомо-вольовий характер. Тобто та чи інша дія чи бездіяльність повинна бути виявом волі правопорушника і перебувати під контролем його свідомості. Від усвідомлення свого вчинку правопорушником залежить визнання його винності чи невинності. Тут йдеться про поняття «деліктоздатності», під яким розуміють здатність нести юридичну відповідальність. Ця  здатність відрізняється в різних правовідносинах і в різних галузях права, а також залежить від стану психічного здоров’я чи  досягнення певного віку суб’єктом, наприклад в цивільному праві за майнову шкоду - з 15 років; в кримінальному - з 16 років (за особливо тяжкі злочини - з 14 років), в адміністративному - з 16 років тощо.¹⁴

Деліктоздатні всі осудні особи, що досягли визначеного  віку (за здійснення деяких злочинів - з 14 років, за інші злочини і за адміністративні провини - з 16 років)¹⁵ (ст. 12, 13 Кодексу про адміністративні правопорушення України і ст. 22 КК України).

 Діяння не  визнається правопорушенням за  особливих юридичних умов,навіть  якщо наслідки його є шкідливими. Цими умовами є :

а) відсутність усвідомлення особою того,що вона вчиняє правопорушення ( у випадку його  вчинення душевнохворою особою) дає підставу не визнавати вчинене діяння правопорушенням.

б) відсутність власної вольової спрямованості на його вчинення,тобто будь-яка дія чи бездіяльність, спричинена впливом фізичного або психічного насилля ,яке було застосоване до особи,   не кваліфікується,як правопорушення.

5) Будь-яке правопорушення  є винним. Протиправну поведінку можна ототожнювати  з поняттям «винна поведінка» суб’єкта, за якої він у тій іншій формі прагне або допускає  настання шкідливих або небезпечних  умов та наслідків від вчиненого ним діяння.

Таке винне  діяння виражає негативне внутрішнє  ставлення правопорушника до інтересів  людей, завдає своєю дією чи бездіяльність збитки державі і суспільству. Основною  і очевидною його рисою є те, що воно містить вину. Вина – це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Зрозуміло,що це ставлення носить негативний характер.

Вина відокремлює  правопорушення від інших видів  неправомірної поведінки,які є суспільно – шкідливими,свідомими,вольовими, порушують положення норм права, але водночас не відображають негативного ставлення суб’єкта до вимог правових приписів, тобто не містять елементу вини(необхідна оборона або крайня необхідність).¹⁶

6) Правопорушення  є  кримінальним або карним. Тобто будь-яке винне протиправне питання спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу , заходів юридичної відповідальності. Такі заходи мають форми позбавлень особистого,організаційного  і матеріального характеру . Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян. Згідно Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.¹⁷

Правопорушенням можна назвати винне ,протиправне діяння,яке а наявності всіх вище зазначених характерних ознак стає юридичним фактом.¹⁸

Розділ 2. Склад правопорушення

Склад правопорушення  -- це система ознак протиправної поведінки,які є необхідними і  достатніми для притягнення  до юридичної відповідальності¹⁹.

Можна сказати, що склад  правопорушення -- це  цілісна сукупність ознак, за наявності яких,  суспільно  небезпечне діяння можна визнати  правопорушенням.Ці ознаки повинні  бути закріплені в чинному законодавстві  та носять об’єктивний та суб’єктивний характер.

Тож  варто зазначити, що аналізуючи будь-яке діяння ми можемо  допустити помилку на двох етапах: визначаючи , чи це діяння є  неправомірне ,суспільно шкідливе, вине, вольвове  на першому етапі, та виділяючи  чотири елементу складу правопорушення, оскільки діяння, які не мають цих визначених законом елементів ,не визнаються конкретним правопорушенням.

 Структурними елементами  складу правопорушенняя є   об'єкт, об’єктивна сторона, , суб’єкт, суб’єктивна сторона. Аналізуючи чотири елементи  складу правопорушення, найбільшу увагу правознавці приділяють