Правопорушення: поняття,ознаки,склад та види

Протиправне діяння в  абсолютній більшості випадків є  актом самого правопорушника. Проте  в украй окремих випадках воно може бути вчинено діями інших  осіб. Злочини, вчинені під фізичним примушенням, розглядаються як дії самого злочинця. Особа, що діяла під примусом, виступає як знаряддя злочину, а не його суб'єкта. Протиправні діяння завжди розуміються як виражені в зовні які-небудь акти поведінки людини. Внутрішній світ, його думки, відчуття, переживання, що не виявилися в конкретній поведінці, для держави не існують. Об'єктивна сторона правопорушень може складатися тільки з протиправних дій.

Проте для визнання ряду правопорушень крім протиправності діяння потрібна наявність матеріальної або моральної шкоди, або спричинення шкоди здоров'ю людини, навколишній природі, тваринному або рослинному світу. У кожному правопорушенні, де потрібне настання шкоди, необхідна також наявність причинного зв'язку між протиправним діянням і шкодою, що наступила. Такий зв'язок означає, що шкідливі наслідки з об'єктивною необхідністю породжені саме даним діянням, а не якимись його віддаленими наслідками.⁴⁰

Отже можна визначити  елементи об'єктивної сторони правопорушення:

• протиправне діяння;  
• шкідливий результат, що спричинився;  
• причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом;

Підсумовуючи,можна сказати,що об'єктивна сторона -- характеристика діяння, способу його здійснення (групою, систематично, повторно, із застосуванням зброї, спеціальних технічних засобів тощо), обставин (під час епідемії, у воєнний час, під час стихійних лих та інше)⁴¹

Розділ 3. Види правопорушень

Для наукових і  практичних цілей створені різні  класифікації правопорушень. Види правопорушень  розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.⁴²

Види правопорушень  – класифікаційні групи правопорушень  за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкідливості (небезпечності), за об’єктами посягань, за суб’єктами, за розповсюдженням, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду.Отже, правопорушення класифікуються за:

 1) ступенем суспільної небезпеки – на злочини і провини;

2) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші);

 3) колом осіб – особові і колективні;

4) за характером правових приписів –нормативно-правові і дисциплінарні;

5) в залежності від характеру цивільно-правового порушення – договірні і позадоговірні правопорушення;

6) правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля).

7) За формами вини: скоєні з умислом та скоєні з необережності.⁴³

 Найбільш  поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки.

 Головними критеріями їх поділу являється, по-перше, характер і ступінь суспільної шкідливості, яка , в свою чергу, визначається цінністю об’єкта протиправного посягання, змістом протиправного діяння, обстановкою, часом, способами (насильницькими чи ненасильницькими), розміром і характером завданої шкоди, формою і ступенем вини правопорушника, інтенсивністю протиправних дій, їх мотивацією, особистими характеристиками правопорушника ; по-друге, суб’єктивний фактор, який в значній мірі здійснює вплив на визнання того чи іншого діяння в якості протиправного.⁴⁴

3.1.Злочини

Злочином визнається передбачене кримінальним законодавством

суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад, політичну  й економічну системи, власність, особу, трудові, майнові та інші права і  свободи громадян, а також інше передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов’язана  найбільша небезпека для суспільства  і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Правова система повинна  володіти такими механізмами, при яких визнання того чи іншого діяння злочинним не знаходилось би виключно в залежності від законодавця. В зв’язку з цим поділом постає проблема розмежування кримінальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести межу між ними досить не просто.

Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані  кримінальним законом цінності і  є забороненим підзагрозою покарання⁴⁵

Офіційне поняття злочину дається у ст. 7 ККУ⁴⁶, згідно з якою “злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки. ”⁴⁷

Для того, щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно містити в собі такі ознаки: кримінальна протиправність; суспільна небезпечність; винність; караність.

Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь суспільної небезпеки  визначається всією сукупністю ознак злочину: цінністю того блага, на яке посягає злочин; шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину; способи діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Друга ознака злочину  – кримінальна протиправність –  указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

Третя ознака – винність – указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з  необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільно  небезпечним, але якщо нема вини – це не злочин.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.

Є різні позиції щодо відмежування злочинів від інших  правопорушень. Одна з них базується  на визначенні ступеня суспільної небезпеки. Злочином вважають найбільш суспільно небезпечні правопорушення.

Якщо у правопорушенні наявні всі вище перелічені ознаки, кажуть, що в ньому є склад злочину, а отже, воно є злочином. Якщо ж у діянні відсутня якась із перелічених ознак, то воно не вважається злочином.

Кримінальним законодавством передбачено кілька видів злочинів:

1) Особливо тяжкі злочини  (умисне вбивство, бандитизм, державна  зрада та ін.);

2) Тяжкі злочини (умисне  тяжке тілесне пошкодження, контрабанда, розголошення державної таємниці та ін.);

3) Менш тяжкі злочини  (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, зловживання владою або посадовим становищем тощо);

4) Злочини, що не  становлять великої суспільної  небезпеки (глум над держав- ною  символікою, незаконне полювання  тощо).

Злочином називається  суспільно небезпечне винне діяння(дія  або бездіяльність), заборонені карним законодавством під погрозою покарання.

 Метою карного правосуддя  визнається охорона суспільства  в цілому. Тому будь-яке діяння, що підлягає карному осудженню, вважається суспільно небезпечним.

 За злочини застосовуються  покарання - найбільш суворі примусові  заходи, що істотно обмежують  правовий статус особи, визнаного  винним у здійсненні злочину  (позбавлення чи обмеження волі, тривалі терміни виправних робіт чи позбавлення яких-небудь спеціальних прав, великі штрафи й ін.).Згідно з кримінальним кодексом «покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.»⁴⁸ За особливо тяжкі злочини, що зазіхають на життя, застосовується виняткова міра покарання – довічне позбавлення волі ,що передбачено статтею 64 Кримінального кодексу України.⁴⁹

 Карне покарання  застосовується не тільки за здійснення злочину, але і за замах, готування, співучасть, а по деяких складах і недонесення про злочин. Давність залучення до кримінальної відповідальності в залежності від ваги злочину може досягати п'ятнадцяти років (до особи, що зробила злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, терміни давності не застосовуються).

 У відповідності  зі Конституцією України⁵⁰, визнати винним у здійсненні злочину і призначити покарання може тільки суд у встановленій для того процесуальній формі (кримінально-процесуальний кодекс). Відбування покарання регулюється спеціальним (кримінально-виконавчим) законодавством. Після від'їзду покарання в особи, засудженого за злочин, тривалий час (у залежності від ваги злочину і відповідно відбутого покарання) зберігається «судимість» - особливий правовий стан, що є обтяжуючою обставиною при повторному злочині, що відображається на моральному і правовому статусі особи, що вважається осудженою.

 

3.2.Проступки

Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які не передбачено кримінальним законодавством, належать до проступків. Якщо діяння охоплює всі ознаки, визначені в кримінальному законі, але позбавлене суспільно небезпечного характеру, воно не являється злочином, а може бути або протиправним проступком співвідносного виду (цивільного, адміністративного, дисциплінарного) або правомірним діянням.⁵¹

Види проступків за характером своєї суспільної значимості один від одного не відрізняються:всі вони суспільно шкідливі, але не небезпечні для суспільства. Однак проступки різних видів посягають на різні, більш чи менш самостійні сторони правопорядку.

Якщо одне не суспільно шкідливе діяння одночасно  торкається різних сторін правопорядку, воно являється проступком декількох  видів (цивільним і адміністративним, адміністративним і дисциплінарним і т. д.). Наприклад, якщо власник автомобіля порушує правила дорожнього руху (не здійснюючи при цьому злочину) і спричинює майнову шкоду перехожому, діяння одночасно являється і адміністративним, і цивільним проступком. В цих випадках особа може нести одночасно відповідальність різних видів: цивільно-правову і адміністративну, адміністративну і дисциплінарну, крім випадків, коли закон прямо це забороняє.

Злочин і  аналогічний проступок в одному діянні не можуть поєднуватися.

Проступки –  менш небезпечні для суспільства  діяння. Вони посягають на цінності, що охороняються всіма іншими (крім кримінально-правових) нормами права – цивільного, адміністративного, трудового, екологічного, фінансового тощо. Тому серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові, конституційні, матеріальні та ін.

Проступки-делікти (лат. delictum – проступок) – правопорушення, які завдають шкоду особі, суспільству, державі, і являються основою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.⁵²

Отже,проступок - протиправне винне діяння, яке має зовнішню схожість зі злочином, але має меншу ступінь суспільної небезпеки.

1. Конституційні, які спричиняють шкоду порядку організації і діяльності органів державної влади і управління, конституційним правам громадян, проте не містять ознак злочину;

2. Цивільні, що здійснюються в сфері майнових і особистих немайнових відносин;

3. Трудові, що полягають в невиконанні, порушенні трудових обов'язків суб'єктами трудового права, заборонені нормами законодавства про працю;

4. Дисциплінарні, що завдають шкоди виробничій, службовій, військовій чи навчальній дисципліні;

5. Адміністративні, що посягають на державний чи суспільний порядок, на власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за які законодавство встановлює адміністративну відповідальність.

Отже, проступок  характеризується як винне протиправне діяння, що не є суспільно небезпечним; при ньому можливе застосування не покарань, а стягнень.  Проступки розрізняються за видами відносин, у які вони втручаються та порушують, і за видами стягнень, що застосовуються до правопорушників.

 У відповідності  зі ст. 10 Кодексу про адміністративне  правопорушення «адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна(умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність».⁵³

 До адміністративних  правопорушень відносяться проступки  в області охорони праці і  здоров'я, навколишнього середовища, пам'ятників історії і культури, порушення ветеринарно-санітарних  правил, правил, що діють на транспорті, порушення суспільного порядку й ін.

  Якщо  зіставити   окремі злочини з конкретними  проступками, то, як правило, ступінь  суспільної небезпеки перших  вище, ніж других. Однак такий  висновок не завжди можна зробити  стосовно до проступків, з огляду як на  матеріальну, так і моральну шкоду. Наприклад, такі  найбільш небезпечні  злочини, як розбій  з метою заволодіння майном, мають одностайно негативну оцінку. Але так називані дрібні розкрадання і тому подібні проступки (що не стосуються до злочинів) у сукупності наносять значно більшу як матеріальну, так і моральна шкоду суспільству. Великий ступінь суспільної небезпеки характеризує злочин в цілому, що не виключає наявності  окремих адміністративних , трудових, цивільних проступків високої суспільної небезпеки. За здійснення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися попередження, штраф, позбавлення спеціального права (права керування транспортними засобами, права полювання), виправні роботи (до двох місяців), адміністративний арешт (до 15 доби) і ін. Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше двох місяців із дня здійснення правопорушення.