Роль правової свідомості та правової культури в сучасній демократичній державі

      Розвиваючи  думку вчених-юристів можна поділити правосвідомість особи щодо відповідності  існуючим функціям. Відповідно до цього  розрізняють правові оцінки, настанови  та знання.

      Почати  характеристику компонентів доцільніше буде з правових знань. Це така категорія, що безпосередньо залежить від залучення особи до правовідносин. Вони  (знання) загалом набуваються з соціального та правового досвіду особи.

      Наступний етап відбувається з правовими явищами та знаннями в свідомості людини, отримуючи ціннісне (оціночне) ставлення до себе. Так ми отримуємо правові оцінки.

      Правові оцінки являють собою певні орієнтації особи на яких будується вся подальша правова діяльність особи. Вони на підсвідомому рівні переосмислюються, співвідносяться з різними поглядами, правами, інтересами та обов’язками і в кінцевому результаті утворюють правову настанову.

    Правова настанова — готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення.

Правові знання мають пізнавальний, інформаційний  характер. А відтак являє собою когнітивний компонент правосвідомості.

Правові оцінки мають оціночний, емоційний  характер та складають правостворюючий  компонент.

Правова настанова – регулюючий компонент.

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Вона виступає фактором поваги до права. [12; 468]

Класифікація  правосвідомості можлива за наступними критеріями:

      За  суб’єктами (носіями) правосвідомості виділяють:

• індивідуальну;

Індивідуальна правосвідомість – це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів до права, що притаманна певному індивіду.

• Колективну (групову);

Колективна (групова) правосвідомість -- це правосвідомість, що притаманна стабільним соціальним групам, класам, верствам суспільства, вона виражає їх ставлення до права та правових явищ.

• Масову;

Цей вид  правосвідомості притаманний для  нестабільних, тимчасових об'єднань людей, які об’єднуються для досягнення певних цілей, в тому числі і правових.

• Суспільну;

Цей вид  правосвідомості  характерний для  макроколективів (населення країни, нації, народності

      Індивідуальна правосвідомість є базовою для  інших видів за суб’єктивним критерієм, оскільки суспільна і групова  правосвідомість проявляється через  неї. В кожному індивіді (особі) вона неоднакова, оскільки залежить від особистих якостей, інтересів, рис характеру. Але ж це не дає права стверджувати , що суспільна і групова правосвідомість являє собою сумарне судження всіх членів суспільства. Ці види правосвідомості лише виражають найістотніші думки, які переважають у суспільстві.

За глибиною відображення правової дійсності:

• повсякденна;

Повсякденна правосвідомість - це правосвідомість, що притаманна більшості членів суспільства, формується в повсякденному житті у сфері правового регулювання і складається стихійно під впливом особистого досвіду. Основними факторами формування повсякденної правосвідомості є сім’я, трудовий колектив, засоби масової інформації.

• професійна;

Професійна  правосвідомість - це правосвідомість, що складається у процесі спеціальної освітньої підготовки та здійснення практичної юридичної діяльності. Це правосвідомість юристів-практиків. В межах професійного виду правосвідомості виділяють два підвиди: науково-теоретичну та практичну.

      Науково-теоретична правосвідомість - це правосвідомість, що притаманна дослідникам, ученим-юристам, які вирішують теоретичні питання у правовій сфері; формується на основі глибоких правових узагальнень, виявленні закономірностей держави і права тощо.

      Практична правосвідомість притаманна перш за все суддям, адвокатам, прокурорам, практичним працівникам правоохоронних органів. Цей вид правосвідомості характеризується високим рівнем правового мислення. ( 13, п 3.68, 3.69)

Розділ  ІІ. ПРАВОВА КУЛЬТУРА 

    Культура  – це загальний спосіб існування  людини, її діяльності та об’єктивований результат цієї діяльності.

    Правова культура – невід’ємна частина  загальної культури, що становить систему правових цінностей (форм, норм, принципів існування), розумінь і настанов, які відображають у правовій формі стан свободи і соціальних цінностей людства, суспільства, особи. Це загальне визначення може стати основою для формування конкретного поняття культури – світової, європейської, національної, індивідуальної.

    Поняття правосвідомості тісно пов’язане  з поняттям правової культури. Правова культура відрізняється від інших видів культури своїм предметом, оскільки вона формується і функціонує у сфері правових явищ, правомірної діяльності і правомірної поведінки.

    Правова культура — це особливе соціальне  явище, що може бути сприйняте як якісний правовий стан особистості й суспільства і може бути структуроване за різними підставами. (14, с.195) Комплексне використання накопиченого в теорії правової культури матеріалу необхідно насамперед для того, щоб забезпечити всебічне вивчення проблеми.

    Правова культура — система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у правовій сфері. Термін “правова культура” використовується для характеристики всієї правової надбудови, правових цінностей, ідеалів і досягнень у сфері права. Загальними рисами правової культури є властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу і результату діяльності особи і суспільства. Особливі риси правової культури пов’язані з правом та правовими явищами.

    Під правовою культурою розуміють обумовлене всім соціальним, духовним, політичним та економічним устроєм якісне становище правового життя суспільства, яке виявляється в рівні розвитку правової діяльності, якості законодавства, рівні правосвідомості громадян, гарантованості та захищеності їх прав і свобод. Правова культура відображає правову дійсність в тому чи іншому суспільстві з точки зору ефективності її функціонування.

    Правова культура — це умова, спосіб та результат діяльності держави і суспільства у правовій сфері. Правова культура включає в себе лише позитивні компоненти, такі, як правомірна соціально активна поведінка, високий рівень правосвідомості тощо, оскільки негативні компоненти — протиправні установки, протиправна поведінка, правовий нігілізм не можуть бути культурними цінностями. Поняття правової культури тісно пов’язане з відображенням правової захищеності окремої особи. (14, с.196)

    Індивідуальність  правової культури виявляється у  стилі правомірної поведінки, що зумовлює сукупність його характерних  особливостей і ознак. Стиль правомірної поведінки особи характеризується сталою специфічністю у вирішенні життєвих проблем і завдань і в цьому аспекті є важливим показником її правової підготовки, досвіду, виявляє особливості вибору варіанта правомірної поведінки в межах, що визначені правовими нормами. (22, с.147)

    Потрібно  зазначити, що універсалізм прав людини – надбання правової культури людства.

Залежно від носія правової культури розрізняють три її види:

1.Правова  культура суспільства.

2.Правова  культура особи.

3.Правова  культура соціальної (професійної)  групи.

Для чіткого  зрозуміння поняття правової культури потрібно з’ясувати сутність трьох її видів.

    По  перше – правова культура суспільства – це система цінностей, досягнутих людством в галузі права, що стосуються правової реальності данного суспільства і характеризують рівень його правового прогресу.

Структуру правової культури суспільства складає:

- правосвідомість,

- правова поведінка і правова активність громадян,

- юридична діяльність (юридична практика),

- стан законності  і правопорядку.

По друге  – правова культура особи –  це зумовлений правовою культурою суспільства стан особи, який забезпечує її правомірну діяльність.

Склад правової культури особи становлять:

- правова освіченість  (інформованість),

- поважне ставлення  до права,

- уміння підкорити  свою діяльність вимогам правових  норм.

По третє  – правова культура професійної  освіти – одна з форм правової культури суспільства, притаманна тільки спільноті людей, що професійно займаються юридичною діяльністю, яка потребує крім фахової освіти і практичної підготовки, ще й правових знань.

    Правова культура як суспільне явище складається  із системи правових норм, сукупності наявних правовідносин та суб’єктів права, правосвідомості та фактичного становища у сфері законності та правопорядку. Правова культура відображає всю сукупність правових процесів у суспільстві - правоутворення, правове мислення, правове регулювання, правотворчість, правореалізацію, правомірну поведінку. З іншого боку, правова культура розуміється як система правових цінностей, яка утворилася в суспільстві в ході його розвитку і відображає досягнення як минулого, так і сучасності.

    Структура правової культури особистості багатогранна. До неї належать різні елементи, що знаходяться в різних площинах: формах вираження, соціальному рівні, змісті. Вона виявляється у правових культурних орієнтирах, творчій діяльності з їх реалізації та в отриманих позитивних результатах.

    Як  певний ступінь розвитку індивіда, правова культура людини виявляється насамперед у підготовленості його до сприйняття прогресивних правових ідей і законів, в умінні й навичках користування правом, а також в оцінці власних знань права.

    Правова культура — це певний характер і рівень творчої діяльності особистості, у процесі якої вона здобуває і розвиває свої правові знання, уміння, навички. Нарешті, правова культура виступає як результат діяльності у сфері права. Отже, правова культура є ступенем і характером правового розвитку особистості.

    Правова культура складається з таких  елементів:

1) системи  правових норм як особливих правил поведінки, які зовні виражені у вигляді певних нормативно-правових актів (їх рівень зумовлює рівень правової культури);

2) сукупності правовідносин, тобто суспільних відносин, врегульованих за допомогою правових норм;

3) всієї  сукупності суб’єктів права;

4) високого  рівня правосвідомості; 

5) режиму законності і правопорядку. ( 14, с. 197)

    З одного боку, правова культура суспільства  виступає як різновид суспільної культури, що відбиває певний рівень правосвідомості і законності, досконалості законодавства і юридичної практики, що охоплює всі цінності, створені людством в галузі права. Власне кажучи, це — сукупність усіх позитивних компонентів правової діяльності в її реальному функціонуванні, втілення досягнень правової думки, юридичної техніки і практики. Вона пронизує саме право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правотворчу і правозастосовчу, а також іншу правову діяльність. Правова культура суспільства включає стан законності в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальність їх здійснення. Для забезпечення законності важливо, щоб у суспільстві ефективно функціонувала система правової освіти та виховання населення, зокрема державних службовців.