Роль правової свідомості та правової культури в сучасній демократичній державі

    Ефективність  роботи правозастосовних, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів  внутрішніх справ та ін.) є ще одним  важливим елементом високого рівня правової культури суспільства.

    Стан  розвитку юридичної науки, ступінь  залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів  і удосконалення їх змісту, програм  боротьби зі злочинністю традиційно становить один із рівнів правової культури суспільства. Це обумовлено тим, що юридична наука здатна суттєво впливати на сприйняття передового правового досвіду, який включає в себе здобутки розвитку як національної правової системи, так і правових систем інших країн. Особливого значення при цьому набуває засвоєння історичного досвіду правового регулювання (правові пам'ятки, правові традиції, звичаї, доктрини). (21, с.79)

    Необхідно розрізняти правову культуру суспільства  в цілому та правову культуру окремої особи. Правова культура всього суспільства не існує поза правовою культурою окремих осіб, вони тісно пов’язані та взаємообумовлені. Правова культура особистості як компонент правової культури суспільства відбиває ступінь її розвитку. Правова культура особистості — необхідна передумова і творчий початок правового стану суспільства, це ступінь і характер правового розвитку самої особистості, що знаходять своє виявлення в її правомірній діяльності. Правова культура особистості передбачає її позитивну правову свідомість у дії. Правова культура окремої особистості включає в себе позитивну правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до права, впевненість у соціальній цінності права та правового регулювання, знання своїх прав і обов’язків та їх виконання. Таким чином, правова культура особистості — сукупність правових знань, емоцій, почуттів, вольових компонентів, які проявляються у правомірній поведінці. Це позитивна правосвідомість в її виявленні у правомірній поведінці. (14, с. 198)

    Правова культура – глибокі знання й розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності. Основними показниками рівня правової культури вважають: право, що відповідає вимогам справедливості та свободи; рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів; рівень культури творення та реалізації права; рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів; якість системи законодавства, певний рівень законності й правопорядку [9, с.122].

    Правова культура — це певний характер і  рівень творчої діяльності особистості, у процесі якої вона здобуває і  розвиває свої правові знання, уміння, навички. Нарешті, правова культура виступає як результат діяльності у сфері права. Отже, правова культура є ступенем і характером правового розвитку особистості. 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІІ. РОЛЬ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНІЙ ДЕМОКРАТИЧНІЙ  ДЕРЖАВІ 

3.1 Проблеми формування  правової свідомості  та правової культури  в Україні

    Проблема  правосвідомості й правової культури особистості стає найбільш гострою в періоди соціальної трансформації, коли об’єктивно відбувається руйнування більшості інституціональних і нормативних зразків,

змінюються  цілі, цінності, припустимі засоби реалізації соціальних потреб, у суспільстві встановлюються нові правила правової взаємодії, а роль індивідуального поведінкового вибору незмірно зростає. Суттєвою перешкодою на шляху розбудови правової держави стає правовий нігілізм, який в умовах кризи охопив усі сфери суспільства. У нашій державі він набув нового змісту: дещо змінилася його природа, причини існування, джерела, з яких він походить, форми та способи впливу на суспільне життя. Успішно стримувати поширення правового нігілізму, обмежувати його енергію можна тільки тоді, коли будуть з’ясовані чинники, які його породжують та відтворюють [15,с.7]. У юридичній літературі ученими створена певна база для дослідження цієї правової категорії, але спеціального вивчення й аналізу стану цієї правової категорії, її рівня в юридичній практиці, а так само розгляд такої проблеми як «вихолощування» правової культури в Україні досі немає. Недостатньо вивчено і зв’язок між рівнем індивідуальної правової культури і якістю правоохоронної діяльності, як окремих співробітників, так і органів внутрішніх справ у цілому.

    Правова культура – необхідна умова свідомого  здійснення громадянином свого боргу перед суспільством, реалізації своїх цивільних прав і свобод. Опосередкування людьми прав, свобод і обов’язків у поводженні й діяльності сприяє подоланню відсталих поглядів, девіантної поведінки громадян, запобіганню випадків свавілля й насильства над особистістю. Науково бґрунтовані правові уявлення народу є передумовами зміцнення законності й правопорядку, без чого неможливо побудувати громадянське суспільство і правову державу.

    Очевидно, що правова культура особистості  або індивідуума не може існувати у відриві від правосвідомості. У сучасному розумінні правосвідомість визначається як об’єктивна реальність, що виникає при наявності суб’єктивної реакції людей на правові норми. Тому правосвідомість є нерозривним супутником права, ефективним регулятором відносин людей, наділених волею і свідомістю. Саме у сфері психологічних реакцій право здійснює провідні принципи своєї соціальної сутності – гуманізм, справедливість, формальну рівність усіх суб’єктів правовідносин [16,с.125]. Аналіз численних юридичних індикаторів і соціально-психологічних аспектів дозволяє обґрунтувати визначення правової поведінки особистості як соціально важливої з погляду цілей суспільного розвитку, що перебуває під актуальним або потенційним контролем свідомості та волі суб’єктів, передбаченої нормами формального права і підконтрольної державі, що гарантує його правомірні форми й карає на основі законів протиправні вчинки.

    Для багатьох громадян України характерним є низький рівень і навіть повна відсутність правової культури, що виявляється у всіх сферах громадського життя. Це стосується і юридичної безграмотності громадян, і скептично-байдужного ставлення до закону, заперечення його цінності, і недотримання нормативно-правових актів. Особливу тривогу викликають перераховані вище прояви в людей, покликаних, у силу своєї професії, тим або іншим способом «стояти на стражі законності», або у фахівців, незаконні дії яких несуть загрозу життю й здоров’ю інших громадян.

Правові знання й особистість співробітників органів внутрішніх справ піддані деформації також через певний період професійної діяльності, що неодмінно відбивається на правосвідомості частини суспільства, що складається з тих осіб, які самі покликані прищеплювати правову культуру. У результаті, співробітники правоохоронних та інших державних органів, рівень правосвідомості й правової культури яких знижений, впливають і на правосвідомість і правову культуру іншої частини суспільства, що призводить до ефекту, зворотному запланованому.

    Сучасний  законодавчий процес покликаний забезпечити  формування системи норм, що заохочують правомірне поводження всіх суспільних (у тому числі економічних, адміністративних і політичних) суб’єктів, які вступають у прямі або опосередковані правовідносини, характеризується нераціональністю:

1) тимчасовим  характером законодавчих рішень, розрахованих на короткий історичний термін дії,

2) необґрунтованістю  ідей «саморегуляції» суб’єктів  права, для яких не сформовані повноцінні правила взаємодії через запізніле прийняття законодавчих рішень,

3) затвердженою  практикою, політичного, економічного  й адміністративного лобіювання  законодавства,

4) ігноруванням  вимог суспільної експертизи  безлічі нових законів як одного з механізмів їхньої легітимізації. У цих умовах складаються невизначені, заплутані й суперечливі вимоги до правової культури суб’єктів правовідносин, що відбивається в амбівалентності сучасної громадської правосвідомості.

Найбільш  негативною установкою масової української правосвідомості є правовий нігілізм, у якому тісно переплетені правова непоінформованість, скептичні стереотипи й упередження, зневіра в праві й законі. Факторами, що підтримують нігілістичні настанови особистості, є відсутність національної правової ідеології, архетипічні характеристики української правосвідомості, адміністративний нігілізм і загальна інституціональна несформованість соціально-правової системи в сучасній Україні.

Держава, як основний суб’єкт, що формує право, сьогодні перебуває настільки ж амбівалентному стані, як і інші громадські організації й інститути – її важливі функції не завжди збігаються з латентними; механізми соціального захисту і правоохорони пробуксовують, тому до діяльності держави люди ставляться не так критично, як довірливо. Цей аспект необхідно враховувати при аналізі правосвідомості та правової культури українців, оскільки недовіра й опозиційність до політики держави є найважливішим джерелом неправомірного поводження і численних соціальних девіацій. Нова правова культура не може бути відверто нав’язана, – вона виникне тільки в результаті усвідомленого прийняття нової системи цінностей більшістю населення, зацікавленого в тому, щоб підтримувати демократичні правові стандарти, забезпечувати гуманістичні правила гуртожитку і власний соціально-правовий захист. (17, с. 30)

    Побудова  правової держави без поліпшення правової культури та підвищення рівня правосвідомості громадян України є неможливою. У цій справі, безумовно, відіграє надзвичайну роль правляча політична еліта, адже саме на прикладі її представників формується якоюсь мірою правосвідомість і правова культура наших людей. Інфантильність їх правосвідомості є вкрай недопустимою. Тим більше, що від рішень політичних діячів залежать долі громадян, справи всього суспільства.

    Підняттю  правосвідомості всього нашого суспільства  буде також слугувати підвищення життєвого рівня громадян України, убезпечення бізнесу, вільний розвиток особистості, посилення її захисту, в тому числі судового. Дані науки свідчать, що формування правової свідомості і правової культури в нашому суспільстві не відбувалося і не може відбуватися у майбутньому стихійно, саме собою. Воно має бути результатом активної діяльності суспільства, усіх його громадян, кожної особи [18, с. 60].

    По-перше, на формування правової свідомості і  правової культури впливає увесь процес правотворчості, процес реалізації та застосування правових норм державними органами України, стан законності і правопорядку, розвиток правовідносин.

    По-друге, розкриття рушійних сил правової культури суспільства дозволяє вивести дослідження правової культури на нові рубежі з обліком інтенсивних процесів взаємодії національних правових культур. Значення цієї проблеми для України розкривається на прикладі адаптації законодавства України до міжнародних норм і стандартів прав людини, а також гармонізації законодавства України із нормативними актами Європейського Союзу.

    По-третє, головну увагу в процесі формування правової свідомості і правової культури суспільства потрібно все ж таки зосередити на формуванні в кожної людині позитивно-правових знань та психологічних механізмів поваги до права у структурі правосвідомості, визначення (що потребує наукового поняття) теоретичної моделі та концепції формування правової культури особи.

    Тому  в Україні має постійно зростати мотивація активного формування правової свідомості та правової культури всіх суб'єктів суспільних відносин, оскільки без них неможливо втілити в життя поставлену мету – збудувати громадянське суспільство. Правова культура громадян є основою, фундаментом нового суспільства в Україні. Адже громадяни є єдиним чинником, здатним утворювати державу і правопорядок, приводячи в дію Конституцію України і законодавство. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох факторів, але здебільшого від рівня організації правової освіти і виховання населення країни.

    Окрім того, Україна потребує створення  протягом найближчого періоду загальної концепції формування правової свідомості і правової культури суспільства та прийняття Державної програми формування правової культури громадян шляхом розвитку правової освіти і правового виховання населення. Можливості підвищення правової культури населення в Україні є. Головне нині – рішуче і цілеспрямовано активізувати цю діяльність. [18, с.59].

    Проблема  правової свідомості і правової культури ще тривалий час буде актуальною, а необхідність її дослідження безпосередньо випливає із конституційного проголошення України правовою державою. Це обумовлює потребу в неухильному зростанні і досягненні високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця і, особливо, професійних юристів, на яких припадає головна робота у законотворчості і застосуванні права. Лише тоді рівень правової культури населення досягне найвищого щабля розвитку, лише тоді кожен громадянин держави відчує власну приналежність до правового життя країни, буде активним учасником правового процесу і матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаючи його здобутки і недоліки.  

3.2 Правова культура  як необхідна умова формування правової держави 

    Побудова  демократичної, соціальної, правової держави і відповідного громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всього населення країни. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів формування у кожної людини цих правових якостей слід уважати дуже актуальною проблемою. ( 19, с. 106)