Роль правової свідомості та правової культури в сучасній демократичній державі

    Правова культура є особливою складовою духовної культури людства, що фіксує досягнення суспільства у розвитку правових феноменів в цілому, розкриває роль правових ідеалів та цінностей в житті суспільства, реальних здобутків держави у сфері захищеності прав і свобод людини. Вона має свої, притаманні лише їй специфічні властивості та функції, що відрізняють її від інших форм культури завдяки її безпосередньому зв'язку з державою, законодавством, правом. Особливість правової культури полягає у тому, що вона представляє собою не просто право чи його практичну реалізацію, а певну форму існування духовної культури людства взагалі, ефективний інструмент забезпечення порядку в суспільстві, що дозволяє людині захищати свої інтереси і права у разі їх порушення, визначати особливий характер відносин особистості із суспільством та державою, забезпечити нормальне, цивілізоване життя людини у відповідності із чинним законодавством, сприяти розбудові демократичної правової держави. Вона використовується для характеристики всієї правової надбудови, демократичних принципів та інститутів, юридичної практики в цілому.

    В умовах перехідного періоду, демократизації суспільного життя правова культура розглядається як стратегічний феномен, покликаний зайняти провідну роль у  розбудові демократичної, правової держави. Будучи різновидом загальної культури і складаючись з духовних і матеріальних цінностей, що належать до правової дійсності, правова культура пронизує саме право, правосвідомість, правові відносини, правотворчу, законотворчу, правоохоронну й іншу правову діяльність.

    Правова культура, як категорія філософії  права, характеризує міру пристосованості  людини до вимог природного права, визначає правове життя людини взагалі, а  також правопорядок у суспільстві, і, в свою чергу, суттєво впливає  на здійснення політики реформ, усуває елементи насилля, не передбаченого законом, практику голого адміністрування. (2, с. 183)

        В сучасних умовах правова  культура розглядається як чинник, що посідає провідне місце  у питанні національної безпеки  нашої держави, але не тільки нашої, але й усіх демократичних, правових держав, як суверенної, незалежної, демократичної. У зв’язку з цим правова культура розглядається не тільки як умова існування правової держави, а і як знаряддя її розбудови і вдосконалення. До правової культури належать: правові знання, в тому числі знання конкретних норм права; дані про державний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства; престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності й правопорядку; форми й методи правового регулювання, якість роботи правоохоронних органів. Саме все це і є правовою культурою, якою користується суспільство, адже саме суспільство створює державу , атмосферу державного правління, саме завдяки суспільству ми живемо в умовах, які створили самі.

    Особливо  велике значення у функціонуванні правової культури належить принципу верховенству права, що визначає зміст і функції  саме Української держави, як правової, соціальної, стратегію всіх демократичних перетворень і відповідає європейським стандартам.

    Без високого рівня правової культури населення, урядовців, посадових осіб не можна  розв’язати проблему розбудови правової держави. Водночас, кожний крок на шляху  демократизації українського суспільства, підвищення правової культури населення означає поступ нашої держави у напрямі розв’язання проблеми захисту прав людини.

    Провідна  роль у здійсненні політичної та правової реформ надається феномену народовладдя, реальному становленню його повноцінних  механізмів, що передбачає високий рівень правової культури всього населення, їх активну та компетентну участь у трансформації державної влади. Лише високий рівень правової культури населення спроможний захистити суспільство від екстремізму, радикалізму, політичного популізму та правового нігілізму.

    Важливою  причиною деформації суспільства в  перехідний період, що заважає процесу  розбудови правової держави є  правовий нігілізм, що загрожує національній безпеці та стабільності розвитку суспільства  і погрожує негативними наслідками для існування української держави не тільки як демократичної, а й як суверенної та незалежної. Боротьба із правовим нігілізмом у різних формах є водночас боротьба за утвердження високої правової культури, за створення умов для розбудови демократичної, правової, соціальної держави. (20, с. 167)

      Отже, правова культура є дуже важливим чинником у формуванні сучасної демократичної, правової держави. Правова культура — це засіб та міра гуманізації суспільства, критерій правової оцінки правопорядку, правоохоронної діяльності. Вона є не тільки як умова існування правової держави, але і як знаряддя її розбудови і вдосконалення. До правової культури належать: правові знання, в тому числі знання конкретних норм права; дані про державний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства; престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності й правопорядку; форми й методи правового регулювання, якість роботи правоохоронних органів. Правова свідомість і правова культура — це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі. 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

    Проблема  правосвідомості й правової культури особистості стає найбільш гострою  в періоди соціальної трансформації, коли об’єктивно відбувається руйнування більшості інституціональних і нормативних зразків,

змінюються  цілі, цінності, припустимі засоби реалізації соціальних потреб, у суспільстві  встановлюються нові правила правової взаємодії, а роль індивідуального поведінкового вибору незмірно зростає. Суттєвою перешкодою на шляху розбудови правової держави стає правовий нігілізм, який в умовах кризи охопив усі сфери суспільства. У нашій державі він набув нового змісту: дещо змінилася його природа, причини існування, джерела, з яких він походить, форми та способи впливу на суспільне життя. Успішно стримувати поширення правового нігілізму, обмежувати його енергію можна тільки тоді, коли будуть з’ясовані чинники, які його породжують та відтворюють.

    Правова культура – необхідна умова свідомого здійснення громадянином свого боргу перед суспільством, реалізації своїх цивільних прав і свобод. Опосередкування людьми прав, свобод і обов’язків у поводженні й діяльності сприяє подоланню відсталих поглядів, девіантної поведінки громадян, запобіганню випадків свавілля й насильства над особистістю. Науково бґрунтовані правові уявлення народу є передумовами зміцнення законності й правопорядку, без чого неможливо побудувати громадянське суспільство і правову державу. Побудова правової держави без поліпшення правової культури та підвищення рівня правосвідомості громадян України є неможливою. У цій справі, безумовно, відіграє надзвичайну роль правляча політична еліта, адже саме на прикладі її представників формується якоюсь мірою правосвідомість і правова культура наших людей. Інфантильність їх правосвідомості є вкрай недопустимою. Тим більше, що від рішень політичних діячів залежать долі громадян, справи всього суспільства. Проблема правової свідомості і правової культури ще тривалий час буде актуальною, а необхідність її дослідження безпосередньо випливає із конституційного проголошення України правовою державою. Це обумовлює потребу в неухильному зростанні і досягненні високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця і, особливо, професійних юристів, на яких припадає головна робота у законотворчості і застосуванні права. Лише тоді рівень правової культури населення досягне найвищого щабля розвитку, лише тоді кожен громадянин держави відчує власну приналежність до правового життя країни, буде активним учасником правового процесу і матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаючи його здобутки і недоліки.

    Отже, правова культура є дуже важливим чинником у формуванні сучасної демократичної, правової держави. А правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оцінок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають поведінку людей в юридично значимих ситуаціях.

    Правосвідомість діє і на стадії правотворчості, і на стадії реалізації права. Однаковою мірою правосвідомість присутня в усіх елементах механізму правового регулювання — в нормах права, правовідносинах, актах реалізації права тощо. Правосвідомість найбільш повно і різнобічно відбиває ідеальну, духовну сутність права як елемента культури.

    Роль  правової свідомості та правової культури посідає значне місце у формуванні сучасної демократичної держав. Ці два поняття дуже пов'язані між  собою і без їхнього впливу неможливе формування правової держави. Саме побудова правової держави неможлива без поліпшення правової культури та підвищення рівня правової свідомості. Головну увагу в процесі формування правової свідомості і правової культури суспільства потрібно все ж таки зосередити на формуванні в кожної людині позитивно-правових знань та психологічних механізмів поваги до права у структурі правосвідомості, визначення (що потребує наукового поняття) теоретичної моделі та концепції формування правової культури особи. 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 

1. Батуркин В.Г. Понятие и структура правового сознания // История государства и права. – 2004. – № 5. – С. 19-21.

2. Гордієнко М. Потенціал слова в системі виховання державно- правової свідомості // Політичний менеджмент. – 2006. – № 2.– С. 183-186.

3. Маркіна Л.Л. Правова свідомість як педагогічна проблема // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 2. – С. 39-46.

4. Носков В., Кальянов А., Єфросиніна О. Правосвідомість у соціально-політичному розвитку людини // Політичний менеджмент. – 2005. – № 5. – С. 125-133.

5. Олійничук Р. Проблеми формування правової свідомості та правової культури в українському суспільстві // Юридичний журнал. – 2006. – № 2 (44). – С. 58-61.

6. Ряшко О.В. Роль духовних чинників у формуванні правової свідомості працівників ОВС України // Науковий вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 2 (2). – С. 333-345.

7. Юрашевич Н.М. Эволюция понятия правового сознания // Правоведения. Известия высшех учебных заведений. – 2004. – №2. – С. 165-181.

8. Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. —240 с. — Бібліогр.: с. 229–232.,

9. Волинка К. Г.  Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. —

240 с.  — Бібліогр.: с. 229–232.

10.Кузьмин А.В. Понятие естественного права: (к проблеме правопонимания). //История государства и права. 2003, №6. С. 10-11.

11.  Лазарєв В.В. Теорія держави і права М., «Юрид. лит.», 1999р. – 184с.

12. Мальтузов Н.И., Малько А.В. Курс лекцій по теории государства и права – М.: Инфра-М, 1996. – 187с.

13. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави іправа: Навчальний посібник.- 4-е вид., доп. і перероб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.- 224 с.

14. Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ: Журнал.− № 3 від 2007 року.- 97c.

15. . Осика І.В. Правова культура у формуванні правової, соціальної держави. Автореферат дисертації к.ю.н. – Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2004. 23 с.

16. Носков В., Кальянов А., Єфросиніна О. Правосвідомість у соціально-політичному розвитку людини // Політичний менеджмент.- 2005.- № 5(14). 220 с.

17. Е. Л. Стрельцов, Г. Г. Єшек, Х. З. Зігфрід, М. О. Коротков, Д. Мейхем, Д. Олбрайт, Д. Фальк, М. Фінке, Ф.-Х. Шрьодер. Журнал «Правова держава» № 10.- 2008.- 90с.

18. Бобровник С. В., Богінич О. Л. «Систематизація законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку». — К., 1994.

19. Михайло Настюк. Правознавство. Видавництво "Світ" - Львів 1995.- 272с.

20. Стратегічний потенціал правової культури // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 167-174.

21. Загальна теорія держави і права // За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина // Харків «Право» 2002

22. Загальна теорія держави і права:    Навч. посіб. / 3-14  А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та інші; За ред. В.В. Копейчикова. — Стер. вид. — К.: Юрінком Інтер, 2000. - 320 с. - Бібліогр.: с. 312.