Юридична відповідальність поняття, підстави, види

— неможливість призначення кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення у формі  проступку;

— відсутність  зворотної сили закону, що встановлює чи посилює відповідальність;

— необхідність поновлення прав та інтересів, порушених  внаслідок скоєння правопорушення;

— можливість застосування лише одного покарання за скоєння  одного правопорушення;

— покладення відповідальності на винну особу;

— залежність виду відповідальності від ступеня тяжкості скоєного;

— врахування всіх обставин, що обтяжують та пом'якшують  відповідальність;

— можливість в  окремих, передбачених законом випадках, звільнити особу від несення відповідальності.

Обґрунтованість відповідальності передбачає об'єктивне  дослідження обставин справи, збирання та всебічну оцінку доказів, доведення  наявності факту правопорушення до ступеня вини конкретної особи, визначення можливості застосування санкції, встановлення певної міри впливу відповідно до санкції норми та з врахуванням конкретних обставин справи і особистості правопорушника. Всі зазначені вище вимоги потребують письмового закріплення з обґрунтуванням особливостей кожної з них.

Принцип змагальності забезпечує справедливість процесу притягнення до відповідальності та захист прав звинуваченого. Його змістом є вимоги встановлення вини правопорушника органом держави; неможливість тиску на осіб; право відмовитись від дачі показань як на себе, так і на родичів, невинуватість особи до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та рішенням суду; можливість оспорювати як факт правопорушення, так і його правову оцінку. Принцип змагальності забезпечується встановленням рівних прав учасникам процесу. Кожна із сторін процесу по встановленню та призначенню відповідальності мають рівні права на дослідження доказів, викладення власної правової позиції, відвід суддів, визначення та запрошення свідків, оскарження правозастосовчих рішень тощо.

Право на захист є важливим принципом юридичної відповідальності, оскільки закріплює її справедливість шляхом встановлення процесуальних прав притягнутого до відповідальності, які забезпечують можливість знати, у чому полягає звинувачення, оспорювати його, брати участь у дослідженні обставин справи, користуватися допомогою адвоката, оскаржити застосування запобіжних засобів, рішення у справі та порядок його виконання.

Основними факторами, що забезпечують реальність та ефективність цього принципу, є досконалість процесуального законодавства; компетентність правоохоронних та судових органів; загальна політична ситуація, що сприяє чи, навпаки, створює умови для боротьби з правопорушеннями, а також ступінь довіри населення правоохоронним органам та державі у цілому.

Своєчасність  відповідальності означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності. Це певний строк, на протязі якого здійснюється пошук  правопорушника з метою його покарання. Якщо ж винний визначається після завершення цього строку, то відповідальність до нього не застосовується. Ця позиція законодавця відповідає основній меті юридичної відповідальності — забезпечення суспільного порядку та злагоди, а не покарання суб'єкта, який уже став на шлях виправлення і не скоїв повторно правопорушення.

Принцип гуманізму забезпечує можливість повного чи часткового звільнення від застосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення; у випадку тяжкої хвороби та ін. Засоби впливу, що застосовуються до порушника, не повинні принижувати його гідність та порушувати його права. Цей принцип визначає загальну націленість права на забезпечення суб'єктивних інтересів та засновується на конституційному визнанні прав та інтересів людини вищою соціальною цінністю.

Принцип доцільності виявляється у досягненні мети юридичної відповідальності шляхом відповідності обраної стосовно правопорушника міри впливу, індивідуалізації засобів покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки скоєного, особливостей особи правопорушника та обставин скоєння правопорушення. Доцільність виявляється і у наданій законом можливості державному органу обрати з передбаченої санкцією норми найбільш доцільної у конкретних умовах міри впливу.

Індивідуалізація  покарання надає можливість забезпечити  покладення відповідальності на винну  особу та несення цієї відповідальності нею особисто. Реалізація цього принципу зумовлює необхідність персонального  визначення суб'єктів правопорушення, нормативне закріплення переліку обставин, що полегшують і обтяжують відповідальність та чітке визначення правового статусу всіх суб'єктів права.

Відповідальність  за винні діяння забезпечує врахування ступеня усвідомлення особою неприпустимості своєї поведінки та викликаних нею негативних наслідків. Невинна особа не може бути притягнута до відповідальності. Винність правопорушника доводиться у різних галузях по-різному. Так, у межах кримінального права діючий принцип презумпції невинуватості забезпечує покладення тягаря доказування на спеціальні органи і до доведення цієї вини судовими органами особа вважається невинною. У сфері цивільних правовідносин діє протилежний принцип і особа передбачається винною, доки не доказане зворотне. У цій же галузі діє принцип відповідальності без вини (Наприклад, відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки).

Принцип правової регламентованості забезпечує законність, справедливість та індивідуальність відповідальності. Він здійснюється шляхом чіткого визначення видів, форм та засобів відповідальності у санкціях матеріальних норм; закріплення ознак, складу та різновидів правопорушень нормами галузевого законодавства, нормативне визначення підстав юридичної відповідальності, чітке визначення процедури встановлення правопорушення та розслідування умов його скоєння та закріплення процесу призначення відповідальності, а також її реалізації.

Соціально-політична  цінність юридичної відповідальності виявляється у наявності чітко  визначеної мети та функціонального призначення.

Функції юридичної відповідальності — це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціями юридичної відповідальності є наступні:

Репресивно-каральна (деякі автори називають її штрафною) функція свідчить про те, що юридична відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання нових правопорушень.

Покарання реалізується або  шляхом зміни правового статусу  порушника завдяки обмеженню  його прав та свобод, або ж шляхом покладення на нього доповнюючих  обов'язків. Однак, покарання не є  самоціллю відповідальності, оскільки вона не повинна принижувати правопорушника чи бути жорстокою. Основним призначенням відповідальності є реалізація функції запобігання (превенції) правопорушень. Вона покликана забезпечити формування у правопорушника мотивів щодо дотримання законів, поваги до прав інших суб'єктів. Застосування відповідальності є доказом невідворотності покарання і тим самим — засобом запобігання можливим правопорушенням як винним суб'єктом, так і оточуючими.

Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність. Стягнення збитків з правопорушника компенсує втрати потерпілої сторони та поновлює її майнові права. Ця функція націлена також на примусове виконання невиконаних обов'язків.

Виховна функція спрямована на формування у суб'єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов'язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує рівень правової культури громадян, правову дисципліну та активність у сфері права. Виховна функція має дві форми — загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.

Обґрунтовується можливість існування організуючої (регулятивної) функції відповідальності. Її змістом є забезпечення регулювання суспільних відносин шляхом запобігання правопорушенням, покарання винних у їх скоєнні осіб та відновлення порушених внаслідок правопорушень прав і законних інтересів.

Наявність функцій юридичної відповідальності, її заснованість на системі принципів свідчить про самостійний характер цієї категорії, яка має теоретико-правовий та практично-правовий характер, забезпечуючи порядок у суспільстві.

Розділ ІІ Підстави виникнення юридичної відповідальності.

Аналіз правової літератури свідчить про відсутність  єдиного визначення підстав юридичної відповідальності. У прав «підстава відповідальності» є фундаментальною категорією, на якій будуються законність та справедливість. Вона є точкою опори, що може за певних обставин стати підґрунтям законності або свавілля. З цього приводу проф.. А. Тер-Акопов виділяє найважливішу функцію підстав названої відповідальності – відмежування.  У такому контексті підстава відмежовує певний вид відповідальності за сферою відносин, де вона застосовується, за колом осіб, котрі притягуються до відповідальності, за умовами, за яких вона реалізується, при цьому наповнюючи відповідальність конкретним змістом [3].

Як свідчить аналіз думок  сучасних юристів – теоретиків і  практиків з даного питання, підставою  юридичної відповідальності як обов’язку  особи підлягати державно-правовому впливу традиційно визнається вчинення правопорушення. Тому вказана відповідальність згідно з цими поглядами має місце лише за умови існування факту правопорушення. Як підстава юридичної відповідальності правопорушення береться до уваги не само по собі, а у сукупності з правовими нормами. А тому погоджуючись з думкою Н. Кузнєцова, слід зауважити, що підстави зазначеної відповідальності мають подвійний зміст. По-перше, на підґрунті чого – закону, іншої норми права, угоди (правова підстава) – можна ставити питання про відповідальність. По-друге, за що конкретно особа має нести відповідальність. Тоді вже йдеться саме про фактичні підстави юридичної відповідальності [4]

Підстави юридичної відповідальності – сукупність обставин, наявність яких роблять юридичну відповідальність можливою і належною:

1. Фактична підстава – сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою: склад правопорушення – суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна і об’єктивна сторони;
2. юридична підстава – сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність належною: а) нормативна підстава – наявність норми права, яка забороняє таку поведінку та встановлює відповідні санкції; б) відсутність підстав для звільнення від відповідальності – можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права. У законах можуть міститися вказівки щодо обставин, які виключають відповідальність; в) процесуальна підстава – наявність правозастосовного акта, що являє собою рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і міра;

2.1. Підстави, що  виключають юридичну відповідальність

В теорії права  до підстав, що виключають юридичну відповідальність, деякі юристи-фахівці відносять:

1. стан особистості правопорушника, визначений як неосудний (неосудність особи, що доведена у судовому порядку; не досягнутий вік, що встановлений законом);
2. відсутність суспільної небезпеки діяння у випадках захисту суб’єктом своїх прав (необхідна оборона і крайня необхідність);
3. відсутність у діянні елементів правопорушення (об’єктивно протиправне діяння, тобто діяння безвинне; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження);
4. заподіяння шкоди при затримці особи, що скоїла злочин;обґрунтований ризик;
5. скасування акта, що встановив юридичну відповідальність.

2.2. Підстави  звільнення від юридичної відповідальності

Підстави звільнення від юридичної відповідальності визначені в законодавстві кримінальному, адміністративному, трудовому, цивільному та ін.:

1. невисокий ступінь суспільної небезпеки правопорушення або втрата ним ознак суспільної небезпеки до розгляду справи в суді»
2. низький ступінь суспільної небезпеки особистості правопорушника або особа, що вчинила правопорушення, перестала бути суспільно небезпечною;
3. діяльне каяття правопорушника – примирення з потерпілими і добровільне відшкодування заподіяної шкоди, тобто наявність у особи соціально схвальної поведінки (до й після правопорушення);
4. закінчення терміну давності щодо притягнення до юридичної відповідальності
5. акти про амністію або помилування тощо.

Розділ ІІІ  Види юридичної відповідальності.

Види юридичної відповідальності за основними цілями:

1. правовідновна – добровільне виконання правопорушником відповідальності перед потерпілими, тобто особа, що вчинила правопорушення, відшкодовує заподіяний збиток, відновлює порушені права, припиняє протиправне діяння без примусу держави ( цивільно-правова і матеріальна відповідальність). Право відновлювана відповідальність вважається такою, що наступила, після добровільного виконання обов’язків правопорушником. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин.
2. каральна – особа, котра вчинила правопорушення, притягується до покарання або стягнення на підставі рішення, винесеного у встановленому законом порядку ( кримінально-правова й адміністративно правова відповідальність). Ця відповідальність є захисною щодо особи, проти якої вчинено злочин, а також щодо суспільства, яке потерпає від злочинів і потребує захисту від правопорушників. Каральна відповідальність передбачає стан судимості, що охоплює всі процесуальні стадії відповідальності. Примус держави застосовується для: а)обмеження прав особи, яка притягується до відповідальності; б)накладання додаткових обов’язків обтяжуючого характеру.