Юридична відповідальність поняття, підстави, види

 

 

 

 

3.1 Відповідальність  у кримінальному праві.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.[5] Це законодавче положення дає підстави розглядати кримінальну відповідальність як кримінально-правовий вид юридичної відповідальності. Водночас це означає, що поняття кримінальної відповідальності включає як родові ознаки, характерні для юридичної відповідальності в цілому, так і певні ознаки, характерні для відповідальності в межах кримінального права.

У кримінальному праві  деякі із зазначених ознак юридичної відповідальності конкретизуються - перш за все, з урахуванням предмета та методів правового регулювання даної галузі. Завдяки цій конкретизації вони стають специфічними ознаками кримінальної відповідальності.

Таким чином, кримінальна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності. Вона виступає як особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин. Офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця, згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції [1] та ч. 2 ст. 2 КК [5], може здійснюватися лише судом в обвинувальному вироку.

Кримінальна відповідальність тягне несприятливі наслідки для злочинця; іноді вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчиненні злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості випадків такий осуд поєднується із застосуванням конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченого кримінальним законом.

Останнім часом у  юридичній літературі активно розробляється концепція так званої позитивної (перспективної) кримінальної відповідальності, крім відповідальності за минулу поведінку, що є ретроспективною відповідальністю, в механізмі кримінально-правового регулювання є ще і позитивна відповідальність, що розуміється як усвідомлення особою необхідності дотримання кримінально-правової заборони.

Відзначаючи плідність  концепції позитивної відповідальності в теоретичному плані, слід зауважити, що чинне кримінальне законодавство України розглядає кримінальну відповідальність лише як відповідальність за минулу поведінку.

Зокрема, кримінальна  відповідальність, це сукупність кримінальних, кримінально-процесуальних і виправно-трудових правовідносин, в яких одна сторона - держава в особі повноважних органів, - здійснюючи своє право, накладає на особу, що скоїла злочин, обмеження морального, матеріального та фізичного характеру, які становлять кримінальне покарання, а інша сторона - правопорушник, виконує обов’язок, терпить ці несприятливі наслідки.

Щодо розуміння кримінальної відповідальності як специфічних кримінально-правових відносин (сукупності кримінально-правових, кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих відносин), то воно занадто розширює її зміст. Кримінально-правові відносини, як уявляється, є більш широким правовим явищем, ніж кримінальна відповідальність, а їх співвідношення потребує окремого розгляду.

Кримінально-правові  відносини, тобто відносини, які регулюються нормами кримінального права, неоднорідні. Серед них розрізняють так звані регулятивні і охоронні кримінально-правові відносини.  Кримінальна відповідальність, у її ретроспективному розумінні, пов'язана з останніми, а саме з тими із них, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину.

Характеристика цих  відносин та визначення їх співвідношення з кримінальною відповідальністю передбачає з'ясування ряду питань, зокрема: а) з якого моменту виникають охоронні кримінально-правові відносини, пов'язані з вчиненням злочину, та які юридичні факти їх породжують; б) який основний зміст охоронних кримінально-правових відносин; в) яким чином вони реалізуються; г) коли вони припиняються.

В чинному Кримінальному  кодексі України підставам кримінальної відповідальності присвячена ст. 2 ч. 1  Загальної частини передбачає: що “підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом ”.[5]

Питання про підстави кримінальної відповідальності стосуються певні положення Конституції України, зокрема: ч. 2 ст. 62: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.[1]

Основним змістом охоронних  кримінально-правових відносин є права та обов'язки їх суб'єктів, що кореспондують між собою; в загальних рисах ці права та обов'язки включають: а) право держави в особі суду констатувати факт вчинення особою злочину і тим самим піддати її державному осуду (накласти на особу "тавро" злочинця); б) право держави вживати до особи у передбачених законом випадках конкретних кримінально-правових заходів; в) обов'язок особи, що вчинила злочин, сприйняти державний осуд; у передбачених кримінальним законодавством випадках піддатися конкретним кримінально-правовим заходам; г) право особи (і відповідно, обов'язок держави) забезпечити дотримання всіх положень кримінального закону при її засудженні та покладанні на неї конкретних кримінально-правових заходів.

Отже, кримінальна відповідальність є формою реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних із вчиненням злочину, оскільки в обвинувальному вироку, що вступив у законну силу, здійснюється державний осуд злочинця, момент виникнення цих відносин і момент “виникнення” кримінальної відповідальності співпадають.

Суб’єкти  відповідальності: фізичні особи, що скоїли злочин одноособово чи колективно, групою.

Суб’єкт притягнення: суд – кримінальний.

Заходи кримінальної відповідальності і види покарання: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльність; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна;арешт;обмеження волі; позбавлення волі на певний термін; довічне позбавлення волі – застосовується тільки в судовому порядку.

Правозастосовчий  акт – вирок.

 

3.2. Відповідальність в адміністративному  праві.

 

Адміністративна відповідальність становить особливий вид юридичної  відповідальності, їй властиві всі  ознаки останньої. Традиційно правову  відповідальність пов’язують із застосуванням  заходів державного примусу, розглядають  її як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію, застосування і здійснення санкцій. Застосування заходів юридичної відповідальності тягне для правопорушника обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру, які він зобов’язаний перетерпіти і фактично. Тим самим правопорушник “тримає відповідь” перед державою за неправомірну поведінку.

Як правило, адміністративна  відповідальність настає за порушення  найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов’язків у сфері державного управління, тобто за вчинення адміністративних правопорушень (проступків).

Адміністративна відповідальність може наставати не тільки за порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, а й за порушення норм інших галузей права.

Адміністративній відповідальності властивий ряд специфічних рис, які відрізняють її від інших  видів юридичної відповідальності. Так, вона настає, як правило, за особливий  вид правопорушень – адміністративні. В окремих випадках її заходи можуть застосовуватися також при звільненні від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки.

Адміністративна відповідальність виявляється в накладенні на порушників певних видів адміністративних стягнень, специфічних за змістом і відмінних від заходів кримінального покарання, дисциплінарного впливу та майнової відповідальності. Адміністративні стягнення накладаються багатьма органами та посадовими особами, яким таке право надано законодавчими актами.

Серед характерних  особливостей даного виду відповідальності можна виділити наступні:

1.Адміністративна відповідальність накладається за правопорушення, які не являють собою великої суспільної небезпеки. Внаслідок цього такі протиправні діяння визнаються адміністративним правопорушенням (проступком).

2. Адміністративна відповідальність  переважно настає внаслідок правопорушень  у сфері загальнодержавних, а  не приватноправових інтересів.  Адміністративні правопорушення, перш  за все, посягають на публічно-правові інтереси держави. Підставою для застосування санкцій за адміністративні проступки є нанесення шкоди у сфері державної безпеки. Основною метою заходів адміністративної відповідальності є захист загальнодержавних інтересів.

3. Адміністративна відповідальність є засобом охорони встановленого державою правопорядку, вона нормативно визначена і полягає у застосуванні санкцій правових норм.

4. Відповідальність в  адміністративному праві завжди  настає внаслідок протиправної  дії (бездіяльності) юридичної або фізичної особи, є наслідком винного антигромадського діяння. У цих правовідносинах завжди беруть участь суб’єкти публічно-правової сфери – органи виконавчої влади і наділені її повноваженнями посадові особи. Всі види правової відповідальності накладаються органами (посадовими особами) держави.

5. Адміністративна відповідальність пов’язана з примусом, із негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він може зазнати. Вона реалізується у відповідних процесуальних формах.

Адміністративній відповідальності властиві ряд специфічних рис, які  відрізняють її від інших видів  юридичної відповідальності:

а) у випадках, прямо  передбачених чинним законодавством, підставою відповідальності може бути не тільки адміністративне правопорушення (проступок), а й порушення інших галузей права. Такі заходи можуть застосовуватися при звільненні від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки;

б) адміністративна відповідальність виявляється в накладенні на порушників певних видів адміністративних стягнень, специфічних за змістом і відмінних  від інших заходів стягнення  та впливу, які застосовуються в  різних галузях права.

в) законодавством закріплено особливий, спрощений порядок притягнення до адміністративної відповідальності, що створює умови для його оперативності та економічності при використанні. Одночасно цей порядок містить необхідні гарантії законності, а також здіснення права на захист;

в) правом на встановлення адміністративної відповідальності наділено певне коло суб’єктів: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві ради та їх виконавчі комітети з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями та епізоотіями. Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 92 Конституції України винятково законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них.

 

Суб’єкти  відповідальності: фізичні особи (з 16 років) і юридичні особи.

Суб’єкти  притягнення: а)індивідуальні (суддя, посадова особа відповідних органів); б)колегіальні – шляхом голосування (виконавчі комітети та адміністративні комісії, інспекції)

Заходи адміністративної відповідальності: попередження, штраф, оплатне вилучення чи конфіскація предметів; адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав ( наприклад прав водія) тощо.

Правозастосовчий  акт – постанова.

 

3.3 Відповідальність у цивільному  праві.

 

Цивільно-правова  відповідальність – настає за вчинення правопорушення: невиконання договірного забов’язання майнового характеру у встановлений термін або виконання неналежним чином, заподіянні позадоговірної шкоди здоров’ю або майну особи. Особливість цивільно–правової відповідальності полягає в її добровільному виконанні правопорушником, без застосування примусових заходів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних відносин.

Значення цивільно-правової відповідальності розкривається через  її функції. По-перше, встановлюючи обов'язок правопорушника відновити порушене право управомоченої особи, зокрема відшкодувати заподіяні їй збитки, інститут відповідальності виконує компенсаційну роль. По-друге, загроза застосування засобів відповідальності покликана запобігати вчиненню правопорушення суб'єктами цивільних правовідносин, виховувати їх у дусі поваги до закону, до прав та інтересів інших осіб, неухильного виконання прийнятих на себе обов'язків. По-третє, як вид юридичної відповідальності цивільно-правова відповідальність є негативною реакцією держави на вчинене правопорушення, яка полягає в його осудженні суспільством і державою і, отже, є карою для правопорушника. По-четверте, застосування мір відповідальності до особи, що порушує зобов'язання, може негативно позначитися на її матеріальному і фінансовому становищі, призвести до банкрутства господарюючого суб'єкта, а це є сигналом про неблагополучний стан організації і необхідність ужиття заходів щодо її оздоровлення (наприклад, санації).

Ефективність цивільно-правової відповідальності залежить передусім від її застосування, реалізації до конкретних осіб, винних у вчиненні цивільного правопорушення. Проте, керуючись принципом диспозитивності, властивим як цивільному праву в цілому, так і окремим його інститутам, зокрема інституту відповідальності, потерпіла сторона сама вирішує, застосовувати чи не застосовувати міри відповідальності до правопорушника. Іншими словами, застосування майнових або немайнових санкцій, у тому числі відповідальності, за чинним законодавством є правом, а не обов'язком суб'єктів цивільних правовідносин. Це стосується і юридичних осіб, які самостійно вирішують питання щодо здійснення належних їм прав.