Юридична відповідальність поняття, підстави, види

Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком  вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною — склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов:

— протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

— шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

— причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;

— вини особи, яка заподіяла  шкоду.

Перші три умови —  протиправність, шкода та причинний  зв'язок — є об'єктивними, а четверта — вина — є суб'єктивною підставою  цивільно-правової відповідальності.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання.

Протиправність поведінки  боржника або кредитора полягає  в порушенні договірного зобов'язання. Відповідно до ст. 630 проекту ЦК України порушенням зобов'язання є невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.[6] Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення боржника або кредитора. Судити про прострочення боржника або кредитора можна тоді, коли порівняти встановлені законом чи договором послідовність і строки виконання сторонами своїх обов'язків і фактичну наявність (або відсутність) такого виконання у визначений час.

Однією з необхідних умов цивільно-правової відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, — наслідком протиправної поведінки заподіювача.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено  законом або договором. Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково (тобто за відсутності його вини) настала після прострочення.

Для притягнення особи  до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи договорі, — неповний, усічений склад — протиправність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає.

Отже, цивільно-правова відповідальність — це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Також має бути обов’язковий причинний зв’язок між діянням та наслідками., вина та повне з’ясування всіх умов правопорушення.

Суб’єкти відповідальності: фізичні та юридичні особи.

Суб’єкти  притягнення: суди – загальний, господарський, третейський.

Заходи цивільно-правової відповідальності: відшкодування майнових втрат, скасування незаконних угод, штраф, пеня, та інші заходи, що полягають у примушуванні особи нести негативні майнові наслідки.

Правозастосовчий  акт – рішення.

Висновки

Підводячи підсумок вищевикладеного  потрібно зазначити, що здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу  дії права і виявляє свій вибір  між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків.

Здійснення ж правопорушень  тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів  державного примусу каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.

Соціальне призначення  юридичної відповідальності — охорона  суспільних відносин — реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна функція юридичної  відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна — на функції спеціальної і загальної превенцій.

Держава здійснює своє право  щодо застосування заходів юридичної  відповідальності у три етапи: а) заборона суспільне небезпечних  вчинків і передбачення відповідних  заходів у санкціях правових норм; б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників; в) забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат.

Процеси реалізації юридичної  відповідальності суворо регламентуються  законом і здійснюються на засадах  законності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- №30.- С.141.

2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. Видання 2-е, перероблене і доповнене. – Харків: Еспада, 2009. – 752с. – С.42.

3. Тер-Акопов А.А Правовые основания ответственности военнослужащих. – М., 1981 – С. 15-26.

4. Кузнецов Н.И. Дисциплинарная, административная и материальная ответственность военнослужащих // Ориентир. — 1994. — № 1. — С. 74—76

5. Кримінальний кодекс України. // Прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001р. Офіційний текст. – К. – Юрінком Інтер. – 2001. – с. 87.

6. Цивільний кодекс України. . – Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2006. – 464 с. 20.

7. Дмитренко Е. Взаємозв’язок юридичної відповідальності // Вісник прокуратури – 2006. №1. – С.109.

8. Зелена О. Визначення  підстав юридичної відповідальності: актуальні питання // Право України.  – 2003. - №4. – С. 46.

9. Лук’янець Д.М. Типологія  юридичної відповідальності  // Юридична  Україна. – 2004. - №3. – С.4. –  11.

10. Цивільне право України. Підручник / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776с.

11. Теорія держави і  права. Проблеми теорії держави і права. – Тернопіль: Карт-Бланш, 2002. – 247с.

12. Рабинович П.М. Основи  загальної теорії держави і  права. – К., 1999 С. 157.

13. Адміністративне право  України: Підручник/ Ю.П. Битяк,  В.М. Гаращук, О.В. Дяченко та  ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер,2005. – 544с.