Присвоєння та позбавлення статусу безробітного

Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.  
  Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього  Закону, – 180 календарних днів. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720  календарних днів. 

 У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її  виплати враховується сумарно, якщо особа змінила місце проживання, виплата допомоги по безробіттю продовжується після реєстрації її в установленому порядку як  безробітного за новим місцем проживання. 

Згідно з ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті  22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої  заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від  страхового стажу: до 2 років – 50 відсотків; від 2 до 6 років – 55 відсотків; від 6 до 10 років – 60 відсотків; понад 10 років – 70 відсотків [4].

 Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів – 100 відсотків; протягом наступних  90 календарних днів – 80 відсотків; у подальшому – 70 відсотків. 

Допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду [4].

Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до частин першої та другої  цієї статті, і її виплата починається з 91-го календарного дня. Звертаємо увагу на те, що положення частини третьої статті 23, стосовно доповнення після слів «поважних  причин» словами «або за угодою сторін», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від  28.04.2009 р. N 9-рп/2009). Законом встановлено максимальний розмір допомоги по безробіттю, який не може перевищувати чотирикратний розмір прожиткового мінімуму для  працездатних осіб [12].

 

3. Зняття з обліку громадян зареєстрованих як безробітні

 

Облік осіб, які шукають роботу, ведеться шляхом внесення працівником центру зайнятості даних про таких осіб та отримані ними соціальні послуги до Єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості. На підставі цих даних формується персональна картка.

Особами, які шукають роботу, є особи, яким не може бути надано в установленому порядку статус безробітного, а також відмовлено у наданні такого статусу відповідно до пункту 7 цього Порядку [9].

Зазначені особи мають право на отримання послуг з підбору роботи, інформаційно-консультаційних, профорієнтаційних та інших послуг, передбачених законодавством, сприяння у працевлаштуванні, інших видах зайнятості, зокрема шляхом участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру.

Обробка персональних даних осіб, які шукають роботу, здійснюється центром зайнятості відповідно до закону.

Центр зайнятості веде облік таких осіб незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування за умови пред’явлення реєстраційного номера облікової картки платника податків та:

• громадянами України – паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу, чи документа, який має такі обов’язкові реквізити, як прізвище, ім’я, по батькові, фотокартку, а також підпис відповідальної посадової особи, печатку або штамп установи, яка видала документ, дату видачі;
• іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні, визнані в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, яким надано в Україні притулок чи тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію, - посвідки на постійне проживання або посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист [15, c.132].

Особи, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, пред’являють паспорт з відповідною відміткою.

Особи, які зазначені у пункті 32 цього Порядку, подають необхідні відомості про освіту та досвід роботи. З метою прискорення працевлаштування інформація про осіб, які шукають роботу, за їх згодою розміщується на офіційному веб-сайті державної служби зайнятості.

Особи, які не подали документи, зазначені у пункті 32 цього Порядку, мають право на отримання інформаційно-консультаційних послуг.

Працівники, які втратили частину заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції без припинення трудових відносин, беруться на облік на умовах, визначених цим Порядком. Такі особи беруть участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру на підставі направлення центру зайнятості

Облік особи, яка шукає роботу, припиняється з дня:

реєстрації її як безробітної;

подання заяви про припинення обліку;

її смерті [9].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Професійне навчання незайнятих осіб

 

Професійне навчання незайнятого населення повинне спрямовуватися на забезпечення професійної самореалізації особистості громадянина, формування у нього поглиблених професійних знань, умінь та навичок, здобуття нової професії чи спеціальності на основі наявного освітнього рівня та досвіду попередньої практичної роботи, що сприятиме підвищенню рівня конкурентоспроможності особи в умовах ринкової економіки [16, c. 278].

Для незайнятого населення професійне навчання здійснюватиметься у порівняно короткі терміни з урахуванням наявного життєвого, професійного досвіду і психічного стану.

Ця категорія населення має певні специфічні психічні якості внаслідок переживань, пов'язаних із втратою роботи і неможливістю в даний час реалізувати свій професійний потенціал, що потребує застосування психореабілітаційних заходів, удосконалення роботи з профорієнтації, індивідуального визначення профілю і рівня професійної підготовки, спрямованих на формування психологічної готовності громадян до навчання та праці за новообраною професією.

Професійне навчання незайнятого населення покликане сприяти ефективному використанню трудового потенціалу особистості, підвищенню її соціальної та професійної мобільності, виступати засобом профілактики масового безробіття, відігравати значну роль у підготовці кадрів для структурної і технологічної перебудови галузей економіки, стимулювати пошук незайнятим громадянином найефективніших шляхів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, інтелектуальної та трудової незалежності.

Основною метою професійного навчання незайнятих громадян є сприяння їм у працевлаштуванні шляхом отримання професії (спеціальності) або удосконалення кваліфікації та підвищення за рахунок цього рівня їх конкурентоспроможності на ринку праці.

Професійне навчання включає підготовку незайнятих громадян, які не мають професії, перепідготовку робітників і спеціалістів за новими професіями та спеціальностями, підвищення кваліфікації незайнятого населення. Професійна підготовка незайнятих громадян, які звернулися до центрів зайнятості, не маючи професії, спрямовується на оволодіння ними спеціальними знаннями, уміннями і навичками за професіями, що користуватимуться попитом на регіональному ринку праці або необхідні для самозайнятості [18, c. 29-30].

Професійна перепідготовка робітників і спеціалістів здійснюється з метою оволодіння спеціальними знаннями, уміннями і навичками за новою професією (спеціальністю) вивільненими працівниками та іншими незайнятими громадянами, яким не може бути запропонована підходяща робота за наявною у них професією.

Підвищення кваліфікації робітників і спеціалістів спрямовується на розширення та поглиблення їх знань, умінь і навичок за раніше набутими професіями (спеціальностями) до рівня, що відповідає сучасним вимогам науки і техніки, а також на опанування спеціальними знаннями, що сприятиме продуктивній зайнятості.

Для професійного навчання незайнятого населення встановлюються терміни до одного року. В окремих випадках цей термін може бути продовжений Державним центром зайнятості Мінпраці за погодженням з Міносвіти до півтора року [15, c. 238].

Професійне навчання осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

В основу професійного навчання незайнятого населення закладаються такі принципи:

• добровільність професійного навчання;
• відповідність професійного навчання незайнятого населення державним вимогам;
• зв'язок професійного навчання з процесами ринкових перетворень, розвитком різних форм власності і господарювання, реструктуризацією економіки та зайнятості населення;
• орієнтація незайнятого населення на перспективні сфери трудової діяльності згідно з попитом на ринку праці;
• диференційований підхід до різних соціальних груп незайнятого населення;
• впровадження модульної системи професійного навчання з використанням індивідуального підходу до кожної особи;
• децентралізація управління професійною освітою незайнятих громадян;
• взаємозв'язок професійного навчання незайнятого населення із загальною системою безперервної професійної освіти [15, c. 145].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

З часу прийняття Закону «Про зайнятість населення» пройшло більше десяти років. Умови, в яких він створювався, значно відрізнялися від нинішніх, з точки зору і стану української економіки і проведеної в країні соціальної політики.

 На початку 90-х років головним завданням законодавства про зайнятість була гарантована підтримка людей, що тимчасово опинилися без роботи і бажаючих її знайти. До них належали громадяни, які втратили роботу в результаті скорочення штатів і звільнені за власним бажанням, знову шукають роботу (молодь, домогосподарки і т. д.), Військовослужбовці, звільнені у зв'язку із скороченням Збройних Сил, та члени їх сімей, інваліди III групи та інші соціально вразливі категорії населення.

  Тоді здавалося, що якщо незайнятим громадянам виплатити гідну допомогу з безробіття і надати можливість перенавчатися за професіями, затребувані ринком, то негативні соціальні наслідки «шокової терапії» опиняться нівельованими.

  Однак, у міру наростання кризових явищ в економіці, ситуація в області зайнятості продовжувала погіршуватися, застій безробіття охопив багато областей, неплатежі до фонду зайнятості стали масовими, багато територій зіткнулися з хронічною нестачею коштів навіть на виплату допомог. На жаль, після десяти років з моменту початку реформ становище в кращу сторону не змінилося.

 Сьогодні відчувається нагальна необхідність у виробленні нових підходів до вирішення проблеми безробіття. Перш за все, йдеться про вдосконалення законодавства про зайнятість з точки зору правил взаємодії суб'єктів ринку праці (держави, роботодавців, профспілок і найманих працівників як платників страхових внесків), зміни умов присвоєння статусу безробітного, підвищення відповідальності роботодавців і профспілок за дотримання трудового законодавства і зокрема Трудового Кодексу, посилення ролі регіональних адміністрацій в регулюванні становища на місцевих ринках праці.

Вважаємо, що необхідно вжити радикальних заходів, спрямованих, з одного боку, на підвищення відповідальності роботодавців і профспілок за стан ринку праці, з іншого – на жорсткість умов, що регламентують підтримку незайнятого населення з боку держави (зокрема, при присвоєнні статусу безробітного, визначення порядку і розміру призначуваних допомог). Одночасно слід було б розширити повноваження областей, що стосуються функціонування місцевих ринків праці, передавши їм деякі права з Центру (наприклад, формування регіональних фондів зайнятості населення, стимулювання роботодавців, що інвестують кошти у створення робочих місць і т. д.).

  Крім того, назріла необхідність коригування позиції Міністерства праці та соціального розвитку України в здійсненні політики на ринку праці як в центрі, так і в регіонах, фінансуванні програм зайнятості населення.

 Проаналізувавши і вивчивши правовий статус безробітного, можемо сказати, і це очевидно, що у безробітних громадян поряд із зайнятими в сфері праці, громадянами є свої права і обов'язки. Безробітних з усіх боків підтримує держава, надаючи їм всякі свого роду права і гарантії, якими безробітні громадяни користуються і живуть, спираючись на них. Але хочемо зауважити, що це не стимул для подальшого життя. Тому що, держава, надаючи будь-які гарантії, а також надаючи безробітному соціальну підтримку, намагаючись хоч якось скрасити сумну і гнітючу долю безробітного, сама підштовхує рядового робітника стати безробітним. Адже, дивлячись на всі умови життя безробітного, а саме на його гарантії та допомоги, спосіб життя (вільний, не зайнятий і не обтяжений роботою), робоча людина може залишити роботу і, спокусившись на таку вільну, цілком легальну життя безробітного, забуваючи про сім'ю і про покладену на нього відповідальності за свою сім'ю, не замислюючись про подальші наслідки, які можуть скластися не найкращим чином в його подальшому житті, поринути з головою в світ безробіття – в світ свободи і «душевного спокою» від роботи.