Культурно-історичні умови розвитку туризму в Україні

- неефективність механізму регулювання  цін на туристично-екскурсійні, санаторно-курортні  та готельні послуги, рівень та  динаміка яких повинні визначатися  забезпеченістю індустрії оздоровлення, відпочинку та туризму;

- низький рівень маркетингових  досліджень у сфері туристсько-екскурсійної  та санаторно-курортної діяльності, недостатність її інформаційно-рекламного  забезпечення, передусім на зовнішньому  ринку.

  Важливою складовою посилення  уваги до проблем малих міст  є прийняття Верховною Радою  України Закону України “Про  затвердження Загальнодержавної  програми розвитку малих міст”, у якому значне місце відведене  питанням раціонального використання  та збереження туристично-рекреаційного, культурно-історичного та природного потенціалу як засобу покращення соціально-економічного становища. Проте важливо, щоб ця програма була профінансована повною міроюі з державних коштів та коштів малих міст, а реалізовані заходи були ефективними і в короткостроковій, і у довгостроковій перспективі. 

 Політика регіонального розвитку  рекреації повинна також враховувати  ситуацію у кожному окремому  регіоні та бути націленою  на усунення перешкод для реалізації  потенціалу розвитку міст.

 Регіональна рекреаційна політика  повинна бути спрямована на  підвищення конкурентоспроможності  регіону, тобто рекреаційні послуги, які пропонуються у регіоні, повинні  відповідати стандартам у загальнодержавному  і міжнародному масштабах. Для  регіонів з низьким рівнем розвитку основну увагу потрібно приділяти досягненню конкурентоспроможності рекреаційних послуг регіону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.6. Економіка та інфраструктура  країни

Туризм є однією з найбільш динамічних та перспективних галузей світової економіки. Його частка становить близько 12% світового валового внутрішнього продукту, 7% загального обсягу інвестицій, 11% світових споживчих витрат, 5% усіх податкових надходжень і третину світової торгівлі послугами. За прогнозами експертів ВТО, число поїздок в світі до 2020 року досягне 1,6 мільярда туристських прибуттів, з яких 717 млн. припаде на Європу7.

 Розвиток туристичного бізнесу  дозволив багатьом країнам з  менш привабливими, ніж в Україні, природними та культурно-історичними  передумовами підвищити рівень соціально-економічного розвитку. Наявні туристичні ресурси сприяють входженню України на світовий туристичний ринок. Але навіть значний туристичний потенціал ще не дає гарантії успішного розвитку туристичної індустрії. Для підвищення ефективності роботи туристичної сфери економіки необхідно регулювати цим процесом як на загальнонаціональному рівні, так і в регіонах.

 Туризм істотно впливає на  економічний розвиток держави, сприяє  створенню нових робочих місць, є джерелом поповнення бюджету  та припливу валютних надходжень, поєднує прибутковість з екологічною рівновагою. Крім того, стимулює розвиток багатьох галузей економіки таких як будівництво, транспорт, сільське господарство, культура, мистецтво тощо, які прямо чи опосередковано пов’язані з туристичною індустрією. Враховуючи велике значення туристичної галузі, Українська держава задекларувала її одним з пріоритетних напрямів розвитку національної економіки. Але разом з тим Україна, маючи усі передумови, не приділяла належної уваги розвитку туризму. У зв’язку з такою ситуацією питання проведення якісної оцінки та регулювання туристичної привабливості регіону набувають значної актуальності.

Метою дослідження є удосконалення економічного механізму оцінки туристичної привабливості регіону, аналіз туристичної привабливості України, визначення проблем та перспектив її підвищення в сучасних умовах.

Туристична привабливість регіону – це наявність туристичних ресурсів, сучасної розвиненої матеріально-технічної бази туризму, доступної і достатньої інформації про регіон, які б відповідали потребам туристів і забезпечували досягнення максимального соціально-економічного ефекту.

 Виявлено, що для економічного  оцінювання туристичної привабливості  регіону не існує єдиної методики  визначення комплексного показника. В той же час існують методики оцінювання окремих її складових чи суміжних процесів. Тому виникає потреба сформувати такі рекомендації, які б врахували всю сукупність факторів впливу на туристичну привабливість (рис.1.6).

 

Рис. 1.6. Сукупність факторів, що визначають рівень туристичної привабливості регіону

 Отже, відповідно до рисунку 1.6 можемо стверджувати, що основу  туристичної привабливості регіону  складають туристичні ресурси, які  включать природні та історико-культурні, та туристична інфраструктура. В той же час їх якість, доступність та рівень представлення туристу залежить від державного регулювання, інвестування галузі та інформаційного забезпечення. Вважаємо, що саме зазначені компоненти складають основу оцінки туристичної привабливості регіону і потребують комплексного аналізу, так як перебувають у взаємозв’язку і взаємодії.

 Водночас рівень забезпеченості  України туристичною інфраструктурою  є недостатнім. Найістотніша проблема  – відсутність достатньої кількості  готельних комплексів, мотелів, хостелів. У 2006 році в Україні функціонувало 1269 закладів розміщення (у 2000 р. їх було 1308). Показник одноразової місткості закладів розміщення у 2007 році становив лише 110,7 тис. місць. При цьому існують певні диспропорції між забезпеченістю окремих регіонів України туристичними ресурсами та закладами розміщення. Інша сторона проблеми – відсутність достатньої кількості готелів вищих та середніх класів, які користуються попитом іноземних туристів із розвинених країн. Це впливає на рівень завантаженості готелів в Україні, що становить лише 31% при нормативі у 60-70%8.

 Щодо забезпеченості санаторно-курортними  закладами, то спостерігається зниження  їх кількості у 2005/06 р. в порівнянні  з 1990 р. на 17,6 % та на 4,9 % в 2006/05 р. в  порівнянні з 2000 р. Аналіз динаміки кількості відпочиваючих в санаторно-курортних закладах в 1990-2005/06 рр. свідчить про значне загальне їх скорочення на 48,7 %.

 Звертаючи увагу на транспортну  інфраструктуру, зазначимо, що незважаючи  на загальне збільшення довжини  доріг з твердим покриттям, проблемою залишається стан та якість дорожньої системи України. Окрім цього, збільшення рівня фізичного та морального зносу основних засобів транспорту, особливо авіаційного і залізничного, ще більше підсилюють кризовий стан галузі та невідповідність сучасним міжнародним стандартам.

 Основу державного регулювання  туризму становить закон України  «Про туризм», що визначає загальні  правові, організаційні та соціально-економічні  засади реалізації державної  політики України в галузі  туризму та спрямований на забезпечення прав громадян на відпочинок та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території держави9.

Інвестування галузі туризму передбачає сукупність умов, ресурсів і заходів, необхідних для здійснення інвестиційного процесу. Так, останнім часом проблема інвестування у багатьох вітчизняних наукових працях ототожнюється з проблемою залучення іноземних інвестицій. Такий підхід вважаємо некоректним. Для інвестиційного забезпечення ро звитку гал уз і, в то м у числ і і т уризму, слід ро зглядати та залучати ус і можливі джерела, а саме: іноземні джерела, внутрішні інвестиційні джерела підприємств, заощадження населення (напряму та через фінансові установи) та міжгалузевий рух капіталу.

 Однак слід визнати, що потреби  туристичної індустрії в прямих  капіталовкладеннях значно перевищують  існуючу на вітчизняному фінансовому  ринку інвестиційну пропозицію, а вагомою причиною низького рівня участі населення в інвестиц ійному про цес і є незначні обсяги вільних коштів (заощаджень) останніх через низький рівень доходів. Саме тому значна увага звертається саме на залучення іноземного капіталу.

 В сучасних реаліях України для підвищення інвестиційного інтересу з боку іноземного інвестора є безліч умов, але обумовлених рядом досить суперечливих факторів. Відсутність у даний час ефективної конкуренції серед вітчизняних туристичних підприємств, дешева робоча сила, відносно недорогий і ємний (хоча і не досить якісний) ринок матеріально-технічної бази, неосяжний споживчий ринок і, насамперед, можливість одержання значно більш високі норми прибутку в порівнянні з розвинутими країнами – все це повинно робити українську економіку особливо привабливою для іноземних підприємців. В той же час більшість іноземних експертів виділяють вирішальними факторами інвестиційної привабливості країни стабільність економічної, політичної та соціальної ситуації в регіоні, відсутність яких в Україні фактично ліквідує всі попередньо зазначені умови.

 Підсумовуючи все вищезазначене, може стверджувати, що успішність  функціонування національної туристичної  галузі залежить, в основному, від  ефективної системи управління  та координації всіх компонентів туристичної привабливості: від туристичних ресурсів та інфраструктури до залучення інвестицій в їх розвиток та якісне обслуговування. Все це вимагає пошуку шляхів не лише покращення стану окремих складових туристичної привабливості, але й визначає необхідність комплексного пошуку заходів її підвищення та максимальної кооперацій і координації всіх суб’єктів туристичного господарства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

2.1. Історія країни

Україна - держава із багатовіковою історією. Історія України сягає своїми коренями ще у часи палеоліту. Стоянки прадавніх людей віднайдені археологами в Криму, поблизу річок Десна і Дністер, на Чернігівщині та Одещині.

Першим значущим періодом історії України деякі вчені вважають існування високорозвиненої Трипільської культури. Хронологія її існування - початок IV - кінець ІІІ тисячоліття до нашої ери. Територія проживання представників цієї культури була досить значна: від Словаччини та Румунії, до нинішньої Слобожанщини у розрізі захід-схід та від Чернігівщини до Криму у вимірі північ-південь. Трипільці увійшли в історію України не лише як перші відомі нам осілі племена скотарів та хліборобів, але й як творці надзвичайно високої культури. Часто цей період історії України називають часом мальованої кераміки. Саме гончарство було надзвичайно розвинене у трипільців. Свій посуд та знаряддя вони прикрашали різноманітним орнаментом, котрий разом із оздоблювальною функцією ніс глибокий сакральний зміст. Також археологи знайшли багато керамічних фігурок людей та тварин, макети будинків, знарядь праці. Все це свідчить про багату історію України та українського народу.

Ще одним і чи не найславетнішим періодом історії України були часи Скіфії. Наприкінці VII століття до н.е. в безмежні українські степи почали контролювати кочівні племена скіфів (інша назва - сколоти). Про їх походження існує декілька різних версій; єдине у чому історики сходяться однієї думки - хронологія існування Скіфії. Свою державу ці кочівники утворили наприкінці VI століття до н.е. Вона складалася із трьох адміністративних утворень, кожною з яких правив цар. Скіфські правителі належали до однієї династії. Про цих сміливих кочівників, які залишили вагомий слід в історії України та культурі, складено багато легенд. Древніх істориків наші предки вражали своєю витримкою, фізичною міццю, розумом. Найбільш значуща сторінка в прадавній історії України - перемога скіфів над персидським царем Дарієм, котрий до того вважався непереможним й вів чисельні кровопролитні війни.

Третьою віхою історії України було створення єдиної держави - Руси (в шкільні підручники вона увійшла під назвою Київська Русь). У VIIІ - IX столітті на території нинішньої України проживали слов'янські племена, найбільші із яких були поляни, сіверяни, в'ятичі, дуліби, волиняни. Економічні, культурні, політичні зв'язки між ними й створили нову державу - Русь. Цікаво, що в історії України практично відсутній період рабовласництва - українське суспільство відразу перейшло до феодального устрою. Із періодом існування Русі пов'язано багато славетних віх історії України. Це час правління князів, бурхливого розвитку військового ремесла, культури, літератури, час прийняття християнства, створення писемності та розвою освідченості серед населення. Усі ці здобутки було майже втрачено як через міжусобні війни, так і внаслідок монголо-татарської навали.

Подальші героїчні сторінки історії України пов'язані із добою козацтва: хронологія охоплює початок XVI - кінець XVIII століття. Українці вели численні війни проти Кримських татар, Туреччини, Росії, Польщі. Але ця доба закінчилася із знищенням Запорізької Січі Катериною ІІ. Відтоді Україна повністю втратила державність й довий час потрапила під владу Росі

Державотворчі прагнення, які закінчилися нічим, були на початку ХХ століття. Але внаслідок незлагодженості дій та трагічного збігу обставин Україна так і не спромоглася відділитися від Росії. Переживши трагічні роки Голодомору, Другої світової війни, Україна таки стала незалежною 1991 року і відтоді самостійно будує свою долю.

 

 

 

2.2. Культура країни

Вирішальною передумовою формування української національної різночинної інтеліґенції став розвиток освіти. У XIX ст. нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкої шкільної освіти була перервана. Якщо на початку XVIII ст. практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. У XIX ст. система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики.

 При Олександрові I створюється  система освіти, яка складається  з 4 рівнів, узгоджено пов'язаних між собою. Наймасовішою формою були церковно-парафіяльні школи, де навчали читанню, письму, арифметиці і Закону Божому. Але навіть на ці школи припадало всього 1 учень на 200 жителів України. Другим рівнем були двокласні, пізніше трикласні повітові училища. Повноцінну середню освіту давали гімназії, але вони носили яскраво виражений становий характер. У них навчалися майже виключно діти дворян і чиновників.