Основні поняття туризму

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 28 Апреля 2014 в 02:20, реферат

Краткое описание

Нині вже можемо говорити про туризм як про суспільне явище, пов'язане з добровільною тимчасовою зміною місця перебування, ритму і середовища життя, а також безпосереднім контактом із середовищем (природним, культурним чи суспільним). Це суспільне явище настільки багатогранне, що дати йому єдине точне та повне визначення практично неможливо.
У сучасній науковій літературі можемо знайти багато визначень поняття "туризм", що суттєво відрізняються одне від одного насамперед тому, що їх автори розглядають туризм із різних аспектів:
 як особливу форму пересування людей за визначеним маршрутом з метою відвідання конкретного об'єкта або задоволення своїх інтересів і повернення на постійне місце проживання;
 як форму розвитку особистості, яка реалізується через соціально-гуманітарні функції (виховну, навчальну, оздоровчу та спортивну);
 як форму організації відпочинку, проведення дозвілля;
 як галузь господарства, пов'язану з обслуговуванням людей, що тимчасово перебувають поза межами постійного місця проживання;
 як сегмент ринку, в якому сходяться підприємства таких галузеві господарства, як транспорт, харчування, готельне господарство, культура торгівля тощо;
 як явище, що виходить за межі традиційних уявлень, які асоціюються виключно з відпочинком.

Содержание

Розділ 1. ТУРИЗМ ЯК БАГАТОГРАННЕ СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ
1.1. Основні поняття туризму
1.2. Мотиви і цілі подорожей
1.3. Класифікація туризму
Внутрішній туризм
Національний туризм
Діловий туризм
Організований і неорганізований туризм
Індивідуальний і груповий туризм
Комерційний і соціальний туризм
Масовий та елітарний туризм
Стійкий та екологічний туризм
Розділ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ
2.1. Початковий етап
2.2. Становлення туристичного бізнесу
2.3. Туризм як галузь індустрії
2.4. Монополізація туристичної індустрії
Розділ 3. МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ
3.1. Соціально-економічна роль туризму
3.2. Фактори розвитку міжнародного туризму
Політика і право
Безпека подорожі
Економіка та фінанси
Культура
Соціодемографічні зміни
Стан транспорту та інфраструктури
Розвиток торгівлі
Новітні технології
3.3. Значення міжнародного туризму
Витрати на імпорт
Витрати на модернізацію сфери обслуговування
Витрати на оплату іноземних спеціалістів
Виплата кредитів
3.4. Тенденції розвитку сучасного туризму
Розділ 4. МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ
4.1. Двостороння співпраця
4.2. Багатостороння співпраця
4.3. Основні міжнародні туристичні організації
Розділ 5. РИНОК МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ
5.1. Особливості ринку міжнародного туризму
Економіка
Науково-технічний прогрес
Політичне середовище
Демографія
Культурне середовище
5.2. Світовий і регіональні ринки міжнародного туризму
Південно-Східна Азія і Тихоокеанський регіон
Південна Азія
Америка.
Близький Схід
Африка
5.3. Методи вивчення туристичного попиту
Каузальні моделі
Некаузальні моделі
5.4. Сегментація попиту на послуги туризму
Вік
Стать
Освіта
Інші ознаки
Психографічні ознаки
5.5. Сучасні тенденції туристичного попиту
Розділ 6. ГЕОГРАФІЯ ТУРИСТИЧНОГО ПОПИТУ
6.1. Географічні фактори розвитку міжнародного туризму
Фізико-географічні фактори
Економіко-географічні фактори
6.2. Географія світових туристських потоків
6.3. Туризм із метою відпочинку і розваг
Європа
Америка
Азійсько-Тихоокеанський регіон
Африка, Близький Схід та Південна Азія
6.4. Спортивний туризм
Міжнародні спортивні заходи
Гірськолижний туризм
6.5. Діловий туризм
Бізнес-подорожі
Конгресово-виставковий туризм
Інсентив-туризм
6.6. Лікувально-оздоровчий туризм
Америка
Близький Схід
Азія, Австралія, Океанія та Африка
6.7. Релігійний туризм
Центри християнського паломництва
Центри паломництва мусульман
Центри буддійського паломництва
Екскурсійний туризм релігійної тематики
Науковий туризм з релігієзнавчими цілями
Розділ 7. ІНДУСТРІЯ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ
7.1. Особливості та структура індустрії міжнародного туризму
Особливості туріндустрії
Координація діяльності компонентів індустрії туризму
Туристичний кругообіг
7.2. Транспортні перевезення
7.2.1. Туризм і транспортні системи
7.2.2. Залізничний транспорт
7.2.3. Автомобільний транспорт
7.2.4. Водний транспорт
7.2.5. Повітряний транспорт
7.3. Заклади розміщення туристів
7.4. Підприємства харчування
Розрізняють кілька видів кафе
Кейтеринг
7.5. Інформаційно-екскурсійне обслуговування
7.5.1. Стан системи інформаційно-екскурсійного обслуговування
7.5.2. Методика інформаційно-екскурсійної роботи
7.6. Анімаційні послуги
7.6.1. Дозвілля в туристичних комплексах і готелях
7.6.2. Музеї як центри організації дозвілля
7.6.3. Організація дозвілля у парках
7.7. Туроператори і турагенти
Розділ 8. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
8.1. Сутність, структура та інструменти державного регулювання туризму
8.2. Механізми підтримки розвитку міжнародного туризму
8.3. Правове регулювання розвитку міжнародної туристичної діяльності в різних країнах
Іспанія
Франція
Угорщина
Марокко
Португалія
Швейцарія
Європейське Співтовариство
8.4. Сертифікація і стандартизація
Міжнародні стандарти ICO серії 9000:2000
8.5. Ліцензування як форма державного регулювання туризму
8.6. Податкове регулювання міжнародної туристичної діяльності
Податки, які не сприяють залученню іноземних туристів у країну, і податкові пільги
8.7. Туристична політика держав
8.8. Правова основа туристичного бізнесу в різних країнах
8.9. Професійні туристичні об'єднання
Міжнародні організації.
Профспілкові й молодіжні організації
Національні асоціації туристичних агентств
Розділ 9. ТУРИСТИЧНІ ФОРМАЛЬНОСТІ
9.1. Види формальностей у міжнародному туризмі
9.1.1. Поліцейські формальності
9.1.2. Паспортні формальності
9.1.3. Візові формальності
Шенгенська віза
9.1.4. Митні формальності та валютний контроль
9.1.5. Медико-санітарні формальності
9.1.6. Формальності безпеки
9.2. Страхування
9.2.1. Медичне страхування туристів
9.2.2. Майнове страхування
9.2.3. Страхування цивільної відповідальності
Розділ 10. ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ
10.1. Поняття та сутність
10.2. Принципи класифікації туристичних ресурсів
10.3. Природно-кліматичні туристичні ресурси
10.4. Історико-культурні туристичні ресурси
10.5. Соціально-економічні туристичні ресурси
10.6. Інформаційні туристичні ресурси
Розділ 11. СТАТИСТИКА МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ
11.1. Історія розвитку статистики міжнародного туризму
11.2.Концепція статистики міжнародного туризму
11.3 Основні статистичні одиниці туризму
11.4. Статистика туристських потоків
11.5. Статистика туристичних доходів і витрат
Концепція туристичних витрат
Доходи від міжнародного туризму
11.6. Організація і методи статистичного обліку
Облік на кордоні
Реєстрація прибуттів у засобах розміщення
Розділ 12. ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ
12.1. Принципи та проблеми
12.2. Обмежувальні фактори
12.3. Витрати
12.4. Туристичний продукт
Види турп

Вложенные файлы: 1 файл

Malska.doc

— 2.76 Мб (Скачать файл)

Конференція ООН з міжнародного туризму і подорожей відбулася 1963 р. у Римі. В її роботі брали участь представники 87 держав — членів ООН.

На Конференції розглядалися такі важливі питання:

  • розвиток співробітництва в міжнародному туризмі, у тому числі участь країн у реалізації спільних проектів, наданні консультативної допомоги, підготовці фахівців, обміні інформацією;
  • правовий статус іноземних туристів;
  • визначення понять "турист", "тимчасовий відвідувач";
  • рекомендації для всіх держав щодо спрощення формальностей для іноземних туристів.

Всесвітня конференція з туризму відбулася з ініціативи UNWTO1980 р. у Манілі (Філіппіни). В її роботі взяли участь представники 107 держав.

На Конференції було чітко окреслене політичне значення міжнародного туризму, який може розвиватися тільки за умов міжнародної безпеки, що, своєю чергою, стає суттєвим фактором забезпечення миру в усьому світі й, моральною та інтелектуальною основою для міжнародної взаємодії та співпраці.

На цій Конференції були також розглянуті важливі соціально-економічні питання розвитку туризму й ухвалені відповідні рекомендації і рішення, які ввійшли в текст документа, що отримав назву Манільської декларації з туризму. Декларація привертала увагу всіх країн до проблем розвитку міжнародного туризму і шляхів їх вирішення, зокрема таких, як:

  • регулювання пропозиції туристичного продукту і туристичних послуг та поліпшення їхньої якості з урахуванням інтересів споживачів і місцевих виробників, організація професійної підготовки працівників туристичних підприємств, захист і збереження культурно-історичної спадщини Й охорона навколишнього середовища;
  • технічне співробітництво у галузі туризму, включаючи обмін туристичною інформацією, створення загальносвітової системи туристичної інформації;
  • питання людських ресурсів у туристичній галузі, включаючи підвищення іміджу професії і соціального статусу осіб, які працюють у туристичній індустрії, а також більшої уваги до їхньої професійної підготовки і підвищення технічної компетентності;
  • забезпечення свободи пересування туристів — спрощення візових, прикордонних, митних й інших туристичних формальностей, а також відповідна підготовка співробітників служб, які відповідають за дотримання цих формальностей.

На Манільській конференції було ухвалено рішення про щорічне відзначення Всесвітнього дня туриста (27 вересня, починаючи з 1980 p.).

Крім перелічених всесвітніх форумів з питань туризму і подорожей, які скликалися за ініціативою ООН і UNWTO, відбувалися й інші міждержавні наради і конференції, на яких обговорювалися проблеми співпраці у галузі туризму. Назвемо найважливіші з них.

Нарада з безпеки і співробітництва в Європі відбулася 1975 р. у Гельсінкі. У ній взяли участь керівники 33-х європейських держав, а також США і Канади. В ухваленому Заключному акті учасники Наради, визнаючи внесок туризму у розвиток взаєморозуміння між народами й ознайомлення з досягненнями інших країн у різноманітних сферах, а також в економічному, соціальному та культурному прогресі, підтвердили свій намір усіляко заохочувати розвиток міжнародного туризму. З цією метою було погоджено комплекс заходів:

співпраця, спрямована на розвиток і поліпшення матеріально-технічної бази туризму;

  • здійснення спільних проектів з туризму, у тому числі технічна співпраця;
  • взаємний обмін інформацією у галузі туризму;
  • сприяння діяльності туристичних фірм і транспортних компаній;
  • заохочення туристичних поїздок у несезонний період;
  • розвиток обміну студентами і фахівцями у галузі туризму;
  • спрощення формальностей для туристів, які приїжджають;
  • здійснення необхідних заходів для розвитку туризму без шкоди для навколишнього середовища і культурно-історичної спадщини;
  • проведення конференцій і симпозіумів із питань розвитку міжнародного туризму.

На Нараді був визначений механізм реалізації ухвалених рішень, зокрема, передбачалися двосторонні й багатосторонні зустрічі експертів з туризму, координація роботи міжнародних туристичних організацій.

Міжпарламентська конференція з туризму відбулася з ініціативи Міжпарламентського союзу і UNWTO 1989 р. у Гаазі. В її роботі взяли участь парламентарії з 51-ї країни. Підсумком роботи Конференції стало ухвалення Гаазької декларації з туризму, в якій було викладено 10 основних принципів розвитку туризму і відповідні рекомендації з їхньої реалізації. Особливу увагу було зосереджено на таких питаннях, як:

  • місце туризму в системі економічного і соціального розвитку суспільства. З огляду на зростання значення туризму, Конференція рекомендувала планувати туризм на комплексній основі, приділяючи особливу увагу розвитку туристичної інфраструктури, підготовці кадрів туристичної індустрії, захисту навколишнього середовища, підтримці малого бізнесу в сфері туризму і подорожей;
  • необхідність спрощення туристичних формальностей, коло яких з розвитком туризму постійно розширюється. Зверталася увага на те, що варто розрізняти перешкоди, які стосуються мандрівників, і перешкоди, які ускладнюють роботу туристичного бізнесу;
  • безпека і захист туристів. Ці проблеми пов'язані з необхідністю дотримання туристичними та іншими адміністративними органами, насамперед приватним сектором, численних правил і постанов. Держави прибуття і виїзду туристів повинні активно співпрацювати у використанні всіх засобів захисту і безпеки туристів, особливо у випадках природних нещасть, великих аварій, епідемій, терактів тощо.

З метою реалізації ухвалених рішень у сфері міжнародного туризму Декларація закликає парламенти всіх країн вжити заходів до розробки всеосяжного національного законодавства з туризму.

 

4.3. Основні міжнародні  туристичні організації

 

Із зростанням обсягів туризму та розширенням його географії, а також з розвитком засобів транспорту і включенням у маршрути декількох країн одночасно до спрощення туристичних поїздок залучають міжнародні організації.

Міжнародні організації, які працюють на постійній основі, відіграють важливу роль у розвитку міжнародної співпраці в сфері туризму.

Міжнародні туристичні організації створюються на засадах добровільного членства і роботи в них представників туристичної галузі різних країн. Такі організації діють постійно відповідно до ухвалених статутів іе дуже ефективною формою міжнародної співпраці. До кінця XX ст. у світі налічувалося близько 170 міжнародних туристичних організацій.

Найбільш представницькою, авторитетною й активною є Всесвітня організація туризму (World Tourism Organization — UNWTO), яка вважається міжурядовим універсальним органом співробітництва країн у галузі туризму. У 1969 р. ООН ухвалила рішення про створення Всесвітньої організації туризму замість Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій (МСОТО), який діяв з 1925 р., прийняти її Устав. Датою її народження вважають 2 січня 1975 р. — цього дня набули чинності її статутні норми і правила. UNWTO представляє інтереси майже 150 країн— дійсних членів; 5 територій — асоційованих членів, а також понад 400 членів, що приєдналися (рис. 4.1).

 

 

 

Статут UNWTO — це міждержавний договір, ратифікований 51-ю державою, офіційні туристичні організації яких були членами МСОТО.

Головним органом UNWTO є Генеральна асамблея, яка скликається один раз на два роки й ухвалює важливі рішення: про вибори генерального секретаря, членів Виконавчої ради, про затвердження і розподіл бюджету UNWTO, про прийом нових членів, про затвердження звітів і планів роботи тощо.

Статутом UNWTO передбачено також скликання надзвичайних сесій Генеральної асамблеї на прохання Виконавчої ради або більшості дійсних членів організації.

Генеральна асамблея може розглядати будь-яке питання і розробляти рекомендації щодо нього. До її функцій, зокрема, входить:

  • обрання президента і віце-президентів;
  • обрання членів Виконавчої ради;
  • призначення Генерального секретаря (за рекомендацією Виконавчої ради);
  • обрання ревізорів;
  • затвердження фінансового регламенту UNWTO;
  • визначення загальних напрямів управління організацією;
  • затвердження положень про персонал Секретаріату UNWTO;
  • затвердження загальної програми роботи UNWTO;
  • затвердження бюджету UNWTO і керівництво фінансовою політикою організації;
  • створення необхідних технічних і регіональних органів;
  • розгляд і затвердження звітів про діяльність організації та її органів, а також вжиття заходів щодо реалізації рекомендацій і звітів;
  • затвердження або надання повноважень затвердженням угод, що укладаються з урядами і міжнародними організаціями, а також з приватними організаціями та особами;
  • підготовка рекомендацій з укладання міжнародних угод з питань, які належать до компетенції організації;
  • ухвалення рішень відповідно до Статуту UNWTO про прийнятті у члени організації.

Діяльність Генеральної асамблеї регламентується відповідними затвердженими правилами. Зокрема, асамблея обирає свого президента і віце президентів на початку кожної сесії. Президент головує на асамблеї й доповідає перед нею під час сесії. Він також представляє організацію протягом терміну своїх повноважень у будь-яких випадках, якщо таке представництво потрібне.

Для кворуму на Генеральній асамблеї обов'язкова присутність делегатів, які представляють більшість дійсних членів. При голосуванні кожен дійсний член має один голос. Рішення з усіх питань ухвалюють переважно на Генеральній асамблеї більшістю голосів присутніх дійсних членів і тих, які голосують. Для розв'язання проблем, пов'язаних із бюджетно-фінансовими зобов'язаннями членів, визначенням місцезнаходження штаб-квартири, а також інших питань особливої важливості, визнаних такими на сесії Генеральної асамблеї за рішенням більшості присутніх дійсних членів і тих, які голосують, потрібна більшість — дві третини їхніх голосів.

Керівним органом UNWTO є Виконавча рада, яка у період між сесіями Генеральної асамблеї ухвалює потрібні рішення з адміністративних і технічних питань (у межах функціональних і фінансових можливостей організації).

До Виконавчої ради входять дійсні члени, які обираються на Генеральній асамблеї за принципом "один член на кожних п'ять дійсних членів". На виборах керуються принципом справедливого і рівного географічного розподілу. Виконавча рада збирається принаймні двічі на рік, здійснює заходи, необхідні для забезпечення реалізації всіх рішень і рекомендацій Генеральної асамблеї, і представляє їй звіти про виконання цих заходів.

До функцій Виконавчої ради UNWTO, зокрема, належать:

  • забезпечення виконання всіх рішень і рекомендацій Генеральної асамблеї, а також звіт перед асамблеєю;
  • одержання і розгляд звітів Генерального секретаря про діяльність організації;
  • розроблення і представлення пропозицій Генеральній асамблеї;
  • розгляд загальної програми роботи організації перед її поданням на обговорення Генеральній асамблеї;
  • представлення Генеральній асамблеї звітів і рекомендацій з адміністративних рахунків і проектів бюджету організації;
  • створення допоміжних органів, потрібних для діяльності Виконавчої ради;
  • виконання будь-яких інших функцій, доручених Генеральною асамблеєю.

При Виконавчій раді діють такі допоміжні органи:

  • Технічний комітет із програми і координації (ТКПК), головним завданням якого є розгляд питань, пов'язаних із загальною програмою роботи організації;
  • Бюджетно-фінансовий комітет (БФК), що займається попереднії дослідженням бюджетно-фінансових питань для опрацювання рекомендацій Виконавчому комітету;
  • Комітет довкілля, у роботі якого можуть брати участь усі члені Виконавчої ради;
  • Комітет зі спрощення формальностей, який займається проблемам] переміщення людей як у міжнародному, так і в національному масштабі Комітет відкритий для всіх членів Виконавчої ради;
  • Комітет зі статистики, що розробляє рекомендації з питань накопичення, аналізу і спрямування статистичних даних із міжнародного і національного туризму;
  • Комітет із розгляду членства в категорії членів, що приєдналися його основні функції — розгляд заяв на членство у UNWTO і напрацювання відповідних рекомендацій Виконавчій раді.

Секретаріат очолює Генеральний секретар, який призначається Генеральною асамблеєю терміном на чотири роки. Він є відповідальним пере; Генеральною асамблеєю і Виконавчою радою, впроваджує їхні рішенні ужиття, готує звіти і плани роботи UNWTO, а також прогноз бюджету призначає персонал Секретаріату.

Бюджет UNWTO, що покриває витрати на адміністративну роботу і ви конання загальної програми діяльності організації, фінансується з членських внесків дійсних, асоційованих і членів, що приєдналися, відповідно до шкали внесків, що враховує економічні умови, рівень розвитку туризму та інші фактори, що діють у країнах — членах UNWTO. Бюджет UNWTO, проект якого укладає Генеральний секретар, розрахований ні два роки.

Для втілення в життя своїх рішень і рекомендацій Генеральна асамблей затвердила шість регіональних комісій: в Європі, Америці, Африці, Схід ній Азії та Тихоокеанському регіоні, Південній Азії, на Близькому Сході Комісії збираються регулярно під керівництвом голови і двох віцє-голів яких обирають на два роки. Завданнями регіональних комісій є співробітництво країн регіону в реалізації рішень і рекомендацій UNWTO, сприяння розвитку регіонального туризму.

UNWTO провадить діяльність за такими основними напрямами:

  • зміцнення співпраці країн з метою розвитку туризму. Для цього UNWTO розробляє рекомендації і допомагає урядам країн у багатьох питаннях, включаючи розробку проектів, техніко-економічних обґрунтувань, визначення потреб в інвестиціях, передання технологій, а також маркетинг і просування туристичного продукту;
  • організація професійної підготовки в сфері туризму, створення базових навчальних структур, короткотермінових і заочних курсів, а також мережі центрів UNWTO з професіональної підготовки;
  • забезпечення стійкого розвитку туризму і вирішення екологічних проблем. З цією метою UNWTO бере участь у міжнародних форумах, присвячених охороні навколишнього середовища та екології планети;
  • поліпшення якості туризму. UNWTO приділяє увагу питанням охорони здоров'я і безпеки туристів, усуненню бар'єрів на шляху туризму, лібералізації туристичного бізнесу;
  • створення статистики туризму і дослідження ринку. UNWTO є основним центром накопичення (більш ніж зі 180-ти країн і територій), аналізу і поширення відомостей про туризм. Для членів UNWTO і туристичної індустрії випускається серія видань з питань міжнародного туризму;
  • розвиток комунікацій і системи документації в сфері туризму. У UNWTO працює видавничий підрозділ, що одночасно є органом зі зв'язків з пресою. У центрі документації UNWTO зберігається великий обсяг інформації з різних питань туризму.

Информация о работе Основні поняття туризму