Основні поняття туризму

Важливими напрямами діяльності UNWTO є спрощення туристичних обмінів і формальностей; визначення й узгодження законодавчого порядку регулювання туризму, також за надзвичайних обставин (епідемій, стихійних лих тощо).

У 1985 р. UNWTO розробила й ухвалила такі важливі документи, як Хартія туризму і Кодекс туристів, що проголошують основні принципи туристичного руху, закріплені в переліку прав і обов'язків туристів, виробників туристичних послуг, державних адміністрацій і місцевого населення.

Для досягнення високих результатів у реалізації поставлених завдань UNWTO активно співпрацює з ООН і ЇЇ комісіями та спеціалізованими установами, з іншими міжнародними туристичними організаціями.

У 1977 р. ООН і UNWTO уклали Угоду про взаємну співпрацю, причому, як випливає з тексту угоди, "ООН визнає UNWTO відповідальною за вжиття таких заходів, які можуть виявитися необхідними для розв'язання проблем у сфері туризму"'.

Формами співпраці ООН і UNWTO є обмін рекомендаціями, інформацією і документами, проведення спільних консультацій і зустрічей, координація роботи, двостороннє представництво на засіданнях органів спів робітництва з питань статистики.

UNWTO є юридичною особою  і може користуватися на території  країн членів певними привілеями, що визначені в окремих угодах, укладений організацією. Відповідно до Статуту UNWTO, місце перебування організації визначається і може бути в будь-який час змінене на підставі рішення Генеральної асамблеї. Зокрема, на підставі Конвенції між UNWTO й Іспанією про правовий статус організації в Іспанії, текст якої підписанні 10 листопада 1975 р. і ратифікований Іспанією 8 жовтня 1976 р. (конвенція набула чинності 2 червня 1977 р. і схвалена Генеральною асамблеєю UNWTO 31 травня 1977 р.), штаб-квартиру UNWTO 1 січня 1976 р. було перенесено з Женеви до Мадрида. Офіційні мови UNWTO — англійська іспанська, російська і французька.

Робоча програма й оперативна діяльність. Робоча програма UNWTO формується і затверджується на два роки.

Основні міжнародно-правові форми діяльності UNWTO — проведенні Всесвітньої конференції з туризму 1980 р., Всесвітньої наради з туризм] 1982 р. і Міжнародної конференції з туризму 1989 р.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 38/146 від 19 грудня 1983 р рекомендувала членам організації "приділяти належну увагу принципал Манільської декларації зі світового туризму 1980 р. і документам Всесвітньої наради з туризму в Акапулько 1982 р. у розробленні та здійсненні, де це доречно, своєї політики, планів і програми в галузі туризм; згідно зі своїми національними пріоритетами й у рамках Програми робо ти Всесвітньої організації туризму" (UNWTO. — Прим. Авт.).

Інструментом міжнародного співробітництва і партнерства, об'єднання, народів і сприяння розвиткові індивідуального й колективного туризм стала Гаазька декларація Міжпарламентської конференції з туризму 19891 її головні положення зводяться до того, що:

• туризм — форма проведення вільного часу;
• туризм — ефективний засіб сприяння соціально-економічному зростанню країни;
• природне, культурне і людське довкілля — основна умова розвити туризму;
• туризм має гуманний характер;
• кожна людина має право на вільні подорожі;
• спрощення формальностей подорожування — основа розвитку туризму;
• безпека і захист туристів, повага їхньої гідності — найважливіші умови розвитку туризму;
• держави повинні вживати заходів у боротьбі з тероризмом, поліпшувати якість туристичних послуг, планувати розвиток інфраструктури туризму.

Парламенти, уряди, державні та приватні організації, асоціації й установи, що відповідають за туристичну діяльність, професіонали у галузі туризму, а також самі туристи повинні керуватися принципами Гаазької декларації.

Ще однією міжурядовою туристичною організацією є Рада з туризму Співдружності Незалежних Держав (СНД), утворена на підставі рішення голів урядів СНД.

Діяльність Ради обмежується територією держав-членів і спрямована на розвиток і зміцнення туристичних зв'язків між ними. Для цього розроблені єдина форма статистичної звітності, правила ліцензування, створені система інформаційного забезпечення, видавнича база, вироблена єдина система стандартизації туристичних послуг, спрощені туристичні формальності, налагоджена співпраця з підготовки кадрів, гарантування безпеки туристів, запроваджено уніфіковані вимоги до класифікації готелів на території СНД тощо.

Усі міжнародні й регіональні туристичні організації здебільшого є неурядовими та об'єднують різноманітні громадські та приватні структури.

Міжнародні туристичні організації, які приділяють увагу всім основним питанням розвитку міжнародного туризму, відносять до універсальних. Найбільшими серед них є такі:

Всесвітня федерація асоціацій туристичних агентств, до якої входять національні асоціації туристичних агентств різних країн. Приділяючи увагу найважливішим питанням розвитку міжнародного туризму, Федерація виступає прихильником лібералізації туристичного бізнесу і захисту інтересів туристичних фірм.

Міжнародна федерація туроператорів об'єднує асоціації туроператорів і окремі туроператорські фірми різних країн. Окрім загальних питань розвитку міжнародного туризму, вона приділяє увагу захисту інтересів туроператорського бізнесу.

Всесвітня асоціація туристичних агентств (УАТА), у якій співпрацюють туристичні агентства різних країн за встановленою нормою представництва. Основною метою є стимулювання діяльності туристичних агентств, захист їхніх інтересів перед туроператорами і транспортними компаніями.

До вузькоспеціалізованих належать міжнародні туристичні організації, членів яких об'єднують підприємницькі чи суспільні інтереси. Наведемо кілька прикладів.

Міжнародна готельна асоціація об'єднує підприємців готельного бізнесу різних країн з метою розвитку їхнього співробітництва в питаннях поліпшення якості послуг, упровадження сучасних технологій і стандартів обслуговування, підвищення професіоналізму готельного персоналу тощо.

Міжнародна асоціація повітряного транспорту об'єднує авіатранспортні підприємства (авіакомпанії, аеропорти та ін.), які обслуговують основні міжнародні й внутрішні лінії. її основні завдання — поліпшення якості обслуговування пасажирів: створення сприятливих умов для перевезення туристів, удосконалення тарифної політики, впровадження нових технологій і стандартів, навчання персоналу, який займається бронюванням і оформленням квитків, проведення маркетингових досліджень, складання статистичних оглядів тощо.

До Міжнародної асоціації конгресового бізнесу входять туристичні фірми і підприємства різних країн, які обслуговують учасників міжнародних і національних конгресів, конференцій, симпозіумів.

Міжнародне бюро з соціального туризму об'єднує туристичні організації профспілкових об'єднань різних країн з метою розширення співпраці в розвитку соціального туризму.

Міжнародне бюро молодіжного туризму створили туристичні фірмі й організації різних країн, які займаються молодіжним туризмом, з метою налагодження більш тісної співпраці.

Значну роль у розвитку співробітництва у галузі міжнародного туризм відіграють регіональні туристичні організації. Вони покликані сприяти налагодженню спільної діяльності туристичних організацій регіону, відстоювати їхні інтереси в інших міжнародних туристичних організаціях або на міжнародних туристичних форумах. Найбільшими авторитетними регіональними туристичними організаціями є, наприклад, Американське товариство туристичних агентств (ASTA), Європейська туристична комісія (ETC), Асоціація туристичних агентств країн Тихоокеанського регіону (PATA), Конфедерація туристичних організацій країн Латинської Америки (COTAL).

У міжнародній співпраці у галузі туризму чітко окреслилася тенденція до вдосконалення, що позитивно впливає на загальний розвиток цієї галузі й виявляється у поліпшенні кількісних і якісних показників. Щорічно до співпраці приєднуються нові країни, покращуються методи її організації, використовуються сучасні інформаційні технології.

 

 

Розділ 5. РИНОК МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

 

5.1. Особливості  ринку міжнародного туризму

 

Ринок туризму як система взаємозв'язків об'єднує велику кількість виробників турпродукції з наявними та потенційними покупцями, які можуть чи мають бажання купити туристичну продукцію. На рис. 5.1 показано загальну структуру туристичного ринку як системи.

Туристичний ринок — сукупність організаційно-економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу туристичних послуг. Цей ринок, як і будь-який інший, пов'язує разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників). Але від звичайних товарних ринків туристичний ринок відрізняється тим, що на ньому товар не просувається від продавців до покупців. Навпаки, покупці самі переміщуються до місця призначення, щоб отримати зарезервовані послуги.

Ринок — це сфера обміну. Предметом обміну на туристичному ринку є туристичні послуги, які надають різні підприємства туристичної індустрії (готелі, ресторани, перевізники, заклади дозвілля, організатори подорожей та ін.).

Туристичний ринок характеризується багатоступеневістю відносин: між кінцевим споживачем і виробником туристичних послуг є посередники — туристичні агентства, туроператори, постачальники і виконавці послуг розміщення, перевезення, харчування.

Туристичні ринки можна класифікувати за такими ознаками:

• за географічною приналежністю — світовий, регіональний, ринок окремої країни, регіону всередині країни, міста тощо;
• за ознакою відношення до національної території — ринки міжнародного туризму (в'їзного, виїзного), внутрішнього туризму;
• за ознакою напрямку руху — ринки, що генерують туристичні потоки, і ринки, які приймають туристів;
• за ступенем концентрації виробництва і збуту — монополістичний, олігополістичний і ринок вільної конкуренції;
• за співвідношенням між попитом і пропозицією — ринок продавця (характеризується високим попитом і обмеженістю пропозиції) і ринок покупця (характеризується перевищенням пропозиції над попитом).

 

У туристичній сфері використовують термін "регіон". Розрізняють регіони трьох типів:

1) географічні, наприклад, Західна Європа або Північна Африка;

2) адміністративні, наприклад, Закарпатська область;

3) природно-кліматичні, наприклад, морські курорти, Тихоокеанський басейн.

Відповідно туристичні потоки розрізняють за спрямованістю: всередині регіонів — внутрішньо-регіональні й між регіонами — міжрегіональні.

Оскільки кількість людей, охоплених туристичними поїздками, постійно зростає, туризм дедалі більше впливає як на світову економіку, так і на соціально-економічний розвиток окремих країн.

Один із важливих напрямів вивчення впливу міжнародного туризму на світову економіку — визначення місткості ринку. Гіпотетичний туристичний ринок — це сукупність покупців, які володіють потенційною можливістю укласти угоду з продавцем туристичних послуг. Однак насправді прогноз туристичного попиту і фактичні результати не збігаються.

Серед найважливіших показників місткості ринку міжнародного туризму є "кількість прибуттів", що визначається чисельністю тих, хто здійснив протягом року подорож і зареєстрований як особа, що прибула в певну країну з метою туризму. Окрім кількості прибуттів іноземних відвідувачів, показником місткості туристичного ринку є грошові надходження від міжнародного туризму.

Кількість прибуттів іноземних гостей у різних країнах фіксується за єдиною методикою, розробленою UNWTO, що уможливлює статистичний облік за країнами і порівняння показників на міждержавному рівні.

За даними UNWTO, за 15 років (1975—1990) кількість міжнародних прибуттів подвоїлася: 1975 р. було зареєстровано 222 млн прибуттів, 1990 р. — 459 млн. Темпи розвитку міжнародного туризму дещо сповільнилися 1991 p., проте чергове підняття спостерігалося 1992 р. — 503 млн і 1993 р. — 518 млн прибуттів.

У 1999 р. кількість прибуттів у світовому міжнародному туризмі збільшилася на 3,2 % порівняно з 1998 р. і становила 657 млн.

Важким для світової індустрії туризму виявився 2001 р. Терористичні акти в США і кризова ситуація в багатьох галузях світової економіки негативно позначилися на розвитку міжнародного туристичного ринку — загалом кількість подорожуючих знизилася на 1,3 %. Міжнародні туристські прибуття 2004 р. перевищили всі попередні рекорди і досягли 763 млн, порівняно з попереднім роком турпотоки збільшилися на 11 % (табл. 5.1).

Для спрощення маркетингових досліджень туристичного ринку й оцінки внеску окремих країн у розвиток світового туризму міжнародний туристичний ринок прийнято поділяти на ринок виїзного туризму і ринок в'їзного туризму. Місткість ринку виїзного туризму визначається кількістю виїздів із країни, в'їзного — кількістю прибуттів. Загальна кількість виїздів /прибуттів розподіляється за країнами-реципієнтами і країнами генераторами міжнародного туризму. Генерування туристичних потоків є імпортом туристичних послуг, а прийом та обслуговування іноземних туристів у себе в країні — експортом міжнародних туристичних послуг.