Туристичні ресурси України

Далі приводиться опис найголовніших  пам’яток архітектури, що представляють цінність для туристів та доволі часто використовуються в якості об’єктів огляду під час знайомства з областю.

 
        На початку XVIII ст. м. Тульчин стає власністю роду Потоцьких, одного з найбагатших і вельможних родів Польщі. Величною окрасою міста стає чудовий двоповерховий палац Станіслава Потоцького, який збудований в 1782 році у класичному стилі і повернутий обличчям до міста. Проектував палац французький архітектор Ля Круа, внутрішні роботи голландець Меркс, творцем парку „Хороше” був Міллер. Палац був покритий мідним дахом, складався із головного двоповерхового корпусу з прикрашеним парадним під’їздом на 10 колонах з 8 пілястрами, а далі два бокових корпуси в такому ж стилі. З головним корпусом бокові споруди з’єднані скляними галереями. В парку „Хороше”, який доповнював цей величний архітектурний ансамбль, були каскади, фонтани, мармурові скульптури та східці і розкішні купальні. Палац Потоцьких є пам’яткою архітектури XVIIIст. Велична історія палацу Потоцьких в Тульчині дає можливість і сьогодні розкрити можливості цього архітектурного ансамблю для нащадків, туристичних груп зарубіжних гостей.

Печера. Місцеположення Печери - поміж Дністром і Дніпром, на кручі над Бугом. 
Археологічні дослідження, які були проведені в Печері в 1947-1948 роках під керівництвом професора М. Артимонова, дали багатий матеріал, який підтверджує народні перекази та легенди. Тут знайдені залишки жител раннього і пізнього третичного періоду - напів-землянки, кераміка з заглибленим орнаментом (раннє трипілля), грузила, мотиги з оленячих рогів, кремневі знаряддя праці та посуд, кремневі сокири пізнього трипілля. З кінця XVI століття Печера згадується в польських актах як земля, що належала магнатам Збаразьким. За часів турецького панування спустошені Руїною береги Бугу знову починають заселятися, чому певною мірою допоміг фірман султана 1682 року, який призначив молдавського господаря Дуку правителем Правобережної України. Дуже живописна дзвіниця (1865), поставлена окремо по осі храму, з західного боку. Побудована вона з каменю палацу. Поруч з церквою на м'якому килимі трави біліє хрест, висічений з цільного каменю. Велика двоповерхова будівля палацу палладіанської архітектури з'єднувалося четвертними галереями з флігелями, створюючи, відкритий в сторону парадної алеї від брами. Головни фасад прикрашали портік та чудово виконані класичні, з фронтончиками сандрики вікон другого поверху. Як данина бароко, оригінальні сандрики виділяли вікна нижнього поверху. Глибока лоджія з чотирьох колон великого іонічного ордеру поміж двох ризалітів о п'яти таких же розкішних вікон на кожному прикрашала фасад, який був звернений до річки.

Ставка Гітлера «Werwolf». У невеликому сосновому гаї у восьми кілометрах від Віннив роки Великої Вітчизняної війни була побудована ставка Гітлера під кодовою назвою «Werwolf». Ставка призначалася для командування військовими діями на Східному фронті. «Werwolf» - не єдина ставка Гітлера, але, мабуть, одна з найвідоміших, адже передбачається, що фюрер провів тут під час Другої світової війни більше всього часу. Ставка "Вервольф" використовувалася як штаб командування армією і в різний час збирала всіх військових командувачів німецькими арміями. 28 грудня 1943 у зв'язку з погіршуєнням обставин на фронтах, Гітлером був відданий наказ знищити "Вервольф" не залишивши нічого. В березні 1944 р. спеціальна комісія з особистого наказу Сталіна проводила вивчення підземель ставки і прийшла до висновку, що відступаючі вивезли із ставки всі цінності і документи. Пізніше проводилися і інші дослідження об'єкту «Werwolf», але вже більше 60 років ставка береже свою таємницю, провокуючи появу нових припущень і гіпотез.

2.2.2. Археологічні ресурси

Державний І-К заповідник "Буша" – визнана пам'ятка національного масштабу - приголомшує великою кількістю археологічних пам'яток, легенд і таємниць, що закутують цю місцевість. Тут знаходяться 4 пам'ятки археології від ІІІ тис. до н.е. до ХІІ ст. н. е., залишки фортеці і підземних ходів ХVІ-ХVІІ ст., міська ратуша ХVІ ст. (розташована на території приватної садиби), дохристиянський і християнський скельний храм V-ХVІ ст. н.е. з унікальними художніми рельєфами и кладовище ХVІІІ-ХІХ ст. Іншим експонатом, що привертає увагу, є, так званий «Бушанський рельєф». У 1883 році його відкрив професор київського університету  В.Б.Антонович. Сюжет, вирубаний на величезному валуні, поблизу входу в невелику вузьку печеру, до цих пір заставляє учених сушити голови над його розшифровкою. Розкидисте дерево без листя, півня, оленя, уклінну людину і таємничий чотирикутник, що дивно нагадує. телевізор або екран комп'ютера. нічого схожого не немає ні в одній країні світу. У 1883 році відомий український археолог і етнограф В. Антонович виявив в розколині піщаної скелі залишки давньослов'янського язичеського печерного храму, що існував в VI-VII століттях. На цьому місці майже тисячоліття опісля виникає поселення Буша, вперше згадувана в документальних джерелах в XVI столітті. В середині наступного століття це було вже велике місто-фортеця з 12-тисячним населенням, з яким пов'язана трагічна подія осінню 1654 року. Крупний шеститисячний загін козаків тоді захищав фортецю в Буші, а на його знищення було кинуто величезне польське військо, що десятиразово перевершувало за чисельністю тих, хто оборонявся. Коли доля обложеної фортеці і долі захисників були вирішені наперед, ті, хто оборонявся почали вбивати один одного, щоб не здаватися ворогові. Дружина сотника Мар'яна Завісна, убивши свого мужа, підпалила запаси пороху в кріпосному підвалі, вибух якого поховав тих небагатьох захисників, що залишалися в живих фортеці.  Буша відродилася лише в кінці XVII століття, а про героїчне минуле нині нагадує кріпосна башта (XVII століття), і символічні могили відважної дочки українського народу М. Завісної і козака Михайла, що приніс звістку про наближення ворогів. На місці фортеці створений стильний парк скульптури просто неба "Історична Буша", що постійно поповнюється новими роботами тих, що щорік приїжджають в село скульпторів, що шукають натхнення.

Всі інші пам’ятки архітектури представлені в табл. 2.5., нажаль, для туризму вони не мають особливого значення, хоча також можуть використовуватися як об’єкти огляду, наприклад, в рамках спеціалізованого виду туризму.

Таблиця 2.5. Пам’ятки археології

2.2.3. Біографо-соціальні ресурси

З Вінниччиною пов'язані імена багатьох видатних політичних, військових діячів, науки, культури, освіти. Зокрема, 20 років прожив в селі Кукавка Могильов-Подольського району відомий російський художник Тропінін, уродженцем Вінниці є видатний український письменник Коцюбинський, а в Немиріві жила і працювала письменниця Марко Вовчок. Неодноразово відвідував села Браїлов і Семаки композитор Чайковській. Ще з Вінниччиною пов'язані імена винахідника першого літака в Росії Можайського, українських письменників Руданського, Свідніцкого, композиторів - Леонтовича і Ніщинського. Вінничани гордяться тим, що в цих місцях жив і працював російський хірург Н.И.Пирогов. З Тульчинськім районом пов'язані імена ще двох славних росіян - А.С.Пушкіна і А.В.Суворова.

Національний музей-садиба М.І. Пирогова розташований в південно-західній частині міста Вінниці, у живописній садибі Вишня, де впродовж останніх двадцяти років (1861-1881) жив і працював видатний вчений, геніальний хірург, анатом, творець воєнно-польової хірургії, засновник Товариства Червоного Хреста, прекрасний педагог і громадський діяч Микола Іванович Пирогов. Метою діяльності Національного музею-садиби М.І. Пирогова є збереження особливого культурного середовища, яке було за життя вченого.

Це визначає сенс музею, представленого взаємозв'язаною системою об'єктів  культурної спадщини і пам'яток садово-паркового  мистецтва, до складу яких входять:

• будинок, в якому жив М.І Пирогов, і де розміщена експозиція про його життя і діяльність.
• музей-аптека з інтер'єрами приймальні та операційної М. І. Пирогова в його садибі Вишня. 
• церква-некрополь, де покоїться набальзамоване тіло ученого.
• меморіальний парк, в якому збереглися дерева, посаджені М.І. Пироговим.

 Музей відноситься до найважливіших  об'єктів культурної спадщини України  і займає особливе місце у внутрішньому і міжнародному туризмі.

Експозиція, яка розгорнута у будинку М.І. Пирогова, складається  з 12 розділів.

Кожний розділ відображає певний період життя і діяльності вченого –  дитинство, юність, навчання у Московському університеті, Дерптский і Петербурзький  періоди, участь у війнах на Кавказі  і в Криму, франко-прусській і  російсько-турецькій, діяльність на посаді попечителя учбових округів, керівництво  професорським інститутом за кордоном. Особлива увага приділяється висвітленню  Вишенського періоду життя вченого.

Послідовно розкривається лікарська, наукова, педагогічна і громадська діяльність М.І. Пирогова. Особливо підкреслюється його внесок у розвиток вітчизняної  і світової науки, показано пріоритет  вітчизняної медицини в низці  відкриттів і пропозицій вченого. Окремий  розділ експозиції присвячений втіленню в життя ідей М.І. Пирогова.

До меморіального комплексу  відноситься церква-некрополь, де зберігається доступне для огляду набальзамоване тіло М.І. Пирогова, музей-аптека, в якій розгорнута експозиція, що відтворює приймальну і операційну М.І. Пирогова. Створений інтер’єр сільської аптеки другої половини ХІХ ст., де представлене аптечне начиння та посуд. Фігури для музею-аптеки виготовив київський скульптор С.М. Британ. Це  єдиний в Україні і на теренах СНД музей, який має таку унікальну структуру. Фондова колекція музею складає 16,5 тисяч одиниць збереження. 

У музеї створено і обладнано  спеціальну лабораторію, де фахівці Московського НДЦ БМТ (Науково-дослідний центр біомедичних технологій) разом з науковцями ВНМУ і працівниками музею виконують роботи з чергових ребальзамацій тіла М.І. Пирогова.

За період свого існування пироговський меморіал у Вишні набув світової слави та популярності. Майже сім мільйонів екскурсантів з 165 країн світу ознайомилися з багатими музейними експозиціями.

У Браїлові (Жмеринський район ВО) знаходиться музей великого російського композитора Петра Ілліча Чайковського. Довгі роки Петра Ілліча пов'язувала з цим місцем міцна дружба з тодішньою власницею маєтку Надією Філаретівною фон Мекк. Велика прихильниця його таланту пані фон Мекк неодноразово запрошувала композитора погостювати в своєму маєтку. Весною 1878 року Чайковській відгукнувся на запрошення багатої меценатки приїхати в Браїлов. Чайковській написав тут багато музичних творів. Серед них - перша оркестрова сюїта, опера «Орлеанська діва», п'єси для скрипки, 7 романсів, зокрема, «Серед галасливого балу» і «Те було ранньою весною», серенада Дон Жуана і ін. Саме у Браїлові вперше зустрілися два композитори Петро Ілліч Чайковській і молодою тоді Клод Дебюсси.

Нині у відреставрованому палаці розміщується музей великого композитора. Тут зберігаються старовинні ноти, прижиттєві видання генія музики, рідкісні книги, зокрема, «Життя Петра  Ілліча Чайковського», написане Модестом Чайковським і видана в 1900 році, «Музичні фейлетони і замітки Петра Ілліча Чайковського» видання 1898 року, «Орлеанська діва», видана в Санки Петербурзі в 1878 році, та інші.

Вінницький меморіальний літературний музей М.М. Коцюбинського є колишньою садибою великого українського письменника, автора знаменитих повістей «Fata morgana» і «Тіні забутих предків». Експозиція музею демонструє фрагменти творчого і життєвого шляху нашого земляка. Тут є прижиттєві видання творів видатного подолянина, переклади їх на мови миру, книги з автографами українських письменників, документи, фото, предмети побуту і етнографії. Зібрано цікаву колекцію живопиши і графіки — це роботи художників І. Єжакевича, В. Касіяна, Р. Якутовіча, Р. Бурачека, Р. Жука, О. Кульчицького, В. Савіна, І. Філонова, Р. Мула. Представляють інтерес скульптури І. Гончаря, внука письменника Ф. Коцюбинського, вироби народних майстрів, присвячених письменникові. Всього у фондах музею налічується близько 9 тис.

2.2.4. Етнографічні особливості регіону

У Вінниччині –  центральному регіоні України,  переплелися  традиції і звичаї різних областей України: від сходу до заходу, від  півночі і до півдня. Більшість  місцеихі звичаїв пов’язана  з  календарними святами, такими як Різдво, Великдень, Івана Купала та Андрія.