Вимагання (ст..189 КК України)

 

ХАРКІВСЬКИЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

Навчально-науковий інститут права  та масових комунікацій.

Смілянський навчально – консультативний  пункт

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Кримінальне право»

на тему: «Вимагання (ст..189 КК України)»

 

 

 

 

 

 

 

 виконала студентка

ІІ курсу групи ПЗзм-12-4с

Романенко М.А

 

 

 

 

 

 

м. Сміла – 2013 р.

План 

Вступ…………………………………………………………………………….3 – 4

1. Поняття та ознаки вимагання……………………………………….....5 – 12
2. Об’єкт вимагання. Предмет вимагання……………………………….13 – 21
3. Об’єктивна сторона вимагання………………………………………22 – 26
4. Суб’єкт вимагання……………………………………………………..27 – 29
5. Суб’єктивна сторона вимагання…………………………………….30 – 31
6. Відмежування вимагання від суміжних злочинів………………….32 – 41
7. Проблеми кваліфікації вимагання……………………………………42 – 48

Висновок……………………………………………………………………..49 – 50

Список використаної літератури……………………………………………51 – 52

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Одним із важливих напрямів розбудови України як незалежної демократичної держави є протидія злочинності. Успіх у цій діяльності значною мірою залежить від теоретичних розробок протидії окремим видам злочинності. При цьому важливо досліджувати як діюче кримінальне законодавство та практику його застосування в сучасних умовах дії нового кримінального законодавства України, так і запобігання злочинів окремих видів.

Вимагання відносяться  до небезпечних злочинів проти власності. Суспільна небезпека цього виду злочинів полягає не тільки в тому, що злочинець вимагає передачу чужого майна чи права на майно, або вчинення будь-яких дій майнового характеру в потерпілого. Він застосовує при цьому погрози, а іноді й насильство в тому числі і таке, що є небезпечним для життя чи здоров’я особи, знищує майно потерпілого та його близьких родичів тощо. Отже, враховуючи суспільну небезпеку цього виду злочину, актуальною є активна цілеспрямована протидія вимаганням.

Слід зазначити, що за часів існування Радянського  Союзу вимагання вивчались багатьма вченими і в першу чергу  тими, хто досліджував злочини  проти власності. Значний внесок у розробку цієї проблеми з різних аспектів внесли такі вчені, як Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов Ю.В. Баулін, В.О. Владимиров, В.В. Василевич, С.Б. Гавриш, М.А. Гельфер, В.В. Ємельянов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, М.Й. Коржанський, В.В. Лень, В.Г. Литвинов, П.С. Матишевський, Е.М. та інші.

Були роботи і спеціально присвячені дослідженню вимагань. Це роботи Г.Н. Борзенкова, А.І. Волобуєва, Л.Д. Гаухмана, Є.Б. Галкіна, О.І. Гурова, О.В. Дмітрієва, В.А. Клименка, В.М. Куца, Ю.І. Ляпунова, М.І. Мельника, В.С. Мінської, В.М. Сафонова, Ф.Я. Сафіна та інших вчених.

Однак переважна більшість  російських і українських вчених досліджувала вимагання на базі раніше діючого законодавства. Кримінально-правові  аспекти вимагання висвітлювались в Україні в коментарях до чинного Кодексу, у підручниках Особливої частини кримінального права, в окремих статтях періодичних видань. Монографічні дослідження з цієї проблеми відсутні.

Кримінологічний аспект вимагань в Україні взагалі не досліджувався. Тому, актуальною є комплексна розробка кримінально-правового та кримінологічного аспектів вимагань на базі нового законодавства, практики його застосування та діяльності із запобігання цих злочинів.

Метою дослідження є  визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за вимагання, передбачених ст.189 КК України.

Об’єктом дослідження  є вимагання як один із видів корисливо-насильницької  злочинності.

Предметом дослідження  є норми КК, які передбачають кримінальну  відповідальність за вимагання, а також  питання розмежування вимагання з суміжними складами злочинів, зокрема грабежем та розбоєм.

Методи дослідження  обрані відповідно до мети, завдань, об’єкта  та предмета дослідження. В основу покладені  методи діалектики та матеріалізму. З  їх допомогою визначені підходи до розгляду об’єкта та предмета дослідження. Застосування формально-логічного і методу системного аналізу дали можливість проаналізувати елементи та ознаки складів злочинів, передбачених ст.189 КК України, й дати їм оцінку, визначити критерії розмежування вимагання від суміжних злочинів.

Висновки курсової роботи ґрунтуються на вивченні Конституції  України, кримінального законодавства  України за вимагання, монографічної  літератури з теми та суміжних питань, аналізу судово-слідчої практики, постанов Пленуму Верховного Суду України.

 

 

 

 

 

 

1.Поняття та ознаки вимагання.

 

Власність складає економічну основу життя суспільства, виступає показником його добробуту і особистого благополуччя громадян, тому охорона  власності, чітке правове регулювання  відносин власності, захист прав власників від будь-якого неправомірного втручання є найважливішим завданням держави.

Чинний Кримінальний кодекс України виходить із того, що право власності може бути порушене як шляхом заволодіння чужим майном, так і шляхом завдання шкоди без заволодіння майном як умисно, так і з необережності. Тому, виходячи зі сказаного, злочинами проти власності є передбачені КК умисні або необережні діяння, які поєднані з порушенням права володіння або з іншими засобами завдання власнику майнової шкоди, або зі створенням погрози завдання такої шкоди.

Згідно з ст.41 Конституції  України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права  власності. Право приватної власності  є непорушним. Стаття 13 Конституції України наголошує, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності.

Конституційні економічні права і свободи громадян України, їх проголошення і захист мають особливе суспільне значення, оскільки економічна свобода власності є ґрунтом політичної, національної та релігійної свободи.

Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 року закріплено три рівноправні форми власності: державну, колективну і приватну (індивідуальну). У статті 2 цього ж закону визначається, що «право власності - це врегульовані Законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин України має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто чи спільно з іншими».

Таким чином, економічні відносини - це забезпечена суспільством і державою можливість володіти, користуватися  і розпоряджатися предметами власності. Суспільна сутність відносин власності полягає в тому, що власник має можливість володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, а всі інші члени суспільства зобов'язані не перешкоджати йому у його можливостях, не руйнувати їх. Саме тому, держава закріплює економічні відносини власності правовими нормами - заборони, головною з яких є норма-заповідь: «не вкради». Суспільна сутність і шкідливість злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошкоджують чи зовсім знищують (анулюють) економічні відносини власності, позбавляють власника можливостей володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. При викраденні, знищенні майна (грошей, цінних паперів) власник, на час чи назавжди, втрачає свої можливості володіти, користуватися і розпоряджатися викраденим чи знищеним майном.

Головне в економічних  відносинах власності - це належність певного фонду майна (чи певної речі) конкретній особі. Належність майна  закріплює панування власника над  річчю (речами), що вимагає від усіх інших осіб дотримуватися і не порушувати цього панування, не заподіювати йому шкоди у володінні, користуванні його майном. Право власності лише юридично закріплює цю суспільну належність речей і охороняє її. Тому право власності як державно-правова форма закріплення економічних відносин власності злочином не пошкоджується. Злочини проти власності, - права власності не порушують, не руйнують і не знищують. Право власності не може бути ні викраденим, ні знищеним, власник завжди має право вимагати повернення йому викраденого в нього майна, завжди має право на викрадене майно, тобто право власності залишається цілим і не ушкодженим. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснив, що згідно з ст.50 Закону України «Про власність», власник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого володарем від особи, яка не мала права його відчужувати.

Отже, право власності  злочином не руйнується і не знищується, не анулюється, тобто воно від злочину  не страждає і шкода йому не заподіюється, а тому право власності не є  об'єктом посягання. Злочини проти  власності руйнують, пошкоджують, на час чи назавжди, економічні відносини власності, які є об'єктами Основними ознаками, які допомагають відрізняти склади злочинів проти власності від суміжних складів, є об'єкт та предмет злочину, інші ж ознаки, хоча і мають неабияке значення, все ж таки відіграють допоміжну роль, яка дозволяє конкретизувати об'єкт злочину і, завдяки цьому, відрізнити суміжні склади один від одного.

Отже, родовим об'єктом  злочинів, передбачених розділом VI Особливої  частини КК, є економічні відносини  власності як закріплювані суспільством і державою можливості власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або  погрози його застосування (насильницький  грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканість людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.

Видовим об'єктом злочинів проти власності є ті суспільні відносини, на які посягають окремі, конкретні види посягань - крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, тощо.

Безпосередніми об'єктами злочинів проти власності є власність  окремої особи (фізичної чи юридичної).

Предметом абсолютної більшості  злочинів проти власності закон  називає майно, тобто речі матеріального  світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.   Під фізичними  ознаками розуміється те, що вказані  речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Іншими словами, предметом таких злочинів можуть бути речі у фізичному розумінні цього слова розкрадань чужого майна, грошей.

Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні:

1) мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов'язані з ними потреби людини;

2) бути відокремлені від природного середовища чи бути створені заново.

З огляду на це, предметом  злочинів проти власності, які полягають  у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд транспортом тощо).

Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти  власності є те, що:

1) майно повинно бути чужим для винного (під чужим розуміється майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного);

2) майно має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності;

3) майно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК.

Іншими словами, предметами злочинів проти власності є:

•  майно - матеріальні речі, створені працею людей для задоволення матеріальних і культурних потреб, що мають вартість і ціну;
•  гроші - національна та іноземна валюта, що знаходиться в обігу, а також інша валюта і валютні цінності.
•  цінні папери - облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо.

Не визнаються предметами злочинів проти власності земля, її надра, ліси, дикі тварини і птахи. Згідно зі ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні  та інші природні ресурси, які знаходяться  в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Порушення встановленого порядку користування природними багатствами утворює окремі злочини: незаконна порубка лісу, незаконне полювання, незаконне заняття рибним, звіриним промислом, незаконне видобування корисних копалин. Проте такі саме дії щодо природних об'єктів, які вилучені з природного стану завдяки вкладеній праці людини, розглядаються залежно від способу посягання як викрадення чи інший злочин проти власності. Так, дії осіб, винних у заволодінні заготовленим чи складованим лісом, у незаконних вилові риби або добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями чи приватними особами в спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або незаконному заволодінні рибою, водними тваринами, виловленими цими юридичними або фізичними особами, а також дикими тваринами і птахами, які перебувають у розплідниках і вольєрах, слід кваліфікувати як викрадення чужого майна чи інший відповідний злочин проти власності. У таких ситуаціях матеріальні об'єкти природи, будучи включеними у виробничо-трудовий процес, набувають якості товарної продукції - предмета злочину проти власності.