Вимагання (ст..189 КК України)

1) протиправного пред’явлення  майнової вимоги;

2) погрози заподіяння  певної шкоди, застосування насильства, знищення або пошкодження майна  при невиконанні такої вимоги.

Вимога як ознака вимагання  означає викладену в рішучій  формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру. Пред'явлена суб'єктом майнова вимога утворює ознаку об'єктивної сторони цього злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. Так, вимога виконати (не виконати) зобов’язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов’язання, або зобов’язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов’язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання (Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12 у редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про внесення змін i доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного Суду України» від 3 грудня 1997 р. № 12) [4, п.17]. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Вимога задовольнити законні майнові претензії не утворює складу вимагання, як не утворює його вимога вчинити інші, крім передбачених у ст.189 КК, дії.

Якщо винна особа, застосовуючи відповідні погрози, не керується умислом на заволодіння чужим майном, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду чи не виконувати укладену угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права (інтереси) того, хто займається господарською діяльністю, вчинене слід розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст.206 КК. Вимога повернути борг, поєднана з відповідними погрозами чи насильством, якщо він виник з підстав, передбачених ст.4 Цивільного кодексу України, також не може розглядатися як вимагання. За наявності відповідних підстав такі дії можуть кваліфікуватися як самоуправство, злочин проти життя, здоров’я, волі й гідності особи тощо, навіть якщо вони вчинені із корисливих спонукань (Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12) [4, п.17].

Застосування погроз без умислу на заволодіння чужим  майном з метою примусити потерпілого  до виконання чи невиконання цивільно-правового  зобов'язання слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.355 КК. Але  відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. Вимога виконати (не виконувати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, кваліфікується як вимагання.

Ще однією особливістю  майнової вимоги при вимаганні є  те, що при її пред'явленні винний не вживає активних дій до безпосереднього  заволодіння майном, а прагне задовольнити своє домагання в результаті певних дій особи, до якої звернуто таку вимогу, - щоб та сама передала (віддала, вручила, надіслала, поклала в умовлене місце тощо) йому майно, право на майно або вчинила інші дії майнового характеру. У ряді випадків винний взагалі не може без певних дій потерпілого досягти злочинного результату (зокрема, коли від останнього вимагається вчинити такі дії майнового характеру, як, наприклад, виконання на користь винного певної роботи).

Вимагання слід вважати  закінченим з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної зі зазначеними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Стаття 189 КК України обмежує  коло осіб, пред’явлення майнової вимоги до яких тягне відповідальність за вимагання чужого майна. Це особи, у віданні чи під охороною яких перебуває це майно.

Майнова вимога визнається вимаганням лише у випадках, якщо вона поєднана з погрозою і з психічним  насильством. Пред'являючи до потерпілого  майнові претензії, вимагач розуміє, що вони не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити.

Погроза має бути дійсною  і реальною. Під час визначення реальності погрози необхідно виходити із суб’єктивного ставлення до неї  винного і суб’єктивного сприйняття її потерпілим.

Реальність погрози  не означає, що вимагач дійсно має  намір обов’язково  виконати її. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути здійснене, і спроможне змусити  того думати, що небезпека заподіяння шкоди, якою йому загрожують, може стати реальною, якщо він проігнорує вимогу винного (вимагача). Погроза при вимаганні може бути виражена в будь-якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою пара вербальних засобів спілкування – інтонації, темпу, гучності мовлення; невербальних – жестів, міміки, виразу очей, обличчя, пози та в інший спосіб. Поряд з тим, потерпілий має обов’язково усвідомити загрозу. В окремих випадках погроза може і не висловлюватися по суті. Вимагач обмежується пред’явленням майнової вимоги, вважаючи, що потерпілому і без оголошення погрози зрозуміла можливість заподіяння йому шкоди у разі невиконання пред’явленої вимоги (це зумовлюється, наприклад, особистими стосунками між потерпілим і винним, що передували вимаганню, іншими обставинами, які надавали підстави дійти висновку про можливість заподіяння шкоди).

Погроза може відноситися  як до самого потерпілого, так і до близьких йому осіб (батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки), а також до інших осіб, доля яких для потерпілого має суттєве значення.

У статті 189 КК України  названо чотири види погроз, які  разом із майновою вимогою утворюють  склад вимагання:

1) погроза насильством;

2) погроза розголошення відомостей, що ганьблять;

3) погроза пошкодження або знищення майна;

4) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів.

Погроза насильством  полягає у погрозі негайно  або в майбутньому застосувати  насильство до потерпілого або близьких йому осіб. Вимагач може погрожувати застосуванням будь-якого насильства: нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, зґвалтуванням, обмеженням у праві на свободу пересування, іншими насильницькими діями. Встановлення, яким саме насильством погрожував вимагач, є обов'язковим у кожному випадку висловлення такої погрози, оскільки від характеру насильства, яке є змістом погрози, залежить правильна кваліфікація дій винних. Так, якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії при відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч.2 ст.189 КК України.

Під відомостями, що ганьблять  потерпілого або близьких йому осіб, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їх дії та дії, вчинені щодо них, які потерпілий бажає зберегти в таємниці і розголошення яких, на його думку, скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому осіб. До таких відомостей, зокрема, можуть належати дані про інтимні аспекти життя, захворювання, непорядні вчинки, злочинну діяльність тощо. Погроза розголосити такі відомості – це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого. Головне при цьому, щоб погроза розголосити такі відомості спроможна була примусити потерпілого виконати пред'явлену до нього вимогу. Реалізація таких погроз у процесі вимагання не охоплюється ст.189 КК України. Якщо такі дії містять інший склад злочину, вони підлягають окремій кваліфікації.

Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, якщо вона стосується:

1) майна, яке належить потерпілому або його близьким родичам за правом власності (за заповітом і т.п.);

2) майна, що перебуває у їхньому віданні чи під охороною.

Знищення майна –  це доведення цього майна до повної непридатності щодо його цільового  призначення. Внаслідок знищення майно  припиняє існування або цілковито  втрачає свою цінність. Пошкодження  майна – це погіршення його якості, зменшення цінності речі або приведення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан (Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки» від 2 липня 1976 р. № 4. Погрозу пошкодження чи знищення майна у складі вимагання можна визначити як залякування потерпілого приведенням у повну чи часткову непридатність майна, у збереженні якого він зацікавлений.

Якщо в процесі вимагання  винним було фактично знищене чи пошкоджене майно, то його дії потребують кваліфікації за ч.ч.2, 3 чи 4 ст.189 або іншими відповідними статтями Особливої частини КК.

Погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів потерпілого або його близьких родичів полягає у залякуванні зазначених осіб, ущемленням їх прав, свобод або законних інтересів, перешкоджанням їх реалізації. Таке обмеження може стосуватися будь-яких конституційних та інших прав чи свобод людини і громадянина або будь-яких законних інтересів. Так, вимагач може погрожувати обмежити потерпілого або його близьких родичів в праві на свободу пересування, вільного вибору місця проживання, на свободу світогляду і віросповідання тощо. Погроза, що полягає в обмеженні незаконних інтересів потерпілого або його близьких родичів не утворює складу вимагання. Не має значення для кваліфікації зміст і обсяг прав потерпілого або його близьких родичів, в яких винний погрожує їх обмежити. В разі якщо винний реалізував свою погрозу, то його дії, за наявності для того підстав, повинні отримувати додаткову правову оцінку за статтями Особливої частини КК за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

3. Об’єктивна сторона вимагання

 З об'єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.

Вимога як ознака вимагання означає  викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру. Пред'явлена суб'єктом майнова вимога утворює ознаку об'єктивної сторони цього злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Вимога задовольнити законні майнові претензії не утворює складу вимагання, як не утворює його вимога вчинити інші, крім передбачених у ст. 189, дії.

Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози, не керується умислом  на заволодіння чужим майном, а  має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду чи не виконувати укладену угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права (інтереси) того, хто займається господарською діяльністю, вчинене слід розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 206 КК України.

Застосування погроз без такого умислу з метою примусити потерпілого  до виконання чи невиконання цивільно-правового  зобов'язання слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355. Але відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. Вимога виконати (не виконувати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, кваліфікується як вимагання.

Ще однією особливістю майнової вимоги при вимаганні є те, що при її пред'явленні винний не вживає активних дій до безпосереднього заволодіння майном, а прагне задовольнити своє домагання в результаті певних дій особи, до якої звернуто таку вимогу, - щоб та сама передала (віддала, вручила, надіслала, поклала в умовлене місце тощо) йому майно, право на майно або вчинила інші дії майнового характеру. У ряді випадків винний взагалі не може без певних дій потерпілого досягти злочинного результату (зокрема, коли від останнього вимагається вчинити такі дії майнового характеру, як, наприклад, виконання на користь винного певної роботи).

Майнова вимога визнається вимаганням за умови, що вона поєднана з психічним  насильством. Пред'являючи до потерпілого  майнові претензії, вимагач розуміє, що вони не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити, не присилювати робити певним чином.

Смисл погрози при вимаганні  полягає у залякуванні особи, до якої пред'явлена вимога, з метою  забезпечити вигідну для винного  поведінку.

Погроза при вимаганні повинна  бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити з суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим.

Реальність погрози для вимагача не означає, що він дійсно має намір  обов'язково її виконувати. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути реалізоване і спроможне примусити його робити певним чином. Реальність погрози для потерпілого означає усвідомлення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний, може стати дійсністю, якщо він проігнорує вимогу вимагача. Погроза при вимаганні може бути виражена у будь-якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки та/або іншими способами. Водночас, для того, щоб мати бажану для вимагача дію, погроза повинна бути доведена до свідомості потерпілого.