Виникнення та розвиток інституту необхідної оборони в кримінальному праві

Нарешті, п'ята ознака характеризує кримінально-правові наслідки вчинення діянь. Ці наслідки полягають у тому, що вчинення таких діянь, якщо вони відповідають приписам закону, виключає кримінальну відповідальність особи  за заподіяну шкоду. [6, с.146]

Обставини, що розглядаються, в КК посідають різне місце: одні з них передбачені в Загальній  частині, інші - у частині Особливій. Ті з них, що підпадають під ознаки декількох або багатьох злочинів, закріплені в Загальній частині  КК і вивчаються в курсі Загальної  частини кримінального права (необхідна  оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, виконання наказу тощо). Інші обставини, що підпадають під ознаки одного якогось злочину, вивчаються в курсі Особливої частини  кримінального права (наприклад, використання права захисту або набуття  статусу біженця (ч. 4 ст. 331), воєнна необхідність (ч. 1 ст. 433) тощо).

Конституцією України  передбачено, що кожна людина має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань, при цьому гарантується непорушність права приватної власності, якого ніхто не може бути протиправно позбавлений. Однією з найважливіших гарантій реалізації громадянами гарантованого права на захист від протиправних посягань є інститут необхідної оборони.

Ст. 36 Кримінального кодексу  України встановлює, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Необхідна оборона – важливий і дієвий засіб у боротьбі зі злочинністю. Його використання може бути успішним лише тоді, коли кожна людина буде усвідомлювати зміст права на необхідну оборону. Боротьба зі злочинністю – одна з найважливіших задач держави. Це не тільки обов'язок міліції, прокуратури, суду та інших державних органів і посадових осіб, але і справа всієї громадськості, всіх громадян. Тільки в результаті спільних зусиль всіх вказаних суб’єктів можуть бути досягнуті гарантовані успіхи у вирішенні цієї важливої задачі.

Необхідна оборона є частиною інституту «Обставини, що виключають злочинність діяння», офіціальне закріплення поняття необхідної оборони знаходиться у ч.1 ст.36 Кримінального кодексу України.

Необхідною  обороною  визнаються  дії,  вчинені  з   метою захисту   охоронюваних   законом  прав  та  інтересів  особи,  яка захищається,  або іншої особи,  а також  суспільних  інтересів  та інтересів  держави  від  суспільно  небезпечного  посягання шляхом заподіяння тому,  хто посягає,  шкоди,  необхідної і достатньої  в даній   обстановці   для   негайного   відвернення чи  припинення посягання,  якщо  при  цьому  не  було  допущено  перевищення  меж необхідної оборони. [11]

Звідси випливає, що необхідна  оборона - це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільна небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту.

Таким чином, необхідною обороною у кримінальному праві слід визнавати будь-які дії по відношенню до особи, яка скоїла небезпечне посягання на охоронювані правом інтереси, що здійснюються для припинення цього посягання, тобто сутність необхідної оборони полягає у заподіянні шкоди особі, яка посягає, для захисту правоохоронних благ. Усі громадяни мають абсолютно рівні права на законодавчий захист, саме тому правовій охороні підлягає як той, хто порушує закон, коли скоює протиправні діяння, так і той, хто правомірно захищається. Тому заподіяння шкоди правопорушникові теж детально регламентовано. [12, с.552]

Розглянемо ознаки необхідної оборони. До них відносяться:

• мета оборони;
• спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди;
• характер дій того, хто захищається;
• своєчасність;
• співрозмірність оборони.

Мета необхідної оборони. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК метою необхідної оборони є захист охоронюваних законом  прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави  від суспільно небезпечного посягання. Для визнання оборони правомірною достатньо, щоб особа, яка захищається, переслідувала зазначену вище мету, і зовсім не обов'язково, щоб її було фактично досягнуто (наприклад, особа, яка захищається, заподіяла тому, хто посягає, шкоду, проте не змогла припинити посягання, що почалося). Якщо той, хто захищається, керувався іншою метою (наприклад, метою розправи над тим, хто посягає), то його дії набувають протиправного характеру, у зв'язку з чим відповідальність за заподіяну шкоду повинна наставати на загальних підставах.

Спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди. Шкода при необхідній обороні  повинна заподіюватися лише тому, хто посягає, його правам та інтересам. Коли осіб, які посягають, декілька, то особа, яка захищається, може заподіяти  шкоду як одному з тих, хто посягає, так і кожному з них. Заподіяння шкоди правам і інтересам інших  осіб не підпадає під ознаки необхідної оборони і розглядається, наприклад, за правилами крайньої необхідності або тягне за собою відповідальність на загальних підставах.

Характер дій особи, яка  захищається. Поведінка того, хто  захищається, при необхідній обороні  може бути тільки активною, тобто може виражатися лише в діях, на що прямо  вказується в ч.1 ст. 36 КК. Такими діями  можуть бути як фізичні зусилля особи, яка захищається (наприклад, нанесення ударів кулаком), так і використання різних знарядь, предметів, механізмів, пристроїв тощо, причому не тільки тих, що підібрані, виявлені або захоплені на місці захисту, але й тих, що були при особі, яка захищається, або навіть спеціально приготовлених нею для захисту (наприклад, використання складаного ножа або вогнепальної зброї, заздалегідь узятих для оборони, тощо). Зазначені дії повинні підпадати під ознаки якогось діяння, передбаченого КК, тобто збігатися за зовнішніми, фактичними ознаками з об'єктивною стороною якогось злочину. Йдеться про дії, що підпадають під ознаки вбивства, нанесення тілесних ушкоджень різної тяжкості, удару і побоїв тощо.

Своєчасність оборони. Дії  особи, яка захищається, визнаються правомірними лише у разі, якщо вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання. Інакше кажучи, захист визнається виправданим лише протягом часу існування стану необхідної оборони, що визначається тривалістю суспільно  небезпечного посягання, що потребує свого  негайного відвернення чи припинення. Тому заподіяння шкоди до виникнення такого стану визнається так званою "передчасною" обороною, відповідальність за яку настає на загальних підставах. У той же час особа, яка захищається, перебуваючи під впливом посягання, нерідко продовжує оборону й тоді, коли посягання вже закінчене або припинене. У цьому разі має місце так звана "запізніла" оборона. Оцінка шкоди, заподіяної тому, хто посягає, в стані "запізнілої" оборони, залежить від того, усвідомлювала чи не усвідомлювала особа, яка захищається, що в застосуванні засобів захисту відпала необхідність. У вже згадуваній постанові Пленум Верховного Суду України рекомендує при вирішенні цього питання, з огляду на обставини справи, виходити з того, що для особи, яка захищається, повинно бути очевидним, що в застосуванні засобів захисту відпала необхідність. Якщо таке переконання було відсутнє, то слід вважати, що вона перебувала в стані необхідної оборони. Таким чином, якщо особа, що захищалася, добросовісно помилялася щодо кінцевого моменту посягання, вона визнається такою, що діяла у стані необхідної оборони, і тому заподіяння в такій ситуації тому, хто посягає, шкоди повинно визнаватися своєчасним. У той же час, якщо шкода заподіяна вже після того, як посягання було відвернено або закінчено, і для особи, яка захищалася, було очевидно, що в застосуванні засобів захисту явно відпала необхідність, відповідальність настає на загальних підставах.

Співрозмірність оборони. Ця ознака характеризує межі необхідної оборони, які хоча прямо і не названі в законі, проте висновок про них можна зробити, аналізуючи ч. 1 і ч. 3 ст. 36. Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, а з ч. 3 випливає, що заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) повинна відповідати двом взаємопов'язаним обставинам: 1) небезпечності посягання і 2) обстановці захисту. Таким чином, заподіяння тому, хто посягає, смерті або нанесення йому тяжкого тілесного ушкодження визнається співрозмірним, якщо ця тяжка шкода відповідала небезпечності посягання і обстановці захисту.

2. Умови правомірності необхідної оборони

Для того, щоб необхідна  оборона не була перевищена, необхідно  дотримуватися певних умов. Для цього  треба встановити: як вона задовольняє  відповідному закону, тобто умовам правомірності, що відносяться до посягання  та захисту.

Умовами правомірності необхідної оборони, які відносяться до посягання  є:

• Суспільна небезпека посягання;
• Його наявність;
• Дійсність посягання;

Умовами правомірності, що відносяться  до захисту є:

• Заподіяння шкоди тому, хто посягає, а не іншим особам;
• Відбиття посягання при захисті інтересів або прав того, хто захищається чи іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно-небезпечного посягання;
• Відповідність захисту характеру та безпеці посягання: захист не повинен перевищувати межі необхідності. [13, с.365]

Розглянемо детальніше ці умови.

Посягання повинно  бути суспільно-небезпечним, тобто посягання при необхідній обороні повинно досягати суспільної небезпеки, злочину.

Посягання повинно  бути наявним, тобто відбуватись в межах якогось часу. Наявність стану необхідної оборони збоку особи, на яку скоєно напад, тут не викликає сумнівів. Однак, було б не вірним обмежувати цей стан моментом початку нападу. Стан необхідної оборони виникає не тільки у самий момент суспільно-небезпечного посягання,але й при наявності реальної погрози нападу. Саме наявність такої небезпеки і необхідності у зв’язку з цим термінового вживання заходів до її усунення, є обґрунтуванням правомірності дій обороняючого, прийняттям їм заходів оборони.

Проти нападу, що підготовлювався  або передбачався, необхідна оборона  неприпустима. Застосування різного  виду захисних споруд, призначених  для припинення посягання шляхом заподіяння фізичної шкоди нападнику, є недопустимим нормами кримінального  права. Маються на увазі такі заходи, як мінування входу до сховища, пропускання струму через огорожу з проволоки, улаштування автоматичних вражаючих механізмів і т.д.

Заподіяння шкоди такого виду засобами і механізмами тягне  відповідальність на загальних засадах. У випадках, коли особа при створенні  захисних пристроїв не передбачала, але за обставин справи повинна була і могла передбачити ті чи інші шкідливі наслідки, відповідальність настає як за необережний злочин.

Не може йти мова про  необхідну оборону у випадках, коли шкода спричиняється особі, дії якої не передбачають ні реальної, ні передбаченої небезпеки. У таких  випадках відповідальність за спричинену шкоду настає на загальних засадах.

З припиненням посягання  припиняється і стан необхідної оборони, а звідси відпадає і необхідність застосування оборонних заходів. Спричинення  шкоди у таких випадках виступає вже не як акт необхідної оборони, а як акт помсти, самочинної розправи, що тягне відповідальність за спричинення шкоди на загальних засадах.

Дійсність нападу означає, що він існує реально, не тільки в уявах особи. Фактична відсутність нападу виключає стан необхідної оборони.

Захист повинен  відбуватися у спричиненні тієї чи іншої шкоди нападнику, а не третім особам. Захист при необхідній обороні носить активний характер. Громадяни мають право застосовувати активні заходи, пов’язані зі спричиненням шкоди нападнику незалежно від того, була можливість врятуватись або іншим чином уникнути нападу.

Захист допускається при  відбитті посягання на інтереси держави, колективні інтереси, особу, її права  та свободи.

Кримінальне законодавство  визнає необхідну оборону не тільки за особами безпосередньо потерпілих від нападу, але і за будь-яким громадянином, що став свідком подій. При цьому, якщо мова йде про здійснення акту необхідної оборони з метою  захисту не самого обороняю чого, а  інших осіб, то прохання або згоди  потерпілих на такий захист не потрібно.

Захист не повинен  перевищувати меж необхідності. Згідно ст.36 Кримінального кодексу України оборона стає правомірною лише у тому випадку, коли не буде перевищено її меж. [14, с. 178, 182]

Закон не вимагає, щоб захист здійснювався такими  ж засобами, що і напад. Зважуючи обставини справи, при захисті вони можуть бути більш  ефективними. Оборона визнається правомірною, як у випадках спричинення меншої або рівної шкоди, порівняно з  тією, що мала бути спричинена нападником, так і у випадках змушеного  нанесення більшої шкоди.