Виникнення та розвиток інституту необхідної оборони в кримінальному праві

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Сентября 2013 в 00:28, контрольная работа

Краткое описание

Інститут необхідної оборони – один з найдавніших інститутів кримінального права. Він базується на інстинкті самозбереження і захисту себе від небезпеки.
Дослідженням цього інституту приділялася велика увага вже у ХІХ ст. Його розгляду присвячені роботи О. Коні, М. Рейнгардта та Г. Фельдштейна, в яких необхідна оборона розглядалася не тільки як юридичне, але як загально філософське явище. В подальшому вивченням інституту необхідної оборони досліджували такі відомі вчені, як Ю. Баулін, В. Козак, О. Попов, І. Тишкевич, В. Ткаченко, М. Якубович та ін. Їх роботи здебільшого присвячені дослідженню природи необхідної оборони, а також причин її виникнення та умов правомірності. Певна кількість досліджень присвячена історії розвитку цього інституту кримінального права, якій приділяють увагу О. Гуржій, Я. Падох, О. Чистяков. [1, с.28]

Вложенные файлы: 1 файл

курсовая (2).docx

— 45.06 Кб (Скачать файл)

Важливо, щоб безперечним  було співвідношення захисту, характеру  і небезпеки посягання. Якщо таке співвідношення порушується, то, особа, яка обороняється, відповідає за перевищення  меж необхідної оборони. [15, с. 46]

Зважаючи на вищеперераховане, можна необхідну оборону визначити  як правомірний захист від суспільно-небезпечного посягання, шляхом спричинення шкоди  особі, що здійснює посягання. Дії, що стали  актом помсти або самостійної  розправи, не можуть розглядатись, як вчинені  у стані необхідної оборони.

  1. Перевищення меж необхідної оборони

Згідно до ч.3 ст. 36 Кримінального  кодексу України, перевищенням меж  необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає шкоди, яка явно не відповідає небезпечності  посягання або обстановці захисту. Якщо необхідна оборона виключає суспільну небезпеку і протиправність дії, є суспільно корисною, то перевищення меж необхідної оборони є суспільно небезпечним, протиправним і тягне за собою кримінальну відповідальність. [16]

Перевищення меж необхідної оборони необхідно дійсно там, де особа дійсно знаходилась у стані  необхідної оборони, але відбиваючи суспільно-небезпечне посягання спричинила нападнику шкоду, яка не викликала  у даних умовах необхідності. Між  характером захисту і характером посягання не повинно бути явної  невідповідності, а сама явна шкода, тобто очевидна невідповідність  захисту характеру і небезпеці  посягання, коли посягання свідомо  для того, хто обороняється повинно  бути відбите більш м’якими засобами, з причиненням нападнику менш тяжкої шкоди, і утворює перевищення меж необхідної оборони. [17, с.116]

 Щоб більш чітко уявляти собі перевищення меж необхідної оборони, розглянемо такі ознаки:

    • При перевищенні меж необхідної оборони є явна невідповідність захисту характеру та небезпечності посягання;
    • Коли нанесення нападнику явно не потрібного, надмірного, не викликуваного обстановкою тяжкої шкоди - навмисне;
    • Перевищення меж необхідної оборони має місце, насамперед у випадках явного, різкого невідповідності між угрожаемым шкодою та шкодою, заподіюваною обороною;
    • Невідповідність між методами і засобами захисту, з одного боку, і методами і засобами посягання з іншого;
    • Невідповідність між інтенсивністю захисту та інтенсивністю нападу.
    • У теорії кримінального права перевищення меж необхідної оборони іноді називають ексцесом оборони. [18, с 345]

Перевищення меж необхідної оборони можливо лише при явному (тобто очевидному для того, хто  захищається та інших осіб) невідповідності  захисту і зазіхання і тягне  за собою відповідальність у двох випадках:

  1. Заподіяння особі умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК);
  2. При навмисному вбивстві (ст. 115 КК).

Будь-яку іншу шкоду, заподіяну при перевищенні меж необхідної оборони, є кримінально караною.

Перевищення меж необхідної оборони, пов'язане із заподіянням  нападнику легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, закон не розглядає як заподіяння тяжких наслідків, і таке перевищення не визнається злочином.

В Законі закріплено положення, відповідно до якого не вважається злочином застосування зброї або  будь-яких інших засобів чи предметів  для захисту від нападу озброєної  особи або нападу групи осіб, а  також для відвернення протиправного  насильницького вторгнення у житло  чи інше приміщення, незалежно від  тяжкості шкоди, яку заподіяно нападнику, а також, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної ним шкоди, небезпечності посягання або обстановці захисту. Отже, оборона вважається необхідною без будь-яких обмежень при захисті благ, прав і цінностей людини, суспільства і держави від небезпечних посягань та заподіяння будь-якої шкоди нападнику за умови:

    • якщо посягання здійснюється збройним особою або
    • якщо посягання здійснюється групою осіб (двох або більше);
    • у всіх інших випадках за наявності умов правомірності необхідної оборони.

Оборона не може визнаватися  необхідної в тому випадку, якщо особа, яка зазнала нападу, навмисно спровокував  такий напад з метою завдати  під час ”захисту” шкоду нападаючому (вбити його або спричинити тілесне  ушкодження). Такі дії кваліфікуються як умисне вчинення злочину (попередньо обдуманий умисел).

Трапляються випадки, коли особа  для охорони майна застосовує різні пристосування і механізми (електричний струм на огорожі, колючий  дріт і тому подібне) проти посягання, що можливо в майбутньому. На цей  рахунок зазначимо, що закон не допускає необхідної оборони проти посягання, яке очікується в майбутньому.

Перевищення меж необхідної оборони може бути зроблено тільки навмисне. Необережне перевищення меж  необхідної оборони виключає кримінальну відповідальність.

Висновок про те, чи мало місце перевищення меж необхідної оборони або немає, можна зробити  лише в результаті ретельного аналізу  конкретних обставин справи, особи, яка посягала і особи яка оборонялася. Необхідно враховувати не тільки відповідність або невідповідність засобів захисту і нападу, але й характер небезпеки, що загрожувала особі, що оборонялася, його сили та можливості відображення посягання.

Необхідно врахувати всі  обставини, які вплинули на реальне  співвідношення сил що посягають і захисника.

Конфліктні ситуації дуже рідко бувають юридично безперечними. У разі, коли зловмисник визначається не як злочинець, а як особа, що посягає, дії іншої сторони обмежуються тільки необхідною обороною, не переходять якихось меж.

Перевищення меж необхідної оборони не можна прирівнювати до уявною обороною, в цьому випадку не може бути й мови про право на необхідну оборону.

При уявній обороні обстановка дає особі, яка застосувала засоби захисту, достатньо підстав вважати, що вона піддалася реальному нападу і не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. У цьому разі особа може бути звільнено від кримінальної відповідальності.

Якщо особа, що заподіяла  шкоду у уявній обороні не усвідомлювала, що посягання насправді немає, але за обставинами справи повинна була і могла усвідомлювати, то вона підлягає відповідальності як за необережний злочин.


Информация о работе Виникнення та розвиток інституту необхідної оборони в кримінальному праві