Звільнення від покарання та його відбування

Іспитовий строк при звільненні від відбування покарання з випробуванням являє собою певний період часу, протягом якого засуджений повинен виконувати покладені на нього обов'язки та не вчиняти нового злочину (згідно з ч. 2 ст. 76 КК контроль за виконанням цих обов'язків здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин).

Тривалість іспитового строку встановлена у ч. 3 ст. 75 КК - від одного до трьох років. Критерієм його тривалості у кожному конкретному випадку в літературі слушно визнається час, необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Цей критерій необхідно визначати з урахуванням характеру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покарання, обставин, що характеризують особу засудженого, тощо.

Іспитовий строк починає обчислюватися з дня постановлення судом вироку і не може бути скорочений в порядку заохочення (див. п. 9 згаданої постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7). При цьому варто відзначити й те, що в літературі позиція ВСУ, згідно з якою вказаний "строк обчислюється з дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75 КК" (абз. 4 п. 9 постанови від 24 жовтня 2003 р. № 7), вважається такою, що не відповідає змісту ч. 2 ст. 75 КК.

На звільнену особу суд покладає обов'язки, які визначають "каральний ефект" цього кримінально-правового заходу і вичерпно перелічені у ч. 1 ст. 76 КК. Суд при звільненні такої особи з випробуванням повинен покласти на неї принаймні один із таких обов'язків, а саме: 1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; 2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; 3) повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; 4) періодично з'являтися для реєстрації у кримінально-виконавчій інспекції; 5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Успішність призначеного судом засудженому випробування залежить від виконання останнім усіх обов'язків, покладених на нього вироком суду, а також невчинення ним будь-якого нового злочину. Якщо ж засуджений протягом іспитового строку не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, встановленими статтями 71, 72 КК (про це йдеться у ст. 78 КК). На цих підставах правовими наслідками звільнення від відбування покарання з випробуванням слід вважати такі: а) особа після закінчення іспитового строку звільняється від призначеного судом покарання, у зв'язку з чим погашається судимість (ці наслідки є сприятливими для засудженого); б) направлення судом засудженого для відбування призначеного покарання, а в тому випадку, коли він протягом іспитового строку вчинить новий злочин, то в) призначення йому покарання за правилами сукупності вироків.

У тих випадках, коли про вчинення засудженим злочину протягом іспитового строку стає відомо після винесення судом постанови про звільнення особи від покарання (на підставі ч. 1 ст. 78 КК), суд вправі скасувати в установленому порядку дану постанову, після чого призначає особі покарання за сукупністю вироків.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

Спеціальним різновидом звільнення від відбування покарання з випробуванням, встановленим ст. 79 КК, є звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Його специфічні властивості стосуються: засудженої особи (лише вагітні жінки та жінки, які мають дітей віком до семи років); призначеного покарання - лише у виді обмеження волі або позбавлення волі, за винятком випадків, коли засудженій призначене покарання на строк більше п'яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Умовами застосування такого різновиду звільнення від відбування покарання з випробуванням визнається вагітність засудженої або наявність у неї дитини (дітей), віком до семи років, на момент її засудження.

При прийнятті рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, судом можуть враховуватись й інші чинники, що, як зазначено в літературі, обґрунтовують висновок суду: звільнення від відбування покарання з випробуванням доцільне тому, що: а) воно сприяє більш повному забезпеченню інтересів дитини (майбутньої дитини); б) виправлення засудженої можливе без відбування призначеного їй покарання. Зазначаються вказані чинники та висновок суду про їх врахування у мотивувальній частині вироку.

У частині 1 ст. 79 КК передбачено, що суд може звільнити таких осіб від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку. Суд за певних підстав може призначити особі будь-яке додаткове покарання, а, приймаючи рішення про її звільнення від відбування покарання, може звільнити таку особу від одного чи кількох призначених додаткових покарань.

Тривалість іспитового строку залежить від строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. Таким законом є КЗпП, у ст. 179 якого передбачено, що жінка може бути звільнена від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами та доглядом за дитиною до досягнення нею семирічного віку.

В літературі особливості встановлення іспитового строку при застосуванні ст. 79 КК пов'язують також із тим, що мінімальна й максимальна межі вказаного строку цією статтею КК прямо не передбачені. У ній визначений лише загальний орієнтир - іспитовий строк встановлюється "у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку". Зіставлення окремих положень КЗпП і Загальної частини КК, а також врахування тенденцій правозастосовної практики дає можливість сформулювати певні орієнтири щодо меж іспитового строку: а) мінімальна межа іспитового строку при застосуванні ст. 79 КК не може бути меншою, ніж один рік; б) максимальна межа такого іспитового строку не може бути більшою, ніж п'ять років; в) тривалість іспитового строку, за загальним правилом, не повинна перевищувати строк призначеного засудженій покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі на певний строк.

Контроль за поведінкою засудженої здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією (ч. 3 ст. 79 КК). За поданням цього органу суд може прийняти рішення про звільнення засудженої від покарання з випробуванням.

Певну специфіку мають правові наслідки такого звільнення від покарання з випробуванням. Зокрема, суд звільняє від основного та додаткового покарань засуджену, коли після закінчення іспитового строку ним буде встановлено, що вона належно виконувала покладені на неї обов'язки (такі обов'язки зазначені у ст. 76 КК, а їх покладення на засуджену встановлено у ч. 2 ст. 79 КК), не вчинювала систематично адміністративних правопорушень, які потягли адміністративні стягнення, або не вчинила нового злочину, і крім цього своєю поведінкою довела своє бажання стати на шлях виправлення. Як результат після звільнення такої особи судом від основного та додаткового покарань судимість погашається. Ці наслідки для особи є найбільш сприятливими.

У випадках, передбачених частинами 5, 6 ст. 79 КК, можуть наставати несприятливі наслідки. Так, якщо звільнена від відбування покарання з випробуванням відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює адміністративні правопорушення, що потягли адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду (ч. 5 ст. 79 КК). Якщо ж засуджена вчиняє протягом визначеного іспитового строку новий злочин, то суд згідно з ч. 6 ст. 79 КК призначає їй покарання за правилами сукупності вироків (статті 71, 72 КК).

Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Сутність цього різновиду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що держава відмовляється від виконання призначеного засудженому покарання в разі коли з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду минули певні строки (визначені у ч. 1 ст. 80 КК).

Застосування даного різновиду звільнення залежить від наявності таких чинників: а) сплили строки, встановлені в ч. 1 ст. 80 КК, обчислення яких починається з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду; б) засуджений не ухиляється від відбування покарання; в) засуджений не вчиняє протягом строків, визначених у частинах 1, 3 ст. 80 КК, новий злочин середньої тяжкості або тяжкий чи особливо тяжкий злочин, що призводить до переривання перебігу давності.

Тривалість строків давності виконання обвинувального вироку диференційована залежно від виду і розміру призначеного покарання, а також тяжкості вчиненого злочину і становить від двох до п'ятнадцяти років.

Таким чином, кримінальний закон передбачає для застосування даного різновиду звільнення від відбування покарання лише факт спливу вказаних вище строків. Для випадку, коли особа протягом цих строків ухиляється від відбування покарання або вчиняє нові злочини середньої тяжкості, тяжкі чи особливо тяжкі, у ст. 80 КК встановлено зупинення та переривання строків давності виконання обвинувального вироку суду.

Вказаний строк зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування призначеного йому судом покарання. З моменту, коли особа почала ухилятись від відбування покарання, і до моменту, коли вона з'явилася для відбування покарання або була затримана, перебіг строку давності зупиняється. Іншими словами, період часу, коли особа ухиляється від відбування призначеного покарання, не враховується при обчисленні загального строку давності виконання обвинувального вироку суду (так би мовити, "вилучається" з нього). Однак строк, який сплинув до моменту такого ухилення, зберігає своє кримінально-правове значення і разом зі строком, який спливає після "відновлення" строку давності, має враховуватись при обчисленні загального строку давності виконання обвинувального вироку суду.

Перебіг строку давності виконання обвинувального вироку суду переривається у випадках, коли особа протягом строків, встановлених у частинах і, 3 ст. 80 КК, вчинить новий злочин середньої тяжкості або тяжкий чи особливо тяжкий злочин. У даному разі строк давності починає обчислюватися заново, зокрема, з дня вчинення нового злочину. Тобто строк, який вже минув з моменту набрання законної сили вироком суду і до дня вчинення нового злочину, втрачає своє значення для обчислення строків давності виконання обвинувального вироку суду.

При призначенні покарання за сукупністю вироків строк давності виконання обвинувального вироку суду починає обчислюватися залежно від виду і розміру остаточно покарання, призначеного за вчинення таких злочинів.

У частині 5 ст. 80 КК встановлено, що питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі на певний строк. У тому ж випадку, коли суд визнає за можливе застосувати таку давність, він звільняє особу від відбування призначеного їй покарання у виді довічного позбавлення волі.

Не застосовується давність виконання обвинувального вироку до осіб, які вчинили злочини проти миру і безпеки людства (зокрема передбачені статтями 437, 439, ч. 1 ст. 442 КК).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

У ході відбування строкового покарання особа може бути звільнена від його подальшого відбування під певною умовою. Тому відповідне звільнення, по-перше, здійснюється до спливу, визначеного судом покарання строку, а, по-друге, під умовою, якою є невчинення нового злочину протягом невідбутої частини призначеного раніше покарання. Підстави застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання регламентовані ст. 81 КК, а особливості застосування такого різновиду звільнення визначені в постанові Пленуму ВСУ "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким" від 26 квітня 2002 р. № 2. Таке звільнення застосовується від покарань:

- строкових, до  яких належать виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців, позбавлення  волі;

- як основних, так  і додаткових. Єдиним видом додаткового  покарання, від якого можна звільнити  умовно-достроково, є лише позбавлення  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю. Причому таке звільнення може  застосовуватися щодо: а) основного  покарання; б) лише додаткового покарання; в) як основного, так і додаткового  покарань.

Підставами умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є:

1) сумлінні поведінка і ставлення засудженого до праці, чим останній довів своє виправлення. Мається на увазі так зване юридичне виправлення, критерієм якого є невчинення нових злочинів. Тобто на етапі вирішення судом питання про застосування умовно-дострокового звільнення має констатуватися досягнення однієї із цілей покарання, а саме - виправлення засудженого, що дістає вияв у певних позитивних змінах в особі засудженого, виникнення у нього властивостей, які утримуватимуть його від вчинення нових злочинів, обумовлюватимуть дотримання правил правослухняної поведінки та співжиття у суспільстві;

2) фактичне відбуття засудженим частини призначеного йому покарання. Частина покарання, яка має бути відбута до умовно-дострокового звільнення, визначається з урахуванням:

- тяжкості вчиненого  злочину;

- форми вини;

- наявності рецидиву  злочинів;

- призначеного  та/або відбутого особою покарання, виду і розміру такого покарання, застосування умовно-дострокового  звільнення за попередній злочин, погашення та зняття судимості  тощо.

Частини фактично відбутого засудженим покарання визначені у ч. 3 ст. 81 КК і коливаються від половини до трьох четвертей призначеного строку покарання.

У постанові Пленуму ВСУ від 26 квітня 2002 р. роз'яснюється, що при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання щодо засудженого, покарання якому пом'якшено згідно з актом амністії, помилування або за рішенням сулу, фактично відбута частина покарання має обчислюватись виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду (п. 11). Якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положення ч. 3 ст. 81 КК (п. 12 зазначеної постанови Пленуму ВСУ).

Правові наслідки умовно-дострокового звільнення від відбування покарання можуть бути сприятливими і несприятливими для засудженого. Сприятливі полягають в остаточному звільненні від відбування невідбутої частини призначеного судом покарання і настають при виконанні умови, під якою було здійснене звільнення, - невчинення нового злочину. Несприятливі ж настають при невиконанні умови - вчиненні нового злочину. Тоді до покарання, призначеного за новий злочин, приєднується не відбута частина попереднього покарання за правилами сукупності вироків (ст. 71 КК).