Звільнення від покарання та його відбування

З наведеного переліку видно, що визначальним моментом щодо подання клопотання про помилування є закон, за яким виконується рішення (вирок) про покарання. 

Як уже вказувалося, подання клопотання про помилування — це індивідуальний акт-волевиявлення засудженого, його власне прохання про прощення. Але з клопотанням про помилування можуть звертатися також захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник, громадські організації тощо. Клопотання про помилування, що подає засуджений через установу виконання покарань або інший орган, який відає виконанням вироку, надсилається на адресу Президента України разом з копіями вироку, ухвали і постанови судів, докладною характеристикою про роботу і поведінку засудженого із зазначенням думки керівника цієї установи або органу і, як правило, думки спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх (щодо неповнолітніх) по суті клопотання та іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування. 

Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а при розгляді справи в касаційному порядку - після прийняття рішення відповідним судом.

У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше 20 років призначеного покарання.

Особа, яку раніше було неодноразово (2 і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбуванню покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках.

Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення або не відбули половини призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за тяжкі чи особливо тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення.

Клопотання про помилування подається через адміністрацію установи виконання покарань або іншого органу, що здійснює виконання кримінальних покарань, яка зобов'язані зареєструвати клопотання і протягом 15 днів направити його до Адміністрації Президента України разом із копіями вироку, ухвали і постанови сулу, докладною характеристикою про поведінку особи і ставлення її до праці із викладеною письмово власною і, як правило, спостережної комісії або служби у справах дітей, думкою про доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування.

Підготовку матеріалів до розгляду клопотання про помилування та повідомлення заявника про результати такого розгляду здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України (далі-Управління), яке має право в установленому порядку запитувати та одержувати від державних органів, органів місцевого самоврядування, установ виконання покарань необхідні для розгляду клопотання про помилування документи, матеріали та інформацію.

Під час розгляду клопотання про помилування враховуються:

- ступінь тяжкості  вчиненого злочину, строк відбутого  покарання, особа засудженого, щире  каяття, активне сприяння розкриттю  злочину, поведінка і ставлення  особи до праці до засудження  та в установах й інших органах  виконання покарань, стан відшкодування  завданого збитку або усунення  заподіяної шкоди та інші обставини;

- думка адміністрації  установи виконання покарань  або іншого органу, який виконує  покарання, спостережної комісії, служби  у справах дітей, органу місцевого  самоврядування, громадських організацій, трудових колективів тощо про  доцільність помилування.

Клопотання про помилування і підготовлені Управлінням матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування (далі - Комісія), що утворюється Президентом України у складі голови, двох його заступників і членів комісії. Одним із заступників голови комісії є за посадою керівник управління з питань помилування Адміністрації Президента України. Обов'язки секретаря комісії виконує один із її членів.

Організаційною формою роботи Комісії є засідання, які скликаються і проводяться головою Комісії, а за його відсутності - одним із його заступників, і є правомочними, за умов присутні на них більшості її складу.

Рішення Комісії приймаються шляхом голосування більшістю присутніх на засіданні її членів. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого на засіданні є вирішальним.

За результатами попереднього розгляду клопотань про помилування Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування, а про клопотання, підстав для задоволення яких не знайдено, - доповідає Президентові України.

У разі відхилення клопотання про помилування повторне клопотання щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через 5 років, а щодо інших засуджених - не раніш як через рік із часу відхилення попереднього клопотання. Повторне клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, повертається заявникові з відповідним роз'ясненням.

Укази Президента України про помилування засуджених для виконання надсилаються: а) щодо осіб, які відбувають покарання в установах чи органах виконання покарань, - Державній пенітенціарній службі України; б) щодо осіб, які звільняються від додаткових покарань, - відповідним судам; в) щодо осіб, засуджених до тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, до службових обмежень для військовослужбовців чи до позбавлення військових звань, - Міністерству оборони України; г) щодо інших осіб - відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади. Крім того, укази Президента України про помилування засуджених надсилаються в МВС України до відома та іншим державним органам для забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбули покарання.

Органи, на які покладено виконання указів Президента України про помилування засуджених, про їх виконання повідомляють Адміністрацію Президента України, а контроль за їх виконанням здійснює Комісія при Президентові України у питаннях помилування.

РОЗДІЛ ІІІ.

Відмежування.

Наведене у Розділі І розуміння звільнення від покарання та його відбування може враховуватись при відмежуванні його різновидів (проявів) від різновидів звільнення від кримінальної відповідальності. В основі відмежування цих інститутів кримінального права (будь-яких їх різновидів) лежить розуміння першого як такого, що передбачає обов'язкове настання кримінальної відповідальності, яка згодом може пом'якшуватись. Що ж стосується інституту звільнення від кримінальної відповідальності, то в його "межах" настання кримінальної відповідальності взагалі не передбачається.

Для кримінального законодавства більшості європейських країн "подвоєння" вказаних пільгових інститутів не характерне: звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання та його відбування, як правило, розглядаються як єдине ціле, у той час як у КК України - це самостійні, відокремлені один від одного інститути.

Якщо звільнення від кримінальної відповідальності регламентується не лише Загальною, а й Особливою частиною КК, то звільнення від покарання та його відбування - інститут виключно Загальної частини кримінального права, який складають норми, розміщені у розділі XII Загальної частини КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності завжди охоплює і звільнення від покарання. Разом із тим, звільнення від покарання не означає звільнення від кримінальної відповідальності, адже у разі звільнення від покарання (його відбування) має місце щонайменше такий обов'язковий елемент кримінальної відповідальності, як осуд особи, яка вчинила злочин, обвинувальним вироком суду. Розглядувані правові інститути відрізняються один від одного, зокрема, за підставами, умовами та кримінально-процесуальними особливостями застосування. Якщо звільнення від кримінальної відповідальності відбувається до набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то від призначення покарання та його відбування звільняється засуджений, тобто особа, стосовно якої постановлено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, і яку в такий спосіб уже піддано кримінальній відповідальності. До набрання винесеним вироком законної сили звільнення від кримінальної відповідальності не виключається (наприклад, у випадку скасування судом апеляційної інстанції вироку місцевого суду).

Враховуючи різну юридичну природу та інші відмінності законодавець передбачає регламентацію звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання і його відбування в різних розділах Загальної частини КК (відповідно, розділи IX і ХІІ).

Звільнення від кримінальної відповідальності - це реалізація державою, яку являє суд як носій її судової влади, свого повноваження, згідно з яким вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього злочину.

Особа, яка вчинила злочин, може бути за рішенням суду, постановленому у встановленому законом порядку, звільненою від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, примиренням винного з потерпілим, передачею особи на поруки, зміною обстановки, закінченням строків давності (ст.ст. 44,45,46,47,48,49 КК).

Звільненою від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям може бути особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК).

У зв'язку з примиренням винного з потерпілим звільненою від кримінальної відповідальності може бути особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації передбачено для особи, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, за наявності клопотання колективу підприємства, установи чи організації, в якому вона працює, і за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин (ст. 47 КК).

У відповідності до ст. 48 КК особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Стаття 49 КК передбачає, що у зв'язку із закінченням строків давності, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; З роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 5 років -у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 10 років - у разі вчинення тяжкого злочину; 15 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у ст.ст. 437,438,439 і ч. 1 ст. 442 КК.

За рішенням суду від покарання звільняють уже засуджених осіб (крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування - ч. 1 ст. 74 КК). Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, якщо його мети можна досягти без реального відбування покарання (в цілому чи його частини) або якщо це надалі зробити неможливо чи недоцільно. КК передбачає різні види звільнення від покарання, які об'єднують у дві групи: а) безумовне - до особи не висувають яких-небудь вимог у зв'язку з її звільненням - регламентоване ч. 4 ст. 74 і ст. 49 КК; ст.ст. 80, 82, 84 КК; б) умовне - пов'язане з пред'явленням особі визначених законом вимог, які вона має виконати упродовж певного іспитового строку, їх порушення тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання, визначене ст.ст. 75-79, 81, 83 КК. Амністія і помилування найчастіше мають безумовний характер, хоча можуть бути (зокрема амністія) й умовними.

За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома моментами: 1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин. Обвинувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винуватою у злочині та який виражає негативну оцінку вчиненого з боку держави, не постановляється; 2) до винуватого не застосовується покарання, тобто особа звільняється від покладання на неї втрат і обмежень особистого, майнового та іншого характеру, передбачених кримінальним законом як покарання; 3) через відсутність обвинувального вироку, яким особі призначається покарання, звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.