Кримінально-процесуальне представництво, здійснюване законними представниками

Фізичний шкода полягає у заподіянні громадянину тілесних ушкоджень, що викликали розлад здоров'я, фізичних страждань.

Майнова шкода (збитки) означає позбавлення громадянина належних йому матеріальних благ, майна, цінностей, грошей.

Слід зазначити, що одним злочином може бути заподіяно кілька видів шкоди [6, c. 63].

У справах про злочини, наслідком яких стала смерть потерпілого, права потерпілого мають його близькі родичі (ч. 6 ст. 55 КПК). Близькі родичами є батьки, діти, усиновителі, усиновлені, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, чоловік, дружина.

Особа визнається потерпілим за його ініціативою або за ініціативою осіб, які ведуть виробництво у справі, тільки з умовою письмової згоди особи.

Також не менш важливим є наявність даних про наявність події правопорушення; чи заподіяно шкоду безпосередньо цим правопорушенням; наявність причинного зв'язку між злочинним діянням і наслідками.

Правопорушення і заподіяну шкоду повинні бути зв'язані прямою, внутрішньої, необхідної зв'язком, коли заподіяну шкоду з'явився безпосереднім наслідком даного правопорушення. Питання про те, чи дійсно шкода заподіяна даним злочином, його розміри, можуть бути встановлені тільки в ході досудового розслідування і судового розгляду справи, але це не повинно служити перешкодою для визнання особи потерпілим вже тоді, коли він заявляє про завдану йому шкоду. В іншому випадку потерпілий від злочину не зможе своєчасно використовувати свої права для участі в доведенні, захисті своїх законних інтересів.

Особа має бути визнана потерпілою і в тому випадку, якщо заподіяна шкода була викликана його неправомірними діями. Ця обставина може враховуватися при визначенні міри кримінальної відповідальності, але не може позбавляти його прав як потерпілого. У разі нанесення потерпілому матеріальної шкоди він визнається одночасно і потерпілим, і цивільним позивачем, наділяється правами цих двох суб'єктів [8, c. 76].

Показання потерпілого, будучи одним з джерел доказів, служать не тільки засобом захисту законних інтересів потерпілого, але й допомагають встановити істину у справі, тому потерпілий зобов'язаний давати свідчення.

За відмову від їхньої дачі і за дачу завідомо неправдивих показань потерпілий може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 384 ККУ. Потерпілий має право відмовитися від дачі показань, що свідчать проти нього самого, членів сім`ї і близьких родичів (ст. 63 Конституції України).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

ПРЕДСТАВНИЦТВО В СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ.

У сучасному кримінальному процесі велике значення має процесуальна активність сторін. Тільки активна процесуальна позиція дозволяє стороні відстояти свої права та законні інтереси. Враховуючи, що учасники кримінального процесу в переважній своїй більшості не володіють спеціальними юридичними знаннями необхідними для ефективного захисту своїх прав і законних інтересів, кримінально-процесуальне законодавство України передбачає можливість для цих осіб користуватися послугами професійних представників [9, c. 67]. Кримінальний процес України діє на змагальних засадах, втілення яких на практиці неможливо без рівності процесуальних можливостей учасників кримінального судочинства. Разом з тим рівністю можливостей володіють особи, які мають, поряд з іншими якостями, і приблизно однаковий рівень професійних знань.

Надання потерпілому права мати представника покликане забезпечити його кваліфікованою правовою допомогою, що випливає із положень ст. 59 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Закріплення вказаного права породжує відповідне зобов'язання держави забезпечувати потерпілого правовою допомогою, що реалізується як безпосередньо державними органами і посадовими особами, так і через механізми залучення до надання правової допомоги потерпілим адвокатів [4, c. 117].

У основі правовідносин між потерпілим і його представником лежить інститут представництва.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити процесуальні дії від імені другої сторони, яку вона представляє (потерпілого) [10, c. 55]. Не є представником особа, яка хоч і діє в інтересах потерпілого, але від власного імені.

Інститут представництва є однією із важливих процесуальних гарантій права на судовий захист, що разом з іншими засобами забезпечує потерпілому доступ до правосуддя.

Право мати представника у потерпілого виникає з моменту визнання його учасником кримінального провадження. Моментом допуску представника до участі у кримінальному провадженні є момент надання документів, які підтверджують його повноваження на участь у кримінальному провадженні, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду [8, c. 81].

Питання кримінально-процесуального представництва були предметом досліджень вчених-процесуалістів. Вагомий внесок у розкриття різних його аспектів внесли В.Д. Адаменко, С.А. Александров, В.П. Божьев, А.Д. Бойків, Л.М. Володіна, А.П. Гуськова, І.Ф. Демидов, А.А. Дмитрієва, В.А. Дубрівний, О.А. Зайцев, 3.3. Зінатуллін, Т.З. Зінатуллін, А.В. Кожевников, Л.Д. Кокорєв, В.В. Мелешко, І.І. Потеружа, І.Л. Петрухін, Р.Д. Рахунов, В.М. Савицький, Стецовський, М.П. Туленков та ін. [12, c. 72].

Слід, однак, відзначити, що питання кримінально-процесуального представництва піднімалися в них здебільшого лише у зв'язку з аналізом процесуально-правового статусу окремих учасників кримінального процесу, в першу чергу, обвинувачених і потерпілих.

У спеціальних же дослідженнях, присвячених інституту представництва в кримінальному процесі, поряд з аналізом сутності та соціального призначення кримінально-процесуального представництва (В.Д. Адаменко), переважне увага приділялася одному з його видів, яким є так зване, законне кримінально-процесуальне представництво (В.В. Мелешко, М.П. Туленков); що ж стосується кримінально-процесуального представництва, здійснюваного на основі угоди (договору), то воно досліджувалося в основному лише в зрізі одного з напрямів адвокатської діяльності (Ю.І. Стецовський).

Існує два види представництва законних інтересів - за законом і за угодою [8, c. 83].

 

2. Кримінально-процесуальне представництво, здійснюване законними представниками.

 

Представництво за законом здійснюється законним представником потерпілого, коли той є неповнолітнім або особою, визнаною у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, і не може самостійно захистити свої права й законні інтереси. Представник за законом зобов'язаний захищати права й законні інтереси потерпілого в усіх установах, зокрема в органах досудового розслідування і в суді [7, c. 3].

Згідно зі статтею 44 УПК України, як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.

Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику. З моменту прийняття і оформлення відповідного процесуального рішення законний представник набуває процесуальних повноважень у кримінальному провадженні [4, c. 120].

У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з числа осіб, які можуть бути законними представниками.

Законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику [3, c. 38]. Це означає, що законний представник потерпілого може діяти в кримінальному провадженні як поряд із потерпілим, так і замінюючи його, користуючись процесуальними правами потерпілого, за винятком права давати показання, права мати представника, права на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, права на забезпечення безпеки (якщо підстави для вжиття відповідних заходів стосуються особи потерпілого) та інших прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим, а отже не може бути доручена законному представнику за своєю природою [4, c. 121].

Обсяг прав законного представника, які він реалізує на власний розсуд, залежить від рівня дієздатності особи, яка представляється їм.

Законні представники мають залучатися для участі в справі з моменту притягнення особи, яка не володіє повною процесуальною дієздатністю. Не притягнення законного представника необхідно розглядати як грубе порушення принципів змагальності та процесуальної рівності сторін.

Законний представник є учасником кримінального процесу, який володіє низкою самостійних прав, виконує відповідні процесуальні обов'язки і може приймати участь у всіх стадіях кримінального судочинства. Особливість статусу законного представника полягає в тому, що його функція, на відміну від інших учасників, свідомо не установленна і визначається функцією акредитуючої особи [11, c. 5]. Об'єднання їм процесуальних статусів учасників виробництва, що мають різні функції, неприпустимо.

Законний представник потерпілого закінчує свою діяльність, коли неповнолітньому потерпілому виповнюється 18 років, тобто коли він стає повнолітнім [7, c. 6].

 

2.1. Кримінально-процесуальне представництво, здійснюване на основі угоди з потерпілим.

 

Представником потерпілого за угодою може бути особа, яка в змозі надати юридичну допомогу потерпілому.

 У відповідності зі  ст.58 Кримінально-процесуального кодексу  України, представник -  це особа, яка має право бути захисником  у кримінальному провадженні. Найчастіше  це - адвокат. І, як зазначає ряд  науковців, «правильним є те, що  закон першим серед осіб, котрі мають право брати участь у кримінальній справі як представники потерпілого, називає саме адвоката. Адже адвокат - це компетентний юрист-професіонал, який здійснює кримінально-процесуальне представництво. Саме адвокат може найкращим чином надати юридичну допомогу і сприяти здійсненню правосуддя у кримінальній справі». Однак, адвокати поки що занадто рідко представляють інтереси потерпілих, що, на думку М.І.Гошовського, пояснюється, з одного боку, тим, що потерпілі не знають свого законного права запросити адвоката як представника своїх прав і законних інтересів, порушених злочином, а з іншого - тим, що не всі потерпілі в змозі оплатити послуги адвоката [12, c.74].

Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні.

Повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:

1) документами, а саме, свідоцтвом  про право на зайняття адвокатською  діяльністю та ордером, договором  із захисником або дорученням  органу (установи), уповноваженого законом  на надання безоплатної правової  допомоги, якщо представником потерпілого  є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;

2) копією установчих документів  юридичної особи - якщо представником  потерпілого є керівник юридичної  особи чи інша уповноважена  законом або установчими документами  особа;

3) довіреністю - якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою [3, c. 37-38].

Представник також, як і законний представник, користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.

Отже, зі сказаного вище, можна зробити висновок, що представництво в Україні згідно з Кримінально-процесуальним Кодексом, здійснюється законним представником неповнолітніх або осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними та представником фізичних та юридичних осіб, які визнані потерпілими від кримінального правопорушення. Також слід зазначити, що представник та законний представник  користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА, ПРОКУРОРА ТА СУДУ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПОТЕРПІЛОГО

Конституція України проголосила людини найвищою цінністю, поклавши на державу в якості головної обов'язки забезпечення прав і свобод, як кожної окремої особистості, так і суспільства в цілому [1, c. 4].

Стосовно до предмету нашого дослідження виконання цієї конституційної обов'язки з боку держави можливе тільки за допомогою розробки ефективної моделі кримінального судочинства, здатної через правові процедури забезпечити законні інтереси особистості, залучену в кримінально-процесуальну діяльність і, в першу чергу, законні інтереси потерпілого (потерпілого) від кримінального правопорушення.

Разом з тим, новий КПК України не здатен належним чином забезпечити законні інтереси цих осіб. Справа в тому, КПК України в якості принципів кримінального судочинства називає безліч конкуруючих між собою положень, які не здатні реалізувати ідею про забезпечення законних інтересів потерпілого правопорушення.