Кримінально-процесуальне представництво, здійснюване законними представниками

Становище ще ускладнюється і тим, що законодавець не розрізняє між собою предмет і засоби забезпечення законних інтересів осіб, залучених до кримінально-процесуальну діяльність, що здатне негативно позначитися на кримінально-процесуальної діяльності безпосередньо пов'язаної із забезпеченням законних інтересів потерпілого.

Як відомо діяльність правоохоронних органів спрямована на охорону правопорядку і законності, захист прав і свобод людини. Забезпечення прав потерпілого покладається на органи і осіб, які здійснюють кримінальне провадження: слідчого, прокурора і суд.

У зв'язку з цим, надзвичайно важливо ретельно розглянути механізм впливу принципу забезпечення законних інтересів особистості на органи досудового розслідування, прокурора і суду, в ракурсі забезпечення прав і законних інтересів потерпілого від правопорушення.

Як правильно зазначили В.М. Шматов і Н.І. Кулагін, забезпечення прав і законних інтересів учасників досудового розслідування необхідно починати, перш за все, зі слідчого, оскільки саме він - перший захисник прав і законних інтересів особи. Керівник органу досудового розслідування зобов'язаний у межах повноважень, наданих йому, організовувати діяльність слідчого із забезпечення прав потерпілого.

Слідчий після прийняття заяви у потерпілого, вручає йому пам'ятку про його права та обов'язки, що свідчить про дотримання його прав під час досудового розслідування.

Одним з найважливіших прав потерпілого є право надавати докази. Право на надання доказів близько до праву на підтримку звинувачення, яке здійснюється потерпілим протягом всього процесу.

Потерпілому, також як і будь-якому іншій особі, потерпілому від злочину, належить право на пред'явлення цивільного позову. Це право має бути роз'яснено йому слідчим, прокурором або суддею. Позов пред'являється до обвинуваченого або особам які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого.

У разі пред'явлення цивільного позову на слідчого лягають обов'язки щодо забезпечення цивільного позову. Незалежно від виду злочину заходами забезпечення цивільного позову є: виявлення майна, яке підлягає арешту, та накладення арешту на майно. В якості джерел відшкодування матеріального збитку за цивільним позовом виступає, як правило, майно підозрюваного, обвинуваченого, або осіб, які несуть матеріальну відповідальність за їхні дії, чи інших осіб, у яких знаходиться майно, придбане злочинним шляхом.

Розшук викраденого майна або майна, що є засобом відшкодування матеріального збитку, проводиться шляхом проведення процесуальних дій та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення місця знаходження, виявлення і вилучення цього майна. У цих цілях в залежності від конкретних обставин справи може бути використано будь слідча дія, особливо допити, обшуки, огляди, накладення арешту на майно та ін. [9, c. 94].

Крім цього, потерпілий має право на відшкодування з боку держави збитку,що заподіянa незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, дане положення встановлено Конституцією України (ст. 56).

Що стосується прокурора, то він здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, а також в силу своїх повноважень може відсторонити від проведення розслідування слідчого у разі неефективного досудового розслідування в інтересах потерпілого.

Умови реалізації процесуальних прав на стадії судового розгляду відрізняються від умов у попередніх стадіях. Відмінність це обумовлено характерними рисами правосуддя, в тому числі гласністю, усністю і безпосередністю судового розгляду, тобто всі заяви, клопотання (навіть письмові) викладаються усно, адресуються безпосередньо суду і фіксуються в протоколі судового засідання. Важливо також відзначити, що рішення з будь-якого клопотання, заявленого потерпілим, приймається судом тільки після того, як будуть вислухані по ньому думки всіх інших учасників судового розгляду, причому ці думки, як і саме рішення, заносяться до протоколу судового засідання.

Суд зобов'язаний надіслати потерпілому повістку, з якої той дізнається, де і коли відбудеться судовий розгляд кримінальної справи, у якій його визнано потерпілим.

Найбільш важливими правами потерпілого на цій стадії є: право заявляти відводи через представника суддям, обвинувачу (прокурору), секретарю судового засідання, експертам, спеціалістам, захиснику, представнику і перекладачеві; право висловлювати суду свою думку про можливість або неможливість слухання справи в даному судовому засіданні у разі неявки в судове засідання будь-кого зі свідків, експерта або спеціаліста; право порушувати перед судом клопотання про виклик додаткових свідків, експертів і про витребування інших доказів; право висловлювати свою думку з приводу заявлених клопотань іншими учасниками процесу; право висловлювати свою думку з приводу порядку дослідження доказів у судовому слідстві; право брати участь у дослідженні доказів і т.д.

Слід зазначити, що в грудні 1993р. було прийнято Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", який спрямований на охорону забезпечення прав, здоров'я і життя потерпілих від злочинів. Однією з вимог щодо забезпечення їхньої безпеки є те, що потерпілий може клопотати про проведення закритого судового засідання.

Після виконання передбачених законом дій у підготовчій частині судового засідання суд переходить до судового слідства. Потерпілому законодавством надано можливість брати активну участь у цій частині. Так, після допиту підсудних про визнання чи невизнання ними своєї вини суд повинен вислухати з-поміж інших осіб також і думку потерпілого про послідовність допиту підсудних, потерпілих, свідків і експертів.

Конституція України передбачає як основні засади правосуддя рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальність сторін і свободу в наданні ними судові своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості.

Кримінально-процесуальний кодекс України закріпив дуже важливе положення, згідно з яким потерпілий і його представник у судовому розгляді користуються рівними правами з обвинуваченим, підсудним, захисником, цивільним позивачем та їхніми представниками щодо подання доказів, участі в дослідженні доказів та заявлених клопотань.

Під час судового розгляду, як і на досудовому розслідуванні, потерпілий має право подавати докази. Він може задавати запитання підсудному, іншим потерпілим, свідкам, експертові.

У судовому розгляді потерпілий має право давати показання. Допитується він судом за правилами допиту свідків, але раніше від них. Головуючий з'ясовує взаємовідносини потерпілого з підсудним і пропонує повідомити про все, що йому відомо у справі. Після цього потерпілого допитують.

Після закінчення судового слідства суд переходить до судових дебатів. Як зазначено у ст. 364 КПК України, потерпілий має право брати участь у дебатах.

Що стосується нової новели КПК України, а саме слідчого судді, то він покликаний забезпечувати додержання прав потерпілого засобами судового контролю.

Таким чином, держава в особі правоохоронних органів забезпечує захист прав і законних інтересів потерпілого в кримінальному судочинстві, що обумовлюються об'єктивною необхідністю зміцнення законності та правопорядку, боротьби із злочинністю, потребою в розкритті правопорушення і покарання винних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

На підставі вище викладеного можна зробити висновок, що потерпілим є фізична особа, якій злочином заподіяно фізичний, майновий, моральну шкоду, а також юридична особа у разі заподіяння злочином шкоди його майну.

Важливим є те, що особа не сама визначає себе у кримінальному процесі в якості потерпілого, не самостійно вступає в процес, а визнається таким лише внаслідок подання ним заяви про вчинення кримінального правопорушення або заяви про притягнення його до кримінального виробництва в якості потерпілого до органів, що уполноважені здійснювати розслідування у справі.

Подача заяви поширюється не тільки на фізичну та юридичну особу, а й на посадову особу, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, але тільки з письмової згоди потерпілого.

Наявність численних прогалин у законодавстві про забезпечення прав потерпілих і захист їхніх інтересів ставить на порядок денний питання про необхідність розроблення і прийняття спеціального нормативного акта про посилення захисту прав і законних інтересів громадян, щодо яких вчинено злочин.

Однак, справа не тільки в недосконалому законодавстві. Проведеним опитуванням 15% (із 60 потерпілих) не змогли назвати жодного права з тих, якими їх наділив законодавець. А це свідчить про низький рівень правового виховання громадян, про необхідність посилення роз'яснення потерпілим їх прав і ролі в розкритті злочину.

Що стосується представництва в Україні, то згідно з Кримінально-процесуальним Кодексом, захист прав та законних інтересів здійснюється законним представником неповнолітніх або осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними та представником фізичних та юридичних осіб, які визнані потерпілими від кримінального правопорушення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. — ст.141.
2. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25. – ст. 131.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 9-10.  – ст. 88.
4. Гончаренко В.Г., Нор В.Т., Шумило М.Є. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. –Х.: Видавництво Право, 2012 р. – 844 с.
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» // Вісник Верховного Суду України . – 2004 . – № 08.

 

Наукова та спеціальна література:

6. Молдован А.В., Мельник С.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ,  2013. – 366 с.
7. Алфьоров С.М. Новації кримінально-процесуального законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції від 6 липня 2012 року. – Д,  2012. – 40 с.
8. Климчук М.П., Степанов О.С., Хабло О.Ю. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України. – Національна Академія Внутрішніх Справ, 2012. - 282 с.
9. Аленін Ю.П., Пашковський М.І., Лукашкіна Т.В., Гловюк І.В. Кримінальний процес України: Навчальний посібник для підготовки до іспиту. — X.: «Одіссей», 2010. — 328 с.
10. Грошевий Ю.М., Капліна О.В. Кримінальний процес: Підручник. — Х.: Право, 2010. — 608 с.
11. Самолюк В.В. Законне представництво у кримінальному процесі України. – Рукопис. – К, 2005. – 7 с.
12. Гошовський М.І., Кубинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – 364с.