Примусове лікування як кримінально-правовий захід

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Примусове  лікування як кримінально-правовий захід»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ........................................................................................................................3

1. Поняття та система заходів кримінально-правового впливу:

1.1. Поняття та сутність  заходів кримінально-правового впливу……....5

1.2. Система заходів  кримінально-правового впливу................................9

2. Примусове лікування як захід кримінально-правового впливу: поняття, види та підстави застосування:

2.1. Поняття та види примусового лікування...........................................13

2.2. Підстави застосування примусового лікування................................21

Висновки...............................................................................................................25

Список використаної літератури.....................................................................26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Із прийняттям чинного  КК України та постанови Пленуму  Верховного Суду України «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» від 3 червня 2005 р. № 7 постала необхідність кримінально-правового аналізу можливості, обґрунтованості та законності застосування судами примусового лікування.

Окремі аспекти визначення природи, призначення та здійснення примусового лікування (зокрема, при призначенні покарання) висвітлювали у працях такі знані науковці, як С.П. Дідківська, В.О. Глушков, П.С. Матишевський, Н.А. Мірошниченко, А.А. Музика, М.П. Селиванов, Є.В. Фесенко, М.С. Хрупата інші вчені. Проте, незважаючи на важливість досліджень зазначених науковців, на сьогодні в Україні на законодавчому рівні чітко не наведені критерії розмежування добровільного та примусового лікування осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, на відміну від визначень добровільного та примусового лікування наркоманів. Так само відсутні критерії розмежування добровільного та примусового лікування осіб, які вчинили злочин та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. Тобто йдеться про відсутність загально- та спеціально правових норм, у яких зазначено специфіку лікування однієї категорії осіб та наявність загальноправових норм щодо видів лікування іншої категорії осіб.

Враховуючи вище зазначене, кримінально-правові питання щодо примусового лікування, осіб які  вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я  інших осіб, є актуальними для  дослідження.

Мета курсової роботи полягає в аналізі загальнотеоретичних та проблемних питань, які стосуються примусового лікування, осіб які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

 

Для досягнення поставленої  мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. дослідити поняття та сутність заходів кримінально-правового впливу;
2. розкрити систему заходів кримінально-правового впливу;
3. розглянути поняття та види примусового лікування як заходу кримінально-правового впливу;
4. проаналізувати підстави застосування примусового лікування.

Об’єктом курсової роботи є правові відносини, які виникають в результатні вчинення особою злочину та застосуванні держави до винної особи відповідних заходів кримінально-правового впливу.

Предметом курсової роботи є проблемні аспекти застосування примусового лікування, осіб які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Методологічна основа курсової роботи представлена цілісним комплексом принципів і методів наукового аналізу, притаманних сучасній кримінально-правовій науці. В якості основоположного використовувався діалектичний метод, а також застосовувалися приватні наукові підходи: лінгвістичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, формально-логічний і др.

Структура курсової роботи обумовлена метою та завданнями дослідження та складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВПЛИВУ

 

1.1. Поняття  та сутність заходів кримінально-правового  впливу

Теоретичний аналіз наукових здобутків попередніх років щодо поняття та сутності заходів кримінально-правового впливу дозволяє згрупувати їх у два основних підходи:

1) вузький, згідно якого  до заходів кримінально-правового  впливу відносять заходи, передбачені  нормами кримінального права;

2) широкий, згідно якого  кримінально-правовий вплив здійснюється  не лише за допомогою кримінально-правових  норм та їх реалізації, але  і правосвідомості та правової  культури.

У межах першого підходу  під заходами кримінально-правового  впливу розуміють засновану на законі діяльність правоохоронних органів, спрямовану на припинення і попередження злочинів, а так само на реалізацію відповідальності осіб, які їх вчинили [12, с. 34]. До цього визначення слід додати, що «вся система кримінально-правового впливу існує для утримання громадян від вчинення злочинів» [22, с. 59]. Таким чином, реалізація кримінально-правових заходів впливу, виступаючи єдиним механізмом, переслідує цілісну, але водночас бінарну мету: з боку компетентних суб’єктів здійснюється попередження злочинності; з боку громадян-потенційних правопорушників – утримання від протиправних дій.

У контексті «зв’язаності»  із нормами кримінального закону заходи кримінально-правового впливу безспірно наділені такою ознакою, як нормативна визначеність. Саме ця ознака дозволяє відмежовувати їх від інших заходів, передбачених, наприклад, цивільним або адміністративним законодавством. Утім, на думку А.І. Чучаєва та А.П. Фірсової, нормативну визначеність не слід відносити до сутнісних ознак кримінально-правових заходів впливу. Вона в даному випадку є вторинною [30, с. 1331-1332].

Виходячи з того, що історично першою формою соціального  впливу на злочинність було покарання, у деяких дослідженнях можна зустріти твердження про те, що покарання  є уособленням кримінально-правового впливу. Але фактично кримінологічним постулатом стало твердження, що мета кримінально-правового впливу – виправлення – не може бути досягнута лише за допомогою покарання. Для усунення цього недоліку розглядаються поряд із заходами покарання інші заходи впливу в межах кримінально-правової матерії. Власне така ідея не нова для теорії та практики кримінальної юстиції – подібні заходи можна знайти в історії кримінального законодавства та у сфері правозастосування деяких зарубіжних країн.

Наприклад, сама назва «Уложення про покарання кримінальні та виправні» свідчить про змістовне навантаження окрім безпосередньо каральних заходів, також і виправлене. У Кримінальних кодексах 1922 року та 1926 року термін «покарання» був змінений поняттям «заходи соціального захисту», у тому числі «медико-педагогічного характеру».

Сучасні надбання теорії та практики кримінальної юстиції дозволяють оперувати значно більшим масивом  кримінально-правових заходів.

Положення про те, що покарання  є не єдиним заходом кримінально-правового впливу знайшла своє легальне (нормативне) відображення. У ст. 2 КК РФ визначено, що за вчинення злочинів повинні встановлюватися покарання, а також інші заходи кримінально-правового характеру [29].

С.Г. Келіна пише, «..іншими заходами кримінально-правового характеру є примусові заходи, які пов’язані з певними правообмеженнями та застосовуються на підставі закону до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину…» [16, с. 57].

Більш розгорнуте визначення дається А.С. Пуніговим. Під іншими заходами кримінально-правового характеру він розуміє встановлені кримінальним законом заходи державного примусу, які застосовуються до осіб, що вчинили злочин, з метою відновлення порушених злочином суспільних відносин та попередження вчинення нових злочинів, а також до неосудних осіб, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, з метою покращення їх психічного стану та попередження вчинення ними нових діянь, передбачених статтями Особливої частини КК РФ [13, с. 34]. Перевагою визначення є те, що воно з певною долею умовності, але диференціює цільову спрямованість застосування заходів до різних категорій суб’єктів, тим не менш, на наш погляд, не вичерпує функціональних можливостей засобів кримінального права.

Щодо характеристики інших кримінально-правових заходів, в літературі висловлюється також думка про те, що вони «не відносяться за своїм змістом до кримінальної відповідальності. У разі вчинення діяння особою, яка визнається суб’єктом злочину, інші кримінально-правові заходи можуть застосовуватись як альтернатива кримінальній відповідальності» [23, с. 28-29].

Раніше вже були здійснені  спроби надати класифікацію кримінально-правових заходів на основі чинного в Україні  кримінального законодавства та за допомогою нормативно прийнятої  термінології. В якості критеріїв  розглядалися: призначалося чи не призначалося покарання; виконувалося покарання чи реально не виконувалося; звільнення від покарання є безумовним чи остаточність звільнення від покарання пов’язується із відповідною, визначеною законом поведінкою особи, покладанням на неї певних обов’язків, а отже є умовним звільненням; звільнення від покарання є імперативним (обов’язковим) чи дискреційним (віддано на розсуд суб’єкта) засобом вирішення питання про звільнення від покарання для суду тощо [23, с. 29].

В свою чергу, А.Ф. Зелінський вважав кримінальну відповідальність та покарання самостійним стратегічним напрямком боротьби зі злочинністю та не включав її у структуру спеціально кримінологічного попередження. Але, разом з тим, визнавав, що суспільна небезпечність деяких діянь визначається передусім їх криміногенними властивостями, наприклад, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, незаконне виготовлення, придбання, збут вогнепальної зброї тощо. Звідси випливає, що застосування відповідних статей Особливої частини КК набуває явно профілактичного значення [15, с. 133-134].

На основі вказаних вище критеріїв В.О. Меркулова та Д.С. Смоков пропонують усі заходи кримінально-правового впливу «класифікувати на трьох рівнях». Перший рівень передбачає визначення заходів впливу, які охоплюються (усі форми кримінальної відповідальності) та не охоплюються (примусові заходи виховного та медичного характеру) кримінальною відповідальністю. Другий рівень передбачає класифікацію засобів кримінально-правового впливу, які охоплюються поняттям кримінальної відповідальності – звільнення від покарання; звільнення від відбування покарання; звільнення від відбування покарання із випробуванням; призначення та реальне відбування покарання. Третій рівень класифікації стосується тих форм кримінальної відповідальності, які не пов’язані із реальним виконанням покарання [23, с. 30].

При усій слушності даної  класифікації все ж таки варто  визнати відсутність єдиного  критерію такого розподілу (хіба що повна  відповідність чинному законодавству). Крім того, не вбачається сенс у видалення «рівнів» заходів, адже йде просто конкретизація, деталізація класифікації, не враховані деякі заходи, які також можна вважати кримінально-правовими, наприклад, заміна покарання на більш м’яке (не можна не визнати, що такий захід буде з одного боку залежати, з іншого, мати вплив на потенційну злочинну поведінку або утримання від неї), і головне, як уявляється, вона не відображає цільове, функціональне призначення застосування тих чи інших заходів.

З урахуванням викладеного, на нашу думку, заходами кримінально-правового впливу є заходи, передбачені кримінальним законом, які застосовуються до особи, яка вчинила злочин, та тягнуть зміну його кримінально-правого статусу безвідносно до юридичної природи посткримінальної поведінки.

1.2. Система заходів кримінально-правового впливу

Спроба систематизації кримінально-правових заходів впливу була зроблена В.К. Дуюновим. Зокрема, він вказує, що кримінально-правовий вплив може здійснюватися в наступних формах, що визначаються особливостями змісту такого впливу на різних стадіях його механізму:

1. Прийняття та вступ у законну силу кримінально-правових норм (системи таких норм), що містять негативну оцінку (засудження) суспільно небезпечних діянь певних видів, які забороняють відповідні форми поведінки і загрозою застосування покарання здійснюють попереджувальний вплив на «нестійких» громадян. Також моральне, соціально-політичне та умовне юридичне засудження (осуд) вчиненого злочину, коли останній вчинено, але ще не виявлено, або подія злочину встановлена, але не викритий винний у його вчиненні, яке служить підставою для виникнення і розвитку відповідних кримінально-правових та кримінально-процесуальних відносин.