Проблеми криміналізації та декриміналізації у кримінальному праві України: можливості застосування зарубіжного досвіду

 КУ, як уже говорилося, передбачає застосування заходів  безпеки.

 Особливий характер  серед них має превентивне ув'язнення. Такі заходи безпеки суд призначає на підставі ст. 66 КУ разом із покаранням, якщо суб'єкт становить небезпеку для суспільства. Через те, що захід безпеки застосовується разом з покаранням, у цьому і знаходить своє вираження дуалізм реалізації заходів кримінальної відповідальності. Превентивне ув'язнення може бути призначено до десяти років, а при засудженні в другий і більше разів може продовжуватися безстрокове. Заходом безпеки є також заборона на професії на строк від одного року до п'яти років. КУ передбачає і конфіскацію предметів, придбаних особою внаслідок вчинення нею злочину.[7,ст.59]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ розділ –

2.1. Характеристика ознак  злочину за кримінальним правом  України.

 

У визначенні поняття злочину, поданого в ст. 11 Кримінального кодексу України названо дві ознаки злочину винність та суспільна небезпечність. В теорії кримінального права обов'язковими ознаками злочину, здебільшого, також називають винність і караність або лише винність. Для визначення поняття злочину достатньо було б вказати лише його формальну ознаку -передбачення кримінальним законом. Проте вказівка лише на цю ознаку злочину не дає відповіді на питання, чому законодавець визначає ті чи інші діяння злочинними, а тому у визначенні поняття злочину має бути вказана і його матеріальна ознака - суспільна небезпека, - яка свідчить про соціальну сутність такого явища як злочин.[5]

 

Об'єктивно суспільно  небезпечне діяння може бути визначене  злочином лише у разі, коли воно є  проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно (умисно чи необережно). Яка б шкода не була б заподіяна діянням особи, які б тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутності вини, тобто умислу або необережності, коли особою не усвідомлювалась суспільна небезпечність вчинюваних нею дій ( бездіяльності ) і їх можливих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї законом не покладався обов'язок передбачення таких наслідків, воно ( діяння ) не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи. Винність - одна з най важливіших ознак, але не самостійна ознака, а така, що характеризує суспільну небезпечність діяння, тобто є структурним елементом суспільної небезпечності.

Суспільна небезпечність  діяння - це перш за все, його об'єктивна  властивість заподіювати шкоду  або ж створювати загрозу заподіяння шкоди тим об'єктам, які охороняються законом, у ньому виявляється  негативне 

Сутністю суспільної небезпечності діяння є його посягання на об'єкти, що охороняються законом, у ньому (діянні) виявляється негативне ставлення до них.

Суспільна небезпечність  діяння впливає на процеси нормотворчості (криміналізації і декриміналізації) та застосування кримінально - правових норм (кваліфікації діяння й індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання).

Поняття суспільної небезпечності  діяння в нормотворчій діяльності своєрідно  очолює ієрархію критеріїв (принципів) криміналізації і декриміналізації.

Крім того суспільна  небезпечність діяння є критерієм  класифікації злочинів у кримінальному  законі та теорії кримінального права.

 

Законодавець визначає злочином не самі по собі об'єктивно  суспільно небезпечні діяння, а дії  вольові, тобто такі, що знаходяться під контролем свідомості та волі особи, - дії винні При цьому від суб'єктивних ознак

залежить не тільки ступінь  суспільної небезпечності діяння, а  насамперед , визнання самого діяння суспільно - небезпечним. Так, легке тілесне  ушкодження злочином визначається тільки тоді, коли воно вчинене умисно;

необережне заподіяння такого ушкодження злочином не вважається; тільки умисний обман покупців тягне  кримінальну відповідальність тощо.

 

Суспільна небезпека  як ознака будь - якого злочину має  характер і ступінь. Про характер суспільної небезпеки можна судити за значущістю суспільних відносин, на які спрямований злочин. Наприклад, злочини проти життя набагато небезпечніші, ніж злочини проти особистої власності.

Характер суспільної небезпеки залежить і від змісту шкоди, яка заподіяна злочином. Шкода може бути матеріальна, моральна, ідеологічна.

 

Про характер суспільної небезпеки можна судити і по особливостях способу посягання: насильницький  чи ненасильницький. Наприклад, розбій суспільно небезпечніший від крадіжки, навмисне вбивство з особливою жорстокістю небезпечніше навмисного вбивства без обтяжуючих обставин ( ст. 94 КК).

 

Характер суспільної небезпеки залежить і від форм вини. Так, навмисні тяжкі тілесні  пошкодження небезпечніші від тяжких тілесних пошкоджень, вчинених по необережності.

Крім сказаного на характер суспільної небезпеки впливають мотив і  мета вчинення злочину.

У процесі застосування кримінально - правових норм суспільна небезпечність  діяння є критерієм: 1) кваліфікації злочинів (відмежування злочинів від інших правопорушень; відмежування злочинів від діянь, що через малозначущість не є суспільно небезпечними ; розмежування злочинів як таких ); 2) індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання. При цьому показником рівня суспільної небезпечності злочину є (має бути) санкція відповідної статті ( частини, пункту статті) Кримінального кодексу.1

Характер суспільної небезпечності діяння складає його якість. Визначається він суспільною цінністю об'єкта посягання, а також  злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини.

Характером суспільної небезпечності  відрізняються види злочинів. Так, наприклад, характер суспільної небезпечності вбивства інший ніж суспільна небезпечність хуліганства.

Ступінь суспільної небезпечності  діяння складає її кількість і  визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди.

 

Ступенем суспільної небезпечності  відрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечності  простої крадіжки (ч. 1 ст.185 КК) значно менша крадіжки з проникненням в  житло (ч.З ст.185 КК ).

Суспільно небезпечніший від крадіжки, навмисне вбивство з особливою жорстокістю небезпечніше навмисного вбивства без обтяжуючих обставин ( ст. 94 КК).

Характер суспільної небезпеки  залежить і від форм вини. Так, навмисні тяжкі тілесні пошкодження небезпечніші від тяжких тілесних пошкоджень, вчинених по необережності

Крім сказаного на характер суспільної небезпеки впливають мотив і  мета вчинення злочину.

У процесі застосування кримінально - правових норм суспільна небезпечність  діяння є критерієм: 1) кваліфікації злочинів (відмежування злочинів від інших правопорушень; відмежування злочинів від діянь, що через малозначущість не є суспільно небезпечними ; розмежування злочинів як таких ); 2) індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання. При цьому показником рівня суспільної небезпечності злочину є (має бути) санкція відповідної статті ( частини, пункту статті) Кримінального кодексу.[6]

Характер суспільної небезпечності  діяння складає його якість. Визначається він суспільною цінністю об'єкта посягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини.

Характером суспільної небезпечності  відрізняються види злочинів. Так, наприклад, характер суспільної небезпечності  вбивства інший ніж суспільна  небезпечність хуліганства.

Ступінь суспільної небезпечності діяння складає її кількість і визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди.

Ступенем суспільної небезпечності  відрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечності  простої крадіжки (ч. 1 ст.185 КК) значно менша крадіжки з проникненням в житло (ч.З ст.185 КК ).

Злочин характеризується певним ступенем суспільної небезпечності. За деяким його рівнем злочин втрачає свої суспільні  властивості і перестає бути злочином. Так згідно з ч.2 ст. 11 КК не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого законом, але через малозначність не має суспільної небезпеки.

Малозначність вчиненого діяння в  ч.2 ст. 11 КК розуміється такою, що кримінальна  відповідальність та покарання в цьому випадку була б занадто великою та зайвою, не відповідною вчинку.

Малозначність діяння позначає незначний  обсяг посягання на важливий об'єкт  або посягання на незначний, малоцінний об'єкт.

 

Частина 2 ст.П КК підкреслює відсутність злочину в діяннях, які не мають властивості суспільної небезпечності, закріплює принцип економії кримінальної репресії, застосування засобів громадського впливу.

 

Протиправність діяння - обов'язкова, невід ємна ознака злочину. Таким чином може бути визнано  лише таке діяння, яке позначене  в законі, передбачене законом.

Кримінальна протиправність - це криміналізація діяння кримінальним законом. Визнати діяння злочином - правомочність Вищого органу законодавчої влади України.

Таким чином, протиправність є форма виразу суспільної небезпечності  та закріплення її в законі, законом. Протиправність є юридичне відбиття в законі суспільної небезпечності злочину, оскільки протиправним може бути визнано лише суспільно небезпечне діяння.

Протиправність - це забороненість  діяння кримінальним законом. Але в  чинному КК не всі передбачені  ним діяння мають ознаку суспільної небезпечності. (Наприклад : самовільне будівництво житла.)Разом з тим не всі суспільно небезпечні вчинки визнаються злочинами і набувають протиправності. Визнати певний шкідливий вчинок злочином повною мірою

залежить від волі законодавця. Для цього він враховує ( повинен враховувати багато суспільних чинників, а саме:

1. розповсюдженість таких діянь,
2. тяжкість їх наслідків,
3. можливість забезпечення ефективної боротьби з ними, негативні наслідки їх караності та деякі інші.

 

Винність діяння. Згідно зі ст.З КК злочином може бути визнано тільки винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно.

Невинне заподіяння суспільно  небезпечної шкоди злочином не визнається.

 

Цивілізоване, демократичне кримінальне законодавство грунтується  на суб'єктивних підставах і рішуче відхиляє об'єктивну осудність.

Кримінальній відповідальності підлягає винна особа . Саме винність діяння є його головним внутрішнім змістом, бо якраз в цьому знаходить  вихід лиха воля злочинця. Тому і  в провинність особі можна  поставити лише такі дії та їх наслідки, які охоплювались її умислом, намірами, які вона передбачала, або могла усвідомлювати та передбачати.

 

Визнання діяння злочином значить, разом з тим, визнання і  його караності, оскільки воно заборонено з погрозою покарання.

Як не має покарання  без злочину, так не має і злочину  без покарання.

Видом та розміром покарання, встановленого законом за той  чи інший злочин, відбивається оцінка суспільної небезпечності злочину, визначається його тяжкість, дає підстави віднести його до того чи іншого класу, групи в певній класифікації.

 

Названі нами головні  ознаки злочину не вичерпують усіх його суспільних властивостей.

Велику роль відіграють норми моралі. Сила держави - армія, міліція, суд, тюрма - ніщо в порівнянні з силою громадського осуду. Саме тому закони слабкі, якщо слабкі моральні засади суспільства.

2.2. Ознаки злочинного  діяння у державах романо-германської  правової системи.

 

Поняття "злочинне діяння" - основне для будь-якої правової системи, однак більшість кримінальних кодексів його не визначає. У таких випадках поняття і ознаки злочину розкриваються в кримінально-правовій доктрині.

 

Нормативне визначення на сьогодні існує, наприклад, в Австрії, ФРН, Іспанії, Швейцарії, Швеції і деяких інших державах. Такі визначення носять, як правило, формальний характер і містяться у розділах про тлумачення термінів.

Діючий КК ФРН також  закріплює формальне визначення злочинного діяння. У §11, що роз'яснює  зміст деяких термінів, які використовуються в Кримінальному кодексі, законодавець дає таку характеристику цьому виду правопорушення: "Протиправне діяння - тільки таке, яке утворює склад діяння, передбачений кримінальним законом". [8,ст.365]

 

Формальне визначення злочинного діяння міститься і в КК Австрії.

При цьому основними  ознаками злочину є кримінальна протиправність, винуватість, відповідність складу і караність. [8,ст.365]