Проблеми криміналізації та декриміналізації у кримінальному праві України: можливості застосування зарубіжного досвіду

 

 Відмежування злочину  від дисциплінарних правопорушень  не викликає ніякої складності, оскільки дисциплінарні правопорушення являють собою протиправні діяння, які порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Здійснюючи дисциплінарний проступок, правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, учбову, службову, виробничу, військову дисципліну (прогули, спізнення на роботу, пропуски навчальних занять, невиконання розпоряджень адміністрації і т.д.).. Дисциплінарні правопорушення на відміну від злочинів не несуть великої суспільної небезпеки.

 

 При розмежуванні злочинів та інших правопорушень за ступенем їх суспільної небезпечності досить часто необхідно визначити зміст так званих оціночних ознак складу злочину, які використовуються законодавцем. Оціночні ознаки в кримінальному законі вживаються, в основному, або як ознаки діяння, або ж як ознаки наслідків: "злісне" ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів) (ст. 164 КК); "грубе" порушення громадського порядку, "явна" неповага до суспільства (ст. 296 КК).

 

 Недоліком чинного законодавства треба вважати випадки, коли за одні й ті самі дії передбачена як адміністративна, так і кримінальна відповідальність, а критерії розмежування злочину і адміністративного правопорушення при цьому не визначені. Зокрема, ст. 13 Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 р. передбачає адміністративну відповідальність громадян і посадових осіб за здійснення операцій по випуску в обіг або розміщенню незареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів, а ст.223 КК — кримінальну відповідальність за випуск (емісію) громадянином або посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто за одні й ті самі дії особа може бути притягнена або до адміністративної, або до кримінальної відповідальності. Очевидно, що у подібних випадках за основу розмежування злочину й адміністративного проступку слід взяти ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, який, у свою чергу, буде залежати від розміру заподіяної інвесторам шкоди, загального розміру заподіяної інвесторам шкоди, загального розміру емісії цінних паперів тощо.

 

 Слід відмітити,  що всі види правопорушень  знаходяться в тісному зв'язку  із злочином. Так, безвідповідальність посадових осіб, халатність і неефективність роботи правоохоронних органів, які призводять до безкарності, часто є своєрідними стимулами підвищення суспільної небезпечності правопорушника і його дій.

 

 Адміністративні правопорушення  поступово переходять в злочини проти порядку управління, цивільні правопорушення переростають в злочини проти власності, дисциплінарні проступки — в посадові злочини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4. Категорії злочинів  за континентальною правовою  доктриною.

 

У зарубіжному праві існують дво- або триступеневі класифікації злочинних діянь залежно або від тяжкості правопорушення або найчастіше - від виду і розміру передбаченого в кримінальному законі покарання.

Відповідно до чинного  КК Франції злочинні діяння поділяються на три категорії: злочини, проступки і порушення. Законодавець вперше встановив матеріальний критерій їх диференціації - тяжкість діяння (у законодавстві Франції, що втратило чинність, таким критерієм виступали вид і розмір покарання, передбаченого за здійснення злочинного діяння). [8,ст.370]

 

Така класифікація злочинних  діянь має у Франції надзвичайно  практичне значення і зумовлює систему  покарань: кримінальних - для злочинів, виправних - для проступків і "покарань, що призначаються за порушення", - для порушень. За такою класифікацією визначається можливість притягнення до кримінальної відповідальності при замаху. Замах на злочин, як правило, кримінально караний, замах на проступок - кримінально караний лише у випадках, передбачених законом, замах на порушення - кримінально не карається.

 

Класифікація злочинних  діянь, що існує у французькому кримінальному  праві, має також значення для  давності і реабілітації. Терміни  давності притягнення до кримінальної відповідальності і виконання покарання  залежать від категорії діяння. Реабілітація як спеціальна процедура можлива тільки у сфері злочинів і проступків.[8,ст.370]

 

У КК ФРН виділяють  два види злочинних діянь: злочин і проступок. В основу такої класифікації покладена формальна ознака - мінімальний  розмір покарання. Так, злочинами є протиправні діяння, за які передбачено як мінімальне покарання у вигляді позбавлення волі на термін не менше одного року або більш тяжке покарання. Проступок - це протиправне діяння, за яке як мінімальне покарання передбачено позбавлення волі на менший термін або грошовий штраф (geldstrafe). При цьому обтяжуючі або пом'якшуючі обставини, передбачені відповідними положеннями Загальної частини КК або для особливо тяжких, або менш тяжких випадків, не мають значення для даної класифікації.

 

Якщо ж за вчинене  діяння передбачено покарання у  вигляді грошового штрафу (geldbusse), то воно є порушенням громадського порядку (ordnungswidrigkeit) і передбачено  в так званому додатковому  кримінальному праві.[8,ст.371]

 

КК Австрії закріпив подвійну категоризацію злочинних діянь: злочин і проступок. В її основі лежить формальний критерій - розмір покарання. На підставі §17 КК Австрії злочинами є умисні злочинні діяння, які караються довічним позбавленням волі або позбавленням волі на строк більше трьох років. Решта злочинних діянь є проступками.[8,ст.371]

 

У кримінальному праві  Швейцарії також встановлена  двочленна класифікація злочинних  діянь (ст. 9 КК Швейцарії). Розмежування проводиться за формальною ознакою - видом покарання. Як зазначалось  вище, злочином вважається діяння, що підлягає покаранню каторжною в'язницею, проступком - таке, яке карається в'язницею як найбільш тяжким покаранням.

 

За КК Іспанії всі  злочинні діяння поділяють на злочини  і проступки (ст. 10). При цьому злочини, у свою чергу, передбачають дві категорії: тяжкі, тобто такі, за здійснення яких передбачена "сувора міра покарання", і менш тяжкі, за які "законом передбачена менш сувора міра покарання". Що стосується проступків, ними визнаються такі правопорушення, за які закон передбачає "м'яку міру покарання" (ст. 13).[8,ст.372]

 

У КК Республіки Польща кримінальні  правопорушення представлені в двох видах: тяжкий злочин і проступок. їх розмежування проводиться залежно  від форми вини (до тяжких злочинів належать тільки умисні діяння) і передбаченого в кримінальному законі покарання. До категорії тяжких злочинів належать діяння, за здійснення яких передбачене позбавлення волі на строк не менше трьох років або суворіше покарання. Решта кримінальних правопорушень є проступками.[8,ст.373ї

 

Отже, у кримінальному  законодавстві зарубіжних держав законодавчо  закріплені класифікації злочинних  діянь на дві або три самостійні категорії. При цьому поділ кримінальних правопорушень залежно від тяжкості або передбаченого в санкції  покарання (що також визначається тяжкістю посягання) має важливе значення для вирішення ряду кримінально-правових і кримінально-процесуальних питань (наприклад, визначення порядку розслідування і судового розгляду, давності, караності та ін.). Разом з тим у деяких правових системах класифікація кримінальних правопорушень на категорії має суто техніко-кодифікаційний характер і не має значення для судової практики (наприклад, у ФРН).

 

Слід вказати і на те, що кримінальне законодавство  низки країн взагалі не проводить  поділ злочинних діянь на категорії, наприклад, за КК Індії всі злочини охоплюються єдиним поняттям "посягання".

 

 

 

 

 

 

ІІІ розділ –

3.1. Проблеми криміналізації  та декриміналізації у кримінальному  праві України: можливості застосування  зарубіжного досвіду.

 

Поняття злочину пов'язано з процесами (процедурою) криміналізації і декриміналізації. Перша є законодавче визнання певних діянь злочинними і караними, тобто встановлення за їх вчинення кримінальної відповідальності. Друга - це виключення їх з числа кримінально караних, тобто скасування за їх вчинення кримінальної відповідальності. Проблеми криміналізації та декриміналізації пов'язані, по суті справи, з більш загальними проблемами розвитку будь - якої держави і суспільства.  Подання про необхідність заборони в кримінальному законі тих чи інших діянь не залишається раз і назавжди даним і незмінним.  Життя обов'язково вносить до нього свої корективи. Особливо гостро ця проблема постає перед законодавцем у період проведення великих законодавчих робіт, наприклад при кодифікації. При цьому слід зазначити, що процеси криміналізації та декриміналізації тісно пов'язані один з одним. Так, за будь-якої кодифікації відповідальність за якісь діяння виключається, а за якісь, навпаки, встановлюється.

 Загальною підставо криміналізації (так само, як і декриміналізації) відповідних діянь є переоцінка ступеня їх суспільної небезпеки. Аналіз змін, внесених в цьому напрямку в кримінальне законодавство України в перебудовні і наступні за ними роки реформування суспільства, дозволяє виділити деякі причини криміналізації окремих діянь.

 По-перше, криміналізація  може бути пов'язана з негативними  наслідками науково-технічного прогресу, здатними впливати на екологічні  процеси, в кінцевому рахунку,  що заподіюють величезну шкоду  середовищі проживання людини. Так, у новому КК в ст. 239 встановлена ​​кримінальна відповідальність за псування землі (раніше лише водойм і повітря). До причин цього ж порядку можна віднести і розвиток атомної енергетики, і взагалі використання радіоактивних речовин в науково-дослідних і промислових цілях.  Трагедія Чорнобиля загострила також загострила цю проблему.

 По-друге, можна  виділити і причини криміналізації  суспільно небезпечних діянь,  що є адресними лише для  певного періоду розвитку тієї  чи іншої держави. Щодо нашого кримінального законодавства це в першу чергу обставини, пов'язані з процесами перебудови і подальшого реформування суспільства країни. Так, зусилля щодо становлення незалежної судової влади викликали прийняття кримінально-правових норм про кримінальну відповідальність за ряд дій, що посягають на судову владу. Тут і втручання у вирішення судових справ, і погроза вбивством судді або, наприклад, присяжного засідателя, їх образи та умисне невиконання судового рішення.

 Причини переоцінки  необхідності заборони тих чи інших діянь у кримінальному законі та їх караності, що призводять до декриміналізації, більш різноманітні. Уважний аналіз цього процесу, тобто виключення з КК України кримінально-правових заборон, за останні роки дозволяє виділити наступні причини декриміналізації:

1. переконання в неефективності боротьби з тими чи іншими діяннями кримінально-правовими засобами;
2. принципову зміну характеру суспільних відносин, що раніше перебували під охороною кримінального закону;
3. зміна ставлення до ступеня суспільної небезпеки діяння;
4. зміна загальноприйнятої моральної оцінки відповідного діяння;
5. виконання державою міжнародно-правових зобов'язань про охорону прав людини.

 Причинами першого  порядку була викликана скасування  кримінальної відповідальності  за виготовлення або зберігання без мети збуту міцних спиртних напоїв домашнього вироблення.

 Причини другого  порядку викликали, наприклад,  скасування після роспаду СРСР кримінальної відповідальності за приватнопідприємницьку діяльність та комерційне посередництво. Це було зумовлене офіційним проголошенням завдання переведення економіки на ринкові рейки, у зв'язку, з чим зазначені діяння з суспільно небезпечних перетворилися не тільки в дозволені, але і суспільно корисні.

 Причини третього  порядку викликали скасування кримінальної відповідальності за порушення законів про запис актів цивільного стану. Цей кримінально-правову заборону існував у радянському кримінальному праві десятиліття.  Кримінал полягав у приховуванні обставин, що перешкоджають вступу в шлюб, або повідомленні неправдивих відомостей органам запису актів громадянського стану. Справ за такими злочинами завжди було небагато, і серед них перше місце займали ті, в яких кримінал складався в ув'язненні шлюбу особою, яка перебуває в іншому шлюбі.

 Криміналізація того чи іншого різновиду поведінки людини і існування певного кримінально-правової заборони повинні відповідати моральним уявленням суспільства. Співвідношення ж правових і моральних заборон не є постійним. Право може й випереджати мораль, виступаючи моральним орієнтиром. Але найчастіше в житті буває навпаки. Не можна забувати про те, що праву як такому спочатку властивий майже неминучий певний консерватизм. Закон - завжди "'вчорашній'" по відношенню до сьогоднішнього життя. Закон, у тому числі і кримінальний, може "пропустити момент", коли моральні заборони по якогось питання, припустимо, ослабли, і тоді він виявляється непідкріплених моральними засадами. Тому постає питання про декриміналізацію відповідного забороненого кримінальним законом діяння (наприклад, з виключенням кримінальної відповідальності за ненасильницький мужолозтво без обтяжуючих обставин).