Керівник органу досудового розслідування як суб’єкт кримінального процесу

Без визначення ролі і правильного розуміння правового становища керівника органу досудового розслідування та розмежування його повноважень з повноваженнями прокурора, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням у формі процесуального керівництва, неможливо більш менш засвоїти законодавчі нововведення з цих питань.

Отже, аксіомою є те, що забезпечення дотримання законності при прийнятті слідчим рішень безпосередньо залежить від ефективності та дієвості механізмів керівництва досудовим слідством. Справедливим є твердження про те, що роль та значення керівника органу досудового розслідування полягає у тому, щоб належним чином організовувати кримінально-процесуальну діяльність очолюваного підрозділу.

У цьому контексті чинний КПК України розрізняє прокурора, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, а точніше нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням (ч. 2 ст. 36 КПК України), та керівника органу досудового розслідування.

П. 8 ст. 3 КПК України, що визначає основні терміни Кодексу під керівником органу досудового розслідування розуміє начальника Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та їх заступників, які діють у межах своїх повноважень.

Як убачається із комплексного аналізу норм чинного КПК України та статті 39 КПК України, керівнику органу досудового розслідування відведена роль організатора досудового розслідування.

Керівник відповідного органу досудового розслідування у складі центрального апарату органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань України наділений правом безпосередньої передачі Генеральній прокуратурі України клопотання про видачу особи (екстрадицію).

У той же час аналіз норм чинного КПК України свідчить, що керівник відповідного органу досудового розслідування позбавлений можливості скасування незаконних чи необґрунтованих постанов слідчих (за КПК України 1960 року, який утратив чинність, статтею 216 було надане право скасовувати постанови слідчого про закриття кримінальної справи та відновлення досудового слідства). Більше того, на відміну від «начальника слідчого відділу», повноваження якого раніше регламентувалися статтею 114-1 КПК України 1960 року, тепер керівник органу досудового розслідування також позбавляється можливості оскаржувати вказівки прокурора.

За чинним КПК України керівник органу досудового розслідування зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються в письмовій формі. Причому невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК України тягне за собою передбачену законом відповідальність (ч. 3 ст. 39 КПК України).

Як бачимо дійсно має місце позбавлення керівника органу досудового розслідування дуже дієвих правових важелів в питанні ефективності організації роботи і процесуального контролю за діяльністю підпорядкованих йому слідчих, та перерозподіл цих повноважень на користь прокурора з метою посилення його керівної процесуальної ролі в досудовому провадженні.

Такий крок законодавця можна частково пояснити тим, що прокурор є останньою інстанцією між слідством і судом, так як новий кримінальний процесуальний кодекс більше не передбачає повернення справ на додаткове розслідування, де можна було виправити певні слідчі помилки, а тому саме на прокурорі лежить особиста відповідальність за об’єктивність та якість проведеного під його керівництвом досудового розслідування.

У даній ситуації є деяка нелогічність, що полягає у вимозі законодавця від керівника органу досудового розслідування «вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадках їх порушень слідчими», і це при повному дефіцити законодавчого інструментарію. Є незрозумілою позиція законодавця, згідно з якою, чинний КПК України ніяк не визначає процесуальний порядок і не роз’яснює сутність покладеного на керівника слідчого підрозділу обов’язку «вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку допущення їх слідчими», що передбачає пункт 4 частини другої статті 39 КПК України у випадку, наприклад, коли ним виявлено незаконне чи необґрунтоване процесуальне рішення (постанова) слідчого. Вочевидь, що у таких випадках керівнику органу досудового розслідування буде необхідно звертатися до прокурора як суб’єкта, що здійснює наглядову діяльність у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з відповідним клопотанням про застосування ним заходів прокурорського реагування та скасування  незаконного процесуального рішення слідчого.

Таким чином з’ясування організаційної ролі керівника органу досудового розслідування в досудовому кримінальному провадженні, а також визначення наглядових функцій прокурора, які він здійснює у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням надасть змогу чітко та коректно розмежувати їх повноваження у цій правовій сфері.

Великий тлумачний словник сучасної української мови наступним чином роз’яснює етимологію слова «організатор»: «той хто організовує, налагоджує або впорядковує що-небудь. Організувати – значить «забезпечити, влаштувати що-небудь: зосередити, мобілізувати, спрямувати когось на що-небудь; чітко налагодити, належно впорядкувати що-небудь».

Зміст же поняття «керівництво» («керувати») розкривається як «спрямовувати процес, впливати на розвиток, стан чого-небудь; спрямовувати діяльність кого -, чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; давати вказівки, розпоряджатися», а поняття «нагляд (наглядати)» - як: пильнувати, слідкувати за ким – чим-небудь для контролю, забезпечення порядку; виявляти когось, щось».

Отже, якщо виходити з наведених тлумачень термінів: «керівник (керувати)» та «нагляд (наглядати)», то можна зробити висновок, що законодавець, покладаючи на прокурора обов’язки «процесуального керівництва досудовим розслідуванням», логічно та цілеспрямовано вибудував таку правову конструкцію, оскільки, з точки зору їх сутнісного співвідношення, «процесуальне керівництво розслідуванням» дещо ширше в сенсі функціональних можливостей «нагляду» прокурора за додержанням законів органами, які здійснюють дізнання та досудове слідство.

Цей напрям діяльності прокурора («процесуальне керівництво»), безумовно здійснюється ним з використанням більш широких владно-розпорядчих повноважень з організації і контролю за законністю проведення досудового розслідування.

Якщо ж спробувати визначити співвідношення правових форм діяльності прокурора, на якого покладається «процесуальне керівництво досудовим розслідуванням» (ч. 2 ст. 36 КПК України) та керівника слідчого підрозділу, який за законом організовує досудове розслідування (ч. 1 ст. 39 КПК України) вважаю, що в зазначеному контексті суттєвої різниці між ними не існує. Вона є лише в обсязі повноважень, які, за ідеальним варіантом, повинні доповнювати одне одного на шляху досягнення загальної мети – встановлення об’єктивної істини та покарання винних, але ніяк не пересікатися та конкурувати.

Так, у відповідності з частиною другою статті 9 КПК України, яка розкриває зміст принципу законності, прокурор і керівник органу досудового розслідування зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, тобто закон прямо указує на єдність кінцевої мети їх діяльності (відповідно, як «організатора» так і «процесуального керівника») а також на відповідальність указаних суб’єктів кримінального провадження за якість та об’єктивність досудового провадження.

У деяких випадках закон встановлює умовний паритет у повноваженнях керівника органу досудового розслідування і прокурора. Наприклад, під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій вони можуть одноособово прийняти рішення про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) або несправжніх (імітаційних) засобів (ч. 1 ст. 273 КПК України), а також, у разі необхідності, прийняти рішення про розкриття справжніх відомостей щодо особи, яка діє без розкриття достовірних відомостей про неї, обставин виготовлення речей чи документів або спеціально утвореного підприємства, установи, організації (частина третя статті 273 КПК України). Строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовжений:

• прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням, - до вісімнадцяти місяців;
• керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням, - до шести місяців (ч. 5 ст. 246 КПК України).

 

 

 

 

6. Висновок.

 

Щороку за порушення законності та вчинення злочинів до відповідальності притягують більше половини працівників слідчих підрозділів. Значною мірою це свідчить про неналежний контроль з боку керівників слідчих підрозділів.

Вивчення слідчої практики свідчить також й про те, що якість, законність та повнота розслідування залежить саме від ефективності процесуального контролю. При цьому, прорахунки керівника слідчого підрозділу в управлінській діяльності в переважній більшості випадків мають більш негативні наслідки, ніж в інших системах управління (адже беззаперечним є факт завдання шкоди суспільству внаслідок неякісного розслідування кримінальної справи, безпідставного притягнення до відповідальності особи, порушення окремих конституційних прав громадян тощо).

Таким чином роль та визначення керівника слідчого підрозділу як учасника кримінального судочинства полягає саме у тому, щоб належним чином організовувати кримінально-процесуальну діяльність очолюваного підрозділу, та використовуючи передбачені законодавством засоби, здійснювати керівництво досудовим слідством, забезпечувати його якість, повноту, всебічність та об’єктивність.

Отже, забезпечення дотримання законності при прийнятті слідчими рішень безпосередньо залежить від ефективності та дієвості механізмів керівництва досудовим слідством. На сьогоднішній час у вітчизняному кримінально-процесуальному законодавстві процесуальна компетенція начальника слідчого відділу по керівництву досудовим слідством регламентована недостатньо.

Так, аналіз ст. 39 чинного Кримінального процесуального кодексу України свідчить, що «керівник органу досудового розслідування» (на відміну від «начальника слідчого відділу» - ст. 114-1 КПК України) позбавляється навіть можливості оскаржувати вказівки прокурора, що значно погіршує його процесуальне становище.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 39 КПК України невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора тягне за собою «передбачену законом відповідальність».

Наявність подібних норм є неприпустимим й порушує принцип персональної відповідальності.

Адже, як правило, прокурор у більшості випадків надсилатиме письмові вказівки саме на адресу керівника органу досудового розслідування та вимагатиме здійснення контролю за їх виконання слідчими, що йому організаційно підпорядковані. Оскільки у керівника у підпорядкуванні десятки чи сотні слідчих, то яким чином він зможе проконтролювати виконання вказівок прокурора, та чому саме він (не являючись за чинним законодавством процесуальним керівником розслідування) має нести відповідальність за їх невиконання.

Таким чином, для успішного вирішення завдань, що на сьогодні стоять перед слідчими апаратами, велике значення має подальше вдосконалення процесуального статусу керівників органів досудового розслідування.

Оптимізація кримінально-процесуального законодавства дозволить активізувати використання можливостей цієї процесуальної фігури і позитивно вплинути на слідчу практику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Конституція України, ВРУ, № 254к/96-ВР від 28.06.1996 р., в редакції від 15.05.2014 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України, ВРУ, № 4651-VI від 13.04.2012 р., в редакції від 31.10.2014р. //http://zakon.rada.gov.ua.
3. Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2013. - № 1(7).
4. Концепція реформування кримінальної юстиції України, схвалена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008//Офіційний вісник України. – 2008. - № 27.
5. Гловюк І.В., Національний університет «Одеська юридична академія», доцент кафедри кримінального процесу, стаття «Проблеми визначення функціональної спрямованості діяльності керівника органу досудового розслідування» //http://law-dep.pu.if.ua/.
6. Академічний тлумачний словник української мови //http://sum.in.ua/.
7. Гетьман А., Кримінальний процесуальний кодекс, науково-практичний коментар, Харків: Право, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Національна академія правових наук України, 2012. – 681 с.
8. Молдован А.В., Мельник С.М.Кримінальний процес України, навчальний посібник, Центр учбової літератури, 2013. – 367 с.
9. Климчук М.П., Степанов О.С., Хабло О.Ю. та ін.. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (особлива частина).