Основи ліуквального харчування

Міністерство освіти України

 

Сумський державний університет

 

Кафедра фізичного виховання

 

 

Реферат

 

 

за темою

 

 

«Основи лікувального харчування»

 

 

Суми, 2001

 

 

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОВЕДЕННЯ ЛІКУВАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ

 

 

Лікувальне харчування можна визначити як харчування, в повній мірі відповідає потребам хворого організму в харчових речовинах і враховує як особливості протікають у ньому обмінних процесів, так і стан окремих функціональних систем. Основне завдання лікувального харчування зводиться, перш за все, до відновлення порушеної рівноваги в організмі під час хвороби шляхом пристосування хімічного складу раціонів до метаболічних особливостей організму за допомогою підбору і поєднання продуктів, вибору способу кулінарної обробки на основі відомостей про особливості обміну, стану органів і систем хворого .

 

Найбільш повному використанню досягнень лікувального харчування в значній мірі сприяє правильна його постановка.

 

 

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ

 

Лікувальне харчування є найважливішим елементом комплексної терапії. Зазвичай його призначають у поєднанні з іншими видами терапії (фармакологічні препарати, фізіотерапевтичні процедури і т. д.). В одних випадках, при захворюванні органів травлення або хвороби обміну речовин, лікувальне харчування виконує роль одного з основних терапевтичних факторів, в інших - створює сприятливий фон для більш ефективного проведення інших терапевтичних заходів.

 

Відповідно до фізіологічними принципами побудови харчових раціонів лікувальне харчування будується у вигляді добових харчових раціонів, іменованих дієтами. Для практичного застосування будь-яка дієта повинна характеризуватися наступними елементами: енергетичною цінністю та хімічним складом (певна кількість білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин), фізичними властивостями їжі (обсяг, маса, консистенція, температура), досить повним переліком дозволених і рекомендованих харчових продуктів, особливостями кулінарної обробки їжі, режимом харчування (кількість прийомів їжі, час харчування, розподіл добового раціону між окремими прийомами їжі).

 

Дієтотерапія вимагає диференційованого та індивідуального підходу. Тільки з урахуванням загальних і місцевих патогенетичних механізмів захворювання, характеру обмінних порушень, змін органів травлення, фази перебігу патологічного процесу, а також можливих ускладнень і супутніх захворювань, ступеня вгодованості, віку та статі хворого можна правильно побудувати дієту, яка в змозі надати терапевтичний вплив, як на уражений орган, так і на весь організм у цілому.

 

Лікувальне харчування має будуватися з урахуванням фізіологічних потреб організму хворого. Тому будь-яка дієта повинна задовольняти наступним вимогам;

 

1) варіювати, але своєї енергетичної цінності відповідно до енерговитратами організму;

 

2) забезпечувати потребу організму в харчових речовинах з урахуванням їх збалансованості;

 

3) викликати оптимальне заповнення шлунка, необхідне для досягнення легкого відчуття насичення;

 

4) задовольняти смаки хворого в рамках, дозволених дієтою, з урахуванням переносимості їжі і різноманітності меню. Одноманітна їжа швидко приїдається, сприяє пригніченню і без того нерідко зниженого апетиту, а недостатнє збудження діяльності органів травлення погіршує засвоєння їжі;

 

5) забезпечувати правильну кулінарну обробку їжі зі збереженням високих смакових якостей їжі і цінних властивостей вихідних харчових продуктів;

 

6) дотримуватися принцип регулярного харчування. Лікувальне харчування має бути досить динамічним. Необхідність динамічності диктується тим, що будь-яка лікувальна дієта в тому чи іншому відношенні є обмежувальним, а, отже, односторонньою і неповноцінною. Тому тривале дотримання особливо суворих дієт може вести, з одного боку, до часткового голодування організму відносно окремих харчових речовин, з іншого - до детреніровке порушених функціональних механізмів в період відновлення. Необхідна динамічність досягається застосуванням широко використовуваних в дієтотерапії принципів щадіння й тренування. Принцип щадіння передбачає виключення факторів харчування, сприяють підтримці патологічного процесу або його прогресування (механічні, хімічні, термічні подразники і т. д.). Принцип тренування полягає в розширенні спочатку суворої дієти за рахунок зняття пов'язаних з нею обмежень про метою переходу на повноцінний харчовий режим.

 

 

ТАКТИКА Дієтотерапія

 

Принцип щадіння зазвичай використовують на початку лікування. Він полягає в дотриманні суворих дієт. У подальшому з метою попередження часткового голодування щодо окремих харчових речовин і тренування, неглибоко порушених функціональних механізмів для їх відновлення слід переходити на принцип тренування. Він здійснюється за "ступінчатою" системі і системі "зигзагів".

 

"Ступенева" система передбачає поступове розширення первісної суворої дієти за рахунок дозованого зняття обмежень. При переході до принципу "тренування" необхідно мати на увазі, що зайва поспішність в розширенні дієти так само, як і надмірне її затягування, може чинити негативний вплив. Щоб уникнути цього, необхідно орієнтуватися на динаміку клінічних ознак, стан порушених функціональних механізмів, а також пов'язаних з ними наслідків. Ця система у випадку ліквідації патологічного процесу дозволяє дозувати поступове розширення дієти аж до переходу на раціональне харчування, що відповідає фізіологічним потребам організму.

 

Система "зигзагів" передбачає щодо різке, короткочасне зміна дієти. Такі дієти і відповідно дні їх застосування отримали назву контрастних.

 

Контрастні дієти (дні) бувають двох видів: навантажувальні ("плюс - зигзаги") і розвантажувальні ("мінус - зигзаги").

 

Навантажувальні дієти ("плюс - зигзаги") використовуються відповідно до принципу тренування. Їх називають ще як "святкові дні". Вони передбачають включення в раціон харчових речовин, вміст яких або різко обмежене, або вони зовсім виключені з основної дієти. Періодичне призначення (спочатку 1 рай в 7-10 днів) навантажувальних дієт сприяє толчкообразно стимулювання ослаблених функцій. Ці дієти забезпечують введення в організм дефіцитних харчових речовин, викликають підвищення апетиту в результаті внесення різноманітності в харчування хворого і полегшують переносимість нерідко тривалих і вельми суворих дієтичних режимів. Навантажувальні дієти, до того ж, є функціональною пробою. Гарна переносимість навантажувальної дієти має важливе психопрофілактичний значення: зміцнює впевненість хворого в наступили позитивних зрушеннях і вказує на можливість переведення на більш розширений харчовий раціон. Поступове збільшення частоти навантажувальних днів і ступеня навантаження при гарній переносимості призводить до того, що основною дієтою може стати навантажувальна, а колишня раніше основна стає розвантажувальної. Таким чином, здійснюється зигзагоподібний перехід від суворої до більш різноманітної та повноцінної дієті.

 

Розвантажувальні дієти ("мінус - зигзаги") засновані на обмеженні енергетичної цінності або пов'язані з цілеспрямованою перебудовою хімічного складу раціону, що забезпечує щажение пошкоджених функціональних механізмів, а також коригування обмінних порушень. Спеціальні розвантажувальні дні можуть періодично (1 раз на 7-10 днів) призначатися при ряді захворювань (з початку лікування на фоні відносно строгих дієт). Проведення розвантажувальних днів доцільно навіть після відновлення порушених функцій, так як у цей період вони відрізняються деякою лабільністю і потребують періодичного розвантаженні і щадіння.

 

Рекомендуються при захворюваннях серцево-судинної системи (гіпертонічна хвороба, недостатність кровообігу, атеросклероз і ішемічна хвороба серця з ожирінням); при ожирінні; цукровому діабеті з ожирінням; гострих захворюваннях шлунка та кишечника, в перші дні лікування; захворюваннях нирок (гострий нефрит недостатність нирок), хворобах печінки і жовчних шляхів (загострення хронічного холециститу, жовчно-кам'яної хвороби, недостатність печінки тощо); подагрі; сечокам'яної хвороби.

 

За домінуванням в раціонах харчових продуктів розвантажувальні дієти підрозділяють на вегетаріанські - тільки рослинна їжа (фрукти, картопля, овочі, рис), молочні (молоко, сир та ін), цукрові, м'ясні і рибні, рідинні (соки овочів і фруктів). Розвантажувальні дієти неповноцінні за хімічним складом і енергоцінності, можуть викликати почуття голоду. Тому в домашніх умовах розвантажувальні дієти призначають на 1-2 дні і не частіше 1-2 разів на тиждень з урахуванням характеру хвороби, переносимості тих чи інших дієт і умов лікування - на дому при гострому або загостренні хронічного захворювання, при хронічному захворюванні із збереженою працездатністю і виходом на роботу. В останньому випадку розвантажувальні дієти слід приурочити до вихідних днях. Якщо ці дієти при міняють два дні поспіль, то доцільно їх варіювати: наприклад, при ожирінні перший день - яблучна дієта, другий - м'ясна (рибна).