Особливості методики розвитку спритності футболістів 6-10 років

Сенситивні періоди розвитку рухових  якостей юних футболістів на різних етапах багаторічної підготовкиБільше поширеними тренування футболістів є безперервні вправи перемінної інтенсивності.

По-перше, сама гра – це типове вправу перемінної інтенсивності, і їх добре видно  по динамікиЧСС. У ігровому вправі, коли вона виконується одноразово і безупинно, активні фази чергуються з відносно пасивними. Тож у активних фазахЧСС підвищується до 180–200уд./мин., активізуєтьсяанаеробние механізми енергетичного забезпечення. Безліч таких циклів у безупинному вправі позитивно впливають на вдосконалення швидкості розгортання енергетичних систем в активних фазах вправи і швидкості відновлення у пасивних.

Такі вправи більше відповідають структурі гри, і вони корисні комплексного на рухові якості футболістів.

А сам вибір  методу вправи залежить від цього, що ставиться на чільне місце в терміновому тренувальному ефект. Якщо головною є рішення ігровий завдання тактико-технічного, і вона повинна виконуватися тактично грамотно, технічно саме і на заданому рівні інтенсивності, то краще використовувати метод роботи «з перервами». Тут у паузах відпочинку відбувається щодо швидка ліквідація втоми, і кожен чергове повторення виконується на необхідномутактико-техническом і функціональному рівні.

Якщо ж головними  є функціональні зрушення (їхній  розмір, спрямованість і утримання на заданому рівні у протягом всього вправи) то доцільніше є застосування безперервних вправ.

Слід зазначити  ще одне особливість безперервних змінних  вправ: в пасивних фазах цих вправ  знижується активність функціональних систем організму, але знижується до певного рівня. І щойно починається активна фаза, то швидкість розгортання цих систем значно більша, ніж вправи з перервами.

Метод виконання  тренувальних вправ з перервами.

З використанням  цього також є активні і  пасивні фази, та на відміну від  безперервного методу, у якому пасивної фазі вправи виконується зі зниженою інтенсивністю, пасивна фаза методу «з перервами» – це, зазвичай, спокій. Навантаження у разі залежить від значень наступних компонентів вправи:

•Длительности активних фаз;

•Интенсивности (потужності, швидкості) виконання вправ;

• Кількість повторень (серій) вправи;

•Длительности інтервалів відпочинку між повтореннями і серіями повторень;

•Характером відпочинку (наприклад, в паузах відпочинку і під час футбольних вправ можна не робити, а можна сісти на газон і вдієшстретчинг).

Якщо це футбольне  вправу, його навантаження буде також  залежати від складності ігрових  завдань вправи, кількості футболістів, зайнятих у ньому, та розміру майданчики, де захід виконується.

Для зміни розміру  й спрямованості футбольних вправ треба щось міняти значення компонентів навантаження. Або кількох одночасно, або якоїсь однієї їх.

Є кілька варіантів  планування значень компонентів  навантаження ігрових вправ. Інтенсивність  більшості ігрових вправ зазвичай дуже високий, і тому дедалі більше стомлення у яких – явище цілком повсякденне. Це стомлення призводить до того, що футболіст починає помилятися в тактико-технічних діях. Щоб було, потрібні паузи відпочинку.

Перший варіант  планування – вправу виконується  з постійними інтервалами відпочинку. Наприклад, 6 серій по 6 хвилин із паузами відпочинку по 2 хвилини. Або, ті ж шість серій по 6 хвилин, паузи відпочинку між серіями – 4 хвилини.

Другий варіант  – роботу зудлиняющимися паузами  відпочинку. Наприклад, перша пауза  відпочинку між шести хвилинними серіями дорівнює двом хвилинах, друга – трьом хвилинам і т.д.

Якщо  ж тренер хоче поставити футболістів  на більш важкі умови, вона може використовуватися  третій варіант – роботу зукорачивающимися  паузами відпочинку: наприклад, 4 хвилини, потім 3 хвилини тощо. І тут кожна чергова активна фаза вправи починатиметься при меншою мірою відновлення.

1.2 Сенситивні  періоди розвитку рухових якостей  юних футболістів на різних  етапах багаторічної підготовки

У процесі  індивідуального розвитку людини, онтогенезу, відбувається нерівномірний приріст фізичних якостей. З іншого боку встановлено, що у окремі вікові етапи деякі фізичні якості як не піддаються якісних змін розвитку тренувальному процесі, і навіть рівень їхнього може знижуватися. Отже, що ці періоди онтогенезу тренувальні на виховання фізичних якостей повинні суворо диференціюватися. Ті вікові кордону, у яких організм юного спортсмена найбільш чутливий до педагогічним впливам тренера, називаються «>сенситивними» періодами. Періоди стабілізації чи зниження рівня фізичних якостей дістали назву «критичних». На думку вчених, ефективність управління процесом вдосконалення рухових можливостей у ході спортивної підготовки буде вищою, якщо акценти педагогічних впливів збігатимуться особливостям тієї чи іншої періоду онтогенезу. Отже, основні фізичні якості мають піддаватися цілеспрямованому вихованню у наступні вікові періоди:

– координаційні здібності найбільший приріст з п'ятьма до 10 років;

– швидкість розвиток походить від 7 до 16 років, найбільші темпи приросту в 16–17 років;

– сила розвиток приміром із 12 до 18 років, найбільші темпи приросту в 16–17 років;

–скоростно-силовие якості розвиток приміром із 9 до 18 років, найбільші темпи приросту в 14 16 років;

– гнучкість розвиток відбувається у окремих періодах з 9 до 10 років, 13–14 років, 15–16 років (хлопчики), 7 8 років, 9–10 років, 11 12 років, 14 17 років (дівчинки);

– витривалість розвиток походить від дошкільного віку до 30 років, а до навантажень помірної інтенсивності і більше, найбільш інтенсивні прирости спостерігаються з 14-ма до 20 років.

У процесі  навчання руховим діям сенситивним  періодом вважають 5–10 років. Для успішного  вдосконалення у Вищій технічній  підготовці у дошкільній і молодшому  шкільному віці слід, якнайбільше  накопичувати руховий потенціал в дітей віком, тобто. створити базову підготовленість. Критерієм такої підготовленості повинні прагнути бути обсяг застосовуваних засобів та його різнобічності. Особливу роль технічну підготовку мають вроджені функціональні зв'язку й придбані. Слід враховувати генетично провідні частини тіла юного спортсмена, що є сильною стороною розвитку організму. У педагогічній відношенні тут необхідний на початковому етапі вільний вибір. Інакше буде пригнічуватися генетична обумовленість. Звідси очевидно, що переучування «лівші» на протилежну провідну недоцільно.

Термін "сенситивний" увійшов у спеціальну літературу і означає особливо чутливі або "сенситивні" періоди стосовно розвитку фізичних якостей [7].

Навчання  вправ та виховання фізичних якостей - дві тісно взаємопов'язані складові фізичного виховання. Неможливо навчитись, не повторюючи вправ, а повторне виконання неодмінно впливає на розвиток певних фізичних якостей. І якщо ми їх розглянемо окремо, то це продиктовано бажанням глибше проаналізувати кожну із названих сторін процесу фізичного виховання. Між фізичними якостями існує тісний взаємозв'язок, який у спортивній літературі прийнято називати "переносом".

Перенос може бути позитивним, якщо розвиток однієї якості позитивно впливає на прояв  іншої, або негативним (якщо розвиток однієї якості негативно впливає на прояв іншої).

Наприклад, на початкових етапах тренування зростання  максимальної сили позитивно позначається на прояві швидкості в циклічних  рухах; при розвитку гнучкості збільшується не тільки амплітуда рухів, але і сила м'язів, які піддаються розтягуванню.

Розвиток  загальної витривалості (в певних межах) веде до підвищення спеціальної  витривалості, що, в свою чергу, сприяє зростанню сили м'язів. Водночас у  висококваліфікованих спортсменів може спостерігатись навіть зворотний зв'язок, тобто зростання сили (внаслідок тренування з обтяженнями) може негативно вплинути на швидкість бігу. Ще яскравіше зворотній зв'язок проявляється між максимальною силою і загальною витривалістю. Важливо зауважити, що найбільш тісний позитивний взаємозв'язок між фізичними якостями спостерігається в дітей до настання статевої зрілості [9].

При цьому  чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тіснішими позитивний взаємозв'язок між ними, і навпаки. Може також спостерігатись позитивний перенос з однієї вправи на іншу або на виробничі і побутові рухові дії. Наприклад, сила, розвинута за допомогою вправ з обтяженнями (штанга), може сприяти покращенню результатів у штовханні ядра, чи в роботі вантажника, а витривалість, розвинута в бігу, сприяє покращенню результатів в лижних гонках, і навпаки.

Нарешті позитивний перенос спостерігається з однієї групи м'язів на іншу Так, встановлено, що витривалість з тренованої ноги майже на 45". переноситься на нетреновану, а при тривалому силовому тренуванні правої і чи лівого боку тіла спостерігається збільшення сили м'язів симетричної" нетренованого боку [23].

Встановлено [4, 6], що спеціальне тренування за допомогою  тих самих методів при однаковому за обсягом та інтенсивністю навантаженні дає найбільший педагогічний ефект у тих випадках, коли воно збігається з періодом природного "зльоту" тієї або іншої фізичної якості. При цьому З.І. Кузнєцова запропонувала розглядати віковий період прискореного розвитку як "критичний" (сенситивний).

Сенситивний період - найсприятливіший період для  розвитку рухової здібності обумовлений  віковими та статевими особливостями.

Більш нові дані [2, 9], які стосуються рекомендованих періодів виховання тої чи іншої  фізичної якості футболістів, носять досить загальний і неоднозначний характер. Зокрема, найефективнішими віковими періодами розвитку гнучкості є 9 - 10, 10 - 11 і 14 - 15 років [2]. Тоді як В.В. Соломонко з співав. [9] зазначає, що найсприятливіший період для розвитку гнучкості вік від 3 до 8 років.

Розвиток  силових якостей людини, як і інших  якостей, носить гетерохронний характер. В роботах ряду авторів [5, 6, 9] відзначено, що молодший шкільний вік є найсприятливішим для розвитку більшості рухових  здібностей. Багато хто з них вважає, що в цьому віці найбільш інтенсивно розвиваються швидкість, гнучкість і координаційні здібності, а менш інтенсивно - сила і витривалість.

Однією з  найважливіших рухових якостей  молодших школярів є швидкість. Ряд  дослідників, основними передумовами високого прояву швидкості вважають: структуру м'язів, внутрішньом'язову і міжм'язову координацію [4]; рухливість нервових процесів, що виявляється досконало протікання процесів збудження і гальмування в різних відділах нервової системи, і рівень нервово-м'язової координації [12]; потужність і місткість креатинфосфатного джерела енергії і буферних систем організму [2]; рівень розвитку швидкісно-силових якостей і гнучкості [6].

Вікова динаміка розвитку швидкісних здібностей досліджувалась багатьма авторами [7]. Проте, слід зазначити, що в даних, що наводяться авторами, немає єдності поглядів.

Сенситивні  періоди приросту м'язової сили у  хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного  виховання. Незначний загальний  розвиток сили м'язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років. До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються.

 

Розділ 2. Особливості методики розвитку спритності футболістів

 

Різноманітність змісту ігрової діяльності у футболі  вимагає комплексного розвитку основних фізичних якостей і функціонального  вдосконалення всіх систем організму  того, що займається. А це можливо  лише в процесі різносторонньої  фізичної підготовки, коли, разом з розвитком основних фізичних якостей, приділяється увага і розвитку спеціальних якостей для футболу.

Розвиток  у футболістів-початківців фізичних якостей і оволодіння різноманітними руховими навиками роблять безпосередній  вплив на всі сторони їх підготовки, але понад усе сприяють підвищенню рівня технічної і тактичної підготовленості. Фізично підготовлені майбутні спортсмени, як правило, володіють і стійкішою психікою і здібністю до подолання психічних напружень. У них спостерігається більша упевненість в своїх силах, наполегливість у діях. Високі функціональні можливості дозволяє їм легше справлятися із стомленням, зберігати ефективність діяльності ефектних систем і на цій основі добиватися переваги в тактичній діяльності. Фізична підготовка розділяється на загальну і спеціальну.

Загальна  фізична підготовка забезпечує повноцінний  фізичний розвиток і всебічну фізичну  підготовленість футболістів-початківців. Вона є процесом, направленим на розвиток основних фізичних якостей  і вдосконалення життєво необхідних рухових навиків.

Мета  загальної фізичної підготовки - створення  у футболістів рухової підготовленості, фундаменту спеціальної підготовки. Як засоби розвитку фізичної підготовленості  рекомендується використовувати фізичні  вправи загальної дії, вправи з інших видів спорту. Така різноманітність вправ направлена на розширення у футболістів-початківців рухових можливостей. При цьому потрібно враховувати закономірності перенесення і взаємодії різних якостей і навиків. Вони можуть бути позитивними, негативними або нейтральними. Наприклад, із збільшенням сили у тих, що займаються, збільшується швидкість, поліпшується координація рухів, точність ударів. Позитивне перенесення забезпечують близькі по структурі основним ігровим прийомам навики, які співпадають з ігровим режимом м'язової роботи. Загальна фізична підготовка досягне своїх цілей тільки тоді, коли в роботі тих, що тренуються, дотримується постійність і безперервність. Вона вимагається як обов'язкова складова частина учбово-тренувальних занять на всіх етапах і у всі періоди підготовки футболістів. Звичайно, найбільшу питому вагу загальна фізична підготовка займає на початкових етапах процесу багаторічної підготовки. З віком і підвищенням рівня спортивної майстерності її частка зменшується і, навпаки, частка спеціальної підготовки збільшується [14].