Курс лекций по "Философии"

Дійсно, не можна ж сказати, що суспільне життя має атомну вагу, що відносини людей доброзичливі на 45% і егоїстичні на 55%, що ступінь військової напруженості у відносинах двох країн досягла 90°С. Поняття і цінності суспільствознавства: соціальність, добро, егоїзм, альтруїзм, кооперація зусиль або суперництво (конкуренція) людей виникли в ході філолофсько-теоретичного осмислення величезного числа ситуацій і відносин, які складають тканину суспільного життя. Суспільство має потребу в їх специфічно-філософському розумінні. А його дає не природознавство, а соціальна філософія, що формулює вузлові ідеї сутнісного розуміння суспільного життя. При цьому вона вирішує головні питання, що виникають у ході аналізу конкретних ситуацій і суспільних змін.

У числі цих питань треба відзначити такі проблеми: що являє собою суспільство як система суспільних зв'язків і відносин? Які елементи і структури воно включає? Які сили зберігають суспільну систему в цілому, і які процеси цю систему перетворюють? Яка структура людської історії, і які долі очікують людство? Іншими словами, як і чому люди взаємодіють один з одним, змінюють способи цієї взаємодії, творять і трансформують форми спільного - суспільного життя? Але що таке суспільне життя? – Відповідаючи на це питання, мислителі минулого в більшій чи меншій мірі тяжіли до трьох основних концепцій суспільного життя: ідеалізму, натуралізму і матеріалізму.

Перша з цих концепцій - ідеалістична – вбачає основи, причини і фактори походження і функціонування суспільства в духовній сфері. Всередині цього підходу розмежовуються об'єктивно-ідеалістичні та суб'єктивно-ідеалістичні уявлення. З позицій об'єктивного ідеалізму на суспільство чинять вирішальний вплив громадська думка, світ абсолютних ідей, Світовий Розум, Світова Воля, Абсолютний Дух та ін. До об'єктивно-ідеалістичної концепції безпосередньо примикає релігійне трактування соціуму (Августин, В.Соловйов, С.Франк). Відповідно суб'єктивно-ідеалістичних версій суспільство є продукт волі, розуму й інших проявів духу видатних особистостей.

Не слід, звичайно, применшувати значення духовної сфери в житті суспільства, але і перебільшувати його, абсолютизуючи вплив ідеальних факторів, теж не можна. Навіть у наш час іноді чуємо твердження, що наявність (і знання усіма) положень «правильної» Конституції  ледве чи не гарантує автоматичне вирішення суспільних проблем і суперечностей сучасності. Однак, засновки ідеалізму про вирішальний характер у суспільному житті ідей найчастіше розбиваються реаліями буття. Іншими словами, неповноту істини соціального ідеалізму виявляє ступінь (не-)відповідності життя людини поставленим нею цілям. Він є своєрідним «індикатором» рівня нашого розуміння суті суспільних процесів, у які включена кожна соціальна істота.

Інше поширене трактування  суспільного життя - натуралізм - проводить пряму аналогію між явищами природи і суспільства, пояснює специфіку суспільних процесів і відносин посиланнями на закономірності природних явищ, апелює в науках про суспільство до понять з області природних і технічних наук.

Так, наприклад, трактування соціального життя на основі закону всесвітнього тяжіння привели Ш.Фур'є до погляду на людину і суспільство як на творіння природи, що утворилися в результаті природних законів «притягання по пристрасті». Представник російського космізму О.Л.Чижевський стверджував, що сонячна активність  збуджує психіку людей і може змінювати вектор їх діяльності. Тому поворотні етапи всесвітньої історії (повстання, революції, війни, хрестові походи, релігійні хвилювання) пов'язані з епохами максимумів сонячної активності. Поза сумнівом, що вплив фізичних полів планети і її оточення повинен враховуватися в життєдіяльності людини, але, можливо, не як основна причина.

До числа концепцій, що висувають  на перший план природний фактор, відноситься географічний детермінізм (Геродот, Ш.Монтеск'є, Г.Бокль, Л.Мечников). Представники даного напрямку вбачали специфіку суспільного життя в природних особливостях (клімат, рельєф, ґрунт, водяні ресурси і т.д.).

Представники біологізаторських  течій у суспільствознавстві, зокрема, соціального дарвінізму (У.Беджгот, Л.Гумплович, А.Смол) і біоорганіцизму (Г.Спенсер, А.Шеффле, П.Лілієнфельд) описували соціальні процеси термінами біологічної науки. Деякі варіанти цієї течії пов'язані з расизмом, у якому в залежності від морфологічних особливостей робляться висновки про долі окремих народів, їх  повноцінності чи неповноцінності, їх різної історичної ролі.

Демографічний детермінізм акцентував увагу на проблемах народонаселення, його чисельності, показниках народжуваності, смертності, тривалості життя і їхнього визначального впливу на розвиток суспільства. Англійським економістом і священиком Т.Мальтусом був сформульований «вічний закон народонаселення», відповідно до якого темпи росту народонаселення збільшуються в геометричній, а засобів існування – лише в арифметичній прогресії. Розбіжність між ними повинна врівноважуватися непосильною працею, голодом, епідеміями, війнами. Але якщо сам Т.Мальтус був в подальшому стривожений власними поглядами і реальними подіями і вважав за необхідне намітити певні заходи (приборкання полової розбещеності, регулювання народжуваності, поліпшення засобів обробки землі і т.д.), то неомальтузіанці бачили вихід з демографічних труднощів у світовій термоядерній війні, у необхідності масової стерилізації населення слаборозвинених країн. Ця теорія народонаселення не визнає специфіку соціального життя в порівнянні з іншими формами існування. У живій природі дійсно виявляються прояви закону Т.Мальтуса, але в людському світі такої закономірності не існує, а регулювання росту народонаселення при необхідності повинне здійснюватися відповідними соціальними програмами.

Сучасний натуралізм у соціології нерідко переносить на суспільство пояснювальні схеми  зі сфери інженерно-технічної діяльності, принципи устрою комп'ютерів і технічних  об'єктів, категорії інформатики і системотехніки, приймаючи таким чином форми техноцентризму та інформаціоцентризму. За старих часів соціологічний натуралізм апелював до ідей і образів, запозиченим зі сфери ботаніки, зоології, анатомії, географії, геології, фізики, зокрема, з механіки і термодинаміки. Суспільство як біологічний організм (рослина і тварина) чи біологічне співтовариство (мурашник, вулик, колонія коралових поліпів, череда), суспільство як годинниковий  механізм чи теплова машина, суспільство як  автомат чи кібернетична система, - такий неповний перелік трактувань суспільного цілого соціологічним натуралізмом.

Третьою концепцією, що намагається  дати відповідь на питання про  корінні причини і основи буття  суспільства, є матеріалізм, у найбільш розгорнутій формі поданий у філософії К.Маркса і Ф.Енгельса. Відповідно до матеріалістичного підходу до суспільного життя вища (соціальна) форма матерії включає нижчі (див.: Тему 4). Суспільство розуміється як матеріальне утворення, що розвивається в рамках об'єктивних і необхідних природно-історичних закономірностей. Соціальна матерія надбудовується над природними матеріальними процесами, але не зводиться до них. К.Маркс запропонував діалектико-матеріалістичне пояснення системи суспільного життя, виділивши як його основу матеріальне виробництво, а економічну сферу –  як системоутворюючу всіх інших сфер соціального цілого. Сутність матеріалістичного розуміння суспільства буде розглянута далі.

2. Поняття суспільних  відносин, їх сутність і структура.  Суспільне життя ґрунтується на спільній діяльності людей. Людська діяльність – джерело формування, умова і спосіб існування цього життя, рушійна сила його розвитку. Про людську діяльність можна говорити з моменту виготовлення людиноподібною істотою перших знарядь праці. Їх створення є процес не тільки його виділення з природно-тваринного світу, але і формування ним самого себе і світу свого буття, забезпечення себе в ньому життєвими засобами, підтримання функціонування власного організму. 

Зрозуміло, життя людини не обмежується біологічним існуванням. Вона живе також у соціальному і духовному вимірах. Людина є єдність біологічного, соціального і духовного. Діяльність у всіх трьох вимірах постає як процес універсалізації людського відношення до світу й одночасно як становлення цілісності самої людини - основи суспільства, суб'єкта і мети історичного розвитку.

Багатоплановість людського життя  дозволяє класифікувати діяльність у залежності від об'єктів (економічна, політична, правова, релігійна) і суб'єктів (індивідуальна і колективна, народний рух, класова боротьба); на основі об'єктивних тенденцій розвитку суспільства (прогресивна, консервативна, революційна) і його системи цінностей (позитивна і негативна, законна і незаконна, моральна й аморальна). Однак будь-яка діяльність пов'язана з її основними видами: матеріальною і духовною. Вони виникають (і надалі самі диференціюються) у ході становлення і розвитку суспільства. Отже, діяльність виступає способом  буття людини і суспільства.

Діяльна сутність людини переломлюється в таких поняттях як праця, виробництво. Праця людини являє собою цілеспрямовану зміну речовини природи, а разом з нею і самої людини. Будучи вираженням творчої сутності людини, праця не просто формує відповідні основи життя, а виступає системоутворюючим чинником суспільства. Терміном виробництво позначається особлива форма взаємодії матеріальних перетворень – обмін речовиною,  енергією між людським суспільством і всім іншим зовнішнім світом, природою. Процес цього обміну являє собою соціальне перетворення природи з метою задоволення зростаючих людських потреб. Власне, тільки у виробництві суспільство стає системою, що саморозвивається. Тут створюється матеріальний продукт, духовне багатство людства, формується сама людина, виникають об'єктивні зв'язки і відносини людей.

Сучасна соціальна філософія  вбачає в суспільних зв'язках ту «клітинку» соціуму, з якої необхідно  починати його вивчення. Суспільні  зв'язки різноманітні за формою і змістом, який вони організують. Безпосередня взаємодія  людей один з одним здійснюється у вигляді спілкування.

Спілкуванням називаються живі, міжсуб’єктні відносини людей. Структура людського спілкування діалогічна. Хід спілкування передбачає соціальну дію: постановку цілей і визначення засобів їх досягнення, заняття (чи зміну) суб'єктом певної соціальної позиції, виконання людиною конкретної соціальної ролі, обмін інформацією, досвідом, безпосередню й опосередковану кооперацію людей, тобто з'єднання розділених ланок людської діяльності в єдине ціле. Змінюючи соціальну позицію, людина  реально чи думкою ставить себе на місце іншого, діє за нього. У ході спілкування виявляється таким чином соціальна еквівалентність і взаємозамінність індивідів.

У складно організованому суспільстві безпосереднє спілкування  переростає в соціальний зв'язок, що називається суспільними відносинами.

Суспільні відносини – це багатоманітні форми взаємозв'язку, що виникають у процесі діяльності між окремими людьми, різними соціальними групами, а також усередині них.

Суспільні відносини  поєднують розрізнених індивідів у єдине «багатополярне» ціле, надають їх діям певну одноманітність, стабільність і соціальну ефективність. Соціальна філософія розрізняє відносини між людьми двох типів: відносини особистого спілкування і соціально-анонімні відносини.

Особисті відносини між людьми виростають з життєдіяльності кожної людини і тому їх іноді називають «природними» і «органічними». У ході ускладнення суспільного життя ще в оболонці особистих відносин починають формуватися відносини більш складного типу. Особисте у відносинах набуває перетворену (заміщену чи відчужену) форму. В особисті відносини людей вклинюється посередник, найчастіше – «дзвінка монета». Вона обумовлює перехід до опосередкованих (чи власне соціальних) відносин.

Власне соціальними відносинами філософія вважає відносини, що інтегрують роздроблених чи «атомізованих» індивідів. Відносини такого роду пов'язують людей опосередковано, без безпосереднього контакту між ними, а іноді - без чіткого усвідомлення людиною характеру і навіть наявності таких зв'язків. У суспільні асоціації людей підштовхують об'єктивні потреби, що диктують їхнім носіям необхідно примусові форми зв'язку, обумовлені найчастіше своєкорисливим інтересом і меркантильним розрахунком. Особисті відносини заміняються відносинами речовими (через речі). Масові форми об'єднання людей у рамках соціально-корисливих відносин виникають у суспільствах з ринковою економікою. В приватно-підприємницькому суспільстві індивіди взаємодіють, входячи у виробничо-фінансові об'єднання, акціонерні компанії, приймаючи участь у діяльності транснаціональних корпорацій, фірм, будучи представниками ділових кіл і взагалі об'єднань «людей свого кола». До об'єднань такого роду належать різні політичні групи: асоціації, партії, рухи, адміністративні інститути - аж до держави. На тлі формальної рівності людей, що об'єднані соціально-суспільним видом відносин, ніхто не ховає, що бачить у своєму контрагенті засіб для досягнення власної вигоди. Суспільні відносини виконують роль форм виробничого, торгово-економічного, соціально-політичного, міжетнічного і міжкультурного спілкування і т.д.

У матеріалістичному трактуванні  суспільні відносини поділяються  на первинні (матеріальні, базисні) і  вторинні (ідеологічні, надбудовні). Головними  і визначальними є матеріальні, економічні, виробничі відносини, що визначають політичні, правові, моральнісні.

Ідеалістичне розуміння суспільних відносин виходить із примату духовного  начала як об'єднуючого, системоутворюючого принципу. Це може бути ідея єдиного  Бога, раси, нації і т.д. У цьому  випадку державна ідеологія виконує роль кістяка суспільного організму, «псування» ідеї приводить до розвалу держави і деградації людини.

Виділення всього багатоманіття суспільних відносин, і насамперед матеріальних і духовних, дозволяє побачити в  суспільстві самостійну цілісну систему.

Суспільство є система матеріальних і духовних відносин, носієм і центральною ланкою яких виступає людина і ті соціальні групи, в які вона включена.

Суспільство має надскладний і  ієрархічний характер; багатоманіття  його підсистем певним чином скоординоване і субординоване. Але те, що робить його системою, пов'язує людей і їх розрізнені дії, засоби і механізми цих дій у єдиний соціальний організм, – це суспільні відносини. Саме система цих відносин і складає специфічну природу суспільства.