Особливості освіти в Норвегії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

Вступ ....................................................................................................3

1. Становлення Болонського процесу у Європі ...............................4

2. Особливості освіти в Норвегії .......................................................6

Висновки .............................................................................................17

Список використаних джерел ...........................................................18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Освіта є досить актуальною темою на сьогоднішній день, адже вона перебуває під глибоким впливом  змін в сучасному суспільстві. Так, протягом останніх десятиліть в багатьох країнах світу, зокрема і в Норвегії, відбувалась зміна суспільної парадигми - від технократичної до індустріальної, від індустріальної до інформаційної. На розвиток освіти вплинули суспільні інтеграційні процеси, такі напрями розвитку суспільства, як глобалізація, демократизація, створення єдиного інформаційного простору, тощо. Ці зміни відбулись такими темпами, що привели до потреби негайного перегляду та реформування освіти на всіх рівнях, оскільки існуючі системи не повністю відповідали сучасним запитам та потребували переорієнтації. Орієнтуючись на сучасний ринок праці, освіта до пріоритетів сьогодення відносить вміння оперувати такими технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства та створить гарну базу трудових ресурсів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Становлення Болонського процесу  у Європі

 

Болонський  процес – це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської спільної освіти до 2012 року.

Невизначеність цього  процесу полягає у тому, що  він не є чітко структурованим і проводиться 45 країнами,що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями,включаючи і Раду Європи.

Згідно з  цілями Болонського  процесу до 2010 року освітні системи  Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:

- учасникам освітнього  процесу було легко переїжджати  з однієї країни у іншу (у  Зоні Європейської вищої освіти) – з метою подальшого навчання  чи працевлаштування;

- привабливість Європейської  вищої освіти зросла настільки,  щоб мешканці неєвропейських  країн також приїжджали на навчання або роботу у Європу;

- Зона Європейської  вищої освіти сприяла розширенню  Європи, а висока якість та  значна база знань, забезпечувала  подальший розвиток Європи, як  стабільного, мирного, толерантного  суспільства.

Мета доволі амбіційна і не пов’язана виключно із Болонським процесом. Проте в середині процесу розвиваються та застосовуються необхідні інструменти досягнення цих цілей. Бол.проц. заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписано декілька документів, проте ці документи не є офіційно об’єднувальними (якими є міжнародні угоди). Вибір чи підтримувати принципи бол.проц. є проявом волевиявлення кожної окремої країни, хоча ефект «взаємного міжнародного тиску» не можна недооцінювати.

Бол.проц. не передбачає створення ідентичних систем вищої  освіти у  європейських країнах до 2010 року. Скоріше бол.проц. намагається  створити зв’язки, що направлені полегшити  перехід людини з однієї освітньої  системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів, характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені. Розвиток всередині бол.проц. повинен слугувати полегшенню «трансляції» однієї системи освіти до іншої і, таким чином, збільшити мобільність студентів і викладачів та підвищити можливості працевлаштування по всій Європі.

Існує декілька рівнів застосування бол.проц. : міжнародний, національний, інституційний.

щодо міжнародного рівня, існує декілька видів співпраці  і декілька структур, що рзс=вивають бол.проц. Серед структур, що спостерігають за розвитком бол.проц. можна зазначити такі: група по перевірці виконання бол.проц., складається із: усіх країн-учасниць, Європейської комісії,Асоціації Європейських університетів, національні спілки студентів, Європейська асоціація закладів вищої освіти,Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО, Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти, Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура та Союз конфедерацій промисловців та роботодавців Європ, у якості консультативних членів.

Кожні два роки організовується  Конференція Міністрів, де збираються міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити  прогрес та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду.

Остання конференція відбулася у Лондоні у 2007 році. Попередні конференції Проводились у Болоньї(1999 р.), Празі (2001 р.), Берліні (2003 р.), Бергені (2005 р.).

 

 

 

 

 

 

2. Особливості освіти в Норвегії

У навчальних закладах Норвегії вважають, що ставку необхідно робити на розвиток винахідливості і творчих здібностей, тому що ці якості завжди допомагали людям змінити життя на краще. Творчість же немислима без постійного накопичення знань, а тому норвезькі ВНЗ ідеально поєднують обидва названі компоненти.

У Норвегії існує десятилітня початкова і середня шкільна освіта. Діти починають ходити в школу з шести років. Початкова і середня освіта заснована на принципі рівного навчання для всіх з урахуванням індивідуальних особливостей кожного, причому шкільна система базується на єдиній учбовій програмі. Всі діти і молоді люди повинні познайомитися із загальними основами культури, знань і базовими цінностями .

Вперше шкільна освіта для дітей  в Норвегії була введена в 1739 році. У 1889 р. була встановлена семирічна  початкова і середня освіта. У 1969 р. воно було продовжене до дев'яти, а в 1997 р. - до десяти років. З осені 2006 р. початкова і середня освіта буде розділений на два основні ступені, - начальну (1-7 класи) і середню (8-10 класи). Між школами існують великі відмінності по числу учнів - починаючи від шкіл сумісного навчання дітей різного віку в малонаселених районах, в яких учні різних класів вчаться разом, до великих шкіл, що налічують декілька стільників учнів, в найкрупніших містах. Одні школи дають тільки початкову освіту, інші - тільки середнє, в третіх проводиться повне навчання з 1-го класу по 10-й [7].

Історія розвитку вищої школи Норвегії відносно коротка і ледве налічує 200 років. Перший університет країни був заснований в Осло в 1811 році і аж до 1946 р. був єдиним учбовим закладом такого рівня. У ньому налічувалося 7 факультетів, де можна було вивчати традиційні тоді в Європі спеціальності. Типовим було і створення при факультетах спеціалізованих коледжів, що давали професійну підготовку після среднього рівня. До початку XX в. вони стали автономними учбовими центрами. Це, з одного боку, сприяло розширенню мережі вузів, а з іншою - заважало їх взаємодії між собою. З 7 коледжів, що існували в 1959 р., 4 розташовувалися зовні столиці країни Осло. Другий університет країни був відкритий в 1946 р. в Бергені. Окрім 6 факультетів (мистецтв, природних наук, медицини, суспільних наук, психології, стоматології) у ньому функціонувало відділення права. У 1968 році у Тронхеймі на базі бібліотеки та музею Королівського суспільства наук, двох спеціалізованих коледжів - педагогічного і технологічного - був відкритий новий університет. Наймолодший університет Норвегії в Тромсі був заснований в 1968 році для зміцнення бази вищої освіти на півночі країни. До цього університету були приєднані міський музей, обсерваторія і госпіталь, що утворили практичну базу. Одночасно з розвитком університетів поширювався процес відділення факультетських коледжів і перетворення їх в самостійні учбові заклади. Два такі вузи - Державний ветеринарний коледж і Норвезька школа економіки і менеджменту - відкрилися в кінці 30-х років. Ще чотири вуза було створено в період 60-70-х років. Ними є Школа архітектури, Норвезький коледж фізичної культури і спорту, Державна академія музики і Норвезький коледж рибальства. Для здійснення координації у діяльності вищої освіти, що зміцнилася, потрібно установа спеціального комітету з питань університетської підготовки, що і було здійснено в 1965 р. За пропозицією комітету країна була поділена на 17 регіонів, в кожному з яких передбачалася підстава спеціалізованих регіональних коледжів. Втілення в життя наміченого затягнулося до 1980 р., коли було створено 13 запланованих вузів. Останні пропонували 2-3 річні програми підготовки на університетському рівні [7].

Плануванням і управлінням діяльності коледжів займалися спеціальні регіональні комітети. До цього часу в країні налічувалося 154 вузи, 41 з яких були приватними. Слід, проте, відзначити, що в названому загальному числі лише 13 вузів давали підготовку власне університетського рівня. У них навчалося 56% учнів вузів країни, що пов'язано не тільки з прагненням населення до отримання освіти підвищеного рівня, але і з практичною відсутністю обмежень при зарахуванні. В цілому ж діяльність вузів різного профілю і рівня не була скоординована, оскільки всі вони відносилися до різних міністерств. Внаслідок цього на початку 80-х років почався процес адміністративних реформ, в результаті яких вузи медичного профілю стали підкорятися міністерству освіти і церкви [7].

Наступним кроком з'явилося створення в 1982 р. міністерства культури і науки, яке покликано безпосередньо вирішувати питання вищої школи. Такі кроки дозволили підсилити роль держави в управлінні і фінансуванні системи вищої освіти. Кінцевою інстанцією, що затверджує глобальні лінії розвитку вищої освіти і його річний бюджет, є стортинг (норвезький парламент). Найвищим же виконавським органом - вищеназвані міністерства [7].

Спочатку істотна частина засобів  прямувала на розвиток інфраструктури - до 40% всіх державних витрат на вищу світа. Одночасно почалося і збільшення частки ВНП, що витрачається на середню школу. До середини 70-х років вона збільшилася в порівнянні з попередньою декадою в 5 разів. У подальші роки витрати на вищу школу збільшувалися трохи. У 1983 р. цей показник був рівний приблизно 2% ВНП, склавши близько 3 млн. норвезьких крон [8]. 

Середня освіта

Більшість шкіл Норвегії державні. Приватних  шкіл в країні близько трьох відсотків. Початковому навчанню відводиться 13 літній термін. З них початкова  школа - 3 роки, середня школа - 7 років, старша школа - 3 роки.

У початковій і середній школі дітям  обов'язково викладають такі предмети, як основи християнської релігії, етичне виховання, домашню економіку і  подібні. У восьмому класі норвезький школяр починає одержувати оцінки. До 12-річного віку педагог просто описує успішність дитини, повідомляє батьків при необхідності. У восьмому класі, в навчанні з'являються такі предмети, як бухгалтерський облік, економіка. Починається профорієнтація [6].

З 16 років починається старша школа. Кожна з таких шкіл має свою унікальну назву і розташовується окремо від середніх і молодших шкіл.

Старша школа має два відділення: академічне відділення і відділення професійної майстерності. У деяких норвезьких школах є третє відділення - відділення для інвалідів. Через два роки навчання на відділенні професійної майстерності діти виходять на оплачувану практику на підприємствах, після закінчення якої, їм видається диплом про закінчення школи і привласнюється професія. На відділеннях професійної майстерності вчитися дуже вигідно, оскільки з таким дипломом простіше влаштуватися на високооплачувану роботу. Навчання на академічному відділенні готує учнів до вступу у вищі учбові заклади. Перевага віддається предметам, які вивчатимуться надалі у Вузі. У старшій школі щороку проводяться іспити. Іспитуються не всі діти, а вибірково. Іспити проводяться по ряду учбових предметів, обов'язковою з яких є норвезька мова. Після закінчення старшої школи 4/5 випускників вступають до університетів, а 1/5 в коледжі [6].

Народні школи

Після закінчення школи молоді норвежці мають нагоду провести рік в так  званих народних школах. У перекладі  з норвезького Folkehogskole (Folk high school) означає "вища народна школа". Цей тип  учбового закладу іноді називають "північним феноменом". По всій Скандинавії народних шкіл налічується близько 400.82 розташовані в Норвегії, причому, як правило, оддалік міського шуму та суєти [17].

Кожна народна школа має свою спеціалізацію. У одній роблять  акцент на спорті, туризмі, іноземних мовах і мистецтві фотографії, в іншій - на музиці і сценічному мистецтві, в третій - на соціальних науках, педагогіці і журналістиці. Диплом такої школи не є свідоцтвом про отримання спеціальності. І хоча близько 30% випускників після закінчення школи відразу влаштовуються на роботу, інші продовжують освіту, причому диплом народної школи дає його володарю додаткові очки під час вступу до університету.

Вища освіта

Вступні іспити в коледжі і університети в Норвегії відсутні і, по суті, під  час вступу до вузу проводиться конкурс шкільних атестатів.

Навчання в університеті триває від 3,5 до 4 років. Як правило, на гуманітарних факультетах вчаться на півроку  довше, ніж на факультетах природних  наук. Найпопулярнішими спеціальностями  в Норвегії сьогодні є інформатика, журналістика, юриспруденція і економіка [5].

В кінці навчання всі  студенти пишуть дипломну роботу і  складають іспит по філософії Examen philosophicum (незалежно від того, по якій спеціальності вони вчаться). Після цього привласнюється ступінь Candidatus/candidata magisterii (Cand. mag). Досконало будуються університетські програми по медицині, праву, економіці, інженерним наукам. Ці спеціальності вважаються найпрестижнішими і високооплачуваними. Щоб одержати ступінь в одній з перерахованих вище наук і право на роботу за фахом, потрібно вчитися за спеціальною програмою від 4,5 до 6 років. Після закінчення студентам привласнюються ступені Sivilingenior (інженерні науки), Sivilokonom (економіка), Candidatus а juris (Cand. jur., право), Candidatus а medicinae (Cand. med., медицина) [5].

У норвезьких університетах  і коледжах викладання ведеться на норвезькій мові. Для іноземців мові можна навчитися безкоштовно. Курси  норвезького працюють при муніципалітетах  протягом навчального року. У Норвегії є дві університетські програми на англійській мові. Їх пропонують Norges Handelshoyskole в Бергені (Норвезька школа економіки і ділового адміністрування) і Handelshoyskolen BI в Осло (Норвезька школа менеджменту). До цих шкіл вступають норвежці, які хочуть навчитися бізнесу і економіці і працювати на міжнародному ринку, а також іноземці. Вищі учбові заклади Норвегії представлені 4 університетами, 6 спеціалізованими вищими школами (коледжами) і 2 державними художніми школами, 26 державними коледжами у фюльке (адм. - террит. одиниця) і курсами додаткової освіти для дорослих [5].