Політична філософія Томаса Гобса

 

 

Контрольна робота

з історії вчень про державу і право

на тему

«Політична філософія Томаса Гобса»

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Боротьба королів Англії із парламентом у середині XVII століття, дала поштовх для розвитку  найрізноманітніших політичних напрямів як у житті суспільства, так і в розвитку наукової теорії. Суперечність призвела  до перевороту – революції, різким противником якої був Томас Гобс.  Він хотів ствердити права верховної влади проти бунтівників, не порушивши існуючого режиму та влади. А результатом його діяльності стало започаткування нових концепцій і створення філософських політичних праць, які на сучасному етапі розвитку держави потребують комплексного аналізу. В цьому і полягає актуальність нашого дослідження [2].

Об'єктом нашої роботи є політична філософія Томаса Гобса, а предметом – її специфіка, актуальність та значення в умовах розвитку держави та права.

Мета роботи полягає у виявленні основних особливостей політичних ідей Томаса Гобса.

Відповідно до мети наукового дослідження були визначені наступні завдання:

• з’ясувати специфіку основних ідей політичної філософії Томаса Гобса;
• виявити, у чому полягає актуальність концепції;
• визначити значення вчення Томаса Гобса про державу та право.

За теоретико-методологічну основу нашого дослідження слугують наукові положення, що викладені у працях Ачкасова В.А. [1], Гаджиєва К.С. [ 2], Козирєва Г.І. [ 5] та ін.

Для вирішення поставлених завдань застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи досліджень, серед яких провідне місце належить історичному, методу аналізу та синтезу, порівняння.

 Робота складається зі вступу, трьох складових частин, висновків та списку використаних джерел.

1. Специфіка основних ідей політичної філософії Томаса Гобса

Першим мислителем, який розвинув повне та систематичне учення про державу, вважають англійця – Томаса Гобса, філософія якого здавна привертає до себе увагу дослідників. Важливим питанням, яке обговорюється і досі, є наступне: Чи можна зрозуміти філософію Гобса?

У XVI столітті у Англії розпочалася революція, яка була спрямована на захист прав всього парламенту від феодальних пережитків та королівської  сваволі.

Томас Гобс у своїх працях порівнював державу з організмом (Левіафаном - земним богом), у якому верховна влада – душа держави, а судді і чиновники – міцні та надійні суглоби, вірні радники – пам'ять, закони – це  розум та воля, нагороди – це безкінечні нерви, а смуток  - хвороба, громадянська війна – це вірна смерть, в той час як добробут громадян – надійна сила та опора. Безпеку народу вбачав філософ у занятті [5].

Роботи Томаса Гобса пронизані ідеєю свободи як такої, що дозволяє робити усе те, що не забороняє закон. Головна мета створення таких законів заключається не в тому, щоб утримувати людину чи суспільство від усяких дій, а в тому, щоб дати їм можливість обрати правильний напрямок для подальшого руху вперед. Закони, вважав вчений, подібні до огорож, а тому зайвий закон є шкідливим та непотрібним. Ще однією сторінкою в житті великого філософа був супротив тоталітаризму.

Політична теорія Томаса Гобса була направлена проти схоластичних релігійних та феодальних поглядів на право і державу, зорієнтована на обґрунтування сильної влади, якій би можливо було приборкати революцію, забезпечити мир та стабільність у державі, а також така, яка б повністю виправдовувала буржуазну дворянську диктатуру Кромвеля [2].

У своєму вченні Гобс чітко підкреслює творчу і практичну спрямованість політичної науки. Філософ вважав, що осягнення закономірностей політичного життя, буде сприяти викоріненню насильства, жорстокості, війн та кровопролиття. Головну причину виникнення політичної влади, філософ пов’язував з природою, а також з людиною, якій, в свою чергу, притаманна  жага до багатства, влади та свободи в діях. На думку Гобса, основною якістю людини є не бажання спілкуватися, а егоїзм та виокремлення своєї індивідуальності. Саме через це, перебуваючи в природному стані, люди можуть зберігати мир, але, таким чином, виникає загроза до самознищення.

Поєднання прагнення до самозбереження і страх до смерті – породжують бажання припинити війну. Тому повинна існувати така влада, яка сповна гарантуватиме  мир та безпеку життя.

За допомогою концепції договірного походження влади, філософ розвинув ідею легітимізації і виправдання держави через свідомість, світогляд та розум. Ця концепція була спрямована проти феодальних трактувань і повністю відповідала капіталістичним відносинам. Так як релігійні явища нічого спільного не мають зі створенням держави, то втручатися у політику та владу релігія не повинна (Гобс мав на увазі католицизм і його значення в XVI - XVII ст.) [1].

Класифікуючи форми правління, Гобс стверджував, що неправильних форм правління не може існувати. Неправильні форми – це негативні найменування аристократії. Монархії, які висловлюють лише думку мовця, жодним чином не позначається на особливостях походження таких форм. Але виходячи зі своєї теорії походження держави, Гобс вважав, що монархія є найдоцільнішою, оскільки договір є своєрідною згодою підвладних, а політична влада – єдиний суб’єкт.

Звідси випливає і визначення держави як єдиної складової, відповідальність за яке несуть безліч людей, взаємопов’язаних загально-узгодженою спільною ідеєю. Згідно концепції, носій політичної влади володіє верховною владою і називається сувереном, а всі інші – піддані. Гобс ототожнював державу з Левіафаном – Богом, який утворений з великої кількості людей. Він могутній, але і смертний. Гобс зазначав, що нормальною є та держава, яка забезпечує право людини на життя, справедливість, безпеку та свободу вибору [5].

Досконалою формою правління філософ вважав монархію, а тому наводив ряд притаманних їй характеристик, серед яких інтереси і суверена, і підданих повинні були співпадати; суверен, як владний  правитель, відзначав Гобс, може піддавати суду будь-якого громадянина не тільки за конкретне правопорушення, але і просто в гніві; вчений наголошував на тому, що в монархії приймаються тільки обдумані рішення.

Гобс погоджується, що монархія має свої недоліки, але це виявляється меншою мірою, аніж в інших формах правління. Критерієм визначення повноважень верховної влади для вченого є здатність подолати екстремальний стан у суспільстві, тому влада має бути обширною настільки, наскільки можна її уявити. Саме тому Гобс відкидає теорію поділу влади на окремі структури.

Водночас він визнає і інші аспекти влади:

1. Здійснення влади та управління повинно здійснюватися нероздільно;
2. Повинен існувати особливий контроль за механізмом роботи всієї держави.

На основі цього, Гобс висував концепцію державного абсолютизму, згідно якої суверенітет, єдність та абсолютизм – є фундаментом для розбудови держав як республіканських, так і монархічних. Філософ сприймав державу як штучне утворення, яке не може жити о ізольовано від природи,  хоч і не належить до теологічних об’єктів [4].

 

2. Актуальність концепції Томаса Гобса

Актуальність та необхідність дослідження філософських поглядів Т. Гоббса на державну політику пов’язані в першу чергу із необхідністю переосмислення філософської вітчизняної та правової думки щодо перспективи розбудови державності. Проте, досить важливою та невідкладною умовою повноцінного розв’язання таких державотворчих задач є потреба аналізу теоретичних засад теорії виникнення держави.

Отож, актуальність дослідження цієї проблеми зумовлена особливостями сучасної епохи та тими парадигмальними змінами, що відбуваються у сучасній політичній думці.

Революція – явище досить поширене, але, водночас, складне для ґрунтовного пояснення. Детально досліджував це явище і видатний англійський мислитель – Томас Гобс. Його політичний світогляд формувався під впливом аристократичного оточення, численних праць європейських мислителів та учених, з якими він познайомився, коли відвідував Європу. Приїхавши додому до Англії , Гобс потрапив під вихор революційних подій, що цілком природно орієнтувало його на політичну та соціальну проблематику.

Переїхавши до Парижа мислитель опубліковує працю «Про громадянина», яку суспільство сприйняло позитивно. Хоча друга праця «Левіафана»  нікому не сподобалася через свій раціоналізм, який вразив більшість читачів, а гострі напади на католицьку церкву обурили французький уряд. Це і змусило Гобса покинути Париж і переїхати до Лондона. Тут він розпочинає розробляти окремі частини своєї філософської системи, публікує праці «Про людину», «Про тіло». Але філософські погляди Гобса були нерозривно пов´язані з політико-правовими вченнями, найбільш повно викладеними в уже названих працях «Про громадянина» і «Левіафан» [2].

Останні роки життя філософа припали на період реставрації монархії в Англії, його ігнорували. Після смерті Гобса працю «Левіафан» було визнано як атеїстичну і прилюдно спалено в Оксфордському університеті.

Отже, «Левіафан» (гігантська всемогутня штучна людина) - праця Т. Гобса, в якій викладена політична теорія, а також теорія держави і права у повній та закінченій формі. Саме на «Левіафані» й ґрунтується його слава.

Праця «Левіафан» складалася з чотирьох частин. У першій частині йдеться про людину в природньому стані. Гобс вважав, що всі люди є рівними. Природа створила людей і дала кожному «право на все». Але мати все - означає не мати ніякого права, бо те, що ти за правом вважаєш своїм, інший також вважає своїм.  Оскільки прагнення взаємні, то між ними виникає війна всіх проти всіх, яку він вимагає припинити з метою власного самозбереження. У другій частині йшлося про те, як людина рятується від цього лиха, гуртуючись у громади, кожна з яких має свою центральну владу. Необхідною передумовою впорядкування відносин між людьми є, на думку Гобса, природні закони [2].

Гобс  розрізняє природне право і природний закон. Природне право – це свобода всякого індивіда використовувати власні сили на власний розсуд для збереження власного життя. Під природним законом мислитель розумів припис, згідно з яким людині забороняється робити те, що небезпечно для її життя. З цього основного природного закону Гобс вивів низку інших природних законів і усі вони вимагають дотримання правил милосердя, вдячності, скромності, вибачення, справедливого вирішення чвар і т. ін. Всі вони можуть бути зведені до одного загального правила: чини так, як ти хотів би, щоб інші чинили з тобою.

Третя частина «Про християнську державу» підкреслювала, що немає світової церкви, у кожній країні монарх сам має стати главою церкви; верховенство і непогрішимість церкви заперечується [7].

Частина четверта -  «Про царство пітьми» - думки, які присвячені критиці римської церкви, яка ставить духовну владу над світською.

У праці Гобс чітко визначив обов´язки суверена. Всі вони, на його думку, містяться в одному положенні: благо народу - вищий закон. Обов´язок суверена - добре управляти народом, бо держава встановлюється не заради самої себе, а заради громадян.

Все це в умовах XVII ст. мало в цілому неабияке значення. Недоречним було тільки те, що Гобс проповідував ідею абсолютної королівської влади тоді, коли в Англії розгорнулася боротьба буржуазії та нового дворянства з королівським абсолютизмом, а також коли буржуазія  не мирилася більше з необмеженою владою короля і претендувала на те, щоб розділити владу з дворянством. У XVII ст. королівська влада стала вже гальмом економічного розвитку в багатьох країнах, а тому захист абсолютної монархії в той час був уже реакційною програмою. Також слід відзначити, що вчення Т. Гобса мало велике значення не тільки для Англії, а й для всієї Європи. В його соціологічній доктрині проявилася низка великих ідей нової епохи - епохи капіталістичного суспільства [3].

У підходах до вивчення філософії Гобса виділяють дві суттєві позиції, які не завжди повністю артикулюються та співставляються в один ряд, проте мають спільні теоретичні наслідки. Один з підходів базується на досліджені між собою політичних зв’язків, а інший зводиться до того, що політична і моральна філософія не сумісні. Виникає питання щодо надання переваги тому чи іншому твердженню [4].

 

 

 

 

 

 

3. Значення вчення Томаса Гобса про державу та право

Значення філософії Гобса для становлення сучасної політичної думки, величезна, і, мабуть, в наші дні навряд чи хто засумнівається в тому, що Гобс - один з великих філософів Нового часу. Це було усвідомлено далеко не відразу. «Гобс створив англомовну філософію, - пише його біограф Річард Такк, який підготував новітнє видання "Левіафана".

Такк ще раз зупиняється на цьому, говорячи про інтерпретаторів Гобса: «Очевидно, що Гобс, як і будь-який філософ його рангу, відіграє певну роль в конструкціях всіх наступних філософій. Ніхто із слідуваних за ним авторів не може повністю його ігнорувати, і навіть якщо хтось (як це, стверджують, робив Локк) робить по видимості саме так, їх мовчання вельми виразне. Проте значення Гобса для пізніших філософів було не постійним, і його працю не завжди читали ретельно та уважно впродовж трьохсот років».

Показовими є зауваження Лео Штрауса, зроблені в різних виданнях його знаменитої книги про Гобса. У вступі до першого видання (1935 р) він стверджує, що «Гобс склав епоху в історії природного права і загального державного права, яке визнається майже усіма. Але його внесок куди більш значний, бо він воістину універсальний, - він не суперечить цьому, а тому що про це навіть не замислюються» [2].

Політичні праці Гобса мали великий вплив на політико-юридичну думку як свого часу, так і інших періодів. Можна стверджувати, що саме ті концепції права та держави, що складалися в XVII-XVIII столітті, були піднятті Томасом Гобсом. Політична філософія мислителя суперечлива з точки зору критиків, але Гобс відбив нагальну потребу громадянського суспільства у встановленні порядку, перетворивши державу в її інструмент. Праця  «Левіафан» Гобса покликана забезпечити нормальне життя суспільства. Помилкою ж її –є ідеалізація абсолютної влади. Але в дечому Гобс був і правий, оскільки в умовах суспільного хаосу право вмирає, а запобігти цьому можна якщо стабілізувати становище суспільства, сконцентрувавши право на владу в одній точці, в руках держави. А це здатна виконати не обмежена монархія.

Значення філософії Гобса для сучасної політичної думки – неоціненне. Його позиція щодо держави та правління, зробила філософа одним з найвідоміших постатей  в період Нового часу. Тривалий час політичну філософію Гобса заперечували, не приймали та трансформовували, а його напрацювання залишалися непоміченими та байдужими для загалу.