Шпаргалка по "Філософія"

Перелік питань до іспиту з курсу “Філософія”

 

1. Філософія як світоглядне знання.
2. Філософія. її предмет і роль у суспільстві.
3. Своєрідність філософії Стародавньої Індії. Основна її проблематика. Різноманітність філософських шкіл.
4. Специфіка філософії Стародавнього Китаю. Конфуціанство. Даосизм.
5. Загальна характеристика античної філософії та етапи її розвитку.
6. Основні школи іонійського та італійського напрямків в досократівській філософії.
7. Специфіка матеріалізму в досократівській античній філософії.
8. Сократ як філософ та особистість.
9. Філософська система Платона.
10. Філософія Аристотеля - вершина розвитку античної філософської думки.
11. Атомізм в античній філософії.
12. Епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.
13. Римська антична філософія. Неоплатонізм.
14. Загальна характеристика, етапи розвитку та основні проблеми Середньовічної філософії.
15. Сутність суперечки про універсалії у філософії Середньовіччя. Номіналізм та реалізм.
16. Філософсько-теологічні погляди Ф Аквінського. Томізм.
17. Погляди А.Августина, П.Абеляра,У.Оккама.
18. Гуманістичний напрямок у філософії Ренесансу.
19. Натурфілософія епохи Ренесансу.
20. Специфіка, основні проблеми та напрямки англійського матеріалізму Нового часу.
21. Ф. Бекон - основоположник англійського матеріалізму Нового часу.
22. Сенсуалістська філософія Дж. Локка.
23. Раціоналістична філософія Нового часу (Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.В. Лейбниц ).
24. Ідеалістична філософія Нового часу ( Дж. Берклі, Д. Юм).
25. Характерні риси німецької класичної філософії, її основні проблеми та принципи.
26. "Трансцендентальний ідеалізм”, апріоризм та агностицизм І. Канта.
27. ''Категоричний імператив" в етиці І. Канта.
28. Філософська система Гегеля.
29. Сутність та специфіка діалектики Гегеля.
30. Філософсько-політичне вчення К.Маркса.
31. Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха.
32. Ірраціоналістичний напрямок у західноєвропейській філософії XIX - початку XX ст. (А.Беогсон, Ф.Ніцше, А.Шопенгауер )
33. "Філософія волі" А. Шопенгауера.
34. Філософські погляди Ф. Ніцше.
35. Релігійний ірраціоналізм С. К'єркегора.
36. Філософський позитивізм Х1Хст. Основні етапи розвитку, форми та ідеї (О. Конт, Г. Спенсер, Б. Рассел, Л.Вітгенштейн).
37. Махізм і емпіріокритицизм (Е. Мах, Р. Авенаріус).
38. Екзистенціальна філософія ( А.Камю, Ж-П.Сартр ). Персоналізм.
39. Діалектичний та історичний матеріалізм в марксистській філософії.
40. Матеріалістична теорія діалектики у марксизмі.
41. Теорія особистості в марксистській філософії.
42. Філософська думка в Україні (X-XII ст.)
43. Філософія у Києво-Могилянській Академії ( 1701-1818 ).
44. Братські школи. Острозький культурно-освітній центр. Києво-Могилянський колегіум (1632-1701 ).
45. Філософія  Г.Сковороди.
46. Філософські погляди Ф. Прокоповича.
47. Філософія національної ідеї у творчості М. Драгоманова, О.Потебні, П. Куліша.
48. Українська філософія кінця XIX - початку XX ст. ( І. Франко, Л. Українка, М. Коцюбинський).
49. "Філософія серця" як явище української філософської культури (П. Юркевич). Український романтизм ( Гоголь, Костомаров, Шевченко, Куліш ).
50. Філософія української діаспори ( Чижевський, Донцов, Липинський та ін.)
51. Суттєві риси західноєвропейської філософії XX ст. Основні  ії напрями.
52. Неопозитивізм і різноманітність його проявів (логічний, семантичний, лінгвістична філософія).
53. Неотомізм - релігійна філософія XX ст.
54. Категорія "буття", її  суть та специфіка. Основні форми буття.
55. Буття людини.
56. Філософські концепції буття. Типи онтології: реалізм (матеріалізм), спіритуалізм (ідеалізм), монізм, дуалізм, плюралізм.
57. Науково-філософське поняття матерії  Сучасні наукові уявлення про рівні та види матерії.
58. Рух як спосіб існування матерії.
59. Простір і час - універсальні форми буття, їхній взаємозв'язок.
60. Природа, сутність і структура свідомості.
61. Матеріалістична філософія про розвиток свідомості.
62. Свідомість та самосвідомість.
63. Рівні психічного життя людини: несвідоме, підсвідоме, надсвідоме.
64. Мислення і мова, мовний символізм буття.
65. Пізнання як філософська проблема.
66. “Логіка наукового дослідження” та її етапи ( проблема, факт, гіпотеза, теорія, ідея, концепція, парадигма ).
67. Проблема істини ( істина суб’єктивна та об’єктивна, абсолютна і відносна, істина-процесс ).
68. Діалектика як теорія розвитку та засіб філософствування.
69. Закони діалектики.
70. Категорії діалектики.
71. Пізнання як соціально-опосередковане відношення людини до світу.
72. Чуттєве і раціональне, емпіричне та теоретичне у структурі процесу пізнання.
73. Наукове пізнання. Основні форми і методи.
74. Система. Системний підхід.
75. Специфіка людського буття.
76. Проблема свободи. Свобода, вибір, відповідальність.
77. Тема сенсу життя і відношення до смерті у філософії.
78. Концепції походження людини.
79. Людина, індивід, особистість (співвідношення понять).
80. Основні підходи до розуміння історичного процесу ( формаційний, цивілізаційний, культурологічний ).
81. Аксіологія. Базові цінності людського буття. Ціннісні орієнтації. Вищі духовні цінності. Істина, добро, краса.
82. Суспільство як соціальна система.
83. Система соціальних відносин у суспільстві.
84. Соціальна структура суспільства.
85. Людина як предмет дослідження філософії.
86. Духовне життя суспільства та особистості.
87. Глобальні проблеми людства.
88. Філософія техніки. Техніка як фактор розвитку сучасної цивілізації.
89. Місце науки в системі духовної культури.
90. Форми життєвого світу людини: природний світ (географічне середовище, техніка, виробництво ); соціальний світ ( соціум, етнос, держава ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лекція № 1. Філософія, її предмет  та роль в житті суспільства.

План

 

1. Світогляд  та його історичні типи.

2. Поняття «філософія» та її предмет

3. Філософські  методи

4. Функції філософії

5. Історичні  етапи розвитку філософського  процесу

 

Світогляд та його історичні типи.

Суспільство витворило певні форми, в яких культивується (твориться, зберігається і передається) духовність. Це — мистецтво, мораль, релігія, філософія. Їх гармонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільство і людина.

Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми розглядаються з певної духовної висоти, на основі узагальнення життєвого досвіду народу, особистості.

Залежно від специфіки формування та функціонування розрізняють буденний та інституалізований світогляди. Буденний — сукупність поглядів на світ і покликання людини, які сформувались у певного народу, спільноти під впливом практичного життя і функціонують стихійно, без видимих зусиль з боку тих, хто їх дотримується. Інституалізований світогляд, підтримуваний певними соціальними інституціями.

Буденний світогляд  є своєрідною «життєвою філософією»  спільноти, яка має власне світобачення, своєрідне розуміння покликання людини тощо. Такі погляди правильніше було б назвати не світоглядом (у сенсі світорозуміння), а світосприйманням, оскільки вони виражаються в чуттєвих образах. Світосприймання народу фіксується в його фольклорі — піснях, казках, приказках, збагачується історичним досвідом. Так, світосприймання українського народу ввібрало в себе досвід землероба і козака-лицаря, захисника своєї землі. Цей світогляд відтворений у народних думах, історичних піснях, у творах Т. Шевченка, у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя.

Світосприймання є стихійним, несистематизованим. А світогляд  постає цілісною системою поглядів, яка свідомо формується і підтримується. Він є світорозумінням, інституалізованим формоутворенням, передбачає наявність певних соціальних груп, які свідомо поширюють його в суспільстві.

У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи, що дало підстави виділити три історичні його типи: міфологічний, релігійний, філософський. А для повноцінного уявлення про філософію як тип світогляду необхідно з'ясувати її суттєву відмінність від міфології та релігії.

Міфологічний світогляд. Історично міфологія передує релігії та філософії. Вона є лоном, у якому вони формувалися. Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутого класового суспільства. Суб'єктом-носієм міфу є рід або інша спільнота, з якої ще не виокремилась особа. Міфологія є синкретичною (нерозчленованою), цілісною формою свідомості. В ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, естетичних канонів і навіть науки. Міфологія не знала трансцендентного (що існує поза реальним світом, тобто поза простором і часом) Бога. Її боги хоча й відрізняються від людей, але тільки за ступенем могутності, розуму, а не за суттю, своєю природою.

Сила й істинність міфу для кожної приналежної до роду особи зумовлені  цілісністю роду як соціальної спільноти. Якщо хтось із членів роду порушував норму поведінки (табу), то покарання, за тогочасним переконанням, випадало не обов'язково йому, а будь-кому з роду. Проте це було рівноцінним покаранню справжнього винуватця, адже род був єдиним цілим. Природно, що в таких умовах порушення норм одним членом роду пов'язувалось з нещасним випадком («покаранням») будь-кого з роду. Це зумовлювало взаємоконтроль членів роду. При цьому зв'язок між «злочином» і «карою» функціонував без звертання до потойбічного світу. Примітивні міфології не знають ідеї потойбічного світу як пекла і раю. Навіть у Старому Завіті Бог, укладаючи договір з Авраамом, апелює не до потойбічного світу, а до роду в особі Авраама: якщо ти будеш слідувати Завіту, примножу твій рід, як пісок на березі моря, коли ж порушуватимеш Завіт, помщусь і далекому поколінню. Це засвідчує силу міфу — силу родової тотальної спільноти над індивідом. Міф — це насамперед зовнішній контроль над індивідом.

Релігійний  світогляд. Релігія виникла як засіб соціального контролю за поведінкою особи після того, як вона виокремилась з роду, усвідомила свою окремішність. Як наслідок родові зв'язки слабнуть; особа перестає вважати справедливим покарання одних за гріхи інших — кожен має сам нести свій хрест, і соціальний механізм покарання, який становить основу міфу, вже не спрацьовує.

Релігія постулює потойбічне життя як відплату за земне життя. У «цьому світі» можна грішити і прекрасно жити, але на «тому світі» за все доведеться відповісти. У такий спосіб релігія здійснює соціальний контроль за поведінкою особи.

Релігія виникає в  такому суспільстві, де зовнішній контроль (звичаї, табу) виявляється недостатнім, тому для зміни чи посилення його виникає внутрішній контроль — мораль. Всевидячий і всемогутній трансцендентний Бог, з одного боку, і совість як соціальний контролер — з іншого створюють силове поле, яке утримує особу в межах норм, вироблених культурою суспільства.

Виникнення релігії  — величезний поступ в історії  людства. Вона морально зрівняла всіх людей: нікому не дозволено порушувати заповіді Бога — ні царю, ні рабу, ні чоловікові, ні жінці, ні здоровому, ні каліці. Як особи, як носії моральної свідомості — всі люди рівноцінні та рівноправні.

Принципова відмінність  релігії від міфології полягає  в тому, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. У зв'язку з цим змінилися способи контролю та впливу на особистість. Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, релігії — віра і мораль. Релігія поясненню світу приділяє значно менше уваги, ніж міфологія. Головне для неї — моральне регулювання соціального життя. ,

Філософський  світогляд. Філософія виникла водночас із релігією. Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю. Міфологію та релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою особи, вона ґрунтується на засадах свободи. Щоправда, марксистсько-ленінська філософія, будучи в СРСР офіційною ідеологією, виконувала функцію соціального контролю і щзимусово нав'язувалась, по суті була ерзацрелігією.

Поняття «філософія» та її предмет

Філософія — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві.

Термін «філософія»  має давньогрецьке коріння. Він  походить від двох грецьких слів: «філео» — любов (у деяких філософіях від: «філос» — приязний, друг) і «софія» — мудрість і означає любов до глибоких теоретичних міркувань, а в дослівному перекладі — «любов до мудрості». Українські філософи XVIII—XIX ст., і передусім Г. Сковорода, позначали філософію словом «любомудріє». Вперше термін «філософія» з'явився у вжитку відомого давньогрецького мислителя Піфагора (прибл. 570—497 р. до н.е.), який вважав, що «мудрість» — це якість, притаманна лише богам, а люди здатні тільки до неї прагнути, поважати, любити її. А як назву специфічної галузі знань його вперше вжив славетний давньогрецький філософ Платон (429—347 р. до н.е.). Спочатку філософія охоплювала увесь комплекс людських знань про світ, оскільки ці знання на той час не мали дисциплінарної диференціації. Знання були синкретичними, тобто єдиними, такими, що концентрували в собі всю інформацію про світ, його будову і сутність, про людину та її місце в світі, про щастя, сенс людського буття тощо.

Філософія як універсальний  спосіб самоусвідомлення людиною самої  себе, сутності світу і свого призначення  в ньому започатковується у VII—VI ст. до н.е. у таких осередках людської цивілізації, як Давні Індія та Китай, досягнувши своєї класичної форми у Давній Греції.

Питання, що вивчає філософія, є одним  з найпроблематичніших для неї, оскільки проблематика її історично  змінювалась. У різні епохи у  філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які інституціалізувалися в окремі наукові дисципліни (психологія, соціологія, політологія).

Еволюція предмета філософії  не є чимось винятковим в історії науки: предмет вивчення конкретних наук, наприклад математики, також історично змінювався. Тому при визначенні предмета філософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набувала філософія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення розумом всезагального.

Найбільш загальні засади сущого (буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється»  світ, і є предметом філософи. При цьому філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу — Бога, матерії тощо, пояснювати їх, виходячи із цього принципу.

Філософія передбачає здатність підноситись  до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. А оскільки система ідей є не що інше, як теорія, то філософію можна вважати теоретичним світоглядом.

Філософські проблеми та дисципліни

Відомо, що серцевиною світогляду і, відповідно, філософії як теоретичного світогляду є трактування відношення людини і світу. Воно є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. До найпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття, що насправді існує, а що не існує. Вченням про буття займається онтологія.

Онтологія — вчення про першооснови  буття.

Вона виділяє різні  сфери буття — неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводячи у певні галузі та види все, що становить буття. Онтологія також розглядає найзагальніші характеристики різних видів буття (просторово-часові, причинні та ін.). Вона охоплює вчення про категорії.