Звіт про проходження практики у Міністерстві Юстиції України

5. Митниця (правоохоронні  аспекти)

 Здійснення кроків у напрямі прийняття та імплементації правових засад, які надаватимуть можливість митним органам проводити розслідування кримінальних справ у повному обсязі, за умови проведення необхідної реформи законодавства; консолідація і розширення каналів інформаційного обміну між Україною, митними адміністраціями країн — членів ЄС, Європейським Офісом по боротьбі з шахрайством (OLAF) для вдосконалення координації і збільшення ефективності спільних зусиль у боротьбі з порушеннями митного законодавства; імплементація концепцій оцінки, аналізу і управління ризиками; реалізація принципу здійснення митного контролю на основі аналізу ризиків.

6. Корупція

 Ратифікація і імплементація  Кримінальної конвенції проти  корупції, Додаткового протоколу  до неї та Конвенції ООН  проти корупції; підтримка ефективного  функціонування спеціального органу, відповідального за боротьбу  проти корупції; імплементація нової  антикорупційної стратегії з  метою суттєвого зменшення рівня  корупції відповідно до рекомендацій  експертів Ради Європи; співробітництво з неурядовими організаціями, зокрема організацією Transparency International та громадськістю, в тому числі діловими колами для забезпечення ефективності заходів з боротьби з корупцією; забезпечення наявності незалежної установи для отримання скарг і ініціювання переслідування за неефективне управління та корупцію в органах управління.

IV. Юстиція

 Судочинство

(Цілі цього розділу засновуються і співвідносяться з положеннями Плану дій Україна-ЄС 2005 року, які включено до розділу “Демократія, верховенство права, права людини та основні свободи”). заохочення зусиль України, спрямованих на забезпечення неупередженості, незалежності і компетентності суддів; імплементація стратегії правової реформи під назвою “Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів”; перегляд законодавства стосовно Конституційного Суду України в світлі висновку Венеціанської Комісії Ради Європи; підтримка зусиль України щодо запровадження системи адміністративних судів; посилення спроможностей судової системи виконувати значні обсяги роботи та посилення адміністративних можливостей; поліпшення доступу до правосуддя і запровадження належної системи правової допомоги; запровадження спеціального навчання для суддів та осіб, що претендують на посади суддів; вдосконалення системи набору та просування суддів на основі об’єктивних критеріїв з метою підвищення рівня їх незалежності та неупередженості; розгляд питання щодо розроблення Кодексу судової етики; створення незалежної комісії для проведення дисциплінарних слухань стосовно суддів; вжиття рішучих заходів з реформування системи прокуратури згідно з відповідним Планом дій Ради Європи; надання підтримки функціонуванню національної української електронної бази даних, яка міститиме інформацію про всі судові рішення; надання підтримки у створенні єдиної, впливової і незалежної професійної асоціації адвокатів; вдосконалення професійного навчання суддів, працівників прокуратури і співробітників правоохоронних органів на основі дотримання прав людини відповідно до Європейської конвенції про права людини.

РОЗДІЛ 3

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В  МІНІСТЕРСТВІ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Умови та безпека праці, їх стан та покращання – самостійна і  важлива задача соціальної політики будь-якої сучасної розвинутої держави. Для того, щоб краще усвідомити на якому рівні знаходиться стан охорони праці в сучасній Україні необхідно зважити на те, що 1991 року розпочалася не лише розбудова нової держави, а й те, що країна, опинившись у стані економічної кризи, водночас вирішувала (та ще й зараз продовжує вирішувати) задачі зміни соціального, економічного та державного устрою. Основними причинами нещасних випадків в нашій країні є порушення технологічного процесу, трудової та виробничої дисципліни, вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів, незадовільне утримання і недоліки в організації робочих місць, незадовільна організація виконання робіт, невикористання засобів індивідуального захисту. Вирішення проблем охорони праці вимагає взаємодії відповідних органів влади та громадськості. Реалізація відповідних державних програм, спрямованих на покращання умов і охорони праці, дозволить розробити і впровадити науково обґрунтовану державну систему наглядової, навчально-методичної та контрольної діяльності у сфері охорони праці; адаптувати нормативно-правову базу з питань охорони праці до вимог директив Європейського Союзу; вирішити питання науково-методичного та інформаційного забезпечення з питань охорони праці на національному та регіональному рівні та багато іншого, що дозволить здійснити комплексне вирішення задач охорони праці, забезпечити пріоритет життя і здоров’я працюючих по відношенню до результатів виробничої діяльності і створити безпечні та здорові умови праці на підприємствах і в організаціях усіх форм власності.

3.1. Нормативні документи  в галузі охорони праці: закони, постанови, положення, інструкції, які мають практичне застосування  в Міністерстві юстиції

Законодавство України про  охорону праці – це система  взаємозв’язаних законів та інших  нормативно-правових актів, що регулюють  відносини у сфері реалізації державної політики щодо соціального захисту її громадян в процесі трудової діяльності. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів.

Базується законодавство  України про охорону праці  на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Ця ж стаття встановлює також заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах. Ст. 45 Конституції гарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Інші статті Конституції  встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі, право на охорону праці.

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон  України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права  працівників на охорону їх життя  і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і  здорові умови праці, регулює  за участю відповідних державних  органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому Законові.

Закон України «Про охорону  праці», прийнятий у 1992 році, вперше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР став таким правовим актом, який на відміну від норм охорони праці, що діяли в кодексах законів про працю Союзу РСР та союзних республік, орієнтує законодавство на захист інтересів громадянина, віддаючи перевагу в цій важливій сфері правовому регулюванню на відміну від адміністративного, що існувало раніше. У листопаді 2002 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію цього закону. Закон «Про охорону праці» відповідає діючим конвенціям і рекомендаціям Міжнародної організації праці, іншим міжнародним правовим нормам у цій галузі.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 року і введено в дію з 1 червня 1972 року. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці в ньому не обмежується главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю». Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі людини на виробництві.

Закон України «Про пожежну  безпеку» визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2). Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України. Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування шкоди і у т. ч. відповідальність за ушкодження здоров’я і смерть працівника у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків. Карний кодекс України містить розділ Х «Злочини проти виробництва», 271–275 статті якого встановлюють кримінальну відповідальність за порушення вимог охорони праці, які привели до ушкодження здоров’я або смерті працівника або створили ситуацію, що загрожує життю людей.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента України, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національних законів України безпосередньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Для регулювання окремих питань охорони праці у відповідності з Законом «Про охорону праці» діють майже 2000 підзаконних нормативних актів. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в нашій країні.

3.2. Організація  і структура служби охорони  праці. Обов’язки посадових осіб. Планування робіт в галузі охорони праці

Служба охорони праці (далі - служба) в системі Міністерства юстиції України створена відповідно до Закону України "Про охорону праці" та Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 03.08.93       № 73 і зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.09.93 за № 140, з метою запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням і аваріям в процесі роботи.

Служба центрального апарату  Міністерства підпорядковується першому заступнику Міністра юстиції.

Служба комплектується спеціалістами, які мають вищу освіту і стаж роботи не менше 3 років, в тому числі 2 роки на посаді інженера з охорони праці. Обмеження не стосується стажу осіб, які мають спеціальну освіту з охорони праці.

Перевірка знань з питань охорони праці працівників служби проводиться до початку виконання ними своїх функціональних обов'язків та періодично, один раз у три роки.

Служба входить до структури  апарату Міністерства як одна з основних інженерно-технічних служб. Ліквідація служби допускається тільки в разі ліквідації Міністерства.

Працівники служби Міністерства у своїй діяльності керуються Законом України "Про охорону праці", міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці, Положенням про Міністерство юстиції України.

Служба взаємодіє з  вищестоящими державними і громадськими організаціями, управліннями і відділами  Міністерства, а також іншими органами, діяльність яких пов'язана з питаннями охорони праці.

Служба виконує такі функції:

опрацьовує ефективну  цілісну систему управління охороною праці, сприяє удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу установи і кожної посадової особи.

проводить оперативно-методичне  керівництво роботою з охорони  праці.

складає разом з структурними підрозділами установи комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлені норми досягнені), а також розділ "Охорона праці" у колективному договорі.

проводить для прийнятих  на роботу працівників увідний інструктаж з питань охорони праці.

сприяє впровадженню у  виробництво досягнень науки  і техніки, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працюючих.

розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони  праці.