Автор работы: Пользователь скрыл имя, 26 Ноября 2013 в 23:08, курс лекций
ТЕМА 1. Теоретичні та організаційні основи фінансового менеджменту.
ТЕМА 2. Управління капіталом.
ТЕМА 3. Управління прибутком.
Тема 4. Управление активами
Однак варто мати на увазі, що зниження рівня витрат операційної діяльності є важливим завданням, але не основною метою управління операційними витратами, тому що воно може супроводжуватися зниженням якості продукції та сервісного обслуговування покупців, відмовою від виробництва і реалізації окремих перспективних, але витратоємних видів продукції, зміною пріоритетів стратегічного розвитку операційної діяльності підприємства на короткочасні економічні вигоди в поточному періоді. Тому основною метою управління операційними витратами на підприємстві є оптимізація їхньої суми та рівня, що забезпечує високі темпи розвитку операційної діяльності і досягнення передбачених обсягів операційного прибутку.
Процес управління операційними витратами на підприємстві пов'язаний з дією певних факторів, що впливають на їхнє формування. Ці фактори досить різноманітні. У процесі управління операційними витратами - їхньому аналізу, пошуку резервів економії та плануванні - всі фактори прийнято підрозділяти на дві основні групи: 1) залежні від діяльності підприємства (внутрішні фактори); 2) не залежні від діяльності підприємства (зовнішні фактори).
Внутрішні фактори:
1. Обсяг виробництва та реалізації продукції.
2. Склад виробленої та реалізованої продукції.
3. Тривалість операційного циклу.
4. Рівень продуктивності праці.
5. Стан використовуваних
6. Забезпеченість власними оборотними активами.
Зовнішні фактори:
1. Темп інфляції.
2. Рівень розвитку окремих
3. Зміна видів і ставок
5. Дивідендна політика
й політика розвитку
Акція - емісійний цінний папір, що закріплює права її власника (акціонера) на одержання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивидендів, на участь у управлінні та на частину майна, що залишається після його ліквідації:
- акція - це титул власності, тобто власник акції є співвласником акціонерного товариства із належними правами;
- вона не має строку існування, тобто права власника акції зберігаються доти, поки існує акціонерне товариство;
- для неї характерна обмежена відповідальність, тому що акціонер не відповідає по зобов'язаннях акціонерного товариства. Тому при банкрутстві інвестор не втратить більш того, що вклав в акцію;
- для акції характерна
Привілейована акція не дає права голосу на загальних зборах акціонерів, а привілею власника такої акції полягають у тім, що в уставі повинні бути визначені розмір дивіденду і/або вартість, виплачувана при ліквідації товариства (ліквідаційна вартість), які визначаються у твердій грошовій сумі або у відсотках до номінальної вартості привілейованих акцій.
Виключення:
- реорганізація та ліквідація товариства;
- внесення змін і доповнень в устав товариства, що обмежують або змінюють права акціонерів, власників привілейованих акцій.
Термін "дивідендна політика" пов'язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак принципи і методи розподілу прибутку застосовні не тільки до акціонерних товариств, але і до підприємств будь-якої іншої організаційно-правової форми діяльності. У більше широкому змісті під терміном "дивідендна політика" можна розуміти механізм формування частки прибутку, виплачуваної власникові, відповідно до часток його внеску в загальну суму власного капіталу підприємства.
Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім її ростом, що максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує його стратегічний розвиток. Дивідендна політика являє собою складову частину загальної політики управління прибутком, що полягає в оптимізації пропорцій між частиною прибутку, що споживається, і частиною, яка капіталізується, з метою максимізації ринкової вартості підприємства.
Існує три основних типи дивідендної політики:
1. Консервативний - припускає виплату дивідендів по залишковому принципу.
2. Помірний - припускає виплату
мінімального стабільного
3. Агресивний - припускає виплату стабільного рівня дивідендів або політикові постійного зростання рівня дивідендів.
1. Залишкова політика
2. Політика мінімального
3. Політика стабільного рівня дивідендів передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат стосовно суми прибутку (або нормативу розподілу прибутку на споживану й капитализируемую її частини). Перевагою цієї політики є простота її формування й тісний зв'язок з розміром формованого прибутку. У той же час основним її недоліком є нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію, обумовлена нестабільністю суми формованого прибутку. Ця нестабільність викликає різкі перепади в ринковій вартості акцій по окремих періодах, що перешкоджає максимізації ринкової вартості підприємства в процесі здійснення такої політики (вона "сигналізує" про високий рівень ризику господарської діяльності даного підприємства). Навіть при високому рівні дивідендних виплат така політика не залучає звичайно інвесторів (акціонерів), що уникають ризику. Тільки зрілі компанії зі стабільним прибутком можуть дозволити собі здійснення дивідендної політики цього типу; якщо розмір прибутку істотно варіює в динаміку, ця політика генерує високу погрозу банкрутства.
4. Політика постійного зростання
розміру дивідендів передбачає
стабільне зростання рівня
6. Налоговая политика
Объем формирования чистой операционной
прибыли предприятия в
Проблема минимизации
Формирование эффективной
1. Строгое соблюдение действующего налогового законодательства. Реализация этого принципа обусловливает исключение возможностей уклонения от налогов, которые должны быть уплачены в соответствии с реальными финансовыми результатами операционной деятельности предприятия. Ни одна из противозаконных форм уклонения от уплаты налогов (сокрытие реальных доходов или прибыли, подтасовка бухгалтерской отчетности, задержка налоговых платежей и т.п.) не может быть использована предприятием, которое заботится о своей деловой репутации.
2. Соотнесение задачи минимизации налоговых платежей с целями общей политики управления прибылью предприятия. Реализация этого принципа означает, что минимизация суммы налоговых платежей не является самоцелью — такая минимизация легко могла бы быть обеспечена за счет сокращения объема операционной деятельности. Поэтому минимизация налоговых платежей всегда должна быть направлена на рост суммы чистой операционной прибыли, т.е. соотноситься с целями ее формирования.
3. Поиск и использование наиболее эффективных хозяйственных решений, обеспечивающих минимизацию базы налогообложения в процессе операционной деятельности. Это предопределяет целенаправленное воздействие на различные элементы базы налогообложения в разрезе источников уплаты отдельных налогов, широкое использование установленной системы прямых и непрямых налоговых льгот.
4. Оперативный учет изменений в действующей налоговой системе. Разработанная предприятием налоговая политика, а в отдельных случаях и виды хозяйственных операций, связанных с осуществлением операционной деятельности, должны оперативно корректироваться с учетом появления новых видов налогов, изменения ставок налогообложения, отмены или предоставления налоговых льгот и т.п.
5. Плановое определение сумм предстоящих налоговых платежей. В основу такого планирования должны быть положены целевая сумма операционной прибыли предприятия, планируемые объемы операционных доходов и затрат и другие показатели развития операционной деятельности предприятия в предстоящем периоде.
Процесс формирования налоговой политики предприятия осуществляется по следующим основным этапам.
1. Выявление направлений операционной деятельности предприятия, позволяющих минимизировать налоговые платежи за счет разных ставок налогообложения. Государственная система налогообложения предусматривает установление различных ставок налогов по отдельным направлениям операционной деятельности, связанным с ней хозяйственным операциям, видам производимой продукции и т.п.
Формируя направления и объемы своей операционной деятельности, номенклатуру и ассортимент выпускаемой продукции, предприятие может уже на этом этапе создать необходимые предпосылки для минимизации предстоящих налоговых платежей.
2. Выявление возможностей уменьшения базы налогообложения операционной деятельности предприятия за счет использования прямых налоговых льгот. Эти льготы предоставляются обычно в следующих основных формах: а) уменьшение размера ставок налогообложения (прямое или в процентах к средней ставке); б) предоставление налогового кредита (отсрочки уплаты начисленных налоговых платежей); в) полное освобождение от уплаты налогов.
При использовании предприятием прямых налоговых льгот следует учесть, что все они носят целевой характер. В соответствии с целью их предоставления и использования в процессе формирования налоговой политики предприятия все прямые налоговые льготы рекомендуется подразделять на три группы:
а) налоговые льготы, предоставляемые отдельным категориям предприятий. К их составу относятся льготы, предоставляемые малым предприятиям; предприятиям общественных организаций инвалидов; совместным предприятиям с иностранными инвестициями и т.п.;
б) налоговые льготы, предоставляемые по отдельным видам хозяйственных операций, связанных с операционной деятельностью предприятий. К таким льготам можно относить необлагаемую налогом сумму амортизационных отчислений, начисленную в составе операционных затрат; необлагаемую налогом сумму доходов, накапливаемую на пенсионных счетах при дополнительном пенсионном обеспечении работников (в рамках установленных норм) и т.п.;