Лекции по "Финансовому менеджменту"

в) налоговые льготы, предоставляемые при реализации отдельных видов продукции льготным категориям покупателей или в порядке осуществления внешнеэкономической деятельности. Это относится к льготному налогообложению добавленной стоимости, к ставкам таможенных пошлин и т.п.

В соответствии с такой группировкой предприятие может на альтернативной основе формировать свою налоговую  политику, соответствующим образом  диверсифицируя организационные формы своих дочерних фирм, виды хозяйственных операций, ассортимент реализуемой продукции.

3. Учет непрямых налоговых льгот в формировании налоговой политики предприятия. Состав непрямых налоговых льгот определяется возможностями уменьшения базы налогообложения при неизменных его ставках. Примером направленности таких действий является использование метода ускоренной амортизации активной части производственных основных фондов (сокращающее налоговую базу по прибыли); замена живого труда машинами и механизмами (сокращающая налоговую базу уплаты отчислений от фонда оплаты труда) и т.п.

4. Учет региональных особенностей формирования налоговой политики предприятия. В процессе региональной диверсификации операционной деятельности предприятий возникают возможности использования налоговых преимуществ, действующих на отдельных территориях. При формировании налоговой политики предприятия выделяют, как правило, три группы региональных образований с различной системой налогообложения:

а) специальные (свободные) экономические зоны своей страны. В границах этих зон законодательно устанавливается и действует специальный более льготный налоговый режим;

б) сопредельные страны с более льготной налоговой системой. Такие страны могут быть объектом региональной диверсификации операционной деятельности предприятий, в первую очередь, размещенных в приграничных областях;

в) оффшорные территории (зоны)- Как правило, для этого выбирают территории с очень низким уровнем налогообложения операционной деятельности данного вида (а иногда безналоговые зоны). Выбор конкретной оффшорной территории зависит от целей и направленности хозяйственной деятельности предприятия, налогового режима, развитости коммерческой и финансовой инфраструктуры, наличия межгосударственного соглашения об устранении двойного налогообложения, стоимости инкорпорирования и ряда других условий. Привлекательность открытия оффшорных предприятий (оффшорных дочерних фирм) заключается не только в возможностях легального уменьшения налоговых платежей, но и в других возможностях — обеспечении визовой поддержки государства — регистрации, открытия за рубежом валютного счета и т.п.

5. Определение методических принципов налогового планирования на предприятии. Для эффективной реализации налоговой политики, оценки альтернативных ее вариантов предприятие должно использовать корректные методы налогового планирования, связанные с особенностями налогообложения конкретной операционной деятельности. Такая методическая база должна быть создана в процессе формирования налоговой политики (ее содержание подробно рассматривается в следующем разделе).

6. Оценка эффективности разработанной налоговой политики предприятия. Такая оценка осуществляется в процессе сравнения альтернативных ее вариантов.

 

 

7. Амортизационная политика

 

Амортизационная политика предприятия представляет собой составную часть общей стратегии формирования его финансовых ресурсов, заключающуюся в индивидуализации уровня интенсивности обновления амортизируемых активов с учетом специфики их эксплуатации.

В процессе формирования амортизационной политики предприятия, определяющей уровень интенсивности обновления отдельных групп операционных необоротных активов, учитываются следующие основные факторы:

• объем используемых операционных основных средств и нематериальных активов. Воздействие амортизационной политики предприятия на интенсивность обновления операционных необоротных активов и на конечные финансовые результаты его деятельности возрастает пропорционально увеличению объема собственных основных средств и нематериальных активов;

• методы отражения в учете реальной стоимости используемых основных средств и нематериальных активов. Осуществляемая переоценка этих видов операционных активов предприятия носит в современных условиях периодический характер и не в полной мере отражает рост цен на них. В связи с этим, амортизационные отчисления не характеризуют в полной мере фактический износ этих активов и утрачивают свое реновационное значение. Занижение размера реального износа операционных необоротных активов приводит не только к уменьшению скорости их обновления, но и к формированию излишней фиктивной суммы прибыли предприятия, а соответственно изъятию у него дополнительных финансовых средств в виде уплачиваемого налога на прибыль;

• разрешенные законодательством методы амортизации. Зарубежный опыт свидетельствует о большом количестве разрешенных к использованию методов амортизации необоротных активов, что позволяет предприятиям формировать альтернативные варианты амортизационной политики в широком диапазоне.;

• состав и структура используемых основных средств. Методы амортизации, разрешенные к использованию в нашей стране, дифференцируются в разрезе движимой и недвижимой (активной и пассивной) частей операционных основных средств. Эту же дифференциацию определяют и установленные нормы амортизационных отчислений;

• темпы инфляции. В условиях высокой инфляции постоянно занижаются база начисления амортизации, а соответственно и размеры амортизационных отчислений. Кроме того, инфляция оказывает негативное воздействие на реальную стоимость накопленных средств амортизационного фонда, что отрицательно сказывается на финансовых возможностях увеличения скорости обновления операционных необоротных активов;

• инвестиционная активность предприятия. Выбор методов амортизации в значительной мере определяется уровнем текущей потребности в инвестиционных ресурсах, готовностью предприятия к реализации отдельных инвестиционных проектов, обеспечивающих обновление операционных необоротных активов.

Учет перечисленных факторов позволяет  предприятию выбрать соответствующие методы амортизации отдельных групп операционных необоротных активов, в наибольшей степени отражающие специфику их использования в операционном процессе. Выбор этих методов предприятием существенно влияет на скорость оборота амортизируемых активов в отдельные интервалы периода полезного их использования, интенсивность их обновления, объективность отражения их затрат в себестоимости выпускаемой продукции и другие стратегические показатели его хозяйственной деятельности.

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна  сума амортизації визначається  діленням вартості, яка амортизується,  на строк корисного використання  об'єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації  визначається як добуток залишкової  вартості об'єкта на початок   звітного  року або первісної  вартості на дату початку нарахування  амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової  вартості, за яким річна сума  амортизації визначається як  добуток залишкової вартості  об'єкта на початок звітного  року або первісної вартості  на дату початку нарахування  амортизації та річної норми  амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

4) кумулятивного, за яким річна  сума амортизації визначається  як добуток вартості, яка амортизується,  та кумулятивного коефіцієнта.  Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна  сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості,  яка амортизується,  на  загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

 

Тема 4. Управление активами

 

 

1. Экономическая сущность  активов

2. Политика управления  необоротными активами

3. Политика управления  оборотными активами

4. Управление запасами

5. Управление дебиторской задолженностью

6. Управление денежными активами

 

 

1. Экономическая сущность  активов

 

 

Активи підприємства — це майно  в його матеріальній і нематеріальній формах, придбане підприємством за рахунок власних або залучених ресурсів, що перебувають у його розпорядженні та призначені для використання у фінансово-господарській діяльності з метою отримання прибутку. Залежно від строку та специфіки використання у виробничій діяльності підприємства активи поділяють на необоротні (фіксовані) та оборотні (поточні). Необоротні активи призначені для тривалого використання в процесі фінансово-господарської діяльності. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення, а також незавершене будівництво, довгострокову дебіторську заборгованість тощо. Кошти, інвестовані в необоротні активи, є певною мірою знерухомленими, вилученими з обороту на тривалий період і не можуть бути оперативно використані на інші цілі. Тому інвестиції в необоротні активи, як правило, здійснюються за рахунок довгострокових джерел фінансування і докладно оцінюються з погляду їх доцільності. Основні засоби є найважливішою складовою необоротних активів, оскільки є необхідними при організації будь-якого виробничого процесу. До основних засобів належать будівлі, споруди, транспортні засоби, меблі, електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання, устаткування тощо. Кошти, інвестовані в основні засоби, так само як і самі основні засоби, часто називають основним капіталом.

Нематеріальні активи займають більш  чи менш значущу частку необоротних  активів залежно від специфіки  діяльності підприємства, його фінансової та інвестиційної політики. В будь-якому  разі — це активи, які досить швидко можуть втратити свою ринкову вартість внаслідок швидкого морального старіння. Тому їх вартість часто не враховують при обчисленні власного капіталу підприємства.

Основні засоби та нематеріальні активи неодноразово використовуються у виробничому  циклі. В процесі такого використання їх вартість поступово зменшується внаслідок морального та фізичного зносу і переноситься на вартість виробленої продукції.

Довгострокові фінансові вкладення  характеризують інвестиційну діяльність підприємства, безпосередньо не пов'язану  з його основною діяльністю (якщо це не є вкладеннями в дочірні або асоційовані компанії). Кошти, вкладені у такий спосіб, є вилученими з господарського обороту і їх наявність може бути виправданою лише в разі високої прибутковості інвестицій та наявності вільних фінансових ресурсів, які не передбачено використовувати для розширення виробничої діяльності.

До оборотних активів підприємства належать товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість, ліквідні цінні папери, грошові кошти тощо. Частина оборотних активів повністю використовується протягом одного виробничого циклу, а частина може залишатись невикористаною. Вартість використаних оборотних активів повністю переноситься на вартість виготовленої продукції, а активи поновлюються для забезпечення неперервності виробничого процесу.

Частина оборотних активів підприємства постійно перебуває в грошовій формі. Вона призначена для здійснення розрахунків  з постачальниками, працівниками підприємства, бюджетом, виконання зобов'язань  перед кредиторами, засновниками, банківськими установами та ін.

Кошти, інвестовані в оборотні активи підприємства, називають оборотним  капіталом. Часто оборотним капіталом  називають самі оборотні активи. Важливими  характеристиками стану оборотних  коштів на підприємстві є чистий оборотний капітал, що визначається різницею між оборотними активами та поточними зобов'язаннями, а також власний оборотний капітал, що визначає оборотні активи, придбані за рахунок власних коштів, і дорівнює додатній різниці між власним капіталом і необоротними активами підприємства.

Активи підприємства за ступенем ліквідності  поділяють на кілька груп. Найменш  ліквідними вважаються необоротні активи, більш ліквідними — товарно-матеріальні  запаси, дебіторська заборгованість. Найліквіднішими активами є грошові  кошти підприємства. Обсяг ліквідних активів, що значною мірою обумовлює платоспроможність та ліквідність підприємства, залежить від специфіки його діяльності, а також від бажання й уміння фінансових менеджерів підтримувати ліквідність та платоспроможність господарюючого суб'єкта на задовільному рівні.

У цілому структура активів підприємства визначається його діяльністю і суттєво  впливає на структуру фінансових ресурсів, а саме на співвідношення власних та залучених ресурсів, довгострокових і поточних зобов'язань підприємства.

 

2. Политика управления  необоротными активами

 

Политика управления необоротными активами – это часть общей  финансовой стратегии предприятия, заключающаяся в обеспечении  своевременного обновления необоротных  активов в высокой эффективности  их использования. Проведение этой политики на предприятии предусматривает осуществление следующих последовательных мероприятий:

- обеспечение своевременного обновления  необоротных активов в процессе  их использования. Кругооборот  необоротных активов имеет три стадии.

НА – П – ГП –  А - НА

На первой стадии кругооборота, сформированные предприятием необоротные активы в процессе из использования и износа, переносят часть своей стоимости на производимую продукцию. Эта стадия занимает несколько производственно-коммерческих циклов. На второй стадии кругооборота необоротных активов при реализации готовой продукции износ необоротных активов накапливается на предприятии в виде амортизационного фонда. На третьей стадии кругооборота необоротных активов амортизационные средства, как часть финансовых ресурсов предприятия, направляются на восстановление действующих и приобретение новых необоротных активов. Обновление необоротных активов происходит в форме их простого и расширенного воспроизводства. Простое воспроизводство необоротных активов осуществляется за счет себестоимости выпускаемой продукции или за счет средств амортизационного фонда. Расширенное воспроизводство необоротных активов представляет собой процесс формирования новых видов необоротных активов с непременным увеличением их производственной мощности и осуществляется в виде нового строительства, расширения, реконструкции, технического перевооружения и модернизации действующих основных фондов. Источниками финансирования расширенного воспроизводства необоротных активов являются средства амортизационного фонда, прибыли предприятия, а также долгосрочные заемные источники.