Прогнозування банкрутства та обґрунтування резервів неплатоспроможних підприємств

Посилення міжнародної конкуренції в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу.

3. Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний рівень суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів і послуг.

Згідно  з аналізом зарубіжної практики було виявлено, що в країнах з розвинутою ринковою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств зумовлена  зовнішніми факторами, а 2/3 – внутрішніми. Щодо вітчизняних умов, то вплив зовнішніх факторів на виникнення стану банкрутства підприємств, безумовно, значно більший, серед яких нестабільність законодавчої бази, непередбачені зміни цін на товари, різке коливання курсу гривні, зміна облікової ставки Національного банку [6,ст.86].

На сьогоднішній день для більшості українських  підприємств характерним є більш  або менш однакове коло проблем:

- зміна економічного середовища, в якому вони існують;

- втрата традиційних ринків збуту власної продукції;

- зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності виробничої діяльності;

- нестабільність правового поля.

 

1.4. Система банкрутства

Термін  «система банкрутства» вперше використаний у колективній монографії за редакцією  Г.П. Іванова з посиланням на зарубіжний досвід. У поданому тлумаченні система банкрутства - це не законодавчі акти, що регламентують правові основи процесу неспроможності (банкрутства), а певним чином організована система контролю, діагностики і, по можливості, захисту підприємств від фінансового краху. Складовими такої системи визнано цілі та принципи, учасники та організаційний механізм процедури банкрутства, організаційна структура, методичне та нормативне забезпечення, діагностика стану підприємства, запобігання банкрутству, соціальний захист, підготовка кадрів.(Рис.2)

 

Рис.2. Система  банкрутства

 

1.5. Діагностика банкротства

1.5.1. Етапи  діагностики

У рамках управлінського консультування, пов'язаного  з інтенсифікацією виробництва, переорієнтацією підприємств на першочергове та повне використання чинників економічного зростання та запити споживачів, отримала розвиток управлінська діагностика. Цим терміном характеризують дослідницьку діяльність, спрямовану на визначення, аналіз та оцінку проблем розвитку підприємства та підвищення ефективності системи менеджменту. Діагностика в цьому контексті розглядається як перший етап процесу удосконалення управління, внаслідок якого визначаються та формулюються завдання, які підлягають вирішенню.

Основним  завданням діагностики є формування узагальнюючого висновку стосовно поточного  та перспективного стану об'єкта дослідження, доцільності та необхідності здійснення корегування основних параметрів функціонування в цілому та в розрізі окремих  підсистем.

Головною  метою економічної діагностики  є підготовка інформації для прийняття  поточних та стратегічних управлінських  рішень на усіх етапах життєдіяльності  підприємства. Результати економічної  діагностики формуються на основі поглибленого попереднього, наступного і перспективного аналізу господарсько-фінансової діяльності підприємства та використовуються для  прийняття програм (планів) подальшої  діяльності підприємства.

Основні концептуальні положення сучасного  розуміння процесу діагностики  кризового стану та загрози банкрутства  підприємства викладені у праці  проф. А.П.Градова.  У даному дослідженні, по-перше, акцентується увага на необхідність постійного спостереження за станом підприємства, оскільки «...економічний  механізм виникнення кризового стану  пізнається тільки через постійне спостереження».

По-друге, наголошується на потребі спостереження  за безліччю параметрів внутрішнього та зовнішнього середовища, які характеризують умови функціонування фірми. За наведеними оцінками, має бути організоване спостереження  щонайменше за 50-ма параметрами та 200-ми сигналами про виникнення кризового  стану.

По-третє, введено поняття «природні коливання» ділової активності («фонові шуми»), які слід відрізняти від істинних сигналів, що сповіщають про настання кризового стану підприємства. Як критерії, що розмежовують ці поняття, запропоновано використовувати  ступінь відхилення від довгострокової тенденції, що характеризує даний процес, та темп наростання величини цього  відхилення за одиницю часу. На відміну  від «фонового шуму», який виникає  з певною періодичністю у вигляді  незначних коливань від середнього рівня того чи іншого показника, істинним сигналом-поштовхом до початку кризової траєкторії визнано «виникнення кумулятивного зростання величини відхилень тих або інших показників, що характеризують стан зовнішнього і внутрішнього середовища фірми, від довгострокової тенденції зміни цих показників».

По-четверте, визначено, що не всі явища та сигнали, нагляд за якими необхідно організувати, можуть бути безпосередньо оцінені  кількісно. Існує багато явищ та процесів, які можуть досліджуватися тільки якісно. Однак неможливість безпосередньої кількісної оцінки подібних вихідних явищ зовсім не означає неможливість наступної кількісної оцінки наслідків, які ними спричиняються. Як прийом логічного аналізу запропоновано побудову «ланцюга економічних явищ», визначення можливих шляхів розвитку кризи, виділення контрольних точок підсилення і кількісної оцінки сигналів про кризу, що насувається [16].

Фундаментальна  діагностика банкрутства здійснюється по наступних основних етапах:

1. Систематизація  основних факторів, що обумовлюють  кризовий фінансовий розвиток  підприємства, факторний аналіз  і прогнозування. Складають основу  фундаментальної діагностики банкрутства,  тому систематизації окремих  факторів, які будуть  досліджуватись, повинна бути приділена першочергова  увага.

2. Проведення  комплексного фундаментального  аналізу з використанням спеціальних  методів оцінки впливу окремих  факторів на кризовий фінансовий  розвиток підприємства.

Основу  такого аналізу складає виявлення  ступеня негативного впливу окремих  факторів на різні аспекти фінансового  розвитку підприємства.

1.6. Етапи та процедура порушення справи про банкрутство

Згідно  із Законом України "Про банкрутство", суб'єктом банкрутства може бути будь-яка юридична особа, що неспроможна  своєчасно задовольнити вимоги кредиторів та сплатити податки і є зареєстрована  як суб'єкт підприємницької діяльності. Боржником є юридична особа, проти якої порушено справу про банкрутство, а банкрут – це боржник, що перебуває в процесі ліквідації.

Як кредитор може виступати будь-яка українська або іноземна юридична чи фізична  особа, що має вимоги (претензії) до боржника на підставі як майнових, так  і немайнових зобов'язань останнього. Вартість вимоги визначається залежно  від її сутності: вартість не грошового  зобов'язання – за ринковою ціною  на день подання заяви про банкрутство (до подання такої заяви сума будь-якої вимоги включає лише відсотки та штрафи), вартість вимоги за контрактом – за вартістю збитків, заподіяних кредиторові  боржником у зв'язку з невиконанням умов контракту.

Заяву про  банкрутство можуть подати кредитори (крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою), органи державної податкової служби, органи державної контрольно–ревізійної  служби, сам боржник.

Письмова  заява кредитора (боржника, органів  податкової служби або державної  контрольно-ревізійної служби) до господарського суду і є підставою для порушення  справи про банкрутство. До заяви  кредитора додаються: список інших  кредиторів, яких знає заявник; список підписаних боржником контрактів; список господарських чи інших судових  справ; боржника чи проти боржника. Якщо боржник у разі його фінансової неспроможності (або загрози такої  неспроможності) з власної ініціативи звернувся до господарського суду, то до його заяви додаються список кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і майнове становище. Достовірність та повнота бухгалтерського  балансу та іншої інформації про  фінансове і майнове становище  боржника повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою) незалежно  від підстав, з яких порушено справу.

Заяву кредитора  може бути відкликано заявником до прийняття господарським судом  рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником  можливе тільки за згодою кредитора.

Після прийняття  заяви (див. рис. 3) проводиться попереднє засідання господарського суду, на якому розглядаються подані документи, заслуховується пояснення сторін і в разі необхідності призначається розпорядник майна боржника. Якщо суд вирішує, що всіх процедурних вимог дотримано, то він призначає судовий розгляд справи, надсилає повідомлення всім сторонам судового процесу і публікує повідомлення про рішення суду в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України. В законі “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” закріплено перелік офіційних друкованих органів: “Голос України” і “Урядовий кур’єр” та вилучено видання відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника.

 

Рисунок 3. Провадження справи про банкрутство підприємства

Справа  про банкрутство згідно з ст. 6 Закону України “Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом” порушується  господарським судом, якщо безспірні  вимоги кредиторів до боржника сукупно  становлять не менше ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення терміну. Отже боржнику достатньо не задовольнити безспірні вимоги кредитора на суму понад 15 000 грн. (на сьогоднішній день – 300 * 350 грн.), щоб отримати копію ухвали господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство. На мою думку, необхідно провести градацію мінімальних сум позовів для різних за розмірами суб’єктів підприємницької діяльності, враховуючи при цьому особливості їх діяльності, галузеву приналежність.

Суд покладає на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, Фонд державного (комунального) майна, якщо боржник  – державне підприємство, організація, або іншу особу за пропозицією  боржника чи кредиторів повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Розпорядник майна  несе відповідальність за неналежне  здійснення зазначених повноважень. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної  комісії.

Кредитори у місячний строк з дня опублікування  в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про  порушення справи про банкрутство  подають до суду письмові заяви з  майновими вимогами до боржника, а  також документи, що їх підтверджують. Господарський суд за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою  визнає їх чи відхиляє. Зазначена ухвала може бути перевірена у порядку нагляду. Заяви кредиторів оплачуються державним  митом. Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у  санації боржника, у той же строк  повинні подати до господарського суду заяви з письмовим зобов'язанням  про переведення на них боргу, а також вказати умови санації  юридичної особи – боржника.

Після закінчення строку, зазначеного у статті 10 Закону “Про банкрутство”, суд може винести  ухвалу про проведення санації боржника, якщо надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника, і виконати його зобов'язання перед бюджетом, за умови згоди зборів (комітету) кредиторів зі строками виконання цих зобов'язань і на переведення боргу.

В постанові  призначаються ліквідатори з  числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також  Фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

На ліквідаторів покладаються обов'язки проведення задоволення  вимог кредиторів.

До боржника господарський суд може застосовувати  такі типи процедур:

а) реорганізаційні (санаційні);

б) ліквідаційні;

в) мирову угоду.

До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном, санація та реорганізація (реструктуризація) підприємства. Санація є процедурою, що включає угоду між сенатором  та кредиторами, спрямовану на врегулювання боргів та фінансове оздоровлення юридичної  особи боржника.

До ліквідаційних  процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника на ухвалу господарського суду та добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. Мирова угода укладається між боржником  та кредиторами.

1.7. Визнання боржника банкрутом та проведення ліквідаційноїпроцедури

Господарський суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про  визнання боржника банкрутом господарський  суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) – представників  зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту  визнання боржника банкрутом:

- припиняється підприємницька діяльність боржника;

- до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

- вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

- припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута.

Суттєвим  є те, що господарський суд на подання боржника, розпорядника майна  або кредиторів може визнати недійсною  будь-яку операцію з продажу майна  боржника, здійснену протягом трьох  місяців до початку провадження  справи про банкрутство, якщо її здійснено  в інтересах зв'язаної з боржником  особи. Крім того, може бути анульовано будь-яку угоду боржника щодо продажу  майна чи прийняття боргових зобов'язань  протягом одного року до початку провадження  справи про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли боржник в результаті угоди  отримав набагато менше, ніж становить  реальна ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладання  угоди вже був фактично неплатоспроможним  чи став таким унаслідок виконання  цієї угоди.