Ризики у фінансових інвестиціях

- відмова від продовження господарських  відносин із партнерами, які систематично порушують контрактні зобов'язання. Таке формулювання уникнення ризику є одним з найефективніших і найбільш поширених. Підприємство повинне систематично аналізувати стан виконання партнерами зобов'язань за укладеними контрактами, виявляти причини їх невиконання окремими господарюючими суб'єктами та за наслідками аналізу періодично здійснювати необхідну ротацію партнерів із господарських операцій;

- відмова від використання у  високих об'ємах позикового капіталу. Зниження частки позикових фінансових коштів у господарському обороті дозволяє уникнути одного з найбільш істотних фінансових ризиків – втрати фінансової стійкості підприємства. Разом з тим таке уникнення ризику спричиняє зниження ефекту фінансового леверіджа, тобто можливості отримання додаткової суми прибутку на вкладений капітал;

- відмова від надмірного використання  оборотних активів у низько ліквідних формах. Підвищення рівня ліквідності цих активів дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Проте таке уникнення ризику позбавляє підприємство додаткових доходів від розширення обсягів продажу продукції в кредит і частково породжує нові ризики, пов'язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції;

- відмова від використання тимчасово  вільних грошових активів у короткострокових фінансових інвестиціях. Цей захід дозволяє уникнути депозитного і відсоткового ризиків, проте породжує втрати від інфляційного ризику, а також ризику упущеної вигоди15.

Неврахування зазначених ризиків позбавляє підприємство додаткових джерел формування прибутку, і, відповідно, негативно впливає на темпи його економічного розвитку та ефективність використання власного капіталу. Тому в системі внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків їх уникнення повинне здійснюватися дуже зважено за таких основних умов:

- якщо відмова від одного  фінансового ризику не стимулює  виникнення іншого ризику – вищого або аналогічного рівня;

- якщо рівень ризику непорівнянний  із рівнем прибутковості фінансової операції за шкалою «прибутковість-ризик»;

- якщо фінансові втрати за  даним видом ризику перевищують  можливості їх відшкодування за рахунок власних фінансових коштів підприємства;

- якщо розмір доходу від операції, який генерує певні види ризику, неістотний, тобто займає невідчутну питому вагу у формованому позитивному грошовому потоці підприємства;

- якщо фінансові операції нехарактерні  для фінансової діяльності підприємства, мають інноваційний характер і відсутня інформаційна база, необхідна для визначення рівня фінансових ризиків та ухвалення відповідних управлінських рішень.

2. Лімітація концентрації ризику. Механізм лімітації концентрації фінансових ризиків використовується звичайно для тих видів, які виходять за межі дозволеного рівня, тобто для фінансових операцій, які здійснюються в зоні критичного або катастрофічного ризику. Така лімітація реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів у процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності Система фінансових нормативів, які забезпечують лімітацію концентрації ризиків, може включати:

- граничний розмір (питома вага) позикових засобів, які використовуються  в господарській діяльності. Цей ліміт встановлюється окремо для операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а в деяких випадках і для окремих фінансових операцій (фінансування реального інвестиційного проекту; фінансування формування оборотних активів тощо);

- мінімальний розмір (питома вага) активів у високоліквідній формі. Цей ліміт забезпечує формування так званої «ліквідної подушки», що характеризує розмір резервування високоліквідних активів з метою майбутнього погашення невідкладних фінансових зобов'язань підприємства. Такою ліквідною подушкою є короткострокові фінансові інвестиції підприємства, а також короткострокові форми його дебіторської заборгованості;

- максимальний розмір товарного (комерційного) або споживчого кредиту, що надається одному покупцю. Розмір кредитного ліміту, спрямований на зниження концентрації кредитного ризику, встановлюється при формуванні політики надання товарного кредиту покупцям продукції;

- максимальний розмір депозитного  внеску, що розміщується в одному  банку. Лімітація концентрації депозитного ризику в цій формі здійснюється в процесі використання даного фінансового інструменту інвестування капіталу підприємства;

- максимальний розмір вкладення  засобів у цінні папери одного  емітента. Ця форма лімітації спрямована на зниження концентрації несистематичного (специфічного) фінансового ризику при формуванні портфеля цінних паперів. Для низки інституційних інвесторів цей ліміт встановлюється у процесі державного регулювання їхньої діяльності в системі обов'язкових нормативів;

- максимальний період відвернення  засобів у дебіторську заборгованість. За рахунок цього фінансового нормативу забезпечується лімітація ризику неплатоспроможності, інфляційного ризику, а також кредитного ризику.

Лімітація концентрації фінансових ризиків є одним із найбільш поширених внутрішніх механізмів менеджменту ризику, які реалізовують фінансову ідеологію підприємства в частині ухвалення цих ризиків і не вимагають високих витрат.

3. Механізм диверсифікації ризику  використовується насамперед для нейтралізації негативних фінансових наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. Принцип дії механізму диверсифікації заснований на розподілі ризиків16. Основними формами диверсифікації фінансових ризиків підприємства можуть бути такі:

- диверсифікація видів фінансової  діяльності. Використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних фінансових операцій – короткострокових фінансових вкладень, формування кредитного портфеля, здійснення реального інвестування, формування портфеля довгострокових фінансових вкладень тощо;

- диверсифікація валютного портфеля («валютного кошика») підприємства.

Вибір для проведення зовнішньоекономічних операцій декількох видів валют. У процесі цього напряму диверсифікації забезпечується зниження фінансових втрат, пов'язаних із валютним ризиком підприємства; - диверсифікація депозитного портфеля. Розміщення значних сум тимчасово вільних грошових коштів на зберігання в декількох банках. Оскільки умови розміщення грошових активів при цьому істотно не змінюються, цей напрям диверсифікації забезпечує зниження рівня ризику депозитного портфеля без зміни рівня його прибутковості;

- диверсифікація кредитного портфеля. Розширення кола покупців продукції підприємства, спрямоване на зменшення його кредитного ризику. Звичайно, диверсифікація кредитного портфеля в процесі нейтралізації цього виду фінансового ризику здійснюється спільно з лімітацією концентрації кредитних операцій шляхом встановлення диференційованого за групами покупців кредитного ліміту;

- диверсифікація портфеля цінних  паперів. Дозволяє знижувати рівень несистематичного ризику портфеля, не зменшуючи при цьому рівень його прибутковості;

- диверсифікація програми реального  інвестування. Включення в програму інвестування різних інвестиційних проектів з альтернативною галузевою і регіональною спрямованістю, що дозволяє понизити загальний інвестиційний

ризик за програмою.

Характеризуючи механізм диверсифікації в цілому, слід зазначити, що він вибірково впливає на зниження негативних наслідків окремих фінансових ризиків. Забезпечуючи безперечний ефект у нейтралізації комплексних, портфельних фінансових ризиків несистематичної (специфічної) групи, він не дає ефекту в нейтралізації переважної частини систематичних ризиків – інфляційного, податкового та інших. Тому використання цього механізму на підприємстві обмежене.

4. Механізм трансферту фінансових ризиків передбачає їх передачу партнерам під час окремих фінансових операцій. При цьому господарським парт нерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, для якої вони мають більше можливостей нейтралізації їхніх негативних наслідків та ефективні способи внутрішнього страхового захисту.

У сучасній практиці ризик-менеджменту набули широкого поширення такі основні напрями розподілу ризиків (їх трансферту партнерам):

- розподіл ризику між учасниками  інвестиційного проекту. В процесі такого розподілу підприємство може здійснити трансферт підрядникам фінансових ризиків, пов'язаних із невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, розкраданням переданих їм будівельних матеріалів тощо.

Для підприємства, яке здійснює трансферт таких ризиків, їх нейтралізація полягає у виконанні робіт за рахунок підрядника, виплати їм сум неустойок і штрафів та в інших формах відшкодування зазнаних втрат;

- розподіл ризику між підприємством  і постачальниками сировини та матеріалів.

Предметом такого розподілу є насамперед фінансові ризики, пов'язані з втратою (псуванням) майна (активів) у процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами – «Інкотермс-2000»;

- розподіл ризику між учасниками  лізингової операції. Так, при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння активу, який використовується, ризик втрати ним технічної продуктивності (за дотриманні встановлених правил експлуатації) і низку інших видів ризиків, що передбачаються відповідними спеціальними зауваженнями в контракті, який укладається;

- розподіл ризику між учасниками  факторингової (форфейтингової) операції.

Предметом такого розподілу є передусім кредитний ризик підприємства, який передається відповідному фінансовому інституту – комерційному банку або факторинговій компанії. Ця форма розподілу ризику має для підприємства платний характер, проте дозволяє істотно нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику.

Ступінь розподілу ризиків, а отже, і рівень нейтралізації їхніх негативних фінансових наслідків є предметом контрактних переговорів з партнерами, які узгоджують умови відповідних контрактів.

5. Механізм самострахування фінансових ризиків заснований на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє долати негативні фінансові наслідки від тих фінансових операцій, де ці ризики не пов'язані з діями контрагентів (Додаток Г). Основними формами цього напряму нейтралізації фінансових ризиків є:

- формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства. На його формування спрямовується не менше 5% суми прибутку, одержаного підприємством у звітному періоді;

- формування цільових резервних  фондів. Прикладом такого формування можуть служити: фонд страхування цінового ризику (на період тимчасового погіршення кон'юнктури ринку); фонд зниження ціни товарів на підприємствах торгівлі; фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості за кредитними операціями підприємства тощо. Перелік таких фондів, джерела їх формування й розміри відрахувань визначаються статутом підприємства та іншими внутрішніми документами і нормативами;

- формування резервних сум фінансових  ресурсів у системі бюджетів, що доводяться різним центрам відповідальності. Такі резерви передбачаються звичайно в усіх видах капітальних бюджетів і в низці гнучких поточних бюджетів;

- формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів для окремих елементів оборотних активів підприємства. Такі страхові запаси створюються для грошових активів, сировини, матеріалів, готової продукції.

Розмір потреби страхових запасів для окремих елементів оборотних активів встановлюється в процесі їх нормування;

- нерозподілений залишок прибутку, одержаного у звітному періоді. До його розподілу в інвестиційному процесі він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, які спрямовуються у разі потреби на ліквідацію негативних наслідків окремих фінансових ризиків.

Використовуючи цей механізм нейтралізації фінансових ризиків, необхідно мати на увазі, що страхові резерви в усіх формах, хоч і дозволяють швидко відшкодувати фінансові втрати, яких зазнало підприємство, проте «заморожують» використання досить відчутної суми фінансових ресурсів. У результаті цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, посилюється його залежність від зовнішніх джерел фінансування. Це визначає необхідність оптимізації сум резервованих фінансових ресурсів з позицій майбутнього їх використання для нейтралізації лише окремих видів фінансових ризиків. До таких ризиків можуть бути віднесені:

- не страховані види фінансових ризиків;

- фінансові ризики допустимого  і критичного рівня з невисокою вірогідністю виникнення;

- більшість фінансових ризиків  допустимого рівня, розрахункова  вартість передбачуваного збитку за якими невисока.

6. Серед інших методів внутрішньої  нейтралізації фінансових ризиків, які використовуються підприємством, можуть бути17: